Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.05.2021 року у справі №753/11018/18

Постанова

Іменем України

13 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 753/11018/18

провадження № 61-7706 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство "Універсал Банк",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 листопада 2020 року у складі судді Коренюк А. М.

та постанову Київського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Кулікової С. В., Кравець В. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк"), правонаступником якого є акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - АТ "Універсал Банк", банк), звернулося до суду

з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

у частині донарахованих відсотків за кредитними договорами.

Позовні вимоги, які було уточнено, обґрунтовано тим, що між банком

та ОСОБА_1 20 лютого 2008 року було укладено кредитний договір № 057-2008-324, за яким останній надано кредитні кошти у розмірі

69 462,00 доларів США з кінцевим строком повернення до 10 лютого

2036 року та сплатою 12,45 % річних, розмір яких змінювався відповідно

до укладеної між сторонами додаткової угоди.

20 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 057-2008-325, за яким позичальнику надано кредитні кошти

у розмірі 112 503,00 доларів США з кінцевим строком повернення

до 10 лютого 2028 року та сплатою 13,45 % річних, розмір яких змінювався відповідно до укладеної між сторонами додаткової угоди.

На забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаними кредитними договорами між банком та ОСОБА_2 20 лютого 2008 року укладено договори поруки: № 057-2008-324-Р і № 057-2008-325-Р, за умовами яких ОСОБА_2 зобов'язався солідарно на добровільних засадах відповідати перед кредитором у повному обсязі за своєчасне і повне виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитними договорами.

Банк вказував, що заочним рішенням Дарницького районного суду

міста Києва від 26 січня 2012 року у справі № 02/2-2730/12 задоволено його позов до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості

за вищевказаними кредитними договорами, проте станом на 04 квітня

2018 року заборгованість по виконанню рішення суду погашено частково, залишилися не виконаними зобов'язання по сплаті процентів, які не були предметом розгляду у справі № 02/2-2730/12, зокрема, у частині заборгованості по процентам за кредитним договором № 057-2008-325 - 8 297,14 доларів США, у частині заборгованості по процентам за кредитним договором № 057-2008-324 - 14 490,93
доларів США.

Позивач вважав, що ці кошти підлягають стягненню на його користь

з ОСОБА_1, ОСОБА_2, оскільки банк виконав свої зобов'язання

у повному обсязі, надавши позичальнику кредитні кошти, однак ОСОБА_1, ОСОБА_2 належним чином не виконали умов договорів, укладених

з банком. Посилався на статтю 625 ЦК України, статтю 1050 ЦК України

та положення договорів, які передбачали право кредитора нараховувати відсотки на прострочену заборгованість після закінчення терміну кредитування.

З урахуванням наведеного та уточнених позовних вимог, ПАТ "Універсал Банк" просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2

на свою користь заборгованість по процентам за кредитним договором № 057-2008-325 - 8 297,14 доларів США, заборгованість по процентам

за кредитним договором № 057-2008-324-14 490,93 доларів США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 24 листопада

2020 року позов ПАТ "Універсал Банк" задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ "Універсал Банк" 22 788,07

доларів США заборгованості у частині донарахованих відсотків за кредитними договорами.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник і поручитель не виконали взяті на себе зобов'язання за кредитними договорами

та договорами поруки, хоча належним чином ознайомлені зі змістом кредитних договорів. Умови договорів ним не спростовуються, положення договорів та додаткових угод до нього недійсними не визнавалися.

Крім того, враховано преюдиційні судові рішення у справі № 02/2-2730/12

про стягнення заборгованості за кредитними договорами з відповідачів

на користь позивача. При цьому заборгованість не погашено, відсотки, передбачені пунктом 1.1.1. кредитних договорів за прострочення погашення кредиту, не сплачено.

Суд першої інстанції встановив, що станом на 04 квітня 2018 року залишилися не виконаними зобов'язання ОСОБА_1, ОСОБА_2 за відсотками, нарахованими у зв'язку з простроченням повернення кредиту, які не були предметом розгляду у справі № 02/2-2730/12, а саме: у частині заборгованості по процентам за кредитними договорами № 057-2008-325, № 057-2008-324. Суд одночасно застосував положення статей 625,1048,

1050 ЦК України.

Суд першої інстанції вказав, що строк кредитування за цими кредитними договорами не сплив, а тому не застосував до спірних правовідносин правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах:

від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), за якими право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 листопада 2020 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 26 січня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 19 вересня 2012 року (справа № 02/2-2730/12), стягнуто достроково заборгованість за кредитними договорами за тілом кредиту, відсотками, нарахованими станом на 13 грудня 2010 року. Указане рішення суду в повному обсязі не виконано.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив,

що позивач правомірно нараховував відсотки на прострочену суму заборгованості до дати ухвалення рішення суду про дострокове стягнення боргу, а саме до 26 січня 2012 року (пункт 1.1.1. кредитних договорів).

Із дати ухвалення рішення районним судом правовідносини між сторонами

з договірних трансформувалися у правоохоронні і відповідно умови договору після вказаної дати уже не підлягають до застосування, а за вказаний період можуть бути стягнуті відсотки згідно зі статтею 625 ЦК України, тобто 3 % річних.

Зі змісту поданої позовної заяви та уточненої позовної заяви апеляційний суд встановив, що позивач не звертався з позовом про стягнення 3 % річних, передбачених статтею 625 ЦК України, а просив стягувати проценти

за користування кредитом на підставі положень договорів, які діяли

до ухвалення рішення суду.

Крім того, не може бути прийнято заяву відповідача про застосування строків позовної давності, оскільки відповідач в суді першої інстанції приймав активну процесуальну участь, подавав відзив на позовну заяву, проте

до вирішення спору судом першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності не подавав (частина 3 статті 267 ЦК України).

Суд апеляційної інстанції не врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), так як у пункті 1.1.1. кредитних договорів сторони погодили право кредитора нараховувати проценти

за користування кредитом понад встановлений строк (або термін погашення).

Перевіряючи розрахунок заборгованості, апеляційний суд встановив,

що розмір процентів, передбачених договором, які нараховуються

на прострочену заборгованість, за період з 17 грудня 2010 року (з дати,

яка не увійшла у розмір заборгованості, визначеної у рішенні суду від 26 січня 2012 року) до ухвалення рішення про дострокове стягнення кредиту

є більшим, ніж позивач заявив в уточненій позовній заяві, а тому відсутні підстави для відмови у задоволенні позову банку. Рішення районного суду, щодо визначення до стягнення процентів, у розмірі, визначеному

у резолютивній частині рішення, зміні не підлягає, оскільки суд стягнув проценти у меншому розмірі, у межах заявлених вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, яка надійшла у травні 2021 року до Верховного Суду,

ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення

про відмову у задоволенні позову банку.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає те,

що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Крім цього, судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 753/11018/18

із Дарницького районного суду міста Києва. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2021 року справу призначено

до судового розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними

у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що кредитор, звернувшись до суду із позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитними договорами, на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договорів, періодичності платежів, порядку сплати процентів

за користування кредитом. Строк погашення кредиту настав ще у 2010 році

і після спливу цього строку нарахування процентів є безпідставним, а тому оскаржуваними судовими рішеннями фактично повторно стягнуто заборгованість за кредитними договорами.

Крім того, банк необґрунтовано визначив розмір заборгованості станом

на 04 квітня 2018 року, пославшись на відповідні положення кредитних договорів, які передбачають право кредитора нараховувати проценти

на прострочену заборгованість після закінчення терміну кредитування,

та норми ЦК України. При цьому у пункті 1.1.1. кредитного договору № 057-2008-324 вносилися зміни. У цій частині посилається на правові позиції Великої Палати Верховного Суду у подібних справах, які безпідставно не враховано судами попередніх інстанцій.

Указує також на те, що апеляційним судом помилково не застосовано позовну давність до вимог банку, посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 28 березня

2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2021 року до суду касаційної інстанції надійшов відзив на касаційну скаргу від АТ "Універсал Банк", в якому вказується, що доводи касаційної скарги є безпідставними і не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з дотриманням норм матеріального

та процесуального права, а тому просить залишити їх без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 057-2008-324, за яким останній надано кредитні кошти у розмірі

69 462,00 доларів США з кінцевим строком повернення до 10 лютого

2036 року та сплатою 12,45 % річних (а. с. 51-56, т. 1).

Пунктом 1.1.1. кредитного договору передбачено нарахування підвищеної процентної ставки за користування кредитом понад встановлений строк

(або термін погашення).

10 квітня 2009 року між банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору № 057-2008-324, відповідно до якої було змінено процентну ставку за кредитним договором (а. с. 70-71, т. 1).

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_2 20 лютого 2008 року укладено договір поруки № 057-2008-324-Р, за умовами якого ОСОБА_2 зобов'язувався солідарно

на добровільних засадах відповідати перед кредитором у повному обсязі

за своєчасне і повне виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором № 057-2008-324 (а. с. 63-65, т. 1).

13 квітня 2009 року укладено додаткову угоду до договору поруки щодо зміни процентної ставки за кредитним договором (а. с. 66-69, т. 1).

20 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 057-2008-325 за яким позичальнику надано кредитні кошти у розмірі 112 503,00
доларів США з кінцевим строком повернення

до 10 лютого 2028 року та сплатою 13,45 % річних (а. с. 14-19, т. 1).

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_2 20 лютого 2008 року укладено договір поруки № 057-2008-325-Р, за умовами якого ОСОБА_2 зобов'язувався солідарно

на добровільних засадах відповідати перед кредитором у повному обсязі

за своєчасне і повне виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором № 057-2008-325, (а. с. 129-131, т. 1).

13 квітня 2009 року між банком та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору № 057-2008-324, за якою було змінено процентну ставку за кредитним договором (а. с. 33-45, т. 1).

Відповідно до пункту 1.1.2. договору якщо оплата простроченої суми основного боргу не була здійснена протягом трьох днів, то на прострочену суму нараховується процентна ставка за користування коштами понад встановлений строк (а. с. 34, т. 1).

13 квітня 2009 року між банком та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до договору поруки № 057-2008-325-Р (а. с. 47-50, т.1).

Заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 26 січня

2012 року у справі № 02/2-2730/12, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 19 вересня 2012 року, задоволено позов банку до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості

за вищевказаними кредитними договорами (а. с. 172-176, т. 1).

Встановлено, що вказаним заочним судовим рішенням стягнуто заборгованість за тілом кредиту (достроково), відсотками, нарахованими станом на 13 грудня 2010 року. Рішення суду у повному обсязі не виконано.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частині 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав

та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення

до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права

у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який

не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Частиною 1 статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог,

що звичайно ставляться.

Згідно із частиною 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором

або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі

та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше

не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду

та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк

та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

У справі, яка переглядається, банк використав своє право дострокового повернення усієї суми кредиту, а також сплати процентів і підвищених процентів, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку (справа № 02/2-2730/12).

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, із чим погодився й суд, який задовольнив позовні вимоги банку.

Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконує належним чином,

не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні,

а отже, строк дії договору змінився і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі.

Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність

від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов'язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. У разі незадоволення вимог кредитора за рішенням суду основне зобов'язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета

та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду,

що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов'язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно

від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти

за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог

згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Якщо у рішенні про стягнення заборгованості за кредитним договором сума заборгованості вказана у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів, передбачених договором.

Такий висновок суду відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 14-154цс18.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18 також зазначила, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування

чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України,

яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

При цьому суд апеляційної інстанції, урахувавши зміст позовної заяви банку та уточненої позовної заяви, встановив, що банк не звертався з позовом

про стягнення 3 % річних, передбачених статтею 625 ЦК України, а просив стягнути проценти на підставі положень договорів, які діяли до ухвалення рішення суду, проте безпідставно не врахував правові позиції Великої Палати Верховного Суду у подібних справах.

Колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги щодо необхідності застосування до спірних правовідносин відповідної судової практики Великої Палати Верховного Суду, яка є релевантною до цієї справи і незмінною.

Із цих самих підстав суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, стягуючи з відповідачів на користь позивача проценти

за користування кредитом, помилково виходили з положень пунктів 1.1.1. кредитних договорів, у яких сторони погодили право банку нараховувати проценти за користування кредитом понад встановлений строк (або термін погашення).

Указане відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19), яка відступила від висновку, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові

від 13 грудня 2018 року у справі № 913/11/18, відповідного до якого у разі погодження сторонами іншої домовленості, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом другим

частини 1 статті 1048 ЦК України, допускається нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості.

З урахуванням наведеного, оскільки банк звернувся до суду із позовом

про стягнення заборгованості за кредитними договорами у частині донарахованих відсотків після пред'явлення до відповідачів вимог згідно

з частиною 2 статті 1050 ЦК України, які задоволені заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 26 січня 2012 року,

залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 19 вересня 2012 року (справа № 02/2-2730/12), то вимоги банку у справі,

яка переглядається, не підлягають задоволенню.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові

від 08 серпня 2018 року у справі № 359/12694/14-ц, провадження № 61-16125св18.

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи

на новий розгляд (пункт 3 частини 1 статті 409 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності

й обґрунтованості судового рішення та підлягають скасуванню відповідно

до вимог статті 412 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову

у задоволенні позову АТ "Універсал Банк".

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 листопада 2020 року

та постанову Київського апеляційного суду від 07 квітня 2021 року скасувати.

У задоволенні позову акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у частині донарахованих відсотків за кредитними договорами відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець