Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.04.2019 року у справі №203/101/18

Постанова

Іменем України

24 червня 2020 року

м. Київ

справа № 203/101/18

провадження № 61-5389св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Журавель В. І., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - акціонерне товариствокомерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіна Ліана Леонідівна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», яка підписана представником Крапівцевою Оленою Олександрівною, на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2018 року у складі судді: Казака С. Ю., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Лаченкової О. В., Свистунової О. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до акціонерноготовариства комерційний банк «Приватбанк», (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк)про скасування рішення державного реєстратора.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , яка є єдиним житлом ОСОБА_1 08 грудня 2017 року вона дізналась, що приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовіною Л. Л. здійснено запис про право власності № 17759232 від 25 листопада 2016 року. Згідно з цим записом його зроблено відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 32670063 від 01 грудня 2016 року щодо квартири АДРЕСА_1 та зазначено власником банк. Підставою виникнення права власності зазначено договір іпотеки серія та номер 800, виданий 11 квітня 2007 року, видавник приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіна Н. М. Вона була повідомлена відповідачем про намір здійснити перехід права власності на предмет іпотеки за договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовіною Л. Л. за реєстровим № 801. Проте, жодного договору іпотеки квартири, посвідченого вказаним нотаріусом за реєстровим № 801, вона не укладала.

Позивач вказувала, що між сторонами дійсно існує договір іпотеки, посвідчений 11 квітня 2007 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н. М. за реєстровим № 800. Пунктом 32 вказаного договору передбачено, що іпотека забезпечує зобов`язання за кредитним договором № DNDC0GK00000101 від 11 квітня 2007 року. Таким чином, направлена банком вимога без номеру та дати не може мати відношення до умов цього договору, оскільки у вимозі зазначено інший договір. За умовами кредитного договору № DNDC0GK00000101 від 11 квітня 2007 року кредит був виданий у формі не поновлювальної кредитної лінії в розмірі 49 600,00 доларів США на купівлю квартири. Таким чином, вказаний кредитний договір за своєю суттю є споживчим. З огляду на це та його надання в іноземні валюті, а також враховуючи, що квартира АДРЕСА_1 , що є предметом іпотеки, є єдиним її житлом, примусове відчуження квартири шляхом передачі у власність відповідачу проведено без дотримання вимог статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

ОСОБА_1 просила:

скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовіної Л. Л., індексний номер 32670063 від 01 грудня 2016 року.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіної Л. Л., індексний номер: 32670063 від 01 грудня 2016 року про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ КБ «ПриватБанк».

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що пунктом 22 договору про іпотеку встановлено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених п.п.16.7.1,16.7.2,16.9 цього договору, відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. Згідно статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон № 1304-7), протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави.Відповідно до пункту 7.1 укладеного між сторонами кредитного договору №DNDC0GK00000101 від 11 квітня 2007 року вбачається, що кредит видавався в іноземній валюті на придбання житла - квартири АДРЕСА_1 (на теперішній час м. Дніпро), що також виступала як предмет іпотеки згідно відповідного договору укладеного між сторонами. Таким чином вказаний кредит є споживчим. Згідно договору іпотеки та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності загальна площа спірної квартири становить 45,6 кв. м та не перевищує максимального розміру, визначеного статтею 1 Закону № 1304-7. Позивач зареєстрована у вказаній квартирі та використовує її як місце свого постійного проживання. Іншого житла не має та згоди на відчуження квартири не надавала. Тому реєстрація права власності на предмет іпотеки за відповідачем була проведена в порушення вимог договору іпотеки та вимог законодавства, зокрема статей 35, 37 Закону України «Про іпотеку», статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Аргументи учасників справи

У березні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» подало касаційну скаргу, підписану Крапівцевою О. О., в якій просило оскаржені рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову При цьому, посилалось на порушення норма матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що умови укладеного між сторонами договору іпотеки містять в собі згоду іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань, як правову підставу для реєстрації права власності іпотекодержателя й відповідно іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки та задовольнити за рахунок його вартості свої вимоги у повному обсязі. Банк використовуючи згідно умов укладеного договору іпотеки своє право на позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки згідно існуючого у договорі застереження та відповідно до вимог статті 37 Закону України «Про іпотеку» звернувся із відповідною заявою до державного реєстратора для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Позивача було належним чином попереджено про здійснення банком дій щодо позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на такий предмет а, допущені у повідомленні технічні помилки - невірне зазначення номеру договору іпотеки та прізвища нотаріуса, яким він посвідчений, за наявності інших коректних даних (дата договору, адреса предмета іпотеки тощо) не впливає на суть повідомлення та не свідчить про неналежність такого повідомлення

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 04 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу у строк до 30 квітня 2019 року.

У пункті 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2020 року: відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 , підписаного представником ОСОБА_2 , про продовження строку на подання відзиву на касаційну скаргу; відзив ОСОБА_1 залишено без розгляду; справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що між ОСОБА_1 та банкомукладено кредитний договір № DNDC0GK00000101 від 11 квітня 2007 року, відповідно до пункту 7.1 якого позивачу на строк з 11 квітня 2007 року по 11 квітня 2027 року було видано кредит у вигляді непоновлювальної кредитної лінії в розмірі 49 600,00 доларів США для купівлі квартири.

У пункті 7.3 кредитного договору передбачено, що забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за даним договором виступає іпотека - двокімнатна квартира АДРЕСА_1 .

Для забезпечення виконання зобов`язань позичальника 11 квітня 2007 року сторонами укладено договір іпотеки двокімнатної квартири АДРЕСА_1 на теперішній час АДРЕСА_1 (на теперішній час м. Дніпро), загальною площею 45,6 кв. м, житловою площею 28,9 кв. м., посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н. М. за реєстровим № 800.

У пункті 22 договору іпотеки від 11 квітня 2007 року передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених підпунктами 16.7.1, 16.7.2, 16.9 цього договору, відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі.

Відповідно до пункту 27 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця, або шляхом продажу предмету іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом.

Рішенням приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіної Л. Л. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 32670063 від 01 грудня 2016 року, на підставі договору іпотеки від 11 квітня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Повєткіною Н. М. за реєстровим № 800, право власності на предмет іпотеки за цим договором - квартиру АДРЕСА_1 , було зареєстровано за АТ КБ «Приватбанк».

Банком для проведення державної реєстрації права власності нотаріусу було надано рекомендоване повідомлення від 12 вересня 2016 року про намір здійснення переходу права власності на предмет іпотеки до банку, адресоване ОСОБА_1 , з відміткою про його отримання 21 вересня 2016 року, а також довідку про наявну заборгованість за кредитним договором станом на 21 листопада 2016 року в сумі 72 171,45 доларів США.

Суди встановили, що позивач зареєстрована у спірній квартирі та використовує її як місце свого постійного проживання та іншого житла не має.

У пункті 1 Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) зроблено висновок, що:

«закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що квартира площею 37,10 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово стягнута на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ «КБ «Приватбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 23 квітня 2008 року, укладеного в іноземній валюті. Отже, у нотаріуса були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «КБ «Приватбанк». Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону № 1304-VII міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а. Підстави для відступу від цього висновку відсутні».

За таких обставин, суди зробили обгрунтований висновок про задоволення позову.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалені постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені рішення без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 та 410 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», яка підписана представником Крапівцевою Оленою Олександрівною залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 березня 2018 рокута постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук