Історія справи

Постанова

Іменем України

24 червня 2020 року

м. Київ

справа № 328/1387/17

провадження № 61-2217св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.

суддів: Дундар І.О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) -ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Токмацької міської ради,

розглянув у судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Запорізького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року в складі колегії суддів: Полякова О. З., Крилової О. В., Кухаря С. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Токмацької міської ради, в якому просила визначити з нею місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що з грудня 2013 року сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 . Сторони мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Від попереднього шлюбу в неї є старший син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У квітні 2017 року сторони припинили фактичні шлюбні відносини, відповідач вигнав її з будинку, у зв`язку з чим, вона разом з сином почала проживати у своєї матері - ОСОБА_5 , за адресою: АДРЕСА_2 . Спільну дочку ОСОБА_3 відповідач відібрав у неї, не дає бачитись з дитиною. Дитина грудного віку, а тому перебування матері поруч є необхідним для життя та розвитку дитини, дитина змушена харчуватись штучними молочними сумішами, що може в майбутньому позначитись на її розвитку та здоров`ї. Вона є власником Ѕ частини житлового будинку по АДРЕСА_2 , отримує державну допомогу на дитину та допомогу як малозабезпеченій сім`ї.

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - орган опіки та піклування виконавчого комітету Токмацької міської ради, в якому просив визначити місце проживання дочки з ним, за адресою: АДРЕСА_1 .

Свої вимоги ОСОБА_2 мотивував тим, що з грудня 2013 року проживав разом з ОСОБА_1 та її малолітнім сином ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 у них передчасно народилася дочка ОСОБА_3 , яка після народження перебувала у Запорізькій ОДКЛ у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії новонароджених до 06 березня 2017 року. 13 квітня 2017 року ОСОБА_1 без будь-яких пояснень переїхала разом з сином проживати до своєї матері за адресою: АДРЕСА_2 . На прохання годувати дочку ОСОБА_1 відмовилась та пояснила, що дочка має батька, який про неї попіклується. Починаючи з 13 квітня 2017 року він самостійно піклується про дочку, займається її вихованням, лікуванням та забезпеченням всім необхідним. ОСОБА_1 фактично відмовилась від своєї дочки, не виконує батьківських обов`язків. У нього є всі необхідні умови для проживання з ним дитини та власне бажання піклуватися про дитину.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 14 липня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 , яка залишила свою півторамісячну дочку з батьком, відмовившись від її годування, відсутність будь-яких проявів материнської цікавості про свою дитину в подальшому на переконання суду характеризує виключно негативне відношення матері до своєї дитини, у зв`язку з чим в інтересах дитини визначив її місце проживання з батьком.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 14 липня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову.

Позов ОСОБА_1 задоволено.

Визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що при визначенні місця проживання дитини у разі окремого проживання батьків застосовується принцип забезпечення якнайкращих інтересів дитини. За змістом статей 150, 155 СК України, здійснюючи свої права та виконуючи обов`язки, батьки повинні передусім дбати про інтереси дитини, усупереч яким не можуть здійснюватися батьківські права. Отже, найкращі інтереси дітей повинні мати першочергове значення. При цьому найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності перевищувати інтереси батьків У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Зазначений правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року по справі № 6-2445цс16. В зустрічному позові, та в запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що ОСОБА_1 покинула свою доньку, що вказує на її негативне ставлення до доньки, відсутність у неї материнських інстинктів. Проте, як вбачається з матеріалів справи, зокрема на пояснення самого ОСОБА_2 позивач ОСОБА_1 неодноразово намагалася забрати доньку (т. 1 а. с. 163). Окрім цього, судом першої інстанції не взяті до уваги неодноразові пояснення, які надавались нею при розгляді звернень ОСОБА_2 до відділення поліції щодо невиконання ОСОБА_1 батьківських обов`язків по відношенню до дочки (т. 1 а.с.45, 47, 48). Крім того, ОСОБА_1 зверталась до відділення поліції 24.04.2017 року, з приводу того, що ОСОБА_2 з березня місяця вигнав її з дому та не дає бачиться з дитиною, за результатами розгляду прийнято рішення про припинення перевірки, заявниці рекомендовано звернутись з позовом до суду (т. 1 а.с.79). Фактично висновок суду ґрунтується на заяві ОСОБА_1 , копія якої міститься в матеріалах справи, і з якої вбачається, що ОСОБА_1 не заперечує проти проживання доньки разом із батьком у зв`язку з хворобою її старшого сина та похилим віком матері. Проте, як вбачається зі змісту тієї ж заяви, ОСОБА_1 вказувала, що не відмовляється від дочки, та зазначала, що вона та її син є постраждалими від насилля з боку ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 97). Таким чином, матеріалами справи підтверджуються, що ОСОБА_1 в своєї заяві від 14.04.2017 року на ім`я начальника служби у справах дітей обґрунтовувала надання згоди на проживання дитини ОСОБА_3 з батьком, хворобою старшої дитини - ОСОБА_4 ОСОБА_4 знаходився на стаціонарному лікуванні з 10.04.2017 року по 05.05.2017 року, про що свідчить довідка медичного закладу КУ Токмацької ЦРБ (а.с.75). Окрім цього, судом першої інстанції не перевірено доводи позивача щодо погроз з боку відповідача та психологічного тиску на неї, та не звернув увагу на те, що ОСОБА_2 неодноразово притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності, що підтверджується вироками Токмакського районного суду Запорізької області: від 16 квітня 2004 року (за ст.ст.310 ч.1, 309 ч.3 КК України), від 03 квітня 2007 року (за ст.309 ч.1 КК України), від 03 вересня 2008 року (за статтею 122 ч.1, 309 ч.2 КК України), та постановами про притягнення до адміністративної відповідальності, в тому числі за погрози фізичною розправою своєму діду - ОСОБА_9 , злісну непокору працівникам міліції при виконанні службових обов`язків (т. 1 а.с.201-211). Рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Апеляційний суд вказав, що судом першої інстанції, не враховані інтереси дитини щодо збереження її зв`язків з сім`єю, зокрема мова йде про брата ОСОБА_3 , який також проживає разом із їхньої матір`ю ОСОБА_1 . Тому суд першої інстанції, зробив необґрунтований висновок про відсутність підстав для визначення місця проживання дитини з матір`ю. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У січні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_2 вказує, що висновки суду апеляційної інстанції не відповідають обставинам у справі, оскільки ОСОБА_1 не може надати дитині належні умови проживання, вона як мати не цікавиться своєю дитиною, не спілкується з нею з півторамісячного віку та не приймає участі у вихованні дочки. Натомість суд першої інстанції належним чином з`ясував всі суттєві обставини справи та ухвалив рішення, яке відповідає нормам матеріального права з дотриманням норм процесуального права.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

У липні 2019 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшов відзив, в якому вона просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін. Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 25 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 , витребувано справу із суду першої інстанції, зупинено виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року до закінчення касаційного провадження.

Ухвалами Верховного Суду від 27 травня 2020 року: відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про долучення до матеріалів справи доказів; справу призначено до судовго розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що з грудня 2013 року по квітень 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без укладення шлюбу, мають спільну дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно довідки від 24 квітня 2017 року № 131 ОСОБА_1 проживає разом зі своїм сином ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до довідки від 24 квітня 2017 року № 586/0704 управління соціального захисту населення Токмацької міської ради ОСОБА_1 отримує допомогу на одну дитину як одинока мати та державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям.

ОСОБА_1 є власником Ѕ частини житлового будинку по АДРЕСА_2 , що підтверджується договором дарування від 15 листопада 2007 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03 грудня 2007 року № 16893986.

Відповідно до довідки від 14 квітня 2017 року б/н ОСОБА_2 проживає разом з дочкою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 по АДРЕСА_1 .

Згідно характеристик від 21 червня 2017 року голови квартального комітету Сахно І. В . ОСОБА_2 проживає зі своєю дочкою за вказаною адресою з 13 квітня 2017 року піклується про свою дочку самостійно, скарг від сусідів не надходило. ОСОБА_1 проживала разом з ОСОБА_2 та своєю дочкою - ОСОБА_3 по АДРЕСА_1 до 13 квітня 2017 року. Скарг від сусідів не надходило. Починаючи з 13 квітня 2017 року за вказаною адресою ОСОБА_1 не проживає, до дочки не навідується, не приймає участі у вихованні та догляді за дитиною. На неодноразові пропозиції навідатися до дочки відмовилася.

ОСОБА_2 з 01 жовтня 2016 року по 31 березня 2017 року отримав доходи на загальну суму 28 653,83 грн, що підтверджується листом Токмацької об`єднаної ДПІ ГУ ДФС у Запорізькій області від 12 червня 2017 року № С\7021/08-33-08-209.

Згідно інформації КП «Абрис» від 05 травня 2017 року № 260 домоволодіння по АДРЕСА_1 обліковується за ОСОБА_11 .

Відповідно до висновку виконавчого комітету Токмацької міської ради від 10 липня 2017 року № 970/25-30 13 квітня 2017 року до служби у справах дітей звернувся ОСОБА_2 з питанням надання йому допомоги зобов`язати матір годувати грудним молоком дитину, яку вона залишила на нього, а сама пішла жити до матері. Представник служби разом з ОСОБА_2 та грудною дитиною відвідали ОСОБА_12 , яка відмовилася погодувати дитину, мотивуючи тим, що ОСОБА_2 дуже жорстока людина і може її побити. Усі намагання представника служби змусити ОСОБА_1 все ж таки погодувати дитину закінчились невдало. 14 квітня 2017 року ОСОБА_1 написала заяву, що не заперечує з приводу проживання доньки ОСОБА_3 з батьком, а вона поки житиме у матері. З її слів дуже любить доньку, але не може жити з ОСОБА_2 , бо не виносить постійних знущань. За три місяці проживання малолітньої ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_2 , ОСОБА_1 відвідала доньку 2 рази. На пропозиції представника служби у справах дітей та квартальної комітету відвідати доньку ОСОБА_1 відповідала відмовами, мотивуючи тим, що ОСОБА_2 її поб`є. Лише за проханням представника служби ОСОБА_1 зателефонувала ОСОБА_2 та запитала про дитину, про відвідування доньки не розмовляла, хоча представник служби наполягав на зустрічі з дитиною в її присутності. Службою у справах дітей проведено обстеження житлових умов місця проживання ОСОБА_1 - по АДРЕСА_2 , та ОСОБА_2 - по АДРЕСА_1 за результатами якого встановлено відповідність санітарно-гігієнічних умов для проживання малолітньої дитини. ОСОБА_1 не займається вихованням доньки ОСОБА_3 , не цікавиться її здоров`ям та життям, батько дитини - ОСОБА_2 повністю займається донькою ОСОБА_3 , на протязі майже трьох місяців виконує всі рекомендації служби у справах дітей. Службою у висновку зазначено про недостатність даних для надання об`єктивного висновку щодо розв`язання спору про визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Також, до висновку додано заяву ОСОБА_1 від 14 квітня 2017 року адресовану начальнику служби у справах дітей Чуб Г. Г. про те, що вона не проти проживання доньки ОСОБА_3 разом з батьком у зв`язку з хворобою її старшого сина та похилим віком матері. Від доньки не відмовляється.

У частині першій статті 161 СК України зазначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічний висновок щодо застосування частини першої статті 161 СК України зроблений в постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2018 року у справі № 754/5128/16-ц, від 02 серпня 2018 року у справі № 459/1640/17 та від 22 серпня 2018 року у справі № 539/1406/17.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Апеляційний суд встановив, що В зустрічному позові, та в запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що ОСОБА_1 покинула свою доньку, що вказує на її негативне ставлення до доньки, відсутність у неї материнських інстинктів. Проте, як вбачається з матеріалів справи, зокрема на пояснення самого ОСОБА_2 позивач ОСОБА_1 неодноразово намагалася забрати доньку. Окрім цього, судом першої інстанції не взяті до уваги неодноразові пояснення, які надавались нею при розгляді звернень ОСОБА_2 до відділення поліції щодо невиконання ОСОБА_1 батьківських обов`язків по відношенню до дочки. Крім того, ОСОБА_1 зверталась до відділення поліції 24.04.2017 року, з приводу того, що ОСОБА_2 з березня місяця вигнав її з дому та не дає бачиться з дитиною, за результатами розгляду прийнято рішення про припинення перевірки, заявниці рекомендовано звернутись з позовом до суду. Фактично висновок суду ґрунтується на заяві ОСОБА_1 , копія якої міститься в матеріалах справи, і з якої вбачається, що ОСОБА_1 не заперечує проти проживання доньки разом із батьком у зв`язку з хворобою її старшого сина та похилим віком матері. Проте, як вбачається зі змісту тієї ж заяви, ОСОБА_1 вказувала, що не відмовляється від дочки, та зазначала, що вона та її син є постраждалими від насилля з боку ОСОБА_2 . Таким чином, матеріалами справи підтверджуються, що ОСОБА_1 в своєї заяві від 14.04.2017 року на ім`я начальника служби у справах дітей обґрунтовувала надання згоди на проживання дитини ОСОБА_3 з батьком, хворобою старшої дитини - ОСОБА_4 . З 10.04.2017 року по 05.05.2017 року ОСОБА_4 знаходився на стаціонарному лікуванні, про що свідчить довідка медичного закладу КУ Токмацької ЦРБ. Окрім цього, судом першої інстанції не перевірено доводи позивача щодо погроз з боку відповідача та психологічного тиску на неї, та не звернув увагу на те, що ОСОБА_2 неодноразово притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності, що підтверджується вироками Токмакського районного суду Запорізької області: від 16 квітня 2004 року (за ст.ст.310 ч.1, 309 ч.3 КК України), від 03 квітня 2007 року (за ст.309 ч.1 КК України), від 03 вересня 2008 року (за статтею 122 ч.1, 309 ч.2 КК України), та постановами про притягнення до адміністративної відповідальності, в тому числі за погрози фізичною розправою своєму діду - ОСОБА_9 , злісну непокору працівникам міліції при виконанні службових обов`язків (т. 1 а.с.201-211). судом першої інстанції, не враховані інтереси дитини щодо збереження її зв`язків з сім`єю, зокрема мова йде про брата ОСОБА_3 , який також проживає разом із їхньої матір`ю ОСОБА_1 .

За таких обставин, у контексті першочергового врахування інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, встановивши, що для забезпечення інтересів дитини саме визначення місця проживання дитини із матір`ю відповідатиме її інтересам, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про визначення місця проживання дитини із матір`ю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей. У зв`язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року».

Проте апеляційний суд, без врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, послався на Декларацію прав дитини від 20 листопада 1959 року та постанову Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16, проте таке посилання не вплинуло на обґрунтованість оскарженої постанови апеляційного суду. Тому слід виключити із мотивувальної частини посилання на Декларацію прав дитини від 20 листопада 1959 року та постанову Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про зміну постанови апеляційного суду, шляхом виключення з мотивувальної частини посилання на Декларацію прав дитини від 20 листопада 1959 року та постанову Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова апеляційного суду в іншій частині ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: постанову апеляційного суду слід змінити, шляхом виключення з мотивувальної частини посилання на Декларацію прав дитини від 20 листопада 1959 року та постанову Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16; віншій частині оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін; поновити виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року.

Оскільки Верховний Суд змінює судове рішення, але виключно у частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 410, 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року змінити, шляхом виключення із мотивувальної частини посилання на Декларацію прав дитини від 20 листопада 1959 року та постанову Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16.

В іншій частині постанову Запорізького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 18 грудня 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук