Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.11.2018 року у справі №233/6014/17

Постанова

Іменем України

25 травня 2020 року

м. Київ

справа № 233/6014/17

провадження № 61-46495св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2 ,

третя особа - Управління комунального господарства Костянтинівської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 19 червня 2018 року в складі судді: Малінова О. С., та постанову апеляційного суду Донецької області від 19 вересня 2018 року в складі колегії суддів: Гапонова А. В., Дундар І. О., Соломахи Л. І.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ), третя особа: Управління комунального господарства Костянтинівської міської ради, про відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи загального захворювання. 08 листопада 2017 року позивач знаходився на автобусній зупинці «Магазин 7 вітрів» по вул. Громова, мав намір сісти в автобус маршруту «Б». Коли під`їхав автобус необхідного маршруту, державний номер НОМЕР_1 , позивач зайшов, пред`явив своє посвідчення, але водій відмовив йому у праві на безоплатний проїзд та в грубій формі вигнав із автобусу. 14 листопада 2017 року позивач звернувся із скаргою до Костянтинівської міської ради, та отримав відповідь від Управління комунального господарства, що цей автобус належить відповідачу, як одному із перевізників у місті. Позивач вважав, що водій відповідача наніс йому особисту образу, принизив честь та гідність перед іншими пасажирами, чим спричинив моральну шкоду, яку він оцінює у 1 000 000 грн.

ОСОБА_1 просив стягнути з ФОП ОСОБА_2 компенсацію моральної шкоди в розмірі 1 000 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 19 червня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що під час вирішення спорів про відшкодування моральної шкоди доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відшкодування шкоди. При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір.Позивачем не надано достатніх та допустимих доказів на підтвердження спричинення йому діями відповідача моральної шкоди, яка згідно з частини другої статті 23 ЦК України полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; принижені честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ФОП ОСОБА_2 моральної шкоди задоволенню не підлягають у зв`язку з відсутністю підстав, з якими закон у даному випадку пов`язує право на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Донецької області від 19 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 19 червня 2018 року змінено, виключивши з мотивувальної частини висновок суду, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволення у зв`язку з відсутністю підстав, з якими закон у даному випадку пов`язує право на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 заявив вимоги про стягнення моральної шкоди у зв`язку з порушенням водієм міського транспорту його права на пільговий проїзд як особи із інвалідністю ІІ групи. При зверненні позивача до суду не надано належних та допустимих доказів в підтвердження того, що відповідачем вчинені дії, якими позивачу заподіяно моральні чи фізичні страждання або втрати немайнового характеру. Показання свідка, на які позивач посилається у апеляційній скарзі, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки сам позивач поясняє, що свідку відомо про події з його слів. Додана до апеляційної скарги довідка КЛПЗ «Міський психіатричний диспансер м. Костянтинівки» не є доказом подій 08 листопада 2017 року, оскільки звернення до цього медичного закладу відбулось 09 лютого 2018 року, тобто через три місяці після вказаної дати (а. с. 90). Тому апеляційний суд погодився з судом першої інстанції, що позивач не довів в судовому засіданні об`єктивними та належними доказами описані їм події.

Проте апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності права позивача на відшкодування моральної шкоди у разі порушення його права на безоплатний пільговий проїзд з наступних підстав. Законодавством України встановлено право пасажира, який користується пільгами на транспорті, безпосередньо скористатись пільговим проїздом, пред`явивши водієві автобусу посвідчення встановленого зразка. Отже особа, яка доведе в судовому засіданні належними доказами свої вимоги, порушення його права на безоплатний пільговий проїзд, має право відповідно до статей 23, 1167 ЦК України на відшкодування моральної шкоди. Аналогічна правова позиції висловлена Верховним Судом у постанові у справі № 711/6330/17-ц від 20 червня 2018 року. Таким чином, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні. Треба виключити з мотивувальної частини висновок суду, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволення у зв`язку з відсутністю підстав, з якими закон у даному випадку пов`язує право на відшкодування моральної шкоди.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, в якій просив оскаржені рішення скасувати та ухвалити нове рішенням, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. При цьому, посилався на те, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем доведено факт звернення зі скаргою до Управління житлово комунального господарства Костянтинівської міської ради, у відповіді на вказану скаргу не заперечується факт вказаного порушення, крім того вбачається, що з приводу порушення було проведено бесіду з перевізником. Судом першої інстанції прийнято до уваги пояснення ОСОБА_3 , які підтверджують факт порушення відповідачем своїх зобов`язань як перевізника, що спричинило мені моральну шкоду, таким чином суд не в повній мірі дослідив надані докази.

Вказує, що суди не врахували надану довідку КЛПЗ «Міський психіатричний диспансер м. Костянтинівки», як доказ моральних страждань, які були спричинені діями відповідача. Відповідно до вказаної довідки можна побачити, що через хворобу позивач дуже тяжко переносить спірні ситуації, та через дії відповідача стан здоров`я суттєво погіршився, через що знадобилося приймати ліки, які негативно впливають на стан позивача (сонливість, заторможеність). Все це доказує, що через незаконні дії відповідача позивачем були перенесені моральні страждання.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 13 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернувся до міського голови м. Костянтинівки зі скаргою на дії водіїв міського пасажирського транспорту, в якій зазначив, що 08 листопада 2017 року на автобусній зупинці « Крамниця 7 вітрів» в 17 годині 25 хвилин він намагався скористатись своїм правом безкоштовного проїзду в міському пасажирському транспорті, а саме в автобусі маршруту «Б» державний номер автобуса НОМЕР_1 , проте водій автобуса відмовив йому у безкоштовному проїзді, який передбачено положеннями статті 38-1 ЗУ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Просив вжити заходів щодо дисциплінарної відповідальності водія автобусу.

Згідно відповіді наданої Управлінням комунального господарства Костянтинівської міської ради від 23 листопада 2017 року №1164, з перевізником ОСОБА_2 проведена роз`яснювальна робота щодо недопущення в майбутньому порушень чинного законодавства при перевезенні пасажирів пільгової категорії, в тому числі культури обслуговування. В ході бесіди перевізники були попереджені, що у разі недотримання пунктів 2.4.1, 2.4.5 Договору про організацію перевезень пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування, до них будуть прийняті заходи впливу в частині договірних відносин між авто перевізниками та виконкомом міської ради.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 заявив вимоги про стягнення моральної шкоди у зв`язку з порушенням водієм міського транспорту його права на пільговий проїзд як особи із інвалідністю ІІ групи.

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Тлумачення статей 11 та 1167 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Суди встановили, що при зверненні позивача до суду не надано належних та допустимих доказів в підтвердження того, що відповідачем вчинені дії, якими позивачу заподіяно моральні чи фізичні страждання або втрати немайнового характеру.

За таких обставин, суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позовних вимог.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій апеляційним судом частині та постанову апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 19 червня 2018 року в незміненій апеляційним судом частині тапостанову апеляційного суду Донецької області від 19 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук