Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.08.2019 року у справі №522/19690/18

Постанова

Іменем України

11 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 522/19690/18

провадження № 61-15125св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. А., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

представник відповідача - Твердохлібова Валентина Геннадіївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Твердохлібова Валентина Геннадіївна, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 березня 2019 року у складі судді Науменко А. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Цюри Т. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Уточнивши у грудні 2018 року свої позовні вимоги про стягнення безпідставно набутих коштів ОСОБА_1 обґрунтовував їх тим, що згідно розписки від 04 вересня 2018 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 250 000 доларів США (в еквіваленті становить 7 003 828,25 грн), які відповідач отримав в рахунок сплати позивачем авансу за передачу позивачу частки у розмірі 100 (ста) відсотків у статутному капіталі ТОВ "СИСТЕМ СЕК'ЮРІТІ КОНСАЛТ". Зазначені обставини пов'язані з тим, що позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 попередньо дійшли усної згоди про продаж в майбутньому позивачу частки у розмірі 100 (ста) відсотків у статутному капіталі ТОВ "СИСТЕМ СЕК'ЮРІТІ КОНСАЛТ", яка належить ОСОБА_2.

Відповідно до вищевказаної розписки, ОСОБА_2 підтвердив факт того, що ним були отримані грошові кошти від позивача у розмірі 250 000 доларів США та відповідач зобов'язався передати у строк до 07 жовтня 2018 року частку у розмірі 100 відсотків у статутному капіталі ТОВ "СИСТЕМ СЕК'ЮРІТІ КОНСАЛТ".

За змістом розписки у випадку не здійснення передачі вищевказаних корпоративних прав до 08 жовтня 2018 року ОСОБА_2 зобов'язався повернути позивачу отримані грошові кошти у розмірі 250 000 доларів США у повному обсязі.

Частку у розмірі 100 відсотків у статутному капіталі ТОВ "СИСТЕМ СЕК'ЮРІТІ КОНСАЛТ" ОСОБА_2 позивачу не передав, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо даної юридичної особи, відповідно до якої єдиним засновником ТОВ "СИСТЕМ СЕК'ЮРІТІ КОНСАЛТ" продовжує бути відповідач. Грошові кошти у розмірі 250 000 доларів США позивачу не повернуто.

Посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 не передав корпоративні права у розмірі 100 (ста) відсотків у статутному капіталі ТОВ "СИСТЕМ СЕК'ЮРІТІ КОНСАЛТ" позивачу у строк до 08 жовтня 2018 року, позивач зазначив, що збереження відповідачем грошових коштів є безпідставним, тому позивач просив стягнути з відповідача безпідставно набуті грошові кошти в сумі 250 000 (двісті п'ятдесят тисяч) доларів США, що еквівалентно згідно курсу НБУ станом на 06 листопада 2018 року - 7 003 828,25 грн та судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 8
810,0 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 березня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти в сумі 250 000 доларів США, що еквівалентно згідно курсу НБУ станом на 06 листопада 2018 року - 7 003 828,25 грн та сплачений судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 8 810 грн.

Рішення мотивовано тим, що ОСОБА_2 не передав корпоративні права у розмірі 100 відсотків у статутному капіталі ТОВ "СИСТЕМ СЕК'ЮРІТІ КОНСАЛТ" у строк до 08 жовтня 2018 року, в подальшому збереження грошових коштів є безпідставним, оскільки підстава утримання грошових коштів після 08 жовтня 2018 року відпала.

Таким чином, оскільки ОСОБА_2 зберіг грошові кошти у себе за рахунок іншої особи - ОСОБА_1 без достатньої правової підстави, 250 000 доларів США були авансом за отримання у статутному капіталі ТОВ "СИСТЕМ СЕК'ЮРІТІ КОНСАЛТ", які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

У квітні 2019 року ОСОБА_2, в інтересах якого діє ОСОБА_4, звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Постановою Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Приморського районного суду м.

Одеси від 14 березня 2019 року залишено без змін.

Постанова мотивована тим, що враховуючи, що ОСОБА_2 не передав корпоративні права у розмірі 100 (ста) відсотків у статутному капіталі ТОВ "СИСТЕМ СЕК'ЮРІТІ КОНСАЛТ" позивачу ОСОБА_1 у строк до 08 жовтня 2018 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що збереження грошових коштів, починаючи з 08 жовтня 2018 року, є безпідставним. Також вказав, що ухвалюючи судове рішення, суд виходив із того, що за змістом частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2019 року ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Твердохлібова В. Г., засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року, у якій просив скасування рішення суду першої та апеляційної інстанцій та відмовити у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

02 жовтня 2019 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Твердохлібова В. Г., та витребувано справу з Приморського районного суду м.

Одеси.

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзіОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Твердохлібова В. Г., зазначав, що у порушення норм процесуального права судом було проігнороване клопотання про мирне врегулювання спору та не знайшло свого відображення у рішенні суду, чим порушено статтю 265 ЦПК України.

Такожкасатор звертав увагу на те, що 12 березня 2019 року позивачем було подано відповідь на відзив. Однак, судом, всупереч статті 180 ЦПК України, не було встановлено строку подання заперечень, та крім того, через два дні після подання позивачем відповіді на відзив, було ухвалено рішення, чим суд порушив законні права відповідача та норми процесуального права.

З приводу незастосування судом статті 255 ЦПК України касатор зазначав, що у відзиві на позовну заяву представником ОСОБА_2 детально розписані обставини перереєстрації корпоративних прав та надано докази непричетності ОСОБА_2 до цього інциденту. Крім того, ОСОБА_2 зазначено про його бажання повернути грошові кошти, що підтверджується матеріалами справи та звукозаписом, що здійснювався під час судових засідань. Також у відзиві зазначено, що відповідач після того, як було подано позов, пропонував ОСОБА_1 повернути зазначену суму без судового розгляду, однак позивач ухилявся навіть від обговорення вищезазначеного у позасудовому порядку. Відтак, в діях позивача вбачається зловживання процесуальними правами, зокрема подання завідомо безпідставного позову та позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

Вважає, що судом апеляційної інстанції невірно застосовано, як зазначено у рішенні суду, постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року по справі № 753/15556/15-ц, провадження № 14-445цс18, та постанови Верховного Суду від 18 квітня 2018 року, провадження № 61-14244св18, оскільки вказана постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року по справі № 753/15556/15-ц висвітлює відносини, що склалися внаслідок незаконного звільнення з подальшим поновленням на роботі відповідача, у зв'язку із чим підстава для виплати вихідної допомоги, яку стягує позивач, відпала, а постанова від 18 квітня 2018 року, провадження № 61-14244св18 по-перше, була ухвалена Першою судовою палатою Касаційного цивільного суду Верховного Суду, а не Великою Палатою Верховного суду, як зазначив суд апеляційної інстанції, а по-друге, повністю суперечить постанові ухваленій Одеським апеляційним судом та підтверджує неправомірність та незаконність рішення Приморського районного суду м. Одеси та постанови Одеського апеляційного суду, оскільки посилаючись на дану постанову Верховного Суду, Одеський апеляційний суд зобов'язаний був задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_2, скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. З приводу зазначених постанов Верховного Суду, висновки яких не відповідають резолютивній частині постанови Одеського апеляційного суду вбачається, що суд взагалі не вникав в суть спору та в суть постанов, на які посилався, а також навіть не намагався ухвалити постанову, що відповідала б нормам діючого законодавства.

Крім того, рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 14 березня 2019 року були вірно встановлені обставини, за яких відбувалася передача грошових коштів ОСОБА_1 ОСОБА_2, однак суд при прийнятті рішення щодо повернення грошових коштів не вірно застосував до відносин, що склалися між сторонами положення статті 1212 ЦК України.

Застосувавши до спірних правовідносин положення статті 1212 ЦК України суд не врахував, що зміст позову ОСОБА_1 полягав у вимозі повернення грошових коштів, одержаних від нього відповідачем саме як попередню оплату (аванс), про що вказано у розписці, в рахунок суми за основним договором, у зв'язку з тим, що зобов'язання не виконано (не укладено основний договір).

Таким чином, спірні правовідносини повинні бути врегульовані на підставі статті 570 ЦК України, якою належить керуватися при вирішенні спору, що не враховано судами, внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

Суди попередніх інстанцій не прийняли до уваги доводів відповідача про те, що письмова розписка за якою передавалися грошові кошти свідчить про наявність домовленостей між сторонами, а тому правовідносини сторін, які виникли, регулюються положеннями зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів правочинів, а не статтею 1212 ЦК України, на яку посилався позивач, як підставу своїх позовних вимог.

Судами невірно встановлено правову природу розписки, за змістом якої позивач передав відповідачу 250 000 доларів США в рахунок коштів за придбання частки відповідача в статутному капіталі ТОВ "СИСТЕМ СЕК'ЮРІТІ КОНСЛАТ", тобто зміст розписки свідчить про наявність між сторонами договірних правовідносин щодо купівлі-продажу у майбутньому частки у статутному капіталі юридичної особи, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України.

Аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Отже, для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Частина 1 статті 1212 ЦК України застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини 1 статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року провадження № 61-14244св18, на яку посилався суд апеляційної інстанції.

Відповідно до висновків викладених у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року провадження № 61-14244св18 та постанові Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року провадження № 61-20701св18, обставини які є аналогічними даній справі, суд задовольнив касаційні скарги, рішення судів першої інстанції та постанови судів апеляційної інстанції скасував та відмовив позивачам у задоволені позову.

Враховуючи наведене, можна зробити висновок, що положення статті 1212 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки передання позивачем грошових коштів відповідачу відбувалося з метою забезпечення між сторонами у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, внаслідок укладення у майбутньому договору купівлі-продажу (корпоративних) майнових прав.

Зважаючи на те, що обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення мають бути скасовані та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

У серпні 2020 року ОСОБА_1 подав письмові пояснення на касаційну скаргу.

Відповідно до частини 4 статті 395 ЦК України до відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Частиною 4 статті 183 ЦПК України визначено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

До письмових пояснень ОСОБА_1 не додано доказів надсилання їх копій та доданих до них документів іншим учасникам справи. У зв'язку з цим Верховний Суд залишає ці письмові пояснення без розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що згідно розписки від 04 вересня 2018 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 250 000 доларів США (в еквіваленті становить 7 003 828,25 грн), які відповідач отримав в рахунок сплати позивачем авансу за передачу позивачу частки у розмірі 100 (ста) відсотків у статутному капіталі ТОВ "СИСТЕМ СЕК'ЮРІТІ КОНСАЛТ" (код за ЄДРПОУ 41440653). Оскільки попередньо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дійшли усної згоди про продаж в майбутньому ОСОБА_1 частки у розмірі 100 (ста) відсотків у статутному капіталі ТОВ "СИСТЕМ СЕК'ЮРІТІ КОНСАЛТ" (код за ЄДРПОУ 41440653), яка належить ОСОБА_2 (а. с. 9).

Відповідно до вищевказаної розписки, ОСОБА_2 підтвердив факт того, що ним були отримані грошові кошти від позивача у розмірі 250 000 доларів США та відповідач зобов'язався передати у строк до 07 жовтня 2018 року частку у розмірі 100 відсотків у статутному капіталі ТОВ "СИСТЕМ СЕК'ЮРІТІ КОНСАЛТ". Відповідно до умов розписки у випадку не здійснення передачі вищевказаних корпоративних прав до 08 жовтня 2018 року ОСОБА_2 зобов'язався повернути позивачу отримані грошові кошти у розмірі 250 000 доларів США у повному обсязі.

Частку у розмірі 100 відсотків у статутному ТОВ "СИСТЕМ СЕК'ЮРІТІ КОНСАЛТ" ОСОБА_2 позивачу не передав, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо даної юридичної особи, відповідно до якої єдиним засновником ТОВ "СИСТЕМ СЕК'ЮРІТІ КОНСАЛТ" продовжує бути відповідач ОСОБА_2 (а. с. 10-14).

Грошові кошти у розмірі 250 000 доларів США позивачу не повернуто.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandisрішення Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів" ("DomboВеhееr В. V. V. Тhе Netherlands") від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).

Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно із частиною 1 статті 1212 ЦК України особа, яка, набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини 1 статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Системний аналіз положень частини 1 , пункту 1 частини 2 статті 11, частини 1 статті 177, частини 1 статті 202, частин 1 та 2 статті 205, частини 1 статті 207, частини 1 статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, у наслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною 2 статті 11 ЦК України.

Якщо поведінка набувача, потерпілого не свідчить про існування та виконання договірного зобов'язання, то у разі виникнення між ними спору щодо повернення майна, яке знаходиться у набувача, на спірні правовідносини поширюються положення статті 1212 ЦК України.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15, від 25 лютого 2015 року у справі № 3-11гс15, від 25 березня 2015 року у справі № 3-5гс15, від 22 січня 2013 року у справі № 5006/18/13/2012, від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14, від 07 червня 2017 року у справі № 923/1233/15, від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13, від 03 червня 2015 року у справі № 6-100цс15, від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18).

Встановлено, що відповідачем отримано грошові кошти, що ним не заперечувалось у суді, та у подальшому між сторонами не укладено правочину щодо відчуження відповідачем позивачу корпоративних прав у статутному капіталі ТОВ "СИСТЕМ СЕК'ЮРІТІ КОНСАЛТ", а тому відповідно до вимог статті 1212 ЦК України відповідач зобов'язаний повернути їх позивачу.

Суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин указану норму матеріального права, а тому доводи заявника про зворотнє є необґрунтованими.

Отже, суд дійшов правильного висновку, що грошові кошти, які передано ОСОБА_2, підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України, оскільки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли не договірні зобов'язання, а зобов'язання у зв'язку із набуттям майна без достатньої правової підстави.

У касаційній скарзі зазначалось, що відповідачем було заявлено клопотання щодо врегулювання спору між сторонами за участю судді, тобто відповідачем зроблені всі дії, направлені на вирішення цієї ситуації мирним шляхом.

Однак, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 201 ЦПК України врегулювання спору за участю судді проводиться за згодою сторін до початку розгляду справи по суті, оскільки позивачем не було надано згоди на проведення врегулювання спору мирним шляхом за участі судді, то протокольною ухвалою суду від 14 березня 2019 року було відмовлено у задоволенні вказаного клопотання.

Щодо доводів касаційної скарги з приводу незастосування судом статті 255 ЦПК України, оскільки відповідачем вчинялись спроби повернути грошові кошти, слід зазначати, що в матеріалах справи відсутні листи зі зверненням ОСОБА_2 до ОСОБА_1 з конкретною пропозицією повернення грошових коштів. Крім того, оскарження рішення суду першої інстанції спростовує посилання відповідача щодо вчинення спроб повернути грошові кошти ОСОБА_1.

Щодо необхідності застосування статті 570 ЦК України до спірних правовідносин слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 570 ЦК України, завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання.

Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Тобто частиною 2 статті 570 ЦК України встановлено презумпцію авансу, якщо в правочині не зазначено, що така сума є завдатком.

На відміну від завдатку, аванс це лише платіж, він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати.

Доводи представника відповідача про те, що вищевказані кошти передані йому в якості завдатку не відповідають дійсності, оскільки розписка написана відповідачем власноруч такої інформації не містить. Натомість в розписці чітко зазначено, що отримані грошові кошти є авансом.

Отже, для того щоб сплачена сума визнавалась завдатком, необхідно прямо вказувати на це.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи. Проте згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Розглядаючи зазначений позов, суд першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України

Керуючись статтями 401 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Твердохлібова Валентина Геннадіївна, залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Петров

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська