Історія справи

Постанова КЦС ВП від 23.11.2022 року у справі №466/11017/21
Постанова КЦС ВП від 25.06.2025 року у справі №466/11017/21

Постанова

Іменем України

25 червня 2025 року

м. Київ

справа № 466/11017/21

провадження № 61-1952св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач),

судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - Львівська міська рада,

третя особа - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 , яка підписана представником Бельдій Наталією Володимирівною , на постанову Львівського апеляційного суду від 20 січня 2025 року (повний текст складено 31 січня 2025 року) в складі колегії суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись з позовом до Львівської міської ради, третя особа - ОСОБА_4 , про встановлення факту родинних стосунків, визнання права користування земельною ділянкою та скасування ухвали Львівської міської ради № 280 від 25 лютого 2021 року.

Позов мотивований тим, що у 1946 році пращури та спадкодавці позивачів: ОСОБА_7 , який доводиться прапрадідом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , прадідом ОСОБА_2 та його донька - ОСОБА_8 , відповідно прабаба ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , баба ОСОБА_2 прибули до міста Львова з Польщі, як переселенці по операції «Вісла».

Радянська влада надала переселенцям у власність будинок та дві земельні ділянки в користування, що оформлено документально. З указаного часу розпочалось законне, зареєстроване землекористування земельними ділянками, у тому числі земельною ділянкою (городом) площею 0,1 га родичами позивачів по прямій висхідній лінії - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , яке з 1949 року органами державної влади та місцевого самоврядування держав, які поширювали свою юрисдикцію на сьогоднішню територію України, не припинялось, позаяк, жодного рішення про припинення такого землекористування не приймалось.

Позивачі вказували, що як огородження указаної земельної ділянки, так і факт обробляння її як ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , так і їх нащадками, аж до позивачів включно відомо відповідачу - органу місцевого самоврядування (Львівські міській раді). Обоє предків по висхідній лінії отримали землю у користування взамін майна та наділів, яких вини були позбавлені через примусове відселення по операції « Вісла ».

Родичі позивачів по висхідній лінії ОСОБА_7 разом зі своєю донькою ОСОБА_8 проживали в будинковолодінні за адресою: АДРЕСА_1 з моменту переселення і до моменту смерті. ОСОБА_7 є батьком ОСОБА_8 , яка в свою чергу є матір?ю ОСОБА_10 , яка в свою чергу є матір?ю ОСОБА_2 (позивач 2) та ОСОБА_11 ,, який в свою чергу є батьком ОСОБА_12 (позивач 1) та ОСОБА_3 (позивач 3).

Позивачі зазначали, що є прямими родичами від ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які успадкували користування земельними ділянками під житловим будинком за адресою АДРЕСА_1 та земельною ділянкою, частина якої внесено до державної кадастрової карти за кадастровим номером 4610137500:02:006:0352. Отже, земельна ділянка кадастровий номер 4610137500:02:006:0352 не може вважатись вільною та такою, якою може розпоряджатись Львівська міська рада в принципі, що зумовлює порушене право позивачів при винесенні ухвали Другої сесії восьмого скликання Львівської міської ради № 280 від 25 лютого 2021 року, якою було надано громадянці ОСОБА_4 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0782 га на АДРЕСА_2 ) для будівництва та обслуговування житлового будинку за рахунок земель, що не надані у власність або користування, з подальшим їх переведенням до земель житлової та громадської забудови. Вказана земельна ділянка не вільна, то така не може бути передана третім особам на будь-яких умовах. Тому ухвала Львівської міської ради № 280 від 25 лютого 2021 року є незаконною та підлягає скасуванню.

Щодо встановлення факту родинних відносин між позивачами та ОСОБА_7 , то це необхідно зробити для доведення спадкоємства ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до померлих ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 . Цю обставину не можуть довести документами за відсутністю таких.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 просили:

встановити факт родинних стосунків, а саме те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є праправнуками ОСОБА_7 , який проживав за адресою: АДРЕСА_3 та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_2 є правнуком ОСОБА_7 , який проживав за адресою: АДРЕСА_3 та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

визнати право користування земельною ділянкою площею 0,1 га. по АДРЕСА_1 , частиною якої являється земельна ділянка площею 0,0782 га. кадастровий номер 4610137500:02:006:0352 за позивачами;

скасувати ухвалу Другої сесії восьмого скликання Львівської міської ради Р №280 від 25 лютого 2021 року, як таку, що стосувалась розпорядження земельною ділянкою, яка не може вважатись вільною.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 26 червня 2024 року (повний текст рішення складено 03 липня 2024 року):

позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено;

встановлено факт родинних стосунків, а саме те, що: ОСОБА_1 , , та ОСОБА_3 , є праправнуками ОСОБА_7 , який проживав за адресою: АДРЕСА_3 та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_2 є правнуком ОСОБА_7 , який проживав за адресою: АДРЕСА_3 та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

визнано право користування земельною ділянкою площею 0,1 га по АДРЕСА_1 , частиною якої є земельна ділянка площею 0,0782 га. кадастровий номер 4610137500:02:006:0352 за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

ухвалу Другої сесії восьмого скликання Львівської міської ради Р №280 від 25 лютого 2021 року скасовано;

вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

Львівській міській раді починаючи з 2006 року було достеменно відомо про безперервне, зареєстроване землекористування спірною земельною ділянкою позивачами а також їхніх предків та про те, що спірна земельна ділянка не є вільною та має постійних користувачів. Крім того, встановлено звернення ОСОБА_4 до Львівської міської ради з заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою відведення спірної земельної ділянки площею 0,0782 га. Однак в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_4 або її сім`я будь-коли користувалися спірною земельною ділянкою;

суд, дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності та кожен окремо, що мають значення для вирішення справи по суті , встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав. Згідно пункту 4 прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції 2003 року ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, що виникли до набрання Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Згідно пункту 5 прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

прапрадід до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , прадід до ОСОБА_2 ( ОСОБА_7 ); прабаба до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , баба до ОСОБА_2 ( ОСОБА_16 ) спадкоємців померли та спадщина після їх смерті відкрилась ще до прийняття нового ЦК України, а отже до вказаних правовідносин слід застосовувати положення ЦК Української РСР 1963 року. Відповідно до статті 549 ЦК УРСР, в редакції закону, який діяв станом на день смерті ОСОБА_8 , визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном. Відповідно до пункту 113 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої Наказом Мінюсту України № 18/3 від 18 червня 1994 року, доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного Акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців;

згідно частини п`ятої статті 116 ЗК України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Велика палата Верховного суду, відступивши від попередніх правових висновків, виклала у своїй Постанові від 23 червня 2020 року у справі №179/1043/16-ц (провадження №14-63цс20) наступний правовий висновок: статті 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також стаття 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки;

виходячи із наведеного, після всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин справи, викладені представником позивача у позовній заяві, обґрунтування позовних вимог знайшли своє підтвердження, доводи є достовірними, обґрунтованими, підтверджені письмовими доказами та сумніву у суду не викликають. Суд виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини справи, дійшов висновку що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 02 липня 2024 року:

клопотання представника позивачів Бельдій Н. В. про ухвалення додаткового рішення задоволено;

стягнуто з Львівської міської ради, на користь ОСОБА_1 фактично понесені судові витрати на правову допомогу в розмірі 34 500 грн.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

01 липня 2024 року до Шевченківського районного суду м. Львова надійшла заява представника позивачів адвоката Бельдій Н. В. про ухвалення додаткового рішення про витрати на професійну правову допомогу. В обґрунтування зазначає, що в порядку частини восьмої статті 141 ЦПК України відповідну заяву подано протягом п`яти днів з дня ухвалення судового рішення. У заяві зазначено понесені витрати на правничу допомогу, та долучені належні документи, а саме акт № 1-02/11 від 28 червня 2024 року та квитанція до прибуткового касового ордеру № 1-02/11;

як вбачається із матеріалів справи у встановлений законом строк подані необхідні документи. Оцінивши надані докази про витрати на професійну правничу допомогу, враховуючи що у задоволені позовних вимоги відмовлено, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню підтверджені витрати, які поніс відповідач у зв`язку із розглядом справи. З врахуванням викладених обставин суд дійшов висновку про необхідність задоволення вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі фактично понесених та підтверджених витрат.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 20 січня 2025 року:

апеляційні скарги Львівської міської ради та ОСОБА_4 задоволено частково;

рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 червня 2024 року в частині визнання права користування земельною ділянкою та скасування ухвали Львівської міської ради №280 від 25 лютого 2021 року скасовано та в цій частині ухвалено нове судове рішення яким у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено;

в іншій частині рішення суду Шевченківського районного суду м. Львова від 26 червня 2024 року залишено без змін;

вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційного суду мотивована тим, що:

вирішуючи спір, суд першої інстанції вважав, що викладені представником позивача у позовній заяві, обґрунтування позовних вимог знайшли своє підтвердження, доводи є достовірними, обґрунтованими, підтверджені письмовими доказами та сумніву у суду не викликають. Колегія суддів не в повній мірі погодилася з висновком суду першої інстанції;

у травні 1948 року ОСОБА_7 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 виданим Відділом реєстрації громадянського стану управління МВС у Львівської 10 травня 1948 року, тобто до отримання документів про право власності на житловий будинок та про право користування на дві земельні ділянки - під будинком та земельної ділянки, яка є частиною земельної ділянки кадастровий номер 4610137500:02:006:0352. Спірною земельною ділянкою після смерті ОСОБА_7 почала користуватись його донька ОСОБА_8 ;

з матеріалів справи вбачається, що в 1949 році ОСОБА_8 було передано у власність садиба, яка складалась з будинку площею 28 кв. м, сараю площею 15 м та городу площею 0,1 га. Окрім того в тимчасове користування було надано огород площею 1000 кв. м. Згідно Схем-плану «Отвода земельного участка во временное пользование под индивидуальный огород» гр. Середницькій по АДРЕСА_1 , переселенцям передано у користування земельних ділянок (3 шт.) площею 0,1525 га, з яких під будівлею і подвір?ям 0,0092 га, а під пашнею 0,1433 га. Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що розпоряджатися земельною ділянкою, в т.ч. заповідати її ОСОБА_8 не могла, оскільки згідно статті 21 ЦК УРСР від 16 грудня 1922 року зазначено, що земля становить власність держави і не може бути предметом приватного обороту. Володіння землею допускається лише на правах користування. Статтею 90 ЦК УРСР 1963 року передбачено, що земля, її надра, води і ліси є у виключній власності держави і надаються тільки в користування;

17 листопада 1977 року ОСОБА_8 здійснила пожиттєве розпорядження належній їй на праві особистої власності житловим будинком разом з усіма приналежними до нього господарськими будівлями що знаходиться в АДРЕСА_1 , склавши заповіт в користь своєї доньки - ОСОБА_10 . Висновок суду, що ОСОБА_10 , як спадкоємець ОСОБА_8 прийняла спадщину, а саме право користування земельною ділянкою, фактично вступивши в управління або володіння спадковим майном не заслуговує на увагу, оскільки земельна ділянка не могла бути об?єктом майнових прав, та передаватися у спадщину. Земельним кодексом УРСР 1970 року було визначено, що земельний фонд є виключною власністю держави, а також заборону цивільно-правових угод щодо відчуження земельних ділянок. Таким чином, спірна земельна ділянка площею 0,1 га по АДРЕСА_1 частиною якої являється земельна ділянка площею 0,0782 га, кадастровий номер 4610137500:02:006:0352 не могла бути частиною спадкового майна;

як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_10 оформила право власності на будинок шляхом його приватизації, а не спадкування. А земельна ділянка площею 0,376 га для обслуговування житлового будинку була передана ОСОБА_10 на підставі ухвали Львівської міської ради від 29 березня 2007 року № 687;

суд першої інстанції також покликався на висновок Великої Палати Верховного Суду у Постанові від 23 червня 2020 року у справі №179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20) згідно якого: статті 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 рудня 1990 року, а також стаття 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки. Проте, статтею 23 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що земельна ділянка була надана в тимчасове користування («временное пользование»), що підтверджує «схема-план отвода земельного участка во временное пользование под индивидуальный огород». Таким чином, спірна земельна ділянка не передавалась у постійне користування;

щодо скасування ухвали Другої сесії восьмого скликання Львівської міської ради N?280 від 25 лютого 2021 року. Львівська міська рада відповідно до статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є органом місцевого самоврядування в Україні, що представляє територіальну громаду міста Львова та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування визначені Конституцією України та іншими законами України. Відповідно до частини першої статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданої органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Отже, недійсним у судовому порядку може бути визнано акт (рішення) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових осіб, якщо він не відповідає вимогам законодавства та (або) визначеній законом компетенції органу, який видав акт (рішення), але при цьому обов`язковою умовою для визнання акту недійсним є порушення в зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача;

на думку колегії суддів, Львівська міська рада прийнявши зазначене рішення діяла у межах та у спосіб передбачений законом. Крім того будь-яких обмежень та заборон на розпорядження земельною ділянкою, що оскаржується не було. Як вбачається з довідки Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 27 січня 2020 року N?13 0 37-751/169-20 відповідно до даних із звітності з кількісного обліку земель земельна ділянка по АДРЕСА_1 (згідно представленого плану земельної ділянки) відноситься до земель м. Львова, які не надані у власність або користування. З огляду на наведене, колегія суддів зробила висновок, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог в частині визнання права користування земельною ділянкою та скасування ухвали Львівської міської ради № 280 від 25 лютого 2021 року відмовити.

Аргументи учасників справи

12 лютого 2025 року ОСОБА_5 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу, яка підписана представником Бельдій Н. В., на постанову Львівського апеляційного суду від 20 січня 2025 року (повний текст складено 31 січня 2025 року), у якій просила:

постанову Львівського апеляційного суду від 20 січня 2025 року скасувати;

рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 червня 2024 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

постанова апеляційного суду оскаржується підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме відступлення оскаржуваним рішенням від правової позиції викладеної у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №179/1043/16-ц, а також, порушенням апеляційним судом при ухвалення оскаржуваної постанови норм матеріального права;

в оскаржуваній постанові апеляційним судом висловлено єдину тезу на обґрунтування доводів скасування судового рішення, а також наведено правові позиції, які жодним чином не стосуються правовідносин, що розглядаються (стосуються способу захисту порушеного права в інших правовідносинах);

стосовно висновку, з яким особа, яка подала касаційну скаргу не погоджується: спірна земельна ділянка ОСОБА_8 у постійне користування не передавалась, відповідно право користування земельною ділянкою не може бути успадковане. За логікою оскаржуваної постанови апеляційного суду, якщо б ОСОБА_8 (особа, якій було передано в користування спірну земельну ділянку) померла не ІНФОРМАЦІЯ_2 , а у 1950 році, для прикладу, то право користування земельною ділянкою її нащадків (спадкоємців) мало б припинитись з її смертю саме у 1950 році. Вказане твердження є абсурдним з огляду на те, що відповідно до Земельного кодексу УРСР 1922 року, не тільки у ОСОБА_8 , а й у її нащадків виникло право користування спірною земельною ділянкою. І хоч таке називалось тимчасовим («временньїм») однак Земельний кодекс УРСР 1922 року пов`язував припинення тимчасового користування земельною ділянкою конкретним юридичним фактом -відмиранням двора (коли всі члени сім`ї померли). Натомість у 1922 році поняття «постійного користування земельною ділянкою» було відсутнє, однак речові права виникали в тому числі на підставі ЗК УРСР 1922 року;

оскільки право користування спірною земельною ділянкою було зареєстровано за ОСОБА_8 відповідно до Цивільного кодексу УРСР від 1922 року та не припиняло свою чинність (як би апеляційний суд таке право не назвав) у зв`язку із смертю останньої, а було успадковане, що не суперечить ні законодавству 1922 року ні законодавству, яке діяло на момент смерті ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), то воно було успадковане членами її двора - її спадкоємцями (позивачами у справі);

речове право на користування (володіння) спірною земельною ділянкою виникло у 1948 році. В подальшому закон був трансформований, де зникло право постійного користування для фізичних осіб. ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . На дату її смерті діяв Земельний кодекс Української РСР 1990 року в редакції 22 червня 1993 року. Оскільки право користування спірною земельною ділянкою було зареєстровано за ОСОБА_8 відповідно до ЦК УРСР від 1922 року та не припиняло свою чинність (як би апеляційний суд таке право не назвав) у зв`язку із смертю останньої, а було успадковане, що не суперечить ні законодавству 1922 року ні законодавству, яке діяло на момент смерті ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), то воно було успадковане членами її двора - її спадкоємцями (позивачами у справі);

орган місцевого самоврядування не заперечував проти користування спірною земельною ділянкою та наявність такого речового права, визнавав його навіть за тих умов, що таке право Державою Україна не реєструвалось. Указане доводиться усіма документами, які подавались до органу місцевого самоврядування, та містяться в матеріалах даної справи.

в органу місцевого самоврядування не було жодних питань до даного речового права, котре спадкувалось, вони його визнавали до дня винесення оскаржуваної ухвали Другої сесії Львівської міської ради № 280 від 25 лютого 2021 року. У подальшому Львівська міська рада без будь-яких законних підстав передала спірну земельну ділянку іншим особам і вже в 2024 році перестала визнавати право користування позивачів на спірну земельну ділянку, з тих підстав, що право користування земельною ділянкою не може бути об`єктом спадкування. Саме в цій частині Велика Палата Верховного Суду в пункті 59 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (провадження №14-63цс20), виклала наступний правовий висновок: Статті 27 і 114 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, а також стаття 141 ЗК України від 25 жовтня 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

Аналіз касаційної скарги свідчить що постанова апеляційного суду оскаржується в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права користування земельною ділянкою та скасування ухвали Львівської міської ради № 280 від 25 лютого 2021 року. В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, а тому в касаційному порядку не переглядається.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі.

20 травня 2025 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 15 квітня 2025 року вказано, щонаведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц.

Фактичні обставини

Архівними довідками Державного архіву Львівської області № І-3032/07-12 від 04 листопада 2021 року та 01 серпня 2017 року № 1-7147 підтверджується, що 1946 році пращури та спадкодавці позивачів: ОСОБА_7 , який доводиться прапрадідом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , прадідом ОСОБА_2 та його донька - ОСОБА_8 (відповідно прабаба ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , баба ОСОБА_2 ), зі своєю донькою ОСОБА_10 прибули до міста Львова з Польщі як переселенці по операції «Вісла».

Постановою Виконкому Львівської Міської Ради Депутатів Трудящих від 24 червня 1949 року № 708 «Про затвердження рішення Виконкому Шевченківської Райради депутатів трудящих від 7-го лютого 1949 року № 3 про передачу на власність будинку по АДРЕСА_1 переселенцю гр. ОСОБА_7 і ОСОБА_8 » - відповідно до інструкції Управління по справам евакуації при РНК УРСР і НК УРСР від 25.УІІ-1945 року № 5312, Виконком Львівської Міської Ради Депутатів Трудящих вирішив: затвердити рішення Виконкому Шевченківської райради депутатів трудящих від 07 лютого 1947 року № 3 Про передачу на власність будинку по АДРЕСА_1 у власність переселенцям - гр. ОСОБА_7 і гр. ОСОБА_8 замість майна, залишеного в Польщі, на суму 6 650 карб. Вартість будинку 2 393 карб., якою передавалась у власність садиба, яка складалась з будинку площею 28 кв. м, сараю площею 15 кв. м та городу площею 0,1 га. Відповідно до указаної постанови переселенцям надавалась у власність садиба, яка складалась з будинку площею 28 м2, сараю площею 15 м2 та городу площею 0,1 га. Указане підтверджується витягом з Протоколу №3 від 07 лютого 1949 року Виконкому Шевченківської Районної Ради депутатів трудящих та Схем-планом «Отвода земельного участка во временное пользование под индивидуальный огород» гр. ОСОБА_8 по АДРЕСА_1 , відповідно до якого, всього переселенцям передано у користування земельних ділянок (3 шт.) площею 0,1525 га, з яких під будівлею і подвір`ям 0,0092 га, а під пашнею 0,1433 га.

Відповідно до «Свидетельства о праве собственности на строение» від 20 листопада 1953 року прямий родич позивачів по висхідній лінії ОСОБА_7 отримав право власності на 1/2 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 у відповідності до Рішення Львівського держвиконкому від 24 червня 1949 року № 708. Свідоцтво про право власності на будівлю було записано в Реєстрову (кадастрову) книгу за № 6 Львівського міжміського бюро технічної інвентаризації 25 листопада 1953 року.

ОСОБА_8 отримала Свідоцтво НОМЕР_3 про право власності на будівлю від 11 січня 1950 року, виданого Житловим управлінням Львівського міського відділу комунального господарства на це ж будинковолодіння на підставі Рішення виконкому Львівської міськради депутатів трудящих №708 від 24 червня 1949 року, яке було зареєстровано в цій же книзі 23 січня 1950 року.

У травні 1948 року ОСОБА_7 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_1 виданим Відділом реєстрації громадянського стану управління МВС у Львівської 10 травня 1948 року.

Спірною земельною ділянкою після смерті ОСОБА_7 почала користуватись його донька ОСОБА_8 .

25 серпня 1993 року ОСОБА_8 , яка доводиться позивачам прабабою для ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та бабою для ОСОБА_2 , померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 25 серпня 1993 року, виданим Відділом запису актів громадянського стану Виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих.

З моменту примусового переселення з Польщі до Львова та до смерті, ОСОБА_8 проживала в будинковолодінні за адресою: АДРЕСА_1 разом зі своєю донькою ОСОБА_10 .

17 листопада 1977 року ОСОБА_8 здійснила прижиттєве розпорядження належним їй на праві особистої власності житловим будинком разом з усіма приналежними до нього господарськими будівлями за указаною адресою склавши заповіт в користь своєї доньки, ОСОБА_10

ОСОБА_10 здійснила прижиттєве розпорядження своїм майном на користь своїх синів - ОСОБА_2 та ОСОБА_11 .

Позивач 1 - ОСОБА_1 та позивач 3 - ОСОБА_3 є дітьми ОСОБА_11 та відповідно спадкоємцями після його смерті.

Листом Управління архітектури та містобудування Львівської міської ради від 25 листопада 2006 року № 3-ч24 280/20 надано висновок про наявність містобудівельних обмежень щодо користування земельною ділянкою за підписом заступника начальника управління О. Яреми з якого убачається те, що ЛМР відомо про звернення ОСОБА_10 про надання земельної ділянки (№ 1), вільної від забудови, пл. 0,0532 га в межах червоних ліній пл. 0,057 га, яка є відмінною від земельної ділянки АДРЕСА_4 площею 0,0376 га. При цьому жодного рішення у тому числі про відмову в задоволення даної заяви Львівська міська рада у 2006-2007 роках, як і в подальшому,не приймала.

Ухвалою Львівської міської ради від 29 березня 2007 року № 687 ОСОБА_10 передано у власність земельну ділянку площею 0,376 га для обслуговування житлового будинку, на підставі чого видано державний акт серії ЯК №898401.

Листом Департаменту містобудування Львівської міської ради від 06 липня 2007 року ОСОБА_10 повідомлено у відповідь на її звернення від 01 червня 2007 року щодо надання у власність земельної ділянки площею 0,0532 га, що згідно з ухвалою міської ради від 29 березня 2007 року № 687, а також статтями 116 121 ЗК України, нею використано право на приватизацію земельної ділянки площею 0,0376 га для обслуговування житлового будинку. Також повідомлено, що згідно з ухвалою Львівської міської ради від 07 червня 2007 року № 899 вільні земельні ділянки призначені під забудову продаються або надаються виключно на конкурентних засадах.

Листом від 14 липня 2010 року № 2403-3вих1749 на № 12684 заступником начальника Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин Департаменту містобудування Львівської міської ради І. Гримак повідомлено ОСОБА_10 про те, що в управлінні на розгляді знаходиться її звернення щодо надання земельної ділянки орієнтованою площею 0,099 га на АДРЕСА_7 для ведення садівництва; відповідно до статті 118 ЗК України Управління простить визначити відповідність даних земельних ділянок генеральному плану міста Львова. Указаній відповіді передувало прохання Управління надати певні документи, які необхідні для розгляду заяви (лист від 08 квітня 2010 року № 2403-вих-859 на лист 4874).

10 серпня 2011 року через Відділ центрального обслуговування мешканців адміністративно-господарського управління ЛМР подана заява ОСОБА_11 (померлого батька позивача ОСОБА_1 ) про погодження вибору місця розташування указаної земельної ділянки. До цієї заяви було додано витяг з протоколу від 04 лютого 1949 року та копію постанови ЛМР від 24 червня 1949 року, план земельної ділянки з відповідними додатками.

06 серпня 2011 року листом № 2403-3вих-1928 на № 18733 начальник Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин департаменту містобудування ЛМР скерував начальнику Управління архітектури Ю. Криворучку прохання визначити відповідність місця розташування даної земельної ділянки генеральному плану міста Львова. Однак листом Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин департаменту містобудування ЛМР від 02 вересня 2011 року № 2403-3вих-1971 на № 18733 повідомлено заявника про неможливість вирішення питання про передачу йому у власність земельної ділянки під садівництво до розробки плану детального планування території, в межі якого входить запропонована земельна ділянка до закріплення.

Листом від 26 серпня 2011 року №2403-3вих-1928 на №18733 Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин департаменту містобудування ЛМР повідомлено ОСОБА_11 про необхідність визначення місця розташування і до Львівської міської ради надано Висновок ДП Державний інститут проектування міст «Містопроект» №237/12-1 від 02 червня 2011 року на вх. № 324 про забудову ділянки на АДРЕСА_1 , яким інститут не заперечує щодо можливості забудови земельних ділянок в районі АДРЕСА_6 та ділянок, суміжних з ними.

Листом від 28 березня 2012 року № 2403-3вих-754 на № 3-ко-6514 Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин департаменту містобудування ЛМР ОСОБА_10 повідомлено про можливе вирішення питання відведення земельної ділянки після розроблення детального плану території.

Листом 19 вересня 2012 року № 2403-3вих-1821 на № 3ч-24669 від 25 липня 2012 року Управління природних ресурсів та регулювання земельних відносин департаменту містобудування ЛМР ОСОБА_10 та ОСОБА_11 повідомлено про те, що для ґрунтовного вивчення питання можливості відведення земельної ділянки буде здійснено виїзд на місце робочої групи у складі представників відповідних служб міської ради, очолюваної міським головою.

26 жовтня 2021 року ОСОБА_1 подала через ЦНАП м. Львова звернення № 3-1-65746-ша-24, яким повідомила ЛМР про порушення її права на фактичне володіння земельною ділянкою, на яку Львівською міською радою надано дозвіл ОСОБА_4 виготовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0782 га на АДРЕСА_2 ) для будівництва та обслуговування житлового будинку за рахунок земель, що не надані у власність або користування, з подальшим їх переведенням до земель житлової та громадської забудови. Указаній земельній ділянці на час подання такого звернення присвоєно кадастровий номер 4610137500:02:006:0352.

У відповідь на вказане звернення Львівська міська рада своїм листом від 02 листопада 2021 року № 2403вих-101080 повідомила про підтвердження інформації щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою відведення спірної земельної ділянки площею 0,0782 га та про звернення гр. ОСОБА_4 від 11 жовтня 2021 року № 3-1-104461/АП-24 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 20 листопада 2020 року у справі № 466/7569/20 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/93021064)

затверджено укладену 20 листопада 2020 року між позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , з однієї сторони, відповідачем ОСОБА_2 , з другої сторони, мирову угоду, за умовами якої:

1. ОСОБА_2 визнає за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_11 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , по 1/6 частці за кожним з них на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 разом з приналежними до нього господарськими будівлями і спорудами, а саме: сінами, позначеними в технічному паспорті як «а», вбиральнею, позначеною в технічному паспорті як « Г », огорожею, позначеною в технічному паспорті як «№ 1», воротами, позначеними в технічному паспорті, як «№ 2», хвірткою, позначеною в технічному паспорті як «№ 3», сараєм, позначеним в технічному паспорті як « Б », гараж, позначений в технічному паспорті як « В », та по 1/6 частці за кожним з них на земельну ділянку з кадастровим № 4610137500:02:006:0180, площею 0,0376 га, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;

2. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 визнають за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , на 4/6 частин в житловому будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 разом з приналежними до нього господарськими будівлями і спорудами, а саме: сінами, позначеними в технічному паспорті як «а», вбиральнею, позначеною в технічному паспорті як « Г », огорожею, позначеною в технічному паспорті як «№ 1», воротами, позначеними в технічному паспорті, як «№ 2», хвірткою, позначеною в технічному паспорті як «№3» сараєм, позначений в технічному паспорті як « Б », гараж, позначений в технічному паспорті як «В» та на 4/6 частин земельної ділянки з кадастровим № 4610137500:02:006:0180, площею 0,0376 га, з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;

3. Судові витрати по даній справі покладаються на сторін, які сплатили їх;

у зв`язку із укладенням і затвердженням цієї мирової угоди провадженням у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Третьої Львівської державної нотаріальної контори Західного міжрегіонального управління юстиції, про визнання права власності на спадкове майно, закрито.

Позиція Верховного Суду

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 грудня 2023 року в справі № 363/2300/20 (провадження № 61-6922св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2023 року в справі № 753/8710/21 (провадження № 61-6090св23)).

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 947/6589/21 (провадження № 61-10253св23)).

У справі, що переглядається:

позивачі пред`явили позовні вимоги до Львівської міської ради про визнання права користування земельною ділянкою та скасування ухвали Львівської міської ради № 280 від 25 лютого 2021 року про надання дозволу ОСОБА_4 виготовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0782 га на АДРЕСА_2 ) для будівництва та обслуговування житлового будинку за рахунок земель, що не надані у власність або користування, з подальшим їх переведенням до земель житлової та громадської забудови;

позивачі до ОСОБА_4 позовних вимог не пред`являли, клопотань про залучення до участі у справі ОСОБА_4 як співвідповідача не заявляла. Тому в задоволенні позовних вимог до Львівської міської ради про визнання права користування земельною ділянкою та скасування ухвали Львівської міської ради № 280 від 25 лютого 2021 року належало відмовити внаслідок неналежного складу співвідповідачів;

апеляційний суд відмовив в задоволенні позовних вимог про визнання права користування земельною ділянкою та скасування ухвали Львівської міської ради № 280 від 25 лютого 2021 року внаслідок відсутності порушеного права. Тому постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання права користування земельною ділянкою та скасування ухвали Львівської міської ради № 280 від 25 лютого 2021 року слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови, оскільки апеляційний суд відмовив у вказаних вимогах з помилкових мотивів.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України). Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судове рішення в оскарженій частині частково ухвалене з неправильним застосуванням норм процесуального права. У зв`язку із наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання права користування земельною ділянкою та скасування ухвали Львівської міської ради № 280 від 25 лютого 2021 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Оскільки касаційний суд частково змінює судове рішення в оскарженій частині, але лише у частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 , яка підписана представником Бельдій Наталією Володимирівною , задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 20 січня 2025 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання права користування земельною ділянкою та скасування ухвали Львівської міської ради № 280 від 25 лютого 2021 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко