Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.06.2020 року у справі №740/864/19

Постанова

Іменем України

17 травня 2021 року

м. Київ

справа № 740/864/19

провадження № 61-7590св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 23 січня 2020 року у складі судді Бараненко С. М. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року у складі колегії суддів:Іванової Г. П., Бечка Є. М., Онищенко О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, у якому з урахуванням уточнень просив:

- на підставі частини 1268 ЦК України стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 134 679 грн, які входять до складу спадщини після смерті батька ОСОБА_3;

- на підставі статті 536 ЦК України стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 19 797,82 грн за користування належними йому на праві спадщини грошовими коштами у сумі 134 697 грн за період з ІНФОРМАЦІЯ_1 (дня відкриття спадщини) і до дня звернення до суду, виходячи з облікової ставки Національного банку України;

- на підставі статті 625 ЦК України стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 12 390,47 грн, пов'язані зі знеціненням грошових коштів, за весь час утримання відповідачем у своєму володінні за період з ІНФОРМАЦІЯ_1 до 22 травня 2019 року належних йому на праві спадщини грошових коштів;

- на підставі статті 1167 ЦК України стягнути з відповідача 200 000 грн на відшкодування моральної шкоди, всього 370 234,27 грн.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що він є сином ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та спадкоємцем першої черги на спадкування за законом після його смерті. У встановлений законом строк він прийняв спадщину після смерті батька, подавши заяву про прийняття спадщини до Носівської державної нотаріальної контори.

Як стало йому відомо, ІНФОРМАЦІЯ_1 його брат ОСОБА_2 від імені батька уклав договір купівлі-продажу належного на праві власності останньому житлового будинку, що знаходиться на АДРЕСА_1, за умовами якого відчужив зазначене нерухоме майно на користь ОСОБА_4 та отримав кошти від продажу у розмірі 269 358
грн.

Укладений ІНФОРМАЦІЯ_1 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Носівського районного нотаріального округу Чернігівської області Чуєнко Л. А. та зареєстрований у реєстрі за № 496. У цей же день ОСОБА_3 помер.

Вважає те, що грошові кошти у сумі 269 358 грн, які сплачені ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 за договором купівлі-продажу будинку, є такими, що входять до складу спадщини, незважаючи на те, що були отримані ОСОБА_2, який в межах цього договору представляв інтереси батька як власника нерухомого майна.

Посилаючись на те, що відповідач неправомірно заволодів грошовими коштами, отриманими батьком від продажу будинку у день смерті, й не визнає його (позивача) права на ці грошові кошти як спадкоємця першої черги за законом, просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 23 січня 2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Встановивши, що ОСОБА_3 за життя розпорядився спірними грошовими коштами, отриманими за продаж належного йому на праві власності нерухомого майна, тобто до часу відкриття спадщини, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, виходячи з того, що позивач не довів, що ці кошти входять до складу спадкового майна.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 23 січня 2020 року залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 000 грн у рахунок відшкодування понесених витрат на правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції.

Апеляційний суд погодився з рішенням місцевого суду та вважав його таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Додатковим рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 05 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року, вирішено питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 23 січня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 917/1307/18 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Також заявник вказує на порушення норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин справи, оскільки судом не досліджено зібрані у справі докази та встановлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Наявна в матеріалах справи розписка, яку суди визнали належним доказом передачі 15 липня 2018 року грошових коштів ОСОБА_3, не містить жодних даних про те, що відповідач, отримуючи грошові кошти у сумі 363 000,00 грн, вчинив дії саме від імені батька, представляючи його, а не свої особисті інтереси.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

ОСОБА_2 подав відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Суди правильно встановили, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 після вчинення нотаріальних дій - укладення договору купівлі-продажу спірного житлового будинку, а грошові кошти в сумі 269 358,00 грн повністю сплачені покупцем готівкою і отримані ОСОБА_2 особисто 15 липня 2018 року - до підписання договору купівлі-продажу. ОСОБА_3 ще за життя розпорядився грошовими коштами від реалізації належного йому нерухомого майна, продаж якого доручив своєму сину ОСОБА_2.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Козелецького районного суду Чернігівської області справу № 740/864/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадщину, стягнення грошових коштів і відшкодування моральної шкоди.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, є батьком позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2.

За життя відповідно до довіреності від 27 червня 2018 року, зареєстрованої в реєстрі за № 766, ОСОБА_3 уповноважив сина ОСОБА_2 бути його представником, зокрема в державних органах з питань, пов'язаних з підготовкою документів для продажу належних йому житлового будинку АДРЕСА_1 та двох земельних ділянок площею 0,0863 га та 0,22 га, розташованих за цією ж адресою, після чого продати за ціну та на умовах на його розсуд нерухоме майно з правом визначення на власний розсуд основних та факультативних умов договору та розпоряджатися всіма коштами від реалізації належного йому нерухомого майна.

За змістом зазначеної довіреності ОСОБА_2 надано право, зокрема укласти та підписати договори про купівлю-продаж нерухомості, додаткові договори, одержати належні ОСОБА_3 гроші, розпоряджатися належними йому коштами.

Відповідно до розписки, датованої 15 липня 2018 року, ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_4 363 000,00 грн, як розрахунок за проданий їй будинок із земельною ділянкою, що знаходяться на АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2, що діє від імені ОСОБА_3 на підставі довіреності від 27 червня 2018 року, відчужив на користь ОСОБА_4 житловий будинок АДРЕСА_1.

Згідно з пунктом 2 договору купівлі-продажу житлового будинку продаж вчинено за 269 358,00 грн. Ця сума повністю сплачена покупцем готівкою і отримана продавцем особисто до підписання цього договору.

Договір купівлі-продажу є чинним та у встановленому законом порядку недійсним не визнавався.

Також судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 (в день укладення договору) ОСОБА_3 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть, видане 18 серпня 2018 року Носівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління у Чернігівській області.

Після його смерті до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини звернулись сини ОСОБА_1 та ОСОБА_2, на підставі яких заведена спадкова справа № 69/2018.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Так, підставами касаційного оскарження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 23 січня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року є посилання на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 917/1307/18 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України); порушення норм процесуального права, що унеможливлює встановлення фактичних обставин справи, оскільки судом не досліджено зібрані у справі докази та встановлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Відповідно до статті 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції діє в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Позиція Верховного Суду

Правове регулювання спірних відносин

Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно з частинами 1 , 2 статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи, а часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина 1 статті 1267 ЦК України).

Суди під час розгляду справи встановили, що ОСОБА_3 помер після укладення договору купівлі-продажу належного йому на праві власності нерухомого майна.

Грошові кошти в сумі 269 358,00 грн за продаж цього майна сплачені у повному обсязі покупцем ОСОБА_4 готівкою і отримані сином ОСОБА_3 - ОСОБА_2 15 липня 2018 року, тобто до підписання договору купівлі-продажу та за життя ОСОБА_3.

Згідно з наданою ОСОБА_3 довіреністю від 27 червня 2018 року, останній, окрім права укладати та підписувати договори про купівлю-продаж нерухомості, одержувати належні йому грошові кошти, наділив ОСОБА_2 й правом розпоряджатися цими коштами. Вказана розписка ніким не оспорена.

Встановивши, що спадкоємець ОСОБА_3 ще за життя розпорядився грошовими коштами, отриманими від реалізації належного йому нерухомого майна, й вказані кошти до спадкової маси після його смерті не увійшли, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, зводяться до невірного тлумачення ним норм матеріального права та переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень розгляду справи у суді касаційної інстанції, передбачених у статті 400 ЦПК України.

Правове регулювання процесуальних відносин

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 є посилання, зокрема на застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 917/1307/18 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Відповідно до стаття 400 ЦПК України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Проте, зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження, під час перегляду справи в межах доводів касаційної скарги, оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, яка переглядається, не є подібними.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 917/1307/18, на яку посилається заявник у касаційній скарзі та на підставі якої відкрито касаційне провадження, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин в справі, що переглядається, з огляду на предмет, правові підстави позову, суб'єктний склад учасників.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 396 ЦПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Оскільки підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 389 ЦПК України (неврахування висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 917/1307/18) не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, то відповідно до пункту 5 частини 1 статті 396 ЦПК України касаційне провадження в частині перегляду судових рішень за касаційною скаргою ОСОБА_1 підлягає закриттю з мотивів, наведених вище.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням того, що після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України Верховним Судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 917/1307/18 та на який посилалася особа у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними, то суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, відкрите з цих підстав.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги, та залишення без змін оскаржених судових рішень.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389, 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження, відкрите за касаційною скаргою ОСОБА_1, з підстав, передбачених у пункті 1 частини 2 статті 389 ЦПК України (неврахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 917/1307/18), в справі № 740/864/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадщину, стягнення грошових коштів і відшкодування моральної шкоди, закрити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 23 січня 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

С. Ю. Бурлаков

В. М. Коротун