Історія справи

Постанова КЦС ВП від 21.12.2023 року у справі №756/544/22
Постанова КЦС ВП від 21.12.2023 року у справі №756/544/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 756/544/22

провадження № 61-7394св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Інститут гідробіології Національної академії наук України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Інституту гідробіології Національної академії наук України на постанову Київського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року в складі колегії суддів Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Інституту гідробіології Національної академії наук України про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що наказом Інституту гідробіології Національної академії наук України 16 листопада 2018 року ОСОБА_1 був призначений на посаду виконуючого обов`язку провідного інженера на 0,5 ставки відділу гідропаразитології та мікробіології з 19 листопада 2018 року.

У листопаді 2021 року відповідач повідомив про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 з наданням документа про вакцинацію або надання документа про заборону вакцинації. Наказом Інституту гідробіології Національної академії наук України від 08 листопада 2021 року № 205-к ОСОБА_1 відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Посилаючись на відсутність договору, укладеного між сторонами, який зобов`язує робити профілактичні щеплення проти COVID-19, що не є обов`язковим, позивач вважав, що законодавством не передбачено повноважень на відсторонення його від роботи з підстав відсутності таких щеплень.

На підставі викладеного, з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просив: визнати незаконним та скасувати наказ Інституту гідробіології Національної академії наук України від 08 листопада 2021 року № 205-к в частині відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи на підставі наказу від 08 листопада 2021 року № 205-к до 01 березня 2022 року в розмірі 15 636,66 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 10 червня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що всі працівники Інституту гідробіології Національної академії наук України підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 на період дії карантину, зокрема і ОСОБА_1 . Позивач не надав доказів наявності у нього абсолютних протипоказань до введення вакцини (щеплення) та доказів, що він звертався до лікаря за отриманням довідки (медичним висновком).

Посилання на те, що роботодавець не направляв працівника до медичного закладу для проходження медичного обстеження є неприйнятними, оскільки саме на позивача покладений обов`язок надати відомості про щеплення або довідку лікаря про протипоказання щепленню. Обов`язкова вакцинація ОСОБА_1 з подальшим його тимчасовим відстороненням через відсутність щеплення тимчасово обмежило його право на працю з огляду на суспільні інтереси.

Постановою Київського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 10 червня 2022 року скасовано та ухвалено нове, яким позовом задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ Інституту гідробіології Національної академії наук України від 08 листопада 2021 року № 205-к в частині відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати.

Стягненно з Інституту гідробіології Національної академії наук України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 15 636,66 грн, судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції - 1 816 грн, судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції - 2 748,51 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що застосування до позивача визначених законодавством заходів (щеплення проти COVID-19) не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Не встановлено жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду провідного інженера відділу санітарної гідробіології та гідропаразитології, позивач міг спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників Інституту гідробіології Національної академії наук України.

Відсторонений від роботи ОСОБА_1 був позбавлений заробітку з тих підстав, що він працював в Інституті гідробіології Національної академії наук України, всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19. Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та позивача. Дії роботодавця у цьому випадку були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи, крім того, здійснені без достатньої правової підстави, а саме дотримання процедури фіксування факту відмови працівника від обов`язкового щеплення проти COVID-19.

Оскільки судом встановлена неправомірність відсторонення ОСОБА_1 від роботи, то роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати - середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Інститут гідробіології Національної академії наук України, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Київського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року, залишити в силі рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 10 червня 2022 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

12 травня 2023 року Інститут гідробіології Національної академії наук України надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року.

Верховний Суд ухвалою від 29 червня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Інституту гідробіології Національної академії наук України на постанову Київського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року.

25 липня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення Інститут гідробіології Національної академії наук України посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 та Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 589/5280/21, від 22 березня 2023 року у справі № 130/3531/21, від 22 березня 2023 року у справі № 472/5/22, від 05 квітня 2023 року у справі № 295/16337/21, від 05 квітня 2023 року у справі № 208/10023/21, від 05 квітня 2023 року у справі № 464/661/22, від 05 квітня 2023 року у справі № 695/3439/21, від 05 квітня 2023 року у справі № 161/939/22, від 12 квітня 2023 року у справі № 579/2007/21, від 12 квітня 2023 року у справі № 461/9584/21.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не врахував, що стаття 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 та наказ Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153, які є нормативно-правовою підставою для відсторонення працівників, що відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, встановлюють прямий обов`язок роботодавця самостійно вчинити до працівника прямо визначену законом дію - відсторонення.

Суд апеляційної інстанції порушив статті 89 92 ЦПК України, не врахував аргументи представника відповідача та не надав оцінки стосовно обставин видання оспорюваного наказу про майбутнє відсторонення.

Позивач був належним чином попереджений про відсторонення від роботи у випадку не проведення обов`язкової вакцинації. Зазначені вимоги позивач не виконав та не надав у визначений у повідомленні строк підтвердження щодо наявності протипоказань до вакцинації, у зв`язку з чим відповідач був вимушений відсторонити позивача від роботи відповідно до законодавства. При цьому право позивача на працю не порушене, оскільки за ним зберігалося робоче місце, трудовий договір не припинений, обмеження позивача було тимчасове та є правомірним, відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я інших працівників інституту. Крім того, 01 березня 2022 року відповідач видав наказ № 37-к, яким ОСОБА_1 допущено до роботи у зв`язку із зупиненням дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 до завершення воєнного стану в Україні.

Позиція інших учасників справи

У липні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Вказує, що посилання відповідача на наказ від 08 листопада 2021 року № 205-к, як на підставу для відсторонення позивача від роботи є порушенням частини другої та шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Крім того, спірний наказ не містить відомостей на підтвердження відмови позивача здійснити щеплення у порядку встановленому частиною шостою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Відповідач не надав допустимих доказів про те, що позивач за характером своєї роботи чи станом здоров`я становить небезпеку поширення інфекції серед населення України.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 19 листопада 2018 року призначений на посаду виконуючого обов`язку провідного інженера відділу гідропаразитології та мікробіології Інституту гідробіології Національної академії наук України, а 28 грудня 2018 року переведений на посаду провідного інженера відділу санітарної гідробіології та гідропаразитології вказаного інституту.

На виконання наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, яким затверджено перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, Президія Національної академії наук прийняла розпорядження від 13 жовтня 2021 року № 515 про обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом.

Відповідно до наказу Інституту гідробіології Національної академії наук України від 19 жовтня 2021 року № 40 «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти коронавірусу» усіх працівників інституту зобов`язано ознайомитися під розпис про необхідність обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 та попереджено, що у разі відсутності профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 або абсолютних протипоказань до їх проведення працівники будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати згідно зі статтею 46 КЗпП України до проходження ними щеплень.

У списку ознайомлення про необхідність обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої хвороби COVID-19 ОСОБА_1 зроблено запис «Поки відмовляюся підписувати».

Виконуючий обов`язки завідувача відділом санітарної гідробіології та гідропаразитології Національної академії наук України склав доповідну записку про те, що ОСОБА_1 відмовився ознайомлюватися з наказом «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти коронавірусу» від 19 жовтня 2021 року № 40, ОСОБА_1 ознайомився з цим наказом під розпис у відділі кадрів.

Згідно з витягом з наказу від 08 листопада 2021 року № 205-к ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Наказом Інституту гідробіології Національної академії наук України від 01 березня 2022 року № 37-к про допуск до роботи у зв`язку із набранням чинності наказу Міністерства охорони здоров`я України від 25 лютого 2022 року № 380 про зупинення дії наказу від 04 жовтня 2021 року № 2153 дозволено приступити до роботи з 01 березня 2022 року, зокрема, ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання

(стаття 2-1 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 зазначено, що: «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції встановив, що підставою для відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати були: повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 та акт про відмову позивача надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 05 листопада 2021 року № 11.

Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивача від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

При вирішенні спору у справі, що є предметом перегляду, колегія суддів враховує, що застосування до позивача передбачених Переліком № 2153 та Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми.

ОСОБА_1 відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише з тієї підстави, що він працював в Інституті гідробіології Національної академії наук України, всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19, тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним.

Відповідач не обґрунтував необхідності та не довів, що позивач створював загрозу для інших працівників інституту, яка б вимагала вжиття такого непропорційного заходу втручання у право на працю.

У трудових спорах презумпція вини лежить на роботодавцеві, тому він спростовує заявлені працівником вимоги. Отже, з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюються дії роботодавця, саме відповідач повинен довести, що ці дії вчинені без порушення законодавства про працю.

Проте, у цій справі відповідачем не доведено, а судом не встановлено фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого ОСОБА_1 .

За таких обставин дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.

Безпідставними є доводи касаційної скарги, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 та Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 589/5280/21, від 22 березня 2023 року у справі № 130/3531/21, від 22 березня 2023 року у справі № 472/5/22, від 05 квітня 2023 року у справі № 295/16337/21, від 05 квітня 2023 року у справі № 208/10023/21, від 05 квітня 2023 року у справі № 464/661/22, від 05 квітня 2023 року у справі № 695/3439/21, від 05 квітня 2023 року у справі № 161/939/22, від 12 квітня 2023 року у справі № 579/2007/21, від 12 квітня 2023 року у справі № 461/9584/21, враховуючи наступне.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

За результатом касаційного перегляду справи № 130/3548/21 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року дійшла висновку про наявність підстав для скасування наказу виробничого підрозділу «Жмеринська дистанція колії» регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» про відсторонення позивача від роботи та поновлення її на роботі черговим по переїзду 4 розряду 3-го околодку вказаного виробничого підрозділу. Касаційний суд зазначив, що, надаючи правову оцінку наказу про відсторонення позивача, суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про його правомірність і законність відсторонення позивача від займаної посади, оскільки дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи; з огляду на це суд першої інстанції правильно задовольнив позов.

У постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 161/939/22 Верховний Суд визнав правильними по суті висновки судів про визнання незаконним та скасування наказу роботодавця про відсторонення позивача від роботи токаря та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити працівнику заробітну плату за весь час відсторонення від роботи. Касаційний суд зазначив, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивача тим, що він, працюючи токарем, створював загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивача заробітку.

У постановах від 22 березня 2023 року у справі № 589/5280/21, від 22 березня 2023 року у справі № 130/3531/21, від 22 березня 2023 року у справі № 472/5/22, від 05 квітня 2023 року у справі № 295/16337/21, від 05 квітня 2023 року у справі № 208/10023/21, від 05 квітня 2023 року у справі № 464/661/22, від 05 квітня 2023 року у справі № 695/3439/21, від 12 квітня 2023 року у справі № 579/2007/21, від 12 квітня 2023 року у справі № 461/9584/21 Верховний Суд погодився з доводами роботодавців про правомірність відсторонення позивачів від роботи, оскільки характер виконуваної ними роботи передбачав велику кількість соціальних контактів на робочому місці, а тому відсутність вакцинації у позивачів проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих.

Отже, відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції у справі, яка переглядається, не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки суд апеляційної інстанції виходив з конкретних обставин кожної окремої справи.

Слід зазначити, що судова практика у цій категорії справ є сталою, а відмінність залежить лише від доказування та встановлених конкретних обставин справи.

Помилковими є доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції порушив статті 89 92 ЦПК України, не врахував аргументи представника відповідача та не надав оцінки стосовно обставин видання оспорюваного наказу про майбутнє відсторонення, оскільки оскаржувана постанова прийнята на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були надані до суду у визначеному процесуальним законом порядку та були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість.

У мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення міститься обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції.

Разом із тим, встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

У мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення міститься обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції.

З огляду на викладене та встановлені у цій справі обставини, правильними по суті є висновки суду апеляційної інстанції.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження суду апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови, оскільки суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Інституту гідробіології Національної академії наук України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

А. С. Олійник

І. М. Фаловська