Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.08.2020 року у справі №201/12077/19
Постанова КЦС ВП від 23.11.2022 року у справі №201/12077/19

Постанова

Іменем України

23 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 201/12077/19

провадження № 61-9853св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Південно-Східне міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Міністерство юстиції України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у складі судді

Наумової О. С. від 23 лютого 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

від 13 вересня 2022 року і виходив з наступного.

Зміст заявлених позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, Міністерства юстиції України про відшкодування майнової і моральної шкоди.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що він з 29 грудня 2000 року є арбітражним керуючим і відповідно до Податкового кодексу України є самозайнятою особою, а отже його доходи оподатковуються за тими ж ставками, що і доходи фізичних осіб. На підставі листа ГУ юстиції у Дніпропетровській області № 10-47/2811 від 13 травня 2014 року до Управління з питань банкрутства Департаменту нотаріату та банкрутства Міністерства юстиції України з 23 червня 2014 року дію його свідоцтва

про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого було припинено. За результатами оскарження ним наказу Міністерства юстиції України № 1004/5 від 23 червня 2014 року, на підставі наказу від 25 грудня 2015 року Міністерства юстиції України № 2778/5 з 06 січня 2016 року поновлено дію його свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 582 від 26 березня 2013 року та занесено відомості до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів).

ОСОБА_1 вказував, що на момент винесення наказу про припинення дії свідоцтва він був призначений судом ліквідатором у справах Господарського суду Дніпропетровської області № 24/5005/10848/2012 про банкрутство ФОП ОСОБА_2 - справа порушена 21 грудня 2012 року; № 29/5005/952/2012 про банкротство ФОП ОСОБА_3 - справа порушена 23 лютого 2012 року; № 34/5005/10374/2012 про банкротство ФОП ОСОБА_4 - справа порушена 25 грудня 2012 року. Отже, у цих справах він був позбавлений права на здійснення діяльності арбітражного керуючого з 23 червня 2014 року по 06 січня 2016 року.

Із урахуванням зазначеного та уточнень, позивач просив суд стягнути з Державного бюджету України на його користь майнову шкоду за період з 23 червня 2014 року по 06 січня 2016 року у розмірі 692 987, 22 грн; моральну шкоду у розмірі 36 000, 00 грн, тобто по 2 000, 00 грн за кожний місяць порушення законного права на зайняття професійною діяльністю.

Історія розгляду справи

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 спричинену майнову шкоду в розмірі 692 987, 22 грн та відшкодування моральної шкоди у розмірі 36 000, 00 грн.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року апеляційні скарги Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Міністерства юстиції України залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2019 року - без змін.

Постановою Верховного Суду від 23 червня 2021 року касаційні скарги Міністерства юстиції України та Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпра) задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 липня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди скасовано та направлено справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судові рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 36 000,00 грн Верховним Судом не переглядалися.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суди не врахували, що саме на позивача покладається обов`язок доведення наявності збитків (шкоди) та причинного зв`язку. Суди не перевірили чи існують умови для відшкодування збитків (шкоди), зокрема чи міг позивач реально отримати доходи.

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог, в якій посилався на те, що за час існування винесеного наказу про скасування дії свідоцтва він поніс майнову шкоду у період з 23 червня 2014 року по 06 січня 2016 року (18 місяців 14 днів), з розрахунку мінімального розміру заробітної плати 6 000, 00 грн. Тобто він не отримав дохід у розмірі 996 387, 09 грн. Вважав, що ці кошти навіть у разі відсутності майна у боржника стягуються за рахунок кредиторів, як це вказано, наприклад, у постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2018 року у справі № 916/1503/17. Наявність збитків (шкоди) виражається в неможливості отримання заробітної плати (грошової винагороди) з вини Міністерства юстиції України, яке прийняло наказ про анулювання свідоцтва про право здійснення діяльності арбітражного керуючого.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України на його користь майнову шкоду у розмірі

996 387, 09 грн.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2022 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

(м. Дніпро), Міністерства юстиції України про відшкодування майнової шкоди.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено заподіяння йому збитків внаслідок прийняття Міністерством юстиції України наказу від 23 червня 2014 року № 41004/5 про анулювання свідоцтва, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди не підлягають задоволенню. Позивачем не надано відповідної ухвали господарського суду про припинення повноважень арбітражного керуючого з підстав, визначених частиною восьмою

статті 26, частини восьмої статті 28 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». У наданих позивачем ухвалах господарського суду відсутнє посилання на указані норми Закону, з чого слідує, що повноваження ОСОБА_1 не були припинені судом внаслідок прийняття Міністерством юстиції України наказу про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого. Припинення повноважень арбітражного керуючого і, як наслідок, припинення отримання грошової винагороди залежить від рішення комітету кредиторів та відповідної ухвали господарського суду про припинення повноважень арбітражного керуючого. Таким чином, припинення повноважень арбітражного керуючого могло статися у будь-який момент, не залежно він наявності або відсутності оспорюваного позивачем наказу Міністерства юстиції України. Причинно-наслідкового зв`язку між наказом Міністерства юстиції України та нездійснення позивачем професійної діяльності арбітражного керуючого не встановлено.

Позивачем також не було надано жодних доказів на підтвердження того, коли він востаннє отримував грошову винагороду по визначених ним справах про банкрутство і в якому розмірі, які заходи він вчинив задля одержання неотриманої винагороди.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2022 року -без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами заподіяння йому збитків внаслідок прийняття Міністерствам юстиції України наказу від 23 червня 2014 року № 41004/5 про анулювання свідоцтва. Позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що припинення його повноважень, як арбітражного керуючого, відбулося з підстав, визначених частиною восьмою статті 26, частиною восьмою статті 28 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Повноваження ОСОБА_1 припинені господарським судом не у зв`язку із прийняттям наказу Міністерства юстиції України про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого. Отже позивачем не доведено наявності прямого причинного зв`язку між можливим збитками та оспорюваним ним у адміністративному судочинстві наказом від 23 червня 2014 року про анулювання свідоцтва про право здійснення діяльності арбітражного керуючого.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та узагальнені доводи особи, яка її подала

06 жовтня2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 02 квітня 2018 року у справах

№ 904/6897/17, від 04 жовтня 2018 року у справі № 916/1503/17,

від 09 листопада 2018 року у справі № 905/2454/16, від 14 листопада

2018 року у справі № 904/270/17, від 11 грудня 2019 року у справі

№ 320/4938/17, від 23 червня 2021 року у справі № 201/12077/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує на те, що суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

ОСОБА_1 стверджує, що неправомірність поведінки органу державної влади, яка виражається у незаконному позбавленні права на здійснення діяльності арбітражного керуючого, встановлена судовими рішеннями у справі № 804/9907/14. Верховний Суд, скасовуючи судові рішення у цій справі та направляючи справу на новий розгляд, залишив судові рішення першої та апеляційної інстанції без змін в частині стягнення моральної шкоди, що свідчить про встановлення вини відповідачів. Верховний Суд при поверненні справи на новий розгляд до суду першої інстанції вказав єдину обставину, яку потрібно з`ясувати, це наявність збитків (шкоди) та причинного зв`язку між діями відповідачів та збитками. Позивач вважає, що подав до суду усі необхідні докази, які підтверджують понесенні ним збитки у вигляді не отриманої грошової винагороди за виконання повноважень ліквідатора, а також свідчать, що збитки заподіяні саме через неправомірну поведінку відповідачів, яка встановлена судовими рішеннями.

Заявник також вказує, що судовими рішеннями у справі № 804/9907/14 встановлено, що після отримання судом наказу Міністерства юстиції України № 1004/5 від 23 червня 2014 року про анулювання його свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого, його було відразу відсторонено від виконання покладених на нього обов`язків. В ухвалі Господарського суду Дніпропетровської області від 16 січня

2015 року у справі № 24/5005/10848/2012 встановлено причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою відповідачів та шкодою у вигляді неотриманої заробітної плати. Заявник стверджує, що єдиною підставою для припинення повноважень арбітражного керуючого у справах про банкрутство став наказ Міністерства юстиції України № 1004/5 від 23 червня 2014 року.

Ухвалою Верховного Суду від 14 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 201/12077/19.

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2022 року справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), Міністерства юстиції України про відшкодування майнової шкоди призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У поданих відзивах (які є аналогічними за змістом) на касаційну скаргу Міністерство юстиції України та Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) посилаються на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, необґрунтованими, а вимоги такими, що не підлягають до задоволення. Відповідачі вказують, що під час розгляду справи судами належним чином досліджено наявні у матеріалах справи докази, зроблено обґрунтовані висновки про відсутність причинного зв`язку між наказом Міністерства юстиції України № 1004/5 від 23 червня 2014 року та позбавленням позивача можливості виконувати свою професійну діяльність ліквідатора у справі № 34/005/10374/2012 у період з 2014 року по

2016 рік та отримувати відповідну винагороду. Позивач повинен був довести, що міг і повинен був отримати такі доходи, і тільки неправомірні дії Міністерства юстиції України стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

У поданих додаткових поясненнях ОСОБА_1 посилається на те, що наведені у відзиві аргументи є необґрунтованими та такими, що не спростовують наведених причинно-наслідкових зв`язків між наявною шкодою та незаконними діями органу державної влади щодо анулювання свідоцтва арбітражного керуючого, що потягло за собою втрату заробітку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 29 грудня 2000 року мав статус арбітражного керуючого, йому було видано свідоцтво № 582 від 26 березня 2013 року.

Наказом Міністерства юстиції України № 1004/5 від 23 червня 2014 року «Про анулювання свідоцтв про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) анульовано свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 582 від 26 березня 2013 року, видане ОСОБА_1 , на підставі подань Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), у зв`язку із застосуванням до арбітражного керуючого дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) від 16 червня 2014 року № № 58, 59 та протоколу її засідання від 12 червня 2014 року № 15/06/14.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду

від 07 жовтня 2014 року у справі № 804/9907/14, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду

від 22 вересня 2015 року та ухвалою Вищого адміністративного суду

від 17 серпня 2016 року, визнано протиправним наказ Міністерства юстиції України № 1004/5 від 23 червня 2014 року в частині анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) ОСОБА_1 Зобов`язано Міністерство юстиції України відновити арбітражному керуючому (розпоряднику майна, керуючому санацією, ліквідатору) ОСОБА_1 дію свідоцтва на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 582 від 26 березня 2013 року та внести до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України інформацію щодо відновлення арбітражному керуючому (розпоряднику майна, керуючому санацією, ліквідатору) ОСОБА_1 дії свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 582

від 26 березня 2013 року.

Адміністративний суд дійшов висновку про недоведеність представниками відповідача правомірності прийнятого наказу, наявності підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, визначених частиною 7 Порядку контролю за діяльністю арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), відсутність доказів грубого порушення прав та законних інтересів боржника та (або) кредиторів боржника, до яких призвело грубе порушення арбітражним керуючим законодавства під час виконання повноважень.

На підставі наказу від 25 грудня 2015 року Міністерства юстиції України № 2778/5 з 06 січня 2016 року поновлено дію свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 582 від 26 березня

2013 року та внесено відповідну інформацію до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2016 року у справі № 201/12812/16-ц відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ГТУ юстиції у Дніпропетровській області, Міністерства юстиції України, третя особа - Державна казначейська служба України, про відшкодування майнової і моральної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2017 року у справі № 201/12812/16-ц апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2016 року скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ГТУ юстиції у Дніпропетровській області, Міністерства юстиції України, третя особа - Державна казначейська служба України, про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями органу влади, закрито.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року касаційну скаргу задоволено та скасовано ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2017 року, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року у справі № 201/12812/16-ц апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська

від 30 листопада 2016 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позову.

Змінюючи рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська

від 30 листопада 2016 року у справі № 201/12812/16-ц в частині мотивів відмови у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем пред`явлені вимоги до ГТУ юстиції у Дніпропетровській області, Міністерства юстиції України, третя особа - Державна казначейська служба України про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями органу державної влади. Однак ГТУ юстиції у Дніпропетровській області та Міністерство юстиції України не можуть бути належним відповідачами у цій категорії справ.

Підставою позову у вказаній справі було протиправність наказу Міністерства юстиції України від 23 червня 2014 року за № 1004/5 «Про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого», внаслідок якого позивач не отримав плату за послуги арбітражного керуючого у розмірі 52 876, 66 грн у справах про банкрутство (справа № 24/5005/10848/2012 про банкрутство ФОП ОСОБА_2 , справа № 29/5005/952/2012 про банкрутство ФОП ОСОБА_3 ; справа № 34/5005/10374/2012 про банкрутство ФОП ОСОБА_4 ).

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20 травня

2014 року у справі № 34/5005/10374/2012 про банкрутство ФОП ОСОБА_4 скаргу ПАТ «УкрСиббанк» на дії ліквідатора задоволено частково, визнано дії арбітражного керуючого ОСОБА_1 при проведенні ліквідаційної процедури у справі № 34/5005/10374/2012 неправомірними; усунуто арбітражного керуючого ОСОБА_1 від виконання обов`язків ліквідатора, визнано недійсним договір про утримання батька (виплата аліментів) від 09 лютого 2011 року, в іншій частині визнання вказаного договору нікчемним - в задоволенні скарги відмовлено.

Вказана ухвала Господарського суду Дніпропетровської області мотивована тим, що ліквідатор ОСОБА_1 не мав законних підстав визнавати грошові вимоги у розмірі 1 450 000 грн на підставі договору про затримку виплати аліментів та включати їх до першої черги вимог кредиторів, чим допустив неналежне виконання обов`язків, покладених на арбітражного керуючого згідно з Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

За результатами оскарження ухвали, у тому числі ОСОБА_1 , постановою Дніпропетровського апеляційного суду від 07 серпня 2014 року ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 20 травня

2014 року залишено без змін.

Постановою Дніпропетровського апеляційного суду від 07 серпня 2014 року підтверджено правомірність усунення арбітражного керуючого ОСОБА_1 від здійснення повноважень внаслідок порушення прав та законних інтересів учасників справи про банкрутство через укладення договору про утримання батька (виплату аліментів).

Постановою Вищого господарського суду України від 09 жовтня 2014 року касаційну скаргу, в тому числі арбітражного керуючого ОСОБА_1, залишено без задоволення, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07 серпня 2014 року і ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 20 травня 2014 року залишено без змін.

На момент постановлення Господарським судом Дніпропетровської області ухвали від 20 травня 2014 року у справі № 34/5005/10374/2012 про усунення арбітражного керуючого ОСОБА_1 від виконання обов`язків ліквідатора відсутній був наказ Міністерства юстиції України від 23 червня 2014 року № 1004/5 про анулювання свідоцтва.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2014 року у справі № 29/5005/952/2012 про банкрутство ФОП ОСОБА_3 задоволені скарги ПАТ «УкрСиббанк», ТОВ «Кей-Колект» і

ТОВ «ОТП «Факторинг Україна» в частині припинення повноважень арбітражного керуючого ОСОБА_1 , припинено повноваження арбітражного керуючого ОСОБА_1 як ліквідатора ФОП ОСОБА_3 Повноваження керуючого ОСОБА_1 припинені саме внаслідок задоволення скарг ПАТ «УкрСиббанк», ТОВ «Кей-Колект» і ТОВ «ОТП «Факторинг Україна», враховуючи факт порушення ОСОБА_1 вимог законодавства при здійсненні ліквідаційної процедури. Судами встановлено, що у матеріалах справи наявний лист Міністерства юстиції України від 26 червня 2014 року про те, що на підставі подань Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих №№ 143, 144

від 23 травня 2014 року наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2014 року № 1004/5 свідоцтво від 26 березня 2013 року, видане

ОСОБА_1 , анульовано. При цьому в ухвалі не вказано про те, що саме наказ Міністерства юстиції України від 23 червня 2014 року № 1004/5 про анулювання свідоцтва став підставою для задоволення скарг ПАТ «УкрСиббанк», ТОВ «Кей-Колект» і ТОВ «ОТП «Факторинг Україна».

В ухвалі Господарського суду Дніпропетровської області від 30 квітня 2015 року у справі № 24/5005/10848/2012 про банкрутство ФОП ОСОБА_2 встановлено, що 21 грудня 2012 року постановою суду ліквідатором призначено ОСОБА_1, ухвалою суду від 15 квітня

2014 року продовжено повноваження ліквідатора ОСОБА_1, а 16 січня 2015 року ухвалою суду зобов`язано кредитора надати до суду кандидатуру ліквідатора боржника до 10 лютого 2015 року.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10 лютого 2015 року у вказаній справі повторно зобов`язано кредитора надати до суду кандидатуру ліквідатора боржника до 24 лютого 2015 року.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями пункту 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У відповідності до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої

статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

При застосуванні статті 1173 ЦК України суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування вимогам закону чи іншого нормативного акту; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі, по третє, наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною діяльністю і збитками.

При цьому на позивача, з урахуванням змісту статей 22 614 623 ЦК України та розподілу тягаря доказування, покладається доведення наявності збитків (шкоди), їх розміру та причинного зв`язку.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) зроблено висновок, що відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вину завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

За змістом частини четвертої статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Звертаючись до суду із цим позовом позивач вказував, що єдиною підставою для припинення його повноважень як арбітражного керуючого (ліквідатора) у справах про банкрутство фізичних осіб-підприємців був саме наказ Міністерства юстиції України від 23 червня 2014 року №1004/5 про анулювання свідоцтва арбітражного керуючого.

У вересні 2021 року, збільшуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вважав, що він має право на компенсацію розміру основаної грошової винагороди на підставі частини другої статті 30 Кодексу України з процедур банкрутства, відповідно до якої розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень розпорядника майна або ліквідатора визначається в розмірі середньомісячної заробітної плати керівника боржника за останні 12 місяців його роботи до відкриття провадження у справі, але не менше трьох розмірів мінімальної заробітної плати за кожний місяць виконання арбітражним керуючим повноважень.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов достатньо обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не було надано безспірних доказів прямого причинно-наслідкового зв`язку між наказом Міністерства юстиції України від 23 червня 2014 року №1004/5 та завданням йому майнової шкоди.

При новому розгляді цієї справи, суди попередніх інстанцій надали належну оцінку обставинам, встановленим у справі № 804/9907/14, а також у справах № 24/5005/10848/2012 про банкрутство ФОП ОСОБА_2 , № 29/5005/952/2012 про банкрутство ФОП СПД ОСОБА_3 , № 34/5005/10374/2012 про банкрутство ФОП СПД ОСОБА_4 .

Проаналізувавши висновки Господарськогосуду Дніпропетровської області у справах № 24/5005/10848/2012, № 29/5005/952/2012, № 34/5005/10374/2012, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про те, що судами при прийнятті рішення про усунення (припинення повноважень) арбітражного керуючого ОСОБА_1 від виконання обов`язків ліквідатора у справах про банкрутство надавалася оцінка не виключно наказу Міністерства юстиції України від 23 червня 2014 року № 1004/5, але й значною мірою іншим обставинам, які вказували на порушенням ним інтересів кредиторів при здійсненні ліквідаційної процедури.

Необхідно враховувати, що частиною восьмою статті 26 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» було визначено, що звернення до господарського суду з клопотанням про призначення арбітражного керуючого (керуючого санацією, ліквідатора), припинення повноважень арбітражного керуючого (керуючого санацією, ліквідатора) та про призначення іншого арбітражного керуючого (керуючого санацією, ліквідатора) є компетенцією комітету кредиторів. У разі невиконання або неналежного виконання ліквідатором своїх обов`язків господарський суд за клопотанням комітету кредиторів або з власної ініціативи може припинити повноваження ліквідатора і призначити нового ліквідатора в порядку, встановленому цим Законом (частина дванадцята статті 41 Закону).

Судами встановлено, що ОСОБА_1 не виконував професійну діяльність ліквідатора у справі № 34/5005/10374/2012 у зв`язку із тим, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20 травня 2014 року у справі № 34/5005/10374/2012 його усунуто від виконання обов`язків ліквідатора.

Суди встановили, що ОСОБА_1 було усунуто від виконання повноважень ліквідатора за результатами розгляду скарги

ПАТ «УкрСиббанк» з приводу порушення прав та законних інтересів учасників справи про банкрутство у зв`язку з укладенням договору про утримання батька (виплату аліментів), а не у зв`язку із прийняттям наказу Міністерством юстиції України від 23 червня 2014 року за № 1004/5. На момент постановлення Господарським судом Дніпропетровської області ухвали від 20 травня 2014 року у справі № 34/5005/10374/2012 про усунення арбітражного керуючого ОСОБА_1 від виконання обов`язків ліквідатора був відсутній наказ Міністерства юстиції України від 23 червня 2014 року № 1004/5 про анулювання свідоцтва.

В ухвалі від 16 жовтня 2014 року у справі № 29/5005/952/2012, враховуючи факт порушення ОСОБА_1 вимог законодавства при здійсненні ліквідаційної процедури, Господарський суд Дніпропетровської області дійшов висновку про задоволення скарг ПАТ «УкрСиббанк», ТОВ «Кей-Колект» і ТОВ «ОТП «Факторинг Україна» щодо припинення повноважень арбітражного керуючого ОСОБА_1 . При цьому в ухвалі відсутні посилання на те, що саме наказ Міністерства юстиції України від 23 червня 2014 року № 1004/5 про анулювання свідоцтва став підставою для задоволення скарг ПАТ «УкрСиббанк», ТОВ «Кей-Колект» і ТОВ «ОТП «Факторинг Україна».

Вказаним обставинам надана належна оцінка судами попередніх інстанцій та зроблені мотивовані висновки про те, що позивач не довів, що він неодмінно міг і повинен був отримати доходи від здійснення діяльності ліквідатора у заявленому ним розмірі, і лише неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати дохід від здійснення повноважень ліквідатора у справах № 24/5005/10848/2012, № 29/5005/952/2012, № 34/5005/10374/2012.

Про необґрунтованість позовних вимог у частині стягнення упущеної вигоди свідчить також проведення позивачем розрахунку її розміру на підставі частини другої статті 30 Кодексу України з процедур банкрутства, який набрав чинності 21 квітня 2019 року і не діяв у період, за який проведено нарахування (з 23 червня 2014 року по 06 січня 2016 року).

Судами попередніх інстанцій при вирішенні спору враховано вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 23 червня 2021 року, зроблено об`єктивні висновки про відмову у задоволенні позову за недоведеністю обґрунтованості заявлених вимог про стягнення упущеної вигоди.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням обставин цієї справи не суперечать висновкам Верховного Суду, на які заявник послався в обґрунтування доводів касаційної скарги.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400 402 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович