Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.09.2019 року у справі №236/1453/19

Постанова

Іменем України

14 липня 2020 року

м. Київ

справа № 236/1453/19

провадження № 61-16872 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідач - акціонерне товариство "Українська залізниця";

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 17 липня 2019 року у складі колегії суддів: Новікової Г. В., Кішкіної І. В., Халаджи О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Українська залізниця") про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Позовна заява мотивована тим, що в трудових відносинах з відповідачем вона перебувала з 20 липня 2016 року.

17 липня 2017 року її звільнено з посади техніка-технолога І категорії відокремленого підрозділу "Луганське будівельно-монтажне експлуатаційне управління" структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Українська залізниця" на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату.

Однак, при звільненні розрахунок за період з березня 2017 року з нею не було проведено.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року у розмірі 20 987 грн 75 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 08 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі з березня по липень 2017 року в сумі 20 987 грн 75 коп. (без утримання із цієї суми передбачених законом податків та зборів).

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення заборгованості по заробітній платі у межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем, в день звільнення з нею не був проведений остаточний розрахунок, відповідач не виплатив їй заробітну плату за березень-липень 2017 року, а тому на підставі статей 116, 117 КЗпП України, статті 21 Закону України "Про оплату праці" з нього на користь працівника підлягає стягненню вся сума заборгованості по заробітній платі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Донецького апеляційного суду від 17 липня 2019 року апеляційну скаргу АТ "Українська залізниця" задоволено.

Рішення Краснолиманського міського суду від 08 травня 2019 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності заборгованості по заробітній платі та її розміру за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року. Додана до позовної заяви довідка про нараховані до виплати та несплачені суми заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку за березень-липень 2017 року не є належним і допустимим доказом, що підтверджує заявлені позовні вимоги позивача, оскільки не містить необхідних реквізитів, а саме: штампа підприємства, дати, вихідного номеру довідки, підпису керівника.

При цьому судом враховано, що інформація, зазначена у довідці, спростовується даними із реєстру застрахованих осіб, наданими на запит суду Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Луганській області, відповідно до яких за березень 2017 року ОСОБА_1 виплачена заробітна плата у розмірі 4 081 грн 39 коп.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просила оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 236/1453/19 із Краснолиманського міського суду Донецької області.

У жовтні 2019 року справа надійшла до ВерховногоСуду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що розмір нарахованої, але невиплаченої їй заробітної плати, підтверджується довідкою, виданою за місцем роботи, яка, разом з тим, не засвідчена печаткою відповідача у зв'язку із вилученням усіх печаток із структурних підрозділів відповідача, які залишились на території, не підконтрольній органам державної влади України. Вказувала, що отримати від відповідача належним чином засвідчену довідку про розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року не має можливості. Зазначає, що первинні документи для нарахування заробітної плати, які також підтверджують факт її роботи у відповідача у зазначений період, знаходяться у регіональній філії "Донецька залізниця" АТ "Українська залізниця" (м. Лиман Донецької області), отже, відповідач мав доступ до первинної документації щодо неї. Вирішуючи спір по суті суд першої інстанції правильно застосував Закон України "Про оплату праці" та Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідно до яких обов'язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, вести бухгалтерський, податковий облік покладено саме на роботодавця, а не на працівника. В свою чергу, апеляційний суд наведені норми закону та положення статтей 115, 116 КЗпП України, згідно з якими відсутність заборгованості перед працівником має довести роботодавець, залишив поза увагою, внаслідок чого скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що з 20 липня 2016 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем, працювала на посаді техніка-технолога І категорії відокремленого підрозділу "Луганське будівельно-монтажне експлуатаційне управління" структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Українська залізниця".

На підставі наказу від 17 липня 2017 року № 1153-ОС ОСОБА_1 звільнено з займаної посади на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату з 17 липня 2017 року, про що у трудовій книжці зроблено запис № 34 (а. с. 6-15).

Відповідно до інформації, наданої на запит суду апеляційної інстанції Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Луганській області 08 липня 2019 року, за даними реєстру застрахованих осіб за березень 2017 року ОСОБА_1 виплачена заробітна плата у розмірі 4 081 грн 39 коп. (а. с. 56,57).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною 4 статті 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оплату праці", частиною 1 статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в Статтею 47 КЗпП України.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України "Про оплату праці", заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов'язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

Проте в матеріалах справи відсутні належним чином оформлені розрахунково-платіжні відомості ОСОБА_1 та інші документи з обліку праці та зарплати за спірний період.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частинами 3 , 4 статті 12, частинами 1 , 6 статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частинами 3 , 4 статті 12, частинами 1 , 6 статті 81 ЦПК України; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Згідно положень статей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов'язку доведення наявності права на отримання певних сум.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини 1 , 3 статті 77, частина 2 статті 78 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності заборгованості із виплати заробітної плати у відповідача перед нею у зазначеному розмірі, а надана нею довідка не є належним доказом того, що їй нараховувалася заробітна плата, оскільки вона не містить необхідних реквізитів, а саме: дати, вихідного номеру довідки, підпису керівника та штампу підприємства.

Також судом апеляційної інстанції враховано, що інформація, зазначена у довідці, спростовується даними із реєстру застрахованих осіб, наданими Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Луганській області, відповідно до яких за березень 2017 року ОСОБА_1 виплачена заробітна плата у розмірі 4 081 грн 39 коп.

Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року "Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національної безпеці України", введеного в дію Указом Президента від 15 березня 2017 року № 62/2017, нарахування заробітної плати працівникам підприємства було припинено. Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв'язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Українська залізниця", а також відсутність передачі з непідконтрольної території первинних документів, які є підставою бухгалтерського обліку господарських операцій.

Сам по собі факт звільнення позивача з АТ "Українська залізниця" не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини 1 статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Указане узгоджується з правовим висновком, який викладений Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц (провадження № 61-36644св18).

Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02 вересня 2014 року № 1669-VII не скасовує обов'язків роботодавця, визначених статтями 47, 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України.

Відповідно до статті 10 Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) вказано, що: "зважаючи на вимоги позивача (виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу), а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини 1 статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.

Згідно зі статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина 2 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні")".

У постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18 (провадження № 61-7583св19) вказано, що "встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об'єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ПАТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" у несвоєчасній виплаті заробітної плати, у зв'язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову".

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постановах: від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня 2016 року, у справі № 6-383цс15, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.

Відповідно до наданого відповідачем висновку Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно АТ "Укрзалізниця" засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Луганську. З 12 квітня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно АТ "Укрзалізниця", що знаходиться, в тому числі, на території Луганської області, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 12 квітня 2017 року.

Унеможливлення виконання АТ "Укрзалізниця", регіональною філією "Донецька залізниця" обов'язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема, статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території Луганської області, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов'язаної сторони за трудовим договором.

Встановивши, що належних та допустимих доказів на підтвердження наявності заборгованості по заробітній платі та її розміру за період з березня 2017 року по липень 2017 року позивач не надав, в свою чергу, АТ "Укрзалізниця" з 12 квітня 2017 року у зв'язку із обставинами непереборної сили (незаконне заволодіння невідомими особами майном ПАТ "Укрзалізниця", яке розташоване в м.

Луганськ) фактично втратило контроль і доступ до своїх ресурсів, в тому числі до кадрової, бухгалтерської документації, що позбавило його можливості виконати зобов'язання щодо проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що в силу положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, постанову суду апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного суду від 17 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович