Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2025 року

м. Київ

справа № 208/42/23

провадження № 61-9498св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 червня 2023 року у складі судді Івченко Т. П. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2024 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,

Короткий зміст позовних вимог

1. У січні 2023 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

2. Позов обґрунтовано тим, що АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 21 липня 2008 року уклали кредитний договір № 1/0817U8Д. Згідно договору банк зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 60 000 доларів США терміном до 20 липня 2018 pоку, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

3. Відповідно до договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати відповідач повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору.

4. У випадку порушення зобов`язань за кредитним договором відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

5. Банк свої зобов`язання за договором та угодою виконав в повному обсязі, видав кредит у розмірі 60 000 доларів США, натомість відповідачка свої зобов`язання не виконала, а саме не здійснювала погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки.

6. Банк звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою про стягнення заборгованості з відповідачів. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2010 року вимоги банку було задоволено та стягнуто заборгованість у розмірі 583 365,75 грн станом на 09 листопада 2009 року.

7. На даний час рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2010 року не виконано боржниками. Сума заборгованості становить 583 365,75 грн, та згідно якої нараховуються інфляційне збільшення та 3% річних.

8. Позивач посилався на те, що оскільки з відповідачів було стягнуто заборгованість за кредитним договором за період з дати укладання кредитного договору до дати поточної заборгованості, яка була вказана в рішенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2010 року, тобто за період з 21 липня 2008 року по 09 листопада 2009 року, то за період після набрання законної сили вказаного рішення суду з 25 травня 2010 року по 06 грудня 2022 року відповідачі мають заборгованість у розмірі - 2 075 461,02 грн, яка складається з наступного: індекс інфляції за прострочення виконання зобов`язання у розмірі 1 856 051,57 грн та 3 % річних від простроченої суми у розмірі 219 409,45 грн.

9. Також банк посилався на те, що в забезпечення виконання зобов`язання за договором 1/0817UД було укладено договір поруки з ОСОБА_2 .

10. Враховуючи зазначене, позивач просив суд стягнути з відповідачів солідарно на користь банку заборгованість в розмірі 2 075 461,02 грн, яка складається з наступного: індекс інфляції за прострочення виконання зобов`язання у розмірі 1 856 051,57 грн та 3 % річних від простроченої суми у розмірі 219 409,45 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

11. Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 14 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2024 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

12. Відмовляючи у задоволенні позовних вимогв частині вимоги про стягнення інфляційних втрат, суди виходили із того, що предметом кредитного договору є грошові кошти в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, тому відсутні підстави для стягнення з відповідачів інфляційних втрат.

13. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в часині стягнення 3 % річних, суди виходили із недоведеності та необґрунтованості позовних вимог у вказаній частині.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

14. У липні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк».

15. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 22 липня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

16. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 червня 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

17. У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог щодо стягнення 3 % за період з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року та стягнути з відповідачів 86 785,65 грн.

18. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 20 травня 2021 року у справі № 910/3077/20, від 21 липня 2022 року у справі № 0417/11962/2012, від 29 березня 2023 року у справі № 757/50591/16-ц, від 10 травня 2023 року у справі № 501/2862/15-ц, від 08 травня 2024 року у справі № 381/1647/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

19. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, вказуючи, що банком не надано доказів, які б підтверджували розмір заборгованості за кредитним договором, не врахували, що до позовної заяви додавалась банківська виписка по особовому рахунку позичальника, згідно якої останній платіж останнім здійснено 21 січня 2009 року.

20. При цьому банком пред`являвся виконавчий лист, проте виконавче провадження № 24541840 було закрито у зв`язку із відсутністю у боржника майна.

21. Заявник також вважає безпідставними висновки судів про те, що банком не надано доказів виконання рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 12 січня 2011 року по справі № 2-2931/10, яке було змінено судовим рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2016 року. Посилається на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та на те, що у період дії воєнного стану зупиняється дія статей 37, 38, 40, 41, 47 Закону України «Про іпотеку».

22. Також висновки судів про відсутність підстав для стягнення 3 % річних з ОСОБА_2 є помилковими.

Відзиву на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23. 21 липня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1/0817U8Д, згідно якого остання отримала кредит на споживчі цілі у розмірі 60 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18 % річних з кінцевим терміном повернення 20 липня 2018 року.

24. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 1/0817U8Д між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк») було укладено договір поруки № LRSE/2 від 21 липня 2008 року.

25. Останній платіж (зарахування грошових коштів) здійснено 21 січня 2009 року, що підтверджується розрахунком заборгованості.

26. У порушення умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим між сторонами вже існував спір та згідно рішення № 2-8321/2010 Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2010 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено повністю, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь банку в рахунок повернення заборгованості за кредитним договором № 1/0817U8Д від 21 липня 2008 року 583 165,75 грн.

27. Також на підставі рішення у справі 2-2931/10 Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 12 січня 2011 року, яке було змінено рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 грудня 2016 року, банком було звернуто стягнення на заставне майно боржника, а саме квартиру.

28. 23 грудня 2019 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Рішення від 07 червня 2021 року по цивільній справі № 208/8474/19 відмовлено банку в задоволенні позовних вимог.

Позиція Верховного Суду

29. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

30. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

31. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

32. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

33. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

34. З матеріалів касаційної скарги вбачається, що банком оскаржуються судові рішення лише в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення 3 % річних за період з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року, а тому в іншій частині судові рішення не переглядаються.

35. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3 % річних суди попередніх інстанцій виходили із того, що вказані вимоги є необґрунтованими.

36. Колегія суддів вважає вказані висновки помилковими з огляну на таке.

37. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

38. Статтею 525 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

39. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

40. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

41. Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

42. За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

43. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

44. Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

45. Звертаючись до суду із вказаним позовом, АТ КБ «ПриватБанк» вказувало, що рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2010 року стягнуто з відповідачів 583 365,75 грн, проте на даний час вказане рішення не виконано, тому наявні підстави для стягнення 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України.

46. Судами встановлено, що у грудні 2009 року ПАТ АТ «ПриватБанк» звернулось до суду із позовом до ТОВ «Українське фінансове агентство « Верус», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 травня 2010 року у справі № 2-8321/2010 позов задоволено частково, серед іншого, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь банку в рахунок повернення заборгованості за кредитним договором № 1/0817U8Д від 21 липня 2008 року 583 165,75 грн.

47. Таким чином, суди не врахували, що з огляду на наявність судового рішення, яким стягнуто з відповідачів заборгованість за кредитним договором в солідарному порядку, яке не виконано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у банку наявні права на стягнення відповідно до статті 625 ЦК України 3 % річних унаслідок прострочення виконання грошового зобов`язання, що виникло на підставі рішення суду.

48. Судами попередніх інстанцій не враховано висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

49. Правовий аналіз положень статей 526 599 611 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

50. Отже, висновки судів щодо відсутності підстав для стягнення 3 % річних на користь банку є передчасними.

51. При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладено у постанові від 26 січня 2021 у справі № 522/1528/15-ц (провадження 14-67цс20) закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою. У постанові від 26 січня 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого в постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження №14-318цс18), згідно з яким наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості саме по собі свідчить про закінчення строку дії договору; на правовідносини, які виникають після ухвалення рішення про стягнення заборгованості, порука не поширюється, якщо інше не встановлене договором поруки та зазначила, що «наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості свідчить, що суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання настав, причому саме за тією вимогою, яку задоволено судом, та встановив наявність обов`язку відповідача (відповідачів) сплатити заборгованість. Рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов`язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов`язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов`язання продовжує існувати. Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення».

52. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, розглядаючи спір, належним чином не встановили всіх фактичних обставин, необхідних для правильного вирішення спору, та дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для стягнення на користь банку 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України. При нового розгляду також необхідно надати оцінку поданому клопотанню про застосування строків позовної давності.

53. З огляду на вищевказане, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції та направлення на новий апеляційний розгляд.

54. Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Керуючись статтями 400 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

2. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 червня 2024 року скасувати, справу направити на новий апеляційний розгляд.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович