Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.11.2020 року у справі №272/606/16

Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 272/606/16-ц

провадження № 61-16036св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (за первісним позовом) - ОСОБА_1,

відповідачі (за первісним позовом): ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

позивачі (за зустрічним позовом): ОСОБА_5, ОСОБА_2,

відповідачі (за зустрічним позовом): ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

позивачі (за зустрічним позовом): ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідачі (за зустрічним позовом): ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5,

позивач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_5,

відповідач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

третя особа (за зустрічним позовом) - Андрушівська державна нотаріальна контора Житомирської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С.,

Талько О. Б., Шевчук А. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та

ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_6, а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його мати ОСОБА_7. Крім позивача за первісним позовом спадкоємцями майна ОСОБА_6 і ОСОБА_7 є також їхні діти: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

ОСОБА_1 у шестимісячний строк з дня відкриття спадщини звернувся до нотаріуса із заявою про її прийняття, інші спадкоємці у визначений законом спосіб спадщину не прийняли.

До складу спадщини входять: житловий будинок, земельна ділянка площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та спору, земельна ділянка площею 0,41 га для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться на

АДРЕСА_1.

Разом з тим, позивач за первісним позовом не може отримати свідоцтво про право на спадщину, оскільки свідоцтво про право власності на вказаний будинок видано його матері ОСОБА_7 лише після її смерті. Крім того, батько позивача за первісним позовом ОСОБА_6 за життя не виготовив правовстановлюючі документи на зазначені земельні ділянки, які отримав у власність на підставі рішення Волосівської сільської ради Андрушівського району Житомирської області.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив: визнати за ним право власності на житловий будинок, земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, земельну ділянку площею 0,41 га для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться на

АДРЕСА_1.

У липні 2016 року ОСОБА_5 та ОСОБА_2 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно.

Позовну заяву ОСОБА_5, ОСОБА_2 мотивовано тим, що вони після смерті батьків ОСОБА_6 і ОСОБА_7 прийняли спадщину, оскільки фактично вступили в управління та володіння спадковим майном.

Вказували, що з дня смерті спадкодавців вони несуть витрати на утримання будинку та господарських будівель, доглядають за будинком, господарськими будівлями, періодично здійснюють ремонт житлового будинку та господарських будівель, займаються садівництвом та городництвом на земельних ділянках, що належали спадкодавцям, а зібрані врожаї ділять між собою, сплачують податок на землю, доглядають свійських тварин, сплачують кошти за надання послуг постачання електроенергії, газопостачання тощо.

До нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не зверталися, оскільки спадщину прийняли відповідно до пункту 1 частини 1 статті 549 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Зазначали, що у них знаходиться ощадна книжка спадкодавця ОСОБА_7, свідоцтво на право власності на майновий пай члена кооперативного сільськогосподарського підприємства, виданого на ім'я ОСОБА_7 та інше майно.

На підставі викладеного ОСОБА_5, ОСОБА_2 просили: визнати факт прийняття ОСОБА_5 та ОСОБА_2 спадщини, яка відкрилась після смерті їхнього батька - ОСОБА_6, та їхньої матері - ОСОБА_7; визнати за ОСОБА_5 та ОСОБА_2 право власності на спадкове майно (спадщину) після смерті батька - ОСОБА_6, та після смерті матері - ОСОБА_7, що складається із земельної ділянки загальною площею 0,66 га, житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, які розташовані на АДРЕСА_1, а також майнового та земельного паїв, виданих ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

У вересні 2016 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1,

ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно.

Позовну заяву ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мотивовано тим, що вони після смерті батьків ОСОБА_6 і ОСОБА_7 прийняли спадщину, оскільки фактично вступили в управління та володіння спадковим майном, а також несуть витрати на його утримання.

Вказували, що всі спадкоємці, крім ОСОБА_2, фактично прийняти спадщину, тому все спадкове майно повинно ділитися на чотирьох спадкоємців.

На підставі викладеного ОСОБА_3 та ОСОБА_4, з урахуванням уточнених позовних вимог, просили: встановити факт прийняття ними спадщини після смерті батьків: ОСОБА_6 і ОСОБА_7; визнати за ними по 1/4 частині за кожним право власності на житловий будинок, земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, земельну ділянку площею 0,41 га для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться на АДРЕСА_1, земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Волосівської сільської ради Андрушівського району Житомирської області, та інше майно: земельні частки (паї), які розташовані на території Волосівської сільської ради Андрушівського району Житомирської області та належали спадкодавцям.

У жовтні 2016 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа - Андрушівська державна нотаріальна контора Житомирської області, про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом.

Позовна заява ОСОБА_5 мотивована тим, що її батько - ОСОБА_6, за життя склав заповіт від 28 березня 1998 року, відповідно до якого заповів все майно ОСОБА_1 та ОСОБА_5.

Вказувала, що її матір - ОСОБА_7 за життя склала заповіт

від 28 листопада 2011 року, відповідно до умов якого заповіла все своє майно дітям: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

Всі спадкоємці у визначений законом строк прийняли спадщину, оскільки фактично вступили в управління та володіння спадковим майном.

Разом з тим, ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини, а також вказав неправдиві відомості, зокрема, що крім нього інших спадкоємців немає, тому йому 15 травня 2016 року були видані свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на дві земельні ділянки площею 3,51 умовних кадастрових га кожна без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), які знаходяться у с. Волосів Андрушівського району Житомирської області та належали спадкодавцям (кожному по одній земельній ділянці).

На підставі викладеного ОСОБА_5 просила: визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 15 травня 2016 року Андрушівською державною нотаріальною конторою Житомирської області ОСОБА_1, щодо успадкування після смерті

ОСОБА_6 права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності Колективного сільськогосподарського підприємства "Волосівське" (далі - КСП "Волосівське"), площею 3,51 умовних кадастрових га без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яка знаходиться у с. Волосів Андрушівського району Житомирської області та належали спадкодавцям; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 15 травня 2016 року Андрушівською державною нотаріальною конторою Житомирської області ОСОБА_1, щодо успадкування після смерті ОСОБА_7 права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності

КСП "Волосівське", площею 3,51 умовних кадастрових га без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), яка знаходиться у с. Волосів Андрушівського району Житомирської області та належали спадкодавцям.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 24 січня 2018 року (з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки

від 26 березня 2018 року) позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок, земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, земельну ділянку площею 0,41 га для ведення особистого селянського господарства, які розташовані на АДРЕСА_1.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 та ОСОБА_2 до

ОСОБА_1, ОСОБА_3 та

ОСОБА_4 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно відмовлено.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та

ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та

ОСОБА_5 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно відмовлено.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_1, третя особа - Андрушівська державна нотаріальна контора Житомирської області, про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину за законом відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що лише ОСОБА_1 у визначений законом строк прийняв спадщину після батька ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та матері ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, оскільки у шестимісячний строк з дня відкриття спадщини звернувся до нотаріуса з відповідною заявою. Інші спадкоємці у шестимісячний строк з дня відкриття спадщини не зверталися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та не подали до суду доказів, що вони вступили в управління або володіння спадковим майном.

Крім того, 05 травня 2016 року ОСОБА_3 отримав свідоцтва про право власності на спадкове майно - на дві земельні ділянки площею 3,51 умовних кадастрових гектари кожна без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), які знаходяться у с. Волосів Андрушівського району Житомирської області, яке на день смерті належало ОСОБА_6 та ОСОБА_7, при цьому ним були подані до державної нотаріальної контори оригінали правовстановлюючих документів.

ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не використали своє право на спадкування після померлого батька

ОСОБА_6 та матері ОСОБА_7, тому відсутні підстави для задоволення їхніх зустрічних позовів та скасування свідоцтв про право на спадщину за законом № 389/2001 та № 226/2002.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 18 червня

2018 року рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на земельні ділянки площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,41 га для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться на АДРЕСА_1, скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Житомирської області від 18 червня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання права власності на земельну ділянку площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, земельну ділянку площею 0,41 га для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться на

АДРЕСА_1, залишено без змін.

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково.

Постанову Апеляційного суду Житомирської області від 18 червня 2018 року в частині вирішення: позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та

ОСОБА_5 про визнання права власності на житловий будинок на

АДРЕСА_1; зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно; зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 до

ОСОБА_1 про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину за законом, скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено частково. Рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 24 січня 2018 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на житловий будинок та про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно, визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину за законом скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання права власності на житловий будинок задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності за заповітом від 18 березня 1998 року на 8/36 ідеальних частин житлового будинку АДРЕСА_1, після смерті батька - ОСОБА_6, який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1.

Визнано за ОСОБА_1 право власності за заповітом від 28 листопада 2001 року на 10/36 ідеальних частин житлового будинку

АДРЕСА_1, після смерті матері - ОСОБА_7, яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_2.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно та про визнання недійсним свідоцтв про право на спадщину за законом задоволено частково.

Встановлено факт прийняття ОСОБА_5 спадщини за заповітами після смерті батька - ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та після смерті матері - ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Визнано за ОСОБА_5 право власності за заповітом від 18 березня

1998 року на 8/36 ідеальних частин житлового будинку

АДРЕСА_1, після смерті батька ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Визнано за ОСОБА_5 право власності за заповітом від 28 листопада

2001 року на 10/36 ідеальних частин житлового будинку

АДРЕСА_1, після смерті матері - ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане

05 травня 2016 року Андрушівською державною нотаріальною конторою Житомирської області ОСОБА_1 після смерті батька - ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, яке складається із права на земельну часту (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності

КСП "Волосівське", розміром 3,51 умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) та знаходиться

у с. Волосів Андрушівського району Житомирської області.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане

05 травня 2016 року Андрушівською державною нотаріальною конторою Житомирської області ОСОБА_1, після смерті матері ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, яке складається із права на земельну часту (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності

КСП "Волосівське", розміром 3,51 умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) та знаходиться у

с. Волосів Андрушівського району Житомирської області.

У задоволенні решти зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що під час розгляду справи відповідач ОСОБА_5 належними та допустимими доказами підвередила факт вступу в управління і володіння спадковим майном як після смерті батька ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, так і після смерті матері - ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, а тому відповідно до статті 549 ЦК Української РСР вважається такою, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_7.Отже, вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_5 щодо визнання права власності на житловий будинок підлягають до задоволення, оскільки останні позбавлені можливості оформити свої спадкові права на указане спадкове майно через відсутність у спадкодавців правовстановлюючих документів на нього на день відкриття спадщини.

Разом з тим, визначаючи частки позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_5 у спадковому майні - житловому будинку, яке вони прийняли за заповітом після смерті батька ОСОБА_6 та матері

ОСОБА_7 у рівних частках, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне врахувати обов'язкову частку, яка належала їх матері після смерті її чоловіка ОСОБА_6. Під час розгляду справи було встановлено, що на день відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_6, разом з ним у будинку проживала його дружина ОСОБА_7, тому остання відноситься до осіб, які в силу вимог статті 535 ЦК Української РСР мають право на обов'язкову частку у спадщині після смерті чоловіка ОСОБА_6.

При визначені розміру обов'язкової частки у спадщині, суд врахував, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 були живі його п'ятеро дітей ОСОБА_1, ОСОБА_3,

ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 та дружина ОСОБА_7, які б закликалися до спадкування за відсутності заповіту і кожен з яких спадкував би 1/6 частку спадщини за законом як спадкоємці першої черги. Тому, розмір обов'язкової частки дружини у спадщині після смерті чоловіка становить

2/3 частини від 1/6 частки, яку вона мала б успадкувати за законом за відсутності заповіту.

Таким чином, розмір обов'язкової частки ОСОБА_7 у спадковому

майні - в 1/2 частині житлового будинку, який належав її чоловіку, буде складати 2/36 ідеальних частин будинку, а частка позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_5, враховуючи, що вони успадковують спадщину за заповітом після смерті батька у рівних частках, буде складати по 8/36 ідеальних частин кожному.

Враховуючи, що матері сторін на праві власності належала 1/2 частина будинку (або 18/36 ідеальних часток), як частка у спільному майні подружжя, а також вона успадкувала обов'язкову частку після смерті свого чоловіка в розмірі 2/36 частин цього будинку, загальний розмір її частки на момент відкриття спадщини у спірному будинку складає 20/36 ідеальних часток. У зв'язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що розмір частки позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_5 після смерті матері у цьому будинку складає по 10/36 ідеальних частин кожному.

Також апеляційний суд зазначив, що як встановлено під час розгляду справи, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 склали заповіти, якими розпорядилися належним їм майном.

Разом з тим, державний нотаріус Андрушівської державної нотаріальної контори Житомирської області, керуючись

статтею 529 ЦК Української РСР, видав ОСОБА_1 спірні свідоцтва про право на спадщину за законом, як спадкоємцю першої черги. Оскільки інший спадкоємець - ОСОБА_5 фактично прийняла спадщину за цими заповітами, тому вимоги відповідача ОСОБА_5 про визнання недійсним цих свідоцтв про право на спадщину за законом підлягають до задоволення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 на постанову Житомирського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року, у якій заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на те, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої

статті 389 ЦПК України, пункт 4 частини 3 статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ніхто із його дітей не міг фактично вступити в управління та володіння його спадковим майном в шестимісячний строк, так як фактично у володіння майном вступила лише мати сторін у справі, дружина спадкодавця - ОСОБА_7, що залишилась проживати по

АДРЕСА_1, яка фактично користувалась і розпоряджалась спадковим майном чоловіка, а вже після смерті матері - ОСОБА_7, фактично управляв майном безпосередньо ОСОБА_1. Допитані в суді свідки, як зі сторони позивача, так і зі сторони відповідачів за первісним позовом фактично не підтвердили, що

ОСОБА_5 фактично вступили в шестимісячний строк в управління або володіння спадковим майном після смерті ОСОБА_7, що померла

ІНФОРМАЦІЯ_2 та в свою чергу абсолютно підтвердили, що саме

ОСОБА_7, після смерті чоловіка ОСОБА_6, який? помер ІНФОРМАЦІЯ_1, фактично вступила у володіння його спадковим майном.

Документи, які знаходяться у ОСОБА_5, а саме: майновий сертифікат, який отриманий був у 2010 році, ощадна книжка та золоті сережки, що спадкодавиця віддала за свого життя, квитанції на оплату комунальних послуг, які не підтверджують оплату цих послуг саме ОСОБА_5, тому не встановлюють та не підтверджують факт, що ОСОБА_5 саме у шестимісячний строк вступила в управління або володіння спадковим майном матері - ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Фактично судом неповно було з'ясовано обставини, які мають значення для справи, складено висновки, які не відповідають матеріалам справи та відповідно не обґрунтовано судом, що ОСОБА_5 в шестимісячний строк фактично вступила в управління або володіння спадковим майном, як після смерті батька - ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, так і після смерті матері - ОСОБА_7, що померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2021 року справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання права власності на житловий будинок; за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 та

ОСОБА_4 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно; за зустрічним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_1,

ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, третя особа - Андрушівська державна нотаріальна контора Житомирської області, про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У січні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_5 на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому вона просила вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 є дітьми ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

За життя батько ОСОБА_6 28 березня 1998 року склав заповіт, відповідно до якого житловий будинок, приватизовану згідно з рішенням 16 сесії

21 скликання від 31 березня 1994 року земельну ділянку площею 0,66 га і все інше майно, яке належить та буде йому належати, заповів сину

ОСОБА_1 та дочці ОСОБА_5.

Крім того, до складу спадкового майна батька ОСОБА_6 входило право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності

КСП "Волосівське", площею 3,51 умовних кадастрових га без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), та знаходиться у с. Волосів Андрушівського району Житомирської області, 1/2 частина житлового будинку на АДРЕСА_1 як частка у спільному майні подружжя.

Мати сторін ОСОБА_7 28 листопада 2001 року також склала заповіт, відповідно до якого житловий будинок, приватизовану земельну ділянку площею 0,66 га і все інше майно, яке належить та буде їй належати, заповіла ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

ОСОБА_5 та ОСОБА_1, тобто усім своїм дітям порівну.

До складу спадкового майна матері ОСОБА_7 також входило право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності

КСП "Волосівське", площею 3,51 умовних кадастрових га без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), та знаходиться у с. Волосів Андрушівського району Житомирської області, 1/2 частина житлового будинку на АДРЕСА_1 як частка у спільному майні подружжя.

Відповідно до записів у погосподарських книгах двір ОСОБА_6 та ОСОБА_7 станом на 1991-1995 роки відносився до робочої соціальної групи і до його складу входив, зокрема житловий будинок загальною площею 80 кв. м. Згідно із записами у погосподарських книгах за 2001-2005 роки членами двору залишилися ОСОБА_6 і ОСОБА_7.

Спадкова справа після смерті ОСОБА_6 заведена 03 жовтня 2001 року на підставі письмової заяви сина спадкодавця - ОСОБА_1.

Відповідно до довідки Волосівської сільської ради Андрушівського району Житомирської області від 28 квітня 2016 року ОСОБА_6 на час відкриття спадщини був зареєстрований на АДРЕСА_1 разом з дружиною

ОСОБА_7.

Крім ОСОБА_1, інші особи не подавали державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_6.

Спадкова справа після смерті ОСОБА_7 заведена 07 січня 2002 року на підставі письмової заяви сина спадкодавця - ОСОБА_1.

Відповідно до довідки Волосівської сільської ради Андрушівського району Житомирської області від 28 квітня 2016 року ОСОБА_7 на день смерті була зареєстрована на АДРЕСА_1.

Крім ОСОБА_1, інші особи не подали державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_7.

05 травня 2016 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право власності на спадщину після смерті батька ОСОБА_6, яка складається з права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП "Волосівське", площею 3,51 умовних

кадастрових га без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) та знаходиться у с. Волосів Андрушівського району Житомирської області та належала померлому на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЖТ № 0111873, виданого Андрушівською районною державною адміністрацією Житомирської області 20 лютого 1997 року.

Цього ж дня ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_7, яка складається з права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності

КСП "Волосівське", площею 3,51 умовних кадастрових га без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) та знаходиться у с. Волосів Андрушівського району Житомирської області та належала померлій на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЖТ № 0111872, виданого Андрушівською районною державною адміністрацією Житомирської області 20 лютого 1997 року.

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року.

У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців. У разі коли спадщина відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого

2019 року у справі № 145/797/15-ц).

Частиною 1 статті 524 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Згідно із статтею 525 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статтею 525 ЦК У.

Відповідно до статті 548 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

За змістом статті 549 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) діями, що свідчать про прийняття спадщини, є фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном та (або) подання нотаріальному органу за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини.

Пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5 (далі - Інструкція № 18/5) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього.

На підтвердження зустрічних позовних вимог про встановлення факту прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_6 та матері

ОСОБА_7, відповідач ОСОБА_5 надала до суду копію ощадної книжки спадкодавця ОСОБА_7, квитанції про оплату комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1, свідоцтво про право власності на майновий пай ОСОБА_7 колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат).

Як встановлено судом апеляційної інстанції факт вступу ОСОБА_5 в управління і володіння спадковим майном, як після смерті батька, так і після смерті матері підтверджено в судовому засіданні показаннями свідків

ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14.

Окрім того, як встановлено в судовому засіданні, після смерті батька ОСОБА_6 та матері ОСОБА_7 їх дочка ОСОБА_5 фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, а саме: після смерті батька забрала собі страхове свідоцтво по змішаному страхуванню життя на ім'я ОСОБА_6, абонентські книжки по оплаті за послуги електрозв'язку, здійснюючи при цьому оплату за надані послуги; після смерті матері фактично залишилася проживати у спірному будинку, забрала золоті сережки, страхове свідоцтво по змішаному страхуванню життя на ім'я ОСОБА_7, розрахункові книжки, сплачувала послуги по постачанню електроенергії та зв'язку (оригінали розрахункових книжок, квитанцій та страхові свідоцтва були долучені до матеріалів справи).

Зі змісту довідки № 300, яка видана Волосівською сільською радою Андрушівського району Житомирської області 08 жовтня 2018 року вбачається, що ОСОБА_15 здійснювала догляд за своєю хворою матір'ю ОСОБА_7 протягом п'яти років її життя, а протягом 2001-2002 року проживала постійно без реєстрації. Довідка була видана на основі підтверджень свідків: ОСОБА_16, яка працювала сільським головою

(1993-2006 роки), ОСОБА_17 - листоноші, ОСОБА_18 - фельдшера, яка будучи на пенсії неодноразово за викликом дочки приходила до хворої, та сусідів ОСОБА_8 та ОСОБА_19. Копії пояснень-підтверджень свідків у кількості 5 шт. додаються.

Відповідно до положень статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статті 81 ЦПК України.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (статті 79, 80 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, з рахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що під час розгляду справи відповідач ОСОБА_5 належними та допустимими доказами підвередила факт вступу в управління і володіння спадковим майном як після смерті батька

ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, так і після смерті матері - ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, а тому відповідно до

статті 549 ЦК Української РСР вважається такою, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6 та ОСОБА_7.

Як було встановлено під час розгляду справи, житловий будинок на

АДРЕСА_1 належав спадкодавцям ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на праві спільної сумісної власності.

У видачі свідоцтв про право власності на житловий будинок нотаріус відмовив за відсутності у спадкодавців правовстановлюючих документів на зазначене нерухоме майно.

Пунктом 113 Інструкції № 18/5 видача свідоцтв про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_5 щодо визнання права власності на житловий будинок підлягають до задоволення, оскільки останні позбавлені можливості оформити свої спадкові права на це спадкове майно через відсутність у спадкодавців правовстановлюючих документів на нього на день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 535 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов'язкова частка). При визначені розміру обов'язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.

При цьому необхідно враховувати, що обов'язкова частка у спадщині визначається з урахуванням усіх спадкоємців за законом тієї черги, котра за відсутності заповіту закликалася б до спадкування, а також утриманців, які мають право на спадщину.

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції було встановлено, що на день відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_6, разом з ним в будинку проживала його дружина ОСОБА_7, якій виповнилось 73 роки, і яка, за поясненнями сторін, не працювала, отримувала пенсію за віком (а. с. 17, т. 1).

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_7 відноситься до осіб, які в силу вимог

статті 535 ЦК Української РСР мають право на обов'язкову частку у спадщині після смерті чоловіка ОСОБА_6.

При визначені розміру обов'язкової частки у спадщині, суд враховував, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 були живі його п'ятеро дітей ОСОБА_1, ОСОБА_3,

ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 та дружина ОСОБА_7, які б закликалися до спадкування за відсутності заповіту і кожен з яких спадкував би 1/6 частку спадщини за законом як спадкоємці першої черги.

Тому, розмір обов'язкової частки дружини у спадщині після смерті чоловіка становить 2/3 частини від 1/6 частки, яку вона мала б успадкувати за законом за відсутності заповіту. Таким чином, розмір обов'язкової частки ОСОБА_7 у спадковому майні - в 1/2 частині житлового будинку, який належав її чоловіку, буде складати 2/36 ідеальних частин будинку, а частка позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_5, враховуючи, що вони успадковують спадщину за заповітом після смерті батька у рівних частках, буде складати по 8/36 ідеальних частин кожному виходячи з наступного розрахунку.

Померлому ОСОБА_3 належала 1/2 частина житлового будинку, або 18/36 ідеальних частин. З урахуванням шести спадкоємців першої черги за законом (які б закликалися до спадкування за відсутності заповіту), кожному з них по закону належало б 3/36 ідеальної частки будинку (18/36:6=3/36). Обов'язкова частка матері у спадковому будинку буде складати

2/36 ідеальних часток (3/36: 2/3 = 2/36 ідеальних часток), а тому розмір частки в будинку, яку буть успадковувати за заповітом ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_5 разом складає 16/36 ідеальних часток (18/36-2/36=16/36), а кожному належить по 8/36 ідеальних часток (16/36:2 = 8/36).

Враховуючи, що матері сторін на праві власності належала 1/2 частина будинку (або 18/36 ідеальних часток), як частка у спільному майні подружжя, а також вона успадкувала обов'язкову частку після смерті свого чоловіка в розмірі 2/36 частин цього будинку, загальний розмір її частки на момент відкриття спадщини у спірному будинку складає 20/36 ідеальних часток (18/36+2/36=20/36).

У зв'язку з чим, розмір частки позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_5 після смерті матері у цьому будинку складає по 10/36 ідеальних частин кожному (20/36:2=10/36).

Відповідно до статті 524 ЦК Української РСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Згідно з пунктом 111-1 Інструкції № 18/5 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при підготовці до видачі свідоцтв про право на спадщину за законом або заповітом нотаріус за даними Єдиного реєстру перевіряє наявність або відсутність заповіту, складеного спадкодавцем у порядку, передбаченому Положенням про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ.

Проте, як встановлено під час розгляду справи, ОСОБА_6 та

ОСОБА_7 склали заповіти, якими розпорядилися належним їм майном. Разом з тим, державний нотаріус Андрушівської державної нотаріальної контори Житомирської області, керуючись статтею 529 ЦК Української РСР, видав ОСОБА_1 спірні свідоцтва про право на спадщину за законом, як спадкоємцю першої черги.

Проте, суд першої інстанції на вказані порушення, допущені нотаріусом під час видачі спірних свідоцтв, уваги не звернув, а тому дійшов помилкового висновку, що спадкування ОСОБА_1 належних батькам земельних часток (паїв) може відбуватися за законом за наявності чинних заповітів та іншого спадкоємця ОСОБА_5, яка фактично прийняли спадщину за цими заповітами. У зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог відповідача ОСОБА_5 про визнання недійсним зазначених свідоцтв про право на спадщину за законом.

Доводи касаційної скарги про те, що після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ніхто із його дітей не міг фактично вступити в управління та володіння його спадковим майном в шестимісячний строк, так як фактично у володіння майном вступила лише мати сторін у справі є необґрунтованими, оскільки спростовуються доказами, яким судом апеляційної інстанції надано належну правову оцінку.

Крім того, при новому розгляді цієї справи судом апеляційної інстанції, як це передбачено частиною 5 статті 411 ЦПК України, враховані висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08 квітня 2020 року у цій справі.

Інші докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні апеляційним судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Відповідно до частини 1 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 28 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович