Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2024 року

м. Київ

справа № 305/137/22

провадження № 61-13026св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: заклад дошкільної освіти с. Лазещина Ясінянської селищної ради, відділ освіти, культури, молоді та спорту Ясінянської селищної ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області, у складі судді Ємчука В. Е., від 30 травня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Фазикош Г. В., Куштана Б. П., Бисаги Т. Ю., від 30 березня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до закладу дошкільної освіти с. Лазещина Ясінянської селищної ради (далі - заклад дошкільної освіти с. Лазещина), відділу освіти, культури, молоді та спорту Ясінянської селищної ради про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

2. Позов ОСОБА_1 обґрунтований тим, що вона працює завідувачем господарства в закладі дошкільної освіти с. Лазещина.

3. 05 листопада 2021 року їй було вручено наказ директора закладу дошкільної освіти с. Лазещина від 05 листопада 2021 року № 32-к про відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати з підстав відсутності щеплення проти COVID-19.

4. Позивачка вважала цей наказ незаконним, оскільки він порушує її право на працю.

5. Зауважувала, що будь-яке обмеження права повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватися з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових норм. Наказ, який встановлює обмеження її трудових прав порівняно з іншими працівниками залежно від наявності документів щодо вакцинування проти COVID-19, є дискримінаційним. Лікарські засоби для специфічної профілактики коронавірусної хвороби COVID-19, які зареєстровані та дозволені для використання в Україні, на сьогодні є новими, ризикованими, сумнівними за змістом, до того ж не пройшли повний цикл клінічних випробувань, не вивчені їх побічні ефекти і протипоказання. Вакцинація від гострої респіраторної хвороби COVID-19 є правом, а не обов`язком людини. Відмова від участі в медичних експериментах не може бути підставою для відсторонення від роботи та позбавлення грошового забезпечення.

6. Респіраторна хвороба COVID-19 не охоплюється визначеним законом переліком хвороб, профілактичні щеплення проти яких є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Крім того, визначення переліку інфекційних хвороб, від яких є обов`язковими профілактичні щеплення, є компетенцією законодавчого органу, оскільки хвороби відносно яких є обов`язковими профілактичні щеплення є складовим елементом основ охорони здоров`я і повинні регулюватись виключно законом, а не будь яким іншим підзаконним нормативно-правовим актом.

7. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати наказ № 32-К від 05 листопада 2021 року «Про відсторонення

від роботи ОСОБА_1 », поновити її у виконанні трудових обов`язків та стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

8. Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області

від 30 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 30 березня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.

9. Суди попередніх інстанцій вказали на те, що позивачка підлягала обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але після попередження про необхідність такого щеплення відмовилась від проходження вакцинації, відповідних документів щодо наявності абсолютних протипоказань до профілактичних щеплень роботодавцю не надала, у зв`язку з чим роботодавець обґрунтовано, з дотриманням чинного законодавства, відсторонив її від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухваливши нове судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

11. 29 серпня 2023 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 30 травня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 березня 2023 року у справі № 305/137/22.

12. Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у листопаді 2023 року надійшли до Верховного Суду.

13. Ухвалою Верховного Суду від 17 липня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

14. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 159/7402/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

15. Вказує, що відсторонення від роботи з підстав відсутності щеплення проти COVID-19 не передбачене законодавством України, а постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 про введення карантину є незаконною та не підлягає виконанню.

16. Вважає, що внаслідок безпідставного відсторонення від роботи порушено її право на працю. Зауважує, що не бажає брати участь у медичних експериментах, випробуваннях відповідних вакцин проти COVID-19, а примусове щеплення суперечить чинному законодавству.

17. Звертає увагу на те, що у роботодавця право на вирішення питання щодо відсторонення її від роботи не могло виникнути раніше 08 листопада 2021 року, дня набрання чинності наказом Міністерства охорони здоров`я України

від 04 жовтня 2021 року № 2153, яким затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

18. У листопаді 2023 року відділ освіти, культури, молоді та спорту Ясінянської селищної ради подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, просить касаційну скаргу залишити без змін.

19. Зауважує, що відсторонення позивачки від роботи проведено відповідно до вимог чинного законодавства. Позивачка помилково ототожнює поняття вакцинації та медичних дослідів, які не є подібними. Вказує на значну кількість соціальних контактів позивачки на робочому місці у закладі дошкільної освіти.

Обставини справи, встановлені судами

20. ОСОБА_1 працює на посаді завідувача господарства Закладу дошкільної освіти с. Лазещина та із 08 листопада 2021 року була відсторонена від роботи на час відсутності щеплення від COVID-19 відповідно до наказу відповідача № 32-к.

21. Відстороненню позивачки передувало повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, яким ОСОБА_1 запропоновано надати документ, що підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595. При цьому, позивачку попереджено, що у випадку ненадання одного із зазначених документів, вона буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». З цим повідомленням ОСОБА_1 була ознайомлена та отримала його копію.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

22. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

23. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

24. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

25. Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

26. Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

27. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

28. Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (частина шоста статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

29. Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, до якого включено, зокрема і працівників закладів дошкільної освіти незалежно від типу та форми власності.

30. Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими та при дотриманні визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

31. Для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо.

32. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.

33. У розглядуваній справі відповідач поінформував ОСОБА_1 про необхідність обов'язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 та попередив про можливість відсторонення від роботи без збереження заробітної плати.

34. ОСОБА_1 не надала роботодавцю документи на підтвердження наявності профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти COVID-19, натомість заявила про свою відмову від вакцинації.

35. У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з наказу Міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04 жовтня 2021 року, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

a. кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

b. форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

c. умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

d. контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

36. Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

37. При розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

38. Вказаний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21.

39. У справі, яка переглядається, суди встановили, що позивачка є працівником закладу дошкільної освіти, займає посаду завідувача господарства, та, відповідно, має значну кількість соціальних контактів.

40. ОСОБА_1 підлягала обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але після попередження про необхідність такого щеплення необхідних документів на підтвердження наявності щеплення або довідку про протипоказання до нього не надала, у зв`язку з чим роботодавець обґрунтовано відсторонив її від роботи.

41. В даному випадку держава, передбачивши відсторонення від виконання роботи, зокрема працівника закладу дошкільної освіти, який не має профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі дітей. Право позивачки на працю у закладі дошкільної освіти було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси. Таке втручання у права ОСОБА_1 ґрунтується на законі, має легітимну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та необхідним у демократичному суспільстві. Відомості про можливість встановлення для ОСОБА_1 дистанційної чи надомної форми організації праці в матеріалах справи відсутні.

42. За таких обставин, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність підстав для задоволення позову. Враховуючи, що відповідач правомірно тимчасово відсторонив позивачку від роботи, відсутні підстави для виплати ОСОБА_1 заробітної плати впродовж строку відсторонення.

43. З огляду на встановлені обставини, а також те, що за позивачкою на період відсторонення зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновлюється одразу після допуску до роботи, Верховним Судом не встановлено порушення права

ОСОБА_1 на працю, яке передбачене у статті 43 Конституції України.

44. Посилання заявниці на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 159/7402/21, не впливають на правильність висновків судів попередніх інстанції, які вирішили спір з урахуванням підстав позову зазначених ОСОБА_1 при зверненні до суду.

45. Колегія суддів також звертає увагу, що фактичне відсторонення

позивачки від роботи відбулося під час дії наказу МОЗ України № 2153

від 04 жовтня 2021 року, що узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2024 року у справі № 308/15281/21.

46. Позивачка свої вимоги обґрунтовувала не тим, що в неї було недостатньо часу для здійснення профілактичного щеплення, а тим, що, на її думку, вона взагалі не повинна була його робити.

47. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

48. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

49. Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

50. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

51. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду.

52. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400 402 409 410 415 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 30 травня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 30 березня

2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович