Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.07.2020 року у справі №686/964/20

Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 686/964/20

провадження № 61-9333 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1;

відповідач - Державна судова адміністрація;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 травня 2020 рокуу складі колегії суддів: Корніюк А. П., П'єнти І. В., Талалай О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної судової адміністрації про стягнення грошових коштів.

Позовна заява мотивована тим, що станом на 24 листопада 2014 року апеляційний суд Хмельницької області мав перед ним борг у розмірі 23 108 грн 30 коп. по щомісячному грошовому утримання судді та у розмірі 5 467 грн 87 коп. компенсації за несвоєчасну виплату цього грошового утримання, а всього борг становив 28 576
грн 17 коп.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року, ці кошти були стягнуті з Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів, які виділяються на забезпечення діяльності судів, і які не були виділені апеляційному суду Хмельницької області на покриття цієї заборгованості перед ним, за рахунок бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів".

27 грудня 2019 року це рішення суду було виконано у спосіб перерахування цих коштів Державною казначейською службою України на його картковий рахунок.

Посилаючись на статтю 625 ЦК України, зазначав, що унаслідок невиконання відповідачем грошового зобов'язання, Державна судова адміністрація України повинна сплатити йому з грудня 2014 року по грудень 2019 року включно 3 % річних у розмірі 4 286 грн 42 коп. річних (28 576 грн.17 коп. х 3 % річних х 5 років) та інфляційні втрати у розмірі 61 724 грн 53 коп. (28 576 грн 17 коп. х 2,160 - індекс інфляції за період з грудня 2014 року по листопад 2019 року включно), а всього 66 010 грн 95 коп. (4 286 грн 42 коп. + 61 724 грн 53 коп. ).

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державної судової адміністрації України на його користь 3 % річних у розмірі 4 286 грн 42 коп., інфляційні втрати у розмірі 61 724 грн 53 коп., а всього 66 010 грн 95 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 березня 2020 року у складі судді Логінової С. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутні правові підстави для задоволення позову, оскільки положення статті 625 ЦК України не застосовуються до правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 21 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 березня 2020 року скасовано та постановлено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державної судової адміністрації України за рахунок бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь судів" на користь ОСОБА_1 133 грн 88 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулюють, зокрема, окремі види зобов'язань.

Відтак, відповідач мав грошове зобов'язання перед позивачем, що підтверджується рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року у справі № 560/1725/19, яким стягнуто з Державної судової адміністрації України за рахунок бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів" на користь ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 28 576 грн 17 коп.

Таке зобов'язання у відповідача виникло з часу набрання вказаним судовим рішенням законної сили, а саме 31 жовтня 2019 року, так як саме спірні правовідносини між позивачем та Державною судовою адміністрацією України склалися внаслідок ухвалення рішення про стягнення з відповідача за рахунок бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів" коштів на користь ОСОБА_1.

З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов'язання з виплати позивачу заборгованості по щомісячному грошовому утриманню судді та компенсацію за несвоєчасну виплату зазначеної заборгованості, суд вважав, що у позивача виникло право на стягнення інфляційних втрат і 3 % річних відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України саме з 31 жовтня 2019 року по 26 грудня 2019 року (дата виконання рішення суду).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив суд оскаржувану постанову апеляційного суду в частині незадоволених позовних вимог скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким його позов задовольнити в повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 03 липня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 686/964/20 із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області.

У листопаді 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 листопада 2020 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року (справа № 910/10156/17), у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року (справа № 750/5104/17), у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Вказував, що зобов'язання по виплаті йому грошового утримання виникло у Державної судової адміністрації України, як у головного розпорядника бюджетних коштів, ще в 2014 році, коли до неї звернувся апеляційний суд Хмельницької області за виділенням коштів на виплату йому заборгованості по щомісячному грошовому утриманню та компенсації за її несвоєчасну виплату.

Вважав помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що зобов'язання виникло у відповідача з часу набрання судовими рішеннями про стягнення коштів на користь позивача, а саме 31 жовтня 2019 року, оскільки судовими рішеннями у справі № 560/1725/19 лише констатовані юридичні факти, відповідно до яких відповідач, як головний розпорядник бюджетних коштів, ще з 2014 року зобов'язаний був перерахувати ці кошти, а тому повинен нести відповідальність, передбачену статтею 625 ЦК України, з листопада 2014 року.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року у справі № 560/1725/19, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державної судової адміністрації України за рахунок бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів" на користь ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 28 576 грн 17 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року касаційну скаргу Державної судової адміністрації України залишено без задоволення, рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року залишено без змін.

Встановлено, що рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року виконано 27 грудня 2019 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

За змістом частини 3 статті 11 та частини 1 статті 13 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Законодавець у частині 1 статті 509 ЦК України визначив зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із частиною 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених частиною 2 статті 509 ЦК України.

Цивільне зобов'язання передбачає наявність обов'язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов'язку, і таке зобов'язання в силу частин 2 та 3 статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Частиною 2 статті 4 ЦК України передбачено, що основним актом цивільного законодавства України є ЦК України.

Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов'язань містяться в статті 610 ЦК України, а саме відповідно до якої порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми.

У кредитора при цьому згідно із частиною 2 статті 625 ЦК України виникає кореспондуюче право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення сплати основного боргу.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.

Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшла до висновку про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов'язковим.

Отже, ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов'язань, спори про відшкодування передбачених вказаною статтею грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.

Вказаний правовий висновок висловлений 09 лютого 2021 року Великою Палатою Верховного Суду у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20).

У частині 4 статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Встановлено, що рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року у справі № 560/1725/19, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2019 року та постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 квітня 2020 року, позов ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з Державної судової адміністрації України за рахунок бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів" на користь ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 28 576 грн 17 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Зі змісту вказаного рішення суду убачається, що ОСОБА_1 з 05 січня 1993 року працював суддею Хмельницького міського (міськрайонного) суду, а з 02 лютого 2009 року по 03 жовтня 2016 року - суддею апеляційного суду Хмельницької області.

Станом на 24 листопада 2014 року заборгованість з виплати щомісячного грошового утримання позивача за період з лютого 2009 року по грудень 2011 року становила 23 108 грн 30 коп., сума компенсації за несвоєчасну виплату зазначеної заборгованості - 5 467 грн 87 коп. ; всього - 28 576 грн 17 коп.

Оскільки суми заборгованості по щомісячному грошовому утриманню судді та компенсація за несвоєчасну виплату зазначеної заборгованості ОСОБА_1 не були виплачені, він звернувся з позовом до адміністративного суду.

У цій справі розглядається спір за вимогами про компенсацію інфляційних втрат та 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України унаслідок невиконання Державною судовою адміністрацією України грошового зобов'язання по виплаті щомісячного грошового утримання судді, позов про стягнення якого було пред'явлено позивачем до адміністративного суду, а тому вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення сплати основного боргу також підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до частин 1 -2 статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених частин 1 -2 статті 414 ЦПК України.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених частин 1 -2 статті 414 ЦПК України, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини 4 статті 414 ЦПК України у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі частини 4 статті 414 ЦПК України суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Ураховуючи наведене, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України та пунктом 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, із роз'ясненням позивачу, на виконання вимог частини 1 статті 256 ЦПК України права протягом десяти днів з дня отримання даної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись статтями 255, 256, 400, 402, 409, 414, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 05 березня 2020 рокута постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 травня 2020 рокускасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації про стягнення грошових коштів закрити.

Роз'яснити позивачу, що розгляд зазначеної справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду і протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови він може звернутися до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович