Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.07.2018 року у справі №1316/2632/12

Постанова

Іменем України

22 липня 2020 року

м. Київ

справа № 1316/2632/12

провадження № 61-37346св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 липня 2017 року у складі судді Данилів Є. О. та постанову Апеляційного суду Львівської області від 03 травня 2018 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Мельничук О. Я., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

24 грудня 2001 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсними правовстановлюючих документів та визнання права власності.

З урахуванням уточнених позовних вимог у грудні 2013 року, просили:

визнати недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1, видане на ім'я ОСОБА_6;

визнати частково недійсним свідоцтво на право на спадщину за заповітом від 11 жовтня 2001 року, видане на ім'я ОСОБА_4;

визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 07 грудня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5;

визнати недійсним витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно ( № витягу: 17012863) від 12 грудня 2007 року, виданий Обласним комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" на ім'я ОСОБА_5 щодо житлового будинку АДРЕСА_1;

визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/12 ідеальну частку будинковолодіння АДРЕСА_1;

визнати за ОСОБА_7 право власності на 1/12 ідеальну частку будинковолодіння АДРЕСА_1;

визнати за ОСОБА_2 право власності на 5/9 ідеальних частки будинковолодіння АДРЕСА_1;

присуджені ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_2 ідеальні частки об'єднати та визнати за ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_2 право власності на 13/18 ідеальних часток будинковолодіння АДРЕСА_1;

припинити право власності ОСОБА_4 на 5/18 ідеальних часток та визнати право власності за ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_2 на будинковолодіння АДРЕСА_1 в цілому, що складається з житлового будинку з двох житлових кімнат та кухні, житловою площею 57,4 кв. м, двох сараїв, літньої кухні, вбиральні, погреба, огорожі, трьох фірток, в цілому, включаючи 5/18 ідеальних частин будинковолодіння, належних ОСОБА_4;

зобов'язати ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_2 виплатити відповідачу ОСОБА_4 грошову компенсацію за приналежну 5/18 ідеальну частку будинковолодіння АДРЕСА_1, без врахування вартості зроблених ОСОБА_5 переобладнань та перебудов;

визнати за ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_2 право власності на присадибну земельну ділянку площею 0,16 га у АДРЕСА_1 та 0,62 га ріллі, що значиться за цим будинковолодінням.

Позов обґрунтований тим, що відповідач ОСОБА_4 успадкував спірне майно після смерті спадкодавця ОСОБА_6 за заповітом, яке в подальшому під час розгляду справи судом, було незаконно відчужене ОСОБА_5. Враховуючи, що спадкодавець незаконно набув право власності на все спірне майно, оскільки ОСОБА_6 мала лише право на часту у такому майні, як частку у колгоспному дворі, позивачі вважали недійсними правовстановлюючі документи на таке майно. Тому з метою забезпечення їхнього права на спадкування спірного майна після смерті ОСОБА_8, який був чоловіком позивача ОСОБА_1 та батьком позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_7 просили визнати за ними право власності на спірне майно в порядку спадкування.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 24 грудня 2008 року позов задоволено. Визнано свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 від 10 травня 1989 року, видане на ім'я ОСОБА_6, свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 11 жовтня 2001 року, видане на ім'я ОСОБА_4 частково недійсними;

визнано частково недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1, укладений 07 грудня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а також витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно ( № витягу: 17012863) від 12 грудня 2007 року, виданий обласним комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" на ім'я ОСОБА_5, щодо будинку АДРЕСА_1;

визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/12 ідеальну частку будинковолодіння, АДРЕСА_1;

визнано за ОСОБА_7 право власності на 1/12 ідеальну частку будинковолодіння, АДРЕСА_1;

визнано за ОСОБА_2 право власності на 5/9 ідеальних часток будинковолодіння, АДРЕСА_1;

присуджені ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_2 ідеальні частки об'єднано та визнано за ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_2 право власності на 13/18 ідеальних часток будинковолодіння, АДРЕСА_1;

виділено у власність ОСОБА_1 ОСОБА_7, ОСОБА_2 все будинковолодіння, АДРЕСА_1, що складається з житлового будинку з 2-х житлових кімнат, житловою площею 37,9 кв. м, кухні, загальною площею 57,4 кв. м, 2-х сараїв, літньої кухні, вбиральні, погріба, огорожі, воріт, трьох фірток (всього загальна вартість 47 089,00 грн);

виділено ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_2 у користування присадибну земельну дідянку площею 0,78 га у АДРЕСА_1;

зобов'язано ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_2 виплатити відповідачу ОСОБА_5 грошову компенсацію за приналежну 5 /18 ідеальних часток АДРЕСА_1, в сумі 13 080,27 грн (без врахування вартості зроблених ОСОБА_5 переобладнань та перебудов).

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 червня 2012 року заочне рішення Пустомитівського районного суду Львівської області вд 24 грудня 2008 року скасовано, справу призначено до судового розгляду.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівскьої області від 13 липня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 03 травня 2018 року, в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що інформація щодо статусу двору, як колгоспного в період 01 січня 1974 року - 01 січня 1975 року, про що зазначено в довідці від 12 вересня 2001 року № 948, виданій Виконавчим комітетом Старосільської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, суперечить іншим зібраним у справі доказам. Тому, враховуючи, що ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, на день смерті не мав частки у спірному будинковолодінні, таке не може входити до спадкового майна, на яке за законом мають право його спадкоємці - позивачі у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

21 червня 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, просили їх скасувати, ухвалити нове рішення про задовлення позову.

Рух справи в суді касаційної інстанції

10 серпня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.

У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з розпорядженням Верховного Суду від 13 квітня 2020 року № 1032/0/226-20 "Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи", відповідно до пунктів 2.3.4,2.3.13,2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (зі змінами та доповненнями), та рішенням зборів суддів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 "Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя" доповідачем у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А.

С.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди всупереч вимогам ЦПК України при ухвалені оскаржуваних судових рішень взяли до уваги виключно доводи, наведені відповідачами.

Суди не визнали факту існування у спірному будинку колгоспного двору. Якщо спірний будинок не був визнаний колгоспним двором, то суди не розглядали іншу частину вимог, оскільки вимоги є похідними від права ОСОБА_8 на частку у колгоспному дворі. Отже, суди звільнили себе від потреби досліджувати питання спадкування часток спірного будинку позивачами та скасування договору купівлі-продажу спірного будинку.

Суди не звернули уваги на статті 123 і 126 ЦК Української РСР.

Суди помилково стверджують, що той факт, що у погосподарських книгах вказано, що спірне господарство належить до колгоспного двору, не свідчить про те, що колгоспний двір існував.

Суди не взяли до уваги, що саме отримані ОСОБА_6 трудодні є переконливим доказом того, що вона була членом колгоспу.

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_5 просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Позивачі не надали доказів про прийняття ОСОБА_6 або будь-кого з її сім'ї до членів колгоспу, а також, що спірний будинок був переданий у власність колгоспного двору чи відповідно до статуту колгоспу ім. Б. Хмельницького належав колгоспному двору.

На момент укладення договору купівлі-продажу спірного будинку він складався з двох житлових кімнат та кухні, двох сараїв, літньої кухні, вбиральні, погреба, огорожі, трьох хвірток і воріт.

Після здійснення ОСОБА_5 та ОСОБА_9 будівництва виник новий об'єкт нерухомого майна.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_10 просить її залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Зазначили, що особи, які працюють у колгоспі, але не є членами колгоспу, відносяться до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади. Доказів того, що ОСОБА_6 була прийнята в члени колгоспу, немає. Відсутнє рішення загальних зборів колгоспників колгоспу ім. Б. Хмельницького про прийняття ОСОБА_6 в члени колгоспу.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law35~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law36~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law37~ (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law38~.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиви на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_11 була матір'ю ОСОБА_8, ОСОБА_4.

Позивач ОСОБА_1 була дружиною ОСОБА_8 - сина ОСОБА_11, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є рідними дітьми та спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_8.

ОСОБА_11 стала головою двору АДРЕСА_1 (спірне будинковолодіння) після смерті своїх батьків.

Відповідно до свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок у с.

Будькові від 10 травня 1989 року, що видане Виконавчим комітетом Старосільської сільської ради на підставі рішення Пустомитівської районної ради народних депутатів від 20 квітня 1989 року, будинок АДРЕСА_1 в цілому належить ОСОБА_6.

Згідно з довідкою від 12 вересня 2001 року № 948, виданої Виконавчим комітетом Старосільської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, двір у АДРЕСА_1 Пустомитівського району, Львівської області в якому проживала ОСОБА_6, відноситься до робітничого типу.

Станом на 01 січня 1974 року - 01 січня 1975 року двір відносився до суспільної групи колгоспників. При цьому, головою двору була ОСОБА_6.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 померла.

Відповідно до заповіту від 26 липня 2000 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сав'юк С. Я., зареєстрованого в реєстрі за № 726, ОСОБА_6 спірне будинковолодіння заповіла своєму синові ОСОБА_4.

ОСОБА_4 після смерті матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4, спадщину прийняв.

11 жовтня 2001 року державним нотаріусом Пустомитівської державної нотаріальної контори Підгірняк Н. С., ОСОБА_4 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яке зареєстровано в реєстрі за № 261/2001 та далі ОСОБА_4 здійснив реєстрацію права власності на спірне будинковолодіння (реєстраційне посвідчення від 03 жовтня 2001 року серії НОМЕР_1).

07 грудня 2007 року ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу відчужив спірне будиноковолодіння АДРЕСА_1, який складається з двох житлових кімнат житловою площею 37,9 кв. м та кухні, загальною площею 57,4 кв. м ОСОБА_5.

Згідно з довідкою птахорадгоспу "Старосільський" від 12 травня 1977 року № 31 ОСОБА_6 працювала у колгоспі ім. Б. Хмельницького робітником польової бригади, відпрацювала у 1950 році - 14 трудоднів; 1951 році - 85 трудоднів; 1952 року - 165 трудоднів; 1953 році - 130 трудоднів; 1954 році - 88 трудоднів; 1955 році - 121 трудодень; 1956 році - 142 трудодні; 1957 році - 159 трудоднів; 1958 році - 141 трудодень; 1959-157 трудоднів; 1960 році - 130 трудоднів; 1961 році - 130 трудоднів; 1962 році - 119 трудоднів; 1963 році - 106 трудоднів; 1964 році - 107 трудоднів; 1965 році - 92 трудодні; 1966 році - 97 трудоднів; 1967 році - 93 трудодні; 1968 році - 135 трудоднів; 1969 році - 197 трудоднів; 1970 році - 145 трудоднів; 1971 році - 215 трудоднів; 1972 році - 31 трудодень; 1973 році - 132 трудодні; 1974 році - 121 трудодень; 1975 році - 21 трудодень. Не виробила трудоднів в 1951,1961,1963,1964 роках тому, що була не забезпечена роботою, а 1972 році їй зараховано у зв'язку із хворобою.

Інформації про прийняття ОСОБА_6 в члени колгоспу ім. Б. Хмельницького у довідці немає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з частинами 1 та 3 статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до пункту 4 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Згідно з пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" роз'яснено, що положення статтей 17, 18 Закону України "Про власність" щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію статтей 17, 18 Закону України "Про власність". До правовідносин, що виникли раніше, застосовується чинне на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про власність" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 01 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 120 ЦК Української РСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться в його користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю.

Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних (частина 2 статті 123 ЦК Української РСР).

Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору.

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів (далі - Вказівки), затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР (далі - Держкомстат СРСР) від 12 травня 1985 року № 5-24/26, а згодом - Вказівками, затвердженими постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року № 69.

Згідно із зазначеними Вказівками суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї). Особи, які працюють у колгоспі, але не є членами колгоспу, відносяться до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади. Тому суди вмотивовано дійшли висновку, що спірне домоволодіння помилково віднесено до колгоспного двору.

Суди встановили, що ОСОБА_6 була робітником у колгоспі ім. Б. Хмельницького. Інформації про рішення загальних зборів колгоспників колгоспу ім. Б.

Хмельницького про прийняття ОСОБА_6 в члени колгоспу немає.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 12 ЦПК України.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частин 1 , 5 -7 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частин 1 , 5 -7 статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених частин 1 , 5 -7 статті 81 ЦПК України.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України), що передбачено і статтею 12 ЦПК України.

На суд покладається обов'язок розгляду цивільної справи в межах заявлених сторонами вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (частина 1 статті 13 ЦПК України).

Згідно з частинами 1 -3 статті 10 ЦПК України 2004 року (тут і далі чинного на час розгляду справи судом першої інстанції) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частинами 1 -3 статті 10 ЦПК України.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених частинами 1 -3 статті 10 ЦПК України (частина 1 статті 60 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до статей 12, 13, 80, 81 ЦПК України позивач зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається.

Разом з тим позивачі не надали належних та допустимих доказів про те, що ОСОБА_11 набула статус члена колгоспу, а спірне будинковолодіння було віднесено до колгоспного двору.

Суд першої інстанції зазначив, що позивачі належні їм процесуальні права не реалізували, клопотань про витребування погосподарських книг Старосільської сільської ради Пустомитівського району Львівської області не заявляли.

Суди встановили, що ОСОБА_11 стала головою спірного двору АДРЕСА_1 (спірне будинковлодіння) після смерті своїх батьків, яке побудоване у 1939 році.

Отже, ОСОБА_11 правомірно зареєструвала право особистої власності на житловий будинок у АДРЕСА_1 свідоцтво від 10 травня 1989 року, видане Виконавчим комітетом Старосільської сільської ради на підставі рішення Пустомитівської районної ради народних депутатів від 20 квітня 1989 року, про те, що будинок АДРЕСА_1 в цілому належить ОСОБА_6. ІНФОРМАЦІЯ_4 вона заповіла своє майно сину ОСОБА_4

ОСОБА_4 здійснив спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 та провів реєстрацію свого права власності 03 жовтня 2001 року.

Позивачі не довели віднесення спірного домоволодіння до колгоспного двору, а отже, і не набули на нього права в порядку спадкування за правом представлення.

Суд першої інстанції зазначив, що довідка від 12 вересня 2001 року № 948, видана Виконавчим комітетом Старосільської сільської ради Пустомитівського району Львівської області згідно з якою спірне будинковолодіння в період 1974-1975 років належало до колгоспного двору, суперечить іншим доказам у справі. Позивачі не надали доказів правильності зарахування спірного будинку до колгоспного двору, тому суд дійшов висновку, що спірне будинковолодіння помилково зараховано до суспільної групи - колгоспний двір.

Встановивши, що спірний будинок не належав до колгоспного двору, суд першої інстанції дійшов висновку, що у позивачів відсутнє право оспорювати правочин купівлі - продажу спірного майна.

Суд першої інстанції розглянув аргументи позивачів щодо віднесення спірного будинку до колгоспного двору та виклав відповідні висновки.

Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доказам, які позивачі надали суду апеляційної інстанції, не мають правового значення, оскільки суд апеляційної інстанції бере до уваги лише ті докази, які не могли бути подані до суду першої інстанції з об'єктивних причин. Позивачі не навели об'єктивних причин, що такі витяги погосподарських книг з 2001 року не могли бути подані до суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції перевірив законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та дійшов висновку про обгрунтованість рішення суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги, що суди не взяли до уваги статті 123, 126 ЦК Української РСР не впливають на висновки судів щодо оцінки доказів у справі та застосування норм матеріального права, оскільки ОСОБА_4 набув права на спадкове майно не як працездатний член колгоспного двору. Суд апеляційної інстанції обгрунтовано зазначив, що застосування судами статей 120, 123 ЦК Української РСР без з'ясування питання щодо правильності віднесення будинку до суспільної групи господарств - колгоспний двір, є помилковим.

Доводи касаційної скарги, що суди не взяли до уваги, що саме отримані ОСОБА_6 трудодні є переконливим доказом того, що вона була членом колгоспу, є необгрунтованими з огляду на встановлені судами обставини справи.

Посилання судів на трудодні ОСОБА_6 за час її роботи у колгоспі ім. Б.

Хмельницького робітником польової бригади, згідно з довідкою птахорадгоспу "Старосільський" від 12 травня 1977 року № 31, з урахуванням викладених судами висновків, не дають підстави стверджувати про належність спірного будинку до колгоспного двору.

Дійшовши висновку, що позивачі не надали належних доказів, що віднесення спірного будинковолодіння в період 01 січня 1974 року - 01 січня 1975 року до суспільної групи господарств - колгоспний двір відповідало вимогам Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених постановою Державного комітету статистики СРСР, суд апеляційної інстанції не надавав оцінку іншим доводам апеляційної скарги, оскільки такі є похідними від вимоги визнати недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 від ІНФОРМАЦІЯ_5 року, видане на ім'я ОСОБА_6, з тих підстав, що будинок належав до колгоспного двору.

Позивачі не зазначили такі порушення судами норм матеріального чи процесуального права, які б стали підставою для скасування судових рішень.

Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм матеріального права та переоцінки доказів у справі, не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій, а встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 13 липня 2017 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 03 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

Г. І. Усик

В. В. Яремко