Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.11.2018 року у справі №591/6301/17
Ухвала КЦС ВП від 10.03.2019 року у справі №591/6301/17

Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 591/6301/17

провадження № 61-13917св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Сумський державний університет,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Зарічного районного суду міста Суми від 10 серпня 2018 року у складі судді Грищенко О. В. та постанову Сумського апеляційного суду від 13 червня 2019 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Ткачук С. С., Хвостик С. Г.

у справі за позовом Сумського державного університету до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року Сумський державний університет звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що працівник університету ОСОБА_3 для забезпечення його сім`ї з двох осіб у 2008 році отримав двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Пізніше шлюб між ОСОБА_3 та його дружиною - ОСОБА_1 було розірвано і ОСОБА_3 виїхав з гуртожитку на інше місце постійного проживання.

У березні 2016 року ОСОБА_1 виїхала на постійне місце проживання за кордон, де влаштувалася на роботу.

Враховуючи викладене, Сумський державний університет на підставі статей 71, 72 ЖК УРСР просив визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 10 серпня 2018 рокупозов Сумського державного університету задоволено.

Визнано ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов Сумського державного університету, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 у березні 2016 року виїхала на постійне місце проживання за кордон та працевлаштувалася там, у зв`язку з цим квартира АДРЕСА_1 припинила бути місцем її проживання, тому відповідно до статей 71, 72 ЖК УРСР ОСОБА_1 втратила право проживання у вищезазначеній квартирі і це є підставою для визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Постановою Апеляційного суду Сумської області від 18 жовтня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено. Рішення Зарічного районного суду міста Суми від 10 серпня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що приміщення в гуртожитку, що було надано ОСОБА_3 та його дружині ОСОБА_1 приватизації не підлягає, тому на мешканців таких гуртожитків у разі їх тимчасової відсутності не поширюються положення статей 71, 72 ЖК УРСР.

При цьому суд послався на правову позицію, висловлену у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1166цс15.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2019 року касаційну скаргу Сумського державного університету задоволено частково. Постанову Апеляційного суду Сумської області від 18 жовтня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що у постанові Верховного Суду України не зазначено, що на гуртожитки, які не підлягають приватизації, норми статей 71, 72 ЖК УРСР не поширюються, тому апеляційний суд неповно з`ясував суть правової позиції Верховного Суду України. Крім того, позов пред`явлено не до особи, яка, будучи у трудових відносинах з позивачем, отримала право на житло у гуртожитку, а до члена сім`ї.

Постановою Сумського апеляційного суду від 13 червня 2019 року апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Зарічного районного суду міста Суми від 10 серпня 2018 року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що до дня звернення позивача з позовом до суду відповідач більше ніж шість місяців без поважних причин не проживала у квартирі АДРЕСА_2 в гуртожитку АДРЕСА_2 Сумського державного університету, а протилежного суду не довела. Вимоги позивача є доведеними, тому рішення суду першої інстанції про втрату відповідачем права користування спірною квартирою у гуртожитку є законним. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не містять обставин, які були б підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на рішення Зарічного районного суду міста Суми від 10 серпня 2018 року та постанову Сумського апеляційного суду від 13 червня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 була позбавлена можливості користуватися спірною квартирою внаслідок заміни вхідних замків у квартиру, тому не могла визнаватися такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням. Суд не дослідив, а позивачем не надано жодного документа, що підтверджують відсутність ОСОБА_1 за місцем проживання в обумовлений час, також не представлено жодного документа, який підтверджував відсутність ОСОБА_1 в цей період без поважних причин, не представлено документу про виїзд за кордон на постійне місце проживання, не представлено документів про її працевлаштування за кордоном. У постанові апеляційного суду зазначено про те, що ОСОБА_1 вивезла із спірної квартири речі та виїхала із неї, при цьому не з`ясовано при яких обставинах та які саме речі вивезла ОСОБА_1 .

На час розгляду справи в апеляційному суді судове рішення про факт зняття ОСОБА_1 з місця проживання - квартири АДРЕСА_1 скасовано Верховним Судом.

Судами не взято до уваги той факт, що інформація про здоров`я особи є конфіденційною і не може розголошуватися без згоди особи, таку згоду ОСОБА_1 йому, як представнику, не давала.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У жовтні 2019 року Сумський державний університет подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням вимог матеріального та процесуального права, оскільки за повідомленням Державної прикордонної служби України відповідач з 23 березня 2016 року до 26 грудня 2017 року перебувала за межами України, після повернення до України вона 08 березня 2018 року знову перетнула державний кордон. З того часу інформація про перебування її на території України відсутня. При цьому доказів з`явлення за місцем проживання навіть у період перебування на території України з 26 грудня 2017 року до 08 березня 2018 року ні відповідач, ні її представник не надали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 квітня 2008 року між Сумським держаним університетом та ОСОБА_3 було укладено договір найму житла двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , згідно з умовами якого зазначена квартира надається для проживання наймачу та члену його родини - дружині ОСОБА_1 на період його роботи у Сумському держаному університеті.

Після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 останній у 2012 році виїхав із спірної квартири та знявся із реєстрації у ній.

Відповідно до листа Сумського держаного університету від 15 травня 2012 року на ім`я ОСОБА_3 , ОСОБА_1 направлено попередження, а саме: у зв`язку зі зміною місця проживання наймача квартири, запропоновано у строк до 01 червня 2012 року звільнити разом з членами сім`ї квартиру АДРЕСА_1 , яка надавалася їм як службове житло за відсутності у них іншого житла.

ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 була зареєстрована до 06 березня 2017 року і знята з реєстрації на підставі рішення суду.

Станом на 09 листопада 2017 року по місту Суми відповідач не зареєстрована.

За повідомленням Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 з 23 березня 2016 року до 26 грудня 2017 року перебувала за межами України, після повернення до України вона 08 березня 2018 року знову перетнула державний кордон і інформація про перебування її на території України на даний час відсутня.

Спірна квартира у гуртожитку відноситься до державного житлового фонду та приватизації не підлягає.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 13 вересня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали Зарічного районного суду міста Суми.

26 вересня 2019 року справа № 591/6301/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення у повній мірі не відповідають.

Звертаючись до суду з цим позовом, Сумський державний університет просив визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування кімнатою у гуртожитку на підставі статей 71, 72 ЖК УРСР.

Відповідно до статей 71, 72 ЖК УРСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом 6 місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад 6 місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК УРСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавства не встановлює, в зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

Таким чином, під час вирішення питання про втрату членом сім`ї наймача права на користування жилим приміщенням з`ясуванню підлягають термін його відсутності та поважність причин такої відсутності.

Задовольняючи позов Сумського державного університету, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вважав доведеним факт непроживання ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 без поважних причин з березня 2016 року, тобто понад установлений статтею 71 ЖК УРСР термін, а тому остання є такою, що втратила право на користування зазначеним жилим приміщенням.

При вирішенні спору, суди попередніх інстанцій вказували на те, що предметом дослідження проживання (непроживання) у гуртожитку відповідача у цій справі є період з березня 2016 року до часу звернення до суду з цим позовом (листопад 2017 року).

Конституція України у частині третій статті 47 проголошує, зокрема що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За змістом статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У контексті рішення Європейського суду з прав людини у справі «KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE» викладені загальні принципи тлумачення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до свого житла.

Європейський суд з прав людини, констатував, що «згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займаного або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем». «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла». «Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…». «Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід мав підставу в національному законодавстві, але також звертається до якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своїх термінах, а також закон має передбачати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § § 40, 41, 42,43 ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

У ході судового розгляду цієї справи не встановлено, що вселення відповідача в спірну кімнату мало місце з порушенням норм законодавства.

Разом із тим, за змістом пункту другого статті 8 Конвенції втручання у право на повагу до житла «має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною легітимною метою… Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 у спірній квартирі була зареєстрована до 06 березня 2017 року і знята з реєстрації на підставі рішення суду.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Згідно з інформацією з Єдиного реєстру судових рішень постанова Зарічного районного суду міста Суми від 10 лютого 2017 року про зобов`язання Сумську міську раду в особі Управління «Центр надання адміністративних послуг у м. Суми» зняти з реєстрації місце проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_4 скасована постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року, а провадження у справі закрито.

Також уматеріалах справи відсутня інформація про те, що у відповідача існує інше постійне місце проживання, окрім спірного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 виїхала за кордон та працевлаштувалася там, тобто непроживання її у спірному жилому приміщенні носить тимчасовий характер, обумовлений роботою в іншій країні.

Вимоги позивача про визнання відповідача втратившим право користування житловим приміщенням у спірній кімнату гуртожитку, направлені на позбавлення відповідача права користування житловим приміщенням.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій на зазначене вище уваги не звернули, неправильно застосували до спірних правовідносин положення статей 71, 72 ЖК УРСР, встановивши, що її відсутність пов`язана з працевлаштуванням ОСОБА_1 за кордоном, не звернули уваги на те, що це є поважною причиною відсутності у спірному житловому приміщенні.

Також суди не врахували, щопозивач не аргументував ні мету, яку він переслідував, подавши позов про визнання відповідача такою, що втратила право користування жилим приміщенням, ні співмірність такого визнання відповідній меті, а обґрунтування пропорційності Європейський суд з прав людини вважає обов`язковою умовою належного застосування статті 8 Конвенції (див. mutatis mutandis «Dakus v. Ukraine», № 19957/07, § 50-51, ЄСПЛ, від 14 грудня 2017 року).

Оскільки суди не встановили, що відповідач має інше постійне місце реєстрації та проживання, окрім спірного, не має заборгованості по його утриманню, у матеріалах справи відсутні докази виїзду ОСОБА_1 на постійне місце проживання за кордон, колегія суддів приходить до висновку, що визнання відповідача такою, що втратила право користування спірним житлом покладе на останню надмірний тягар, тому з урахуванням конкретних обставин справи, та підстав, якими обґрунтовано позовні вимоги, вимоги Сумського державного університету не можуть бути задоволені.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановлені фактичні обставин справи та матеріали справи не дають підстав для висновку, що позивач надав переконливі, взаємоузгоджені і неспростовні докази на підтвердження доводів, викладених у позовній заяві.

Відповідно до статті 412 ЦПК Українипідставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в їх задоволенні з наведених вище підстав.

Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За подання апеляційної та касаційної скарг ОСОБА_1 сплатила судовий збір в загальному розмірі 4 581,20 грн. Тому ці грошові кошти слід стягнути з позивача на користь відповідача.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Зарічного районного суду міста Суми від 10 серпня 2018 року та постанову Сумського апеляційного суду від 13 червня 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Сумського державного університету до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням відмовити.

Стягнути з Сумського державного університету на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг в загальному розмірі 4 581 (чотири тисячі п`ятсот вісімдесят одна) гривня 20 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська