Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 22.04.2021 року у справі №295/668/21
Ухвала ВП ВС від 12.09.2021 року у справі №295/668/21

Постанова

Іменем України

16 червня 2021 року

м. Київ

справа № 295/668/21

провадження № 61-5686св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Верховний Суд України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 26 січня 2021 року у складі суддіКузнєцова Д. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 09 березня 2021 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Трояновської Г. С., Галацевич О. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Верховного Суду України про захист порушених конституційних прав та відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Верховного Суду України від 16 березня 2017 року заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 грудня 2016 року повернуто заявнику.

05 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду України з клопотанням про повернення судового збору.

Ухвалою Верховного Суду України від 05 вересня 2017 року клопотання ОСОБА_1 про повернення судового збору задоволено.

Зобов'язано управління державного казначейства у Печерському районі м. Києва повернути ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 716 грн 56 коп., що внесений згідно з платіжним дорученням від 14 лютого 2017 року № 113.

Позивач посилалась на незаконну відмову Верховного Суду України розглядати її клопотання від 05 серпня 2017 року про повернення сплаченого судового збору та зазначала, що ухвала Верховного Суду України від 05 вересня 2017 року про повернення судового збору постановлена із істотним порушенням норм процесуального законодавства і станом на 21 січня 2021 року судовий збір не повернуто.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути за рахунок Верховного Суду України на свою користь 25 500 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 26 січня 2021 року у відкритті провадження у цивільній справі відмовлено на підставі пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справ поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, оскільки законом передбачений інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя, що узгоджується із пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 "Про незалежність судової влади".

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 09 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 26 січня 2021 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України, оскільки відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження.

У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали оцінки порушенням, допущеним відповідачем при розгляді клопотання від 05 серпня 2017 про повернення сплаченого судового збору, та не врахували обставини, на які вона посилалась у позовній заяві, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення. Висновки судів про відмову у відкритті провадження у справі є безпідставними, а оскаржувані судові рішення - незаконними та необґрунтованими, оскільки відповідно до статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Доводи відповідача, який подав відзив на касаційну скаргу

У травні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від виконуючого обов'язки Голови Верховного Суду України, у якому він просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, оскільки вони прийняті при всебічному та повному з'ясуванні обставин справи, ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

До Верховного Суду України надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 28 грудня 2016 року.

Ухвалою Верховного Суду України від 20 січня 2017 року заявнику повідомлено про недоліки заяви та надано строк для їх усунення до 20 лютого 2017 року.

Заявник вказані недоліки заяви не усунув.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 16 березня 2017 року заяву ОСОБА_1 повернуто заявнику.

Ухвалою Верховного Суду України від 05 вересня 2017 року клопотання ОСОБА_1 про повернення судового збору задоволено.

Зобов'язано управління державного казначейства у Печерському районі м. Києва повернути ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 716 грн 56 коп., що внесений згідно з платіжним дорученням від 14 лютого 2017 року № 113.

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Верховного Суду України та просила стягнути із останнього на її користь моральну шкоду у розмірі 25 500 грн, заподіяну в результаті протиправних дій при розгляді клопотань про повернення сплаченого судового збору у справі № 296/3557/16-а.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частини 1 статті 402 ЦПК України.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини 1 статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - ~law28~) суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Встановлено, що ухвалою Верховного Суду України від 05 вересня 2017 року клопотання ОСОБА_1 про повернення судового збору задоволено.

Зобов'язано управління державного казначейства у Печерському районі м. Києва повернути ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 716 грн 56 коп., що внесений згідно з платіжним дорученням від 14 лютого 2017 року № 113.

Вважаючи, що зазначена постанова Верховного Суду України від 05 вересня 2017 року про повернення судового збору була складена із істотним порушенням норм процесуального законодавства, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.

Тобто, підставою звернення ОСОБА_1 з позовними вимогами до Верховного Суду є по суті оскарження судового рішення, ухваленого за наслідками розгляду іншої справи.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У статті 126 Конституції України закріплено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється.

Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу.

Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом (частини 1 та 3 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

За частини 1 та 3 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист у суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди.

Частиною 1 статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом (пункт 10 постанови Пленуму Верховного Суду від 13 червня 2007 № 8 "Про незалежність судової влади").

У розумінні положень частини 1 статті 2, пунктів 1, 2, 7, 9 частини 1 статті 4, статті 19, частини 3 статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України суди при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.

Враховуючи наведене, розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження дій судді (суду), пов'язаних з розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання) нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено.

Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Згідно з пунктом 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 55 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

Згідно з пунктом 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17 листопада 2010 року, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави.

Щодо бездіяльності Верховного Суду України, за яку, на думку позивача, держава має нести відповідальність, Консультативна рада європейських суддів вважає, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов'язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).

Крім того, якщо держава повинна була виплатити компенсацію стороні через помилку у відправленні правосуддя, саме у держави, а не у сторони справи має бути право притягнути суддю до цивільної відповідальності шляхом подання судового позову (пункт 37 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 614-399цс18) висловила думку про те, що такий підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, у яких вони здійснюють правосуддя.

Отже, вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

За змістом пункту 19 Великої хартії суддів (Основоположних принципів) у кожній державі закон чи фундаментальна хартія суддів повинні визначати неналежну поведінку, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність та відкриття дисциплінарного провадження щодо судді.

Тобто, за наявності для цього підстав і у визначеному законом порядку суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за відповідну неналежну поведінку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 614-399цс18) звернула увагу на те, що приписи "заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства" (пункт 1 частини 1 статті 186 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), "заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства" (пункт 1 частини 1 статті 109 КАС України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження), "позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства" (пункт 1 частини 1 статті 170 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного чи адміністративного судочинства, відповідно, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, встановивши, що дана позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновком судів попередніх інстанцій стосовно установлених обставин справи, містять посилання на факти, які були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. У силу вимог статті 400 ЦПК Українисуд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа "Проніна проти України", № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо судових витрат

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Згідно з частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій по суті спору не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 26 січня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 09 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець