Історія справи

Постанова КЦС ВП від 21.08.2024 року у справі №760/23694/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2024 року

м. Київ

справа № 760/23694/18

провадження № 61-15667св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Олійник А. С.,

Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач: Консорціум «Військово-будівельна індустрія»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: директор Консорціуму «Військово-будівельна індустрія» Щериля Сергій Васильович, Міністерство оборони України,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Консорціуму «Військово-будівельна індустрія», в інтересах якого діє адвокат Леляк Ярослав Олександрович, на рішення Солом`янського районного суду

міста Києва від 28 квітня 2023 року, ухвалене у складі судді Ішуніної Л. М., та постанову Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року, прийняту колегією у складі суддів: Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,

та касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 28 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Консорціуму «Військово-будівельна індустрія» (далі - Консорціум), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:директор Консорціуму Щериля С. В. , Міністерство оборони України, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулуі невиплаченої різниці в зарплаті та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що наказом № 28-к від 24 квітня 2018 року її призначено на посаду головного бухгалтера Консорціуму «Військово-будівельна індустрія», керівник якого ставився до неї упереджено та необ`єктивно. Після виникнення конфліктної ситуації, починаючи з 6 серпня 2018 року, керівник підприємства неодноразово під психологічним тиском змушував її написати заяву про звільнення. 13 серпня 2018 року вона, звернувшись до заступника директора, намагалась подати звіт про виконання вказівок керівника підприємства згідно з наказом № 17-г від 9 серпня 2018 року, проте заступник директора відмовився прийняти звіт, що спонукало її зареєструвати його в журналі вхідної документації.

Цього ж дня їй вручено наказ № 42-к від 13 серпня 2018 року про звільнення на підставі пункту 3 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України

(далі - КЗпП України). Наказ про звільнення вважає незаконним, оскільки жодної догани їй оголошено не було, з доповідною запискою начальника відділу кадрів не ознайомлено, пояснення від неї не відбиралися, про заходи дисциплінарного стягнення, які застосовувались до неї раніше, в наказі не зазначено. Доповідна записка не може бути підставою для звільнення, оскільки начальник відділу кадрів не є її керівником, і відповідно, не уповноважена надавати оцінку її діям як головного бухгалтера. Крім того, її звільнено без погодження з радою трудового колективу.

Посилалась на те, що їй був встановлений посадовий оклад менший, ніж передбачено Галузевою угодою (далі - Угода), згідно з якою посадовий оклад головного бухгалтера дорівнює окладу заступника генерального директора. Незважаючи на таку умову Угоди, вона з квітня 2018 року до 13 серпня 2018 року отримувала оклад 10 000 грн, тоді як керівник підприємства - 18 000 грн, а його заступник 16 000 грн; таким чином, в зазначений період часу вона щомісяця недоотримувала нарахувань на 6 000 грн.

Крім того, за вказівкою директора вона працювала у вихідні дні: суботи

(5 травня, 23 червня та 7 липня 2018 року), однак доплату за роботу у вихідні дні в подвійному тарифі в розмірі 3 000 грн не здійснено.

Постійні безпідставні вимоги керівника підприємства про звільнення, які супроводжувалися психологічним тиском, тримали її в постійному нервовому напруженні і стресовому стані, позбавляючи можливості нормально працювати, вона перебувала в стані депресії, погіршилось самопочуття і стосунки з близькими людьми. Після отримання наказу про звільнення вона отримала нервовий зрив і вимушена була звернутися за медичною допомогою до невропатолога, який призначив відповідне лікування. Також незаконним звільненням її позбавлено заробітку для себе і малолітньої дитини. Вказані незаконні дії відповідача призвели до моральних страждань і втрати нормальних життєвих зв`язків, вимагали додаткових зусиль для організації життя. Заподіяну моральну шкоду вона оцінює в 20 000 грн.

За таких обставин, уточнивши позовні вимоги, просила поновити її на посаді головного бухгалтера Консорціуму «Військово-будівельна індустрія», скасувати наказ № 42-К від 13 серпня 2018 року, на підставі якого її звільнено, стягнути з відповідача на її користь середній заробітокза час вимушеного прогулу

в сумі 101 909,15 грн, несплачену різницю в заробітній платі в сумі 24 000 грнта відшкодувати моральну шкоду в сумі 20 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 28 квітня 2023 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Скасовано наказ Консорціуму від 13 серпня 2018 року № 42-к «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлено ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера Консорціуму «Військово-будівельна індустрія» з 13 серпня 2018 року.

Стягнено з Консорціуму на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 525 811,88 грн, 5 000 грн - на відшкодування моральної шкоди та 704,80 грн - у відшкодування судового збору.

В іншій частині вимог позову відмовлено. Рішення суду в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивовано доведеністю факта незаконного звільнення позивача на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України, наявність законних підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Суд виходив з відсутності систематичного невиконання позивачем без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, та недоведення застосування заходів дисциплінарного стягнення, що виключає звільнення відповідно до пункту 3 частини першої

статті 40 КЗпП України. У зв`язку з наявністю підстав для поновлення

ОСОБА_3 на роботі суд вирішив стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 серпня 2018 рокудо 28 квітня

2023 року, урахувавши виплати за останні два календарні місяці роботи перед звільненням, зрозрахунку 559,52 грнсередньоденної заробітної плати. Суд, виходячи із засад розумності тасправедливості, визначив 5 000 грн

у відшкодування моральної шкоди та зазначив про те, що в ході судового розгляду доведено порушення трудових прав позивача, що призвели до втрати її нормальних життєвих зв`язків і вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя.Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача різниці в посадовому окладі у розмірі24 000 грнсуд вказав про те, що Консорціум впроваджує на своєму підприємстві розміри посадових окладів, які зазначені в Угоді, за наявності фінансової спроможності, однак це є правом відповідача, а не його обов`язком.

Постановою Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , та апеляційну скаргу Консорціуму «Військово-будівельна індустрія» задоволено частково.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 28 квітня 2023 року скасовано в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 525 811,88 грн та прийнято в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення вказаної позовної вимоги.

Стягнено з Консорціуму «Військово-будівельна індустрія» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 663 031,20 грн.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

В іншій частині рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 28 квітня

2023 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та збільшуючи розмір такої суми до 663 031,20 грн, аргументував це доведеністю підстав для поновлення позивача на роботі та встановив, що при розрахунку заробітної плати позивача за 2021 рік суд помилково двічі порахував заробітну плату за квітень 2021 року в сумі 9 445,80 грн, що вплинуло на загальний розмір розрахунку і збільшило кількість днів на 22 робочих дні, яких у спірному періоді мало бути 1185, а не 1207, як помилково встановлено судом. Крім того, апеляційний суд врахував, що судом першої інстанції безпідставно зменшено суму середнього заробітку на суму заробітних виплат, отриманих позивачем у ФОП ОСОБА_5 , ТОВ «Щастя Здоров`я», ТОВ «Фенікс Інвест Трейд», оскільки визначив, що працевлаштування позивача в період вимушеного прогулу не є підставою для зменшення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Таким чином, розмір середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу позивача становить 663 031,20 грн.

В частині вимог позивача про стягнення з відповідача різниці в посадовому окладі у розмірі24 000 грнсуд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що визначати на своєму підприємстві за наявності фінансової спроможності розміри посадових окладів, які зазначені у Галузевій угоді, є правом відповідача, а не його обов`язком.

У частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди апеляційний суд врахував характер та обсяг фізичних, душевних, психічних і моральних страждань позивача та погодився з висновком місцевого суду щодо їх доведеності у визначеному судом розмірі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат судом першої інстанції, апеляційний суд вказав про те, що позивач не надала детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги саме у цій справі. Сам факт сплати позивачем платежів призначенням яких є оплата юридичних послуг, не підтверджує понесення цих витрат у цій справі, враховуючи розгляд судами і інших справ з участю ОСОБА_6 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

2 листопада 2023 рокупредставник Консорціуму «Військово-будівельна індустрія» - адвокат Леляк Я. О.звернувся до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 28 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року повністю і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник вказує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме суди застосували норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 26 листопада 2020 року

у справі № 234/15372/17 (провадження № 61-4998св20), від 31 березня 2021 року у справі № 334/4365/18 (провадження № 61-6882св19) щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу понад один рік, від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17 (провадження № 61-33033св18) щодо дослідження доказів, а також у постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-419цс16 щодо визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільно процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Крім того, касаційна скарга Консорціуму «Військово-будівельна індустрія» мотивована тим, що судами порушено норми процесуального права, а саме встановлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Так, розрахунково-платіжні відомості за червень 2018 року № НЗП-000021 та липень

2018 року№ НЗП-000025, враховані судами,вважає неналежними

та недопустимими доказамиу зв`язку з тим, що вони долучені до справи

з порушенням вимог ЦПК України. Зазначачає про те, що 16 листопада 2022 року позивачем подано клопотання про поновлення підготовчого засідання, до якого долучено такі докази, та 28 грудня 2022 року в судовому засіданні їх повернено заявнику.

Загальна кількість відпрацьованих позивачем днів у травні та червні 2018 року становить 42 дні, тому суд першої інстанції помилково двічі вказав оплату за квітень 2021 року в сумі 9 445,80 грн, що вплинуло на загальний розмір розрахунку. Крім того, розгляд даної справи тривав більше одного року, що в інтересах позивача, тому справедливо зменшити розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки з вини позивача справа перебувала на розгляді у суді більше року, ОСОБА_1 зацікавлена у затягуванні розгляду справи, про що свідчить її неодноразова неявка до суду та заяви про відкладення розгляду справи.

Викладене призвело до неправильного визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Зі змісту касаційної скарги Консорціуму «Військово-будівельна індустрія» убачається, що заявник не наводить мотивів незаконності судових рішень в частині поновлення позивача на роботі.

15 грудня 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва

від 28 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та суми стягненої моральної шкоди і ухвалити нове судове рішення в цій частині, яким стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 1 321 381,05 грн, 35 750 грн на відшкодування моральної шкоди, вартість соціально-психологічного дослідження

в сумі 6 500 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн, судовий збір за подання позову в сумі 704,80 грн, судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 1 057,20 грн та за подання касаційної скарги

в розмірі 1 409,60 грн, а всього стягнути 1 370 802,65 грн.

Підставою касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 8 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19

(провадження № 14-47цс21), від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18), у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року

у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19), у постановах Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 640/4699/20 (провадження № К/9901/36398/21), від 25 липня 2018 року

у справі № 552/3404/17 (провадження № 61-8881св18), від 30 жовтня 2018 року

у справі № 826/12721/17 (провадження № К/9901/37996/18), від 5 вересня

2019 року у справі № 813/1247/17 (провадження № К/9901/49937/18),

від 12 лютого 2020 року у справі № 620/3884/18

(провадження № К/9901/10912/19), у постанові Верховного Суду України

від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) викладено висновок про те, що середнійзаробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

У постановах Верховного Суду від 8 лютого 2022 року від 30 січня 2019 року

у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18), від 10 жовтня 2019 року

у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19), від 26 травня 2022 року у справі № 640/4699/20 (провадження № К/9901/36398/21), від 25 липня

2018 року у справі № 552/3404/17 (провадження № 61-8881св18) викладено висновки про встановлення тримісячногостроку звернення працівника до суду із заявою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні.

У постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 620/3884/18 (провадження № К/9901/10912/19), від 5 вересня 2019 року

у справі № 813/1247/17 (провадження № К/9901/49937/18), від 30 жовтня

2018 року у справі № 826/12721/17 (провадження № К/9901/37996/18), постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16 викладено висновок про те, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить.

Також посилається на порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права у зв`язку тим, що в ухваленні судового рішення брала участь суддя Кашперська Т. Ц., яка підлягала відводу від участі у розгляді цієї справи, та їй було заявлено відвід (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 2 частини першої статті 411 ЦПК України).

Вказує, що судами не надано належної правової оцінки Галузевій угоді зі змінами, якою визначено розмір заробітної плати головного бухгалтера відносно заробітної платизаступника генерального директора, а також наказу № 17-г

від 9 серпня 2018 року. Головний бухгалтер мавпривести у відповідність з Угодою, в тому числі, розмір посадових окладів заступника керівника, головного бухгалтера, які необхідно було встановитина 5-30 відсотків нижче посадового окладу керівника підприємства. При цьому суди проігнорувалидовідку про розмір заробітної плати заступника генерального директора.

У зв`язку з викладеним її посадовий оклад мав становити 16 000 грн, тому

з 11 травня 2018 року до 13 серпня 2019 року їй ненараховано різницю в посадовому окладі в розмірі 24 000 грн. При цьому їй такожне виплачено заробітну плату за роботу у вихідні дні 3 000 грн, за серпень 2018 року

в сумі 5 909,15 грн.Посадовий оклад заступника генерального директора

з 1 червня 2021 рокустановив 22 630 грн.

Таким чином, станом на час розгляду справи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу з вересня 2018 року до червня 2023 року, за врахуванням коштів, отриманих позивачем за час виконання нижчеоплачуваної роботи,становить 1 322 819 грн (57 місяцівх22 630 грн(посадовий окладзаступника генерального директора) + 32 909,15 грннедосплачені суми з 11 травня

2018 року до 13 серпня 2019 року), тому середній заробіток

становить 1 321 381,05 грн.

Зазначає про те, що розмір завданої їй моральної шкоди становить 35 750 грн згідно з висновком соціально-психологічного дослідження від 19 вересня

2022 року, який не прийнятий судами всупереч Конституції України; вартість вказаного висновку складає 6 500 грн.

Крім того, позивачем понесено витрати на правничу допомогу в цій справі

у розмірі 4 000 грн, у стягненні яких безпідставно відмовив суд апеляційної інстанції.

Позиція інших учасників

У січні 2024 року представник Міністерства оборони України - Марціс Б. С. подав до Верховного Суду відзив, в якому просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а касаційну скаргу Консорціуму «Військово-будівельна індустрія» задовольнити.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 395 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження. До відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Відповідно до частини сьомої статті 43 ЦПК України у разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи, зустрічного позову, заяви про збільшення або зменшення позовних вимог, заяви про зміну предмета або підстав позову, заяви про залучення третьої особи, апеляційної скарги, касаційної скарги та документів, що до них додаються, учасник справи зобов`язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи.

Такі документи в електронній формі направляються з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання

до електронного кабінету іншого учасника справи, а у разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність

в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом

з описом вкладення.

Відзив Міністерства оборони України сформовано у підсистемі «Електронний суд» та до нього долучено квитанції про направлення учасникам справи рекомендованого листа, проте заявником не надано описувкладення такого листа.

Отже представник Міністерства оборони України - Марціс Б. С.не виконав вимоги частини четвертої статті 395 ЦПК України і не надав доказів надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи за описом вкладення.

Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення визначені у статті 183 ЦПК України.

Частиною четвертою статті 183 ЦПК України передбачено, що суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Оскільки вказаний відзив надійшов до суду без доказів надсилання його копії за опис вкладення іншим учасникам справи, Верховний Суд повертає його без розгляду.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Консорціуму «Військово-будівельна індустрія» на рішення Солом`янського районного суду міста Києва

від 28 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року.Витребувано з Солом`янського районного суду міста Києва матеріали цивільної справи № 760/23694/18.

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 28 квітня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року.

У грудні 2023 року матеріали цивільної справи № 760/23694/18 надійшли

до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що наказом «Про призначення ОСОБА_1 » від 24 квітня 2018 року № 28-К позивач з 25 квітня

2018 року призначена на посаду головного бухгалтера Консорціуму «Військово-будівельна індустрія»з випробувальним строком 1 місяць з дня призначення, встановлено посадовий оклад 10 000 грн.

Наказами «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 »

від 26 липня 2018 року № 31-В та від 13 серпня 2018 року № 32-В позивачу оголошено догани.

Наказом «Про звільнення ОСОБА_1 » № 42-К, виданим т.в.о. Генерального директора Консорціуму «Військово-будівельна індустрія» Щерилею С. В. , звільнено 13 серпня 2018 року головного бухгалтера ОСОБА_1 за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на неї, оскільки до неї вже застосовувались заходи дисциплінарного стягнення

згідно з пунктом 2 статті 40 КЗпП України,.

Постановою Київського апеляційного суду від 4 серпня 2022 року, яка набрала законної сили, визнано протиправними та скасовано наказ Консорціуму «Військово-будівельна індустрія» від 26 липня 2018 року № 31-В про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 , а також наказ Консорціуму «Військово-будівельна індустрія» від 13 серпня 2018 року № 32-В про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 .

Статутом державного господарського об`єднання Консорціум «Військово-будівельна індустрія», затвердженим Міністром оборони України у червні

2005 року, Консорціум утворено на державній власності для ефективного використання виробничих і невиробничих фондів, а також інших цінностей, відображених у самостійних балансах державних підприємств та госпрозрахункових установ (організацій), що входять до сфери управління Міністерства оборони України (далі - МО України). Консорціум належить до сфери управління МО України.

Наказом МО України від 19 лютого 2018 року № 72 внесено зміни до Галузевої угоди між МО України та Центральним комітетом профспілки працівників ЗСУ на 2016 - 2018 роки, згідно з якими посадові оклади заступникам керівника, головному бухгалтеру встановлюються на 5-30 відсотків нижче посадового окладу керівника підприємства.

Згідно з пунктом 2.3.1 вказаної Угоди відповідно до законодавства України підприємства самостійно розробляють і встановлюють у колективних договорах форми та системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат з додержанням мінімальних норм і гарантій, передбачених законодавством України та Угодою.

Пунктом 3.12 колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом Консорціуму визначено, що конкретні розміри тарифних ставок (договірних розцінок) робочих і посадових окладів службовців визначаються в межах наявних коштів на оплату праці з врахуванням кваліфікації працівника, складності та умов виконуваної ним роботи і встановлюються у кожному окремому випадку наказом керівника.

1 листопада 2022 року представником позивача ОСОБА_4 подано клопотання про поновлення підготовчого засідання у справі, до якого додані копії розрахунково-платіжних відомостей за червень та липень 2018 року, згідно з якими в червні 2018 року ОСОБА_1 отримала 13 500 грн, з яких 10 000 грн посадовий оклад та 3 500 грн доплата, у липні 2018 року ОСОБА_1

отримала 10 000 грн. Вказані розрахунково-платіжні відомості долучені як додатки до уточненої позовної заяви ОСОБА_1 , поданої до суду 28 грудня

2022 року.

Посадовий оклад заступника генерального директора з квітня 2018 року

до лютого 2019 року становив 16 000 грн, з 2 грудня 2019 року - 20 570 грн,

з 1 червня 2021 року - 22 630 грн.

Судами попередніх інстанцій із записів у трудовій книжці ОСОБА_1 встановлено, що вона з 17 травня 2019 року до 3 лютого 2020 року працювала у ФОП ОСОБА_5 , з 20 квітня 2021 року до 8 жовтня 2021 року - у ТОВ «Щастя Здоров`я», з 12 жовтня 2021 року до 28 лютого 2022 року - у ТОВ «Фенікс Інвест Трейд».

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши додержання судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах вимог та доводів касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений

у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника (стаття 149 КЗпП України).

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі

пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна сукупність таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів;

з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Відповідно до частини четвертоїстатті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що накази про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарноїскасовано постановою Київського апеляційного суду від 4 серпня 2022 року, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність систематичності невиконання позивачем без поважних причинтрудовихобов`язківта відсутність підстав для застосування заходів дисциплінарного стягнення.

Тому колегія суддів погоджується з висновками судів щодо задоволення позовних вимог в частині поновлення позивача на роботі.

Щодо вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом апеляційної інстанції

При визначенні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд апеляційної інстанції керувався частиною другою статті 235 КЗпП України, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з абзацом першим пункту 3 розділу ІІІ Порядку при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених

у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт. Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу до дати ухвалення рішення, врахувавшивиплати за останні два календарні місяці роботи, а саме

за червень та липень 2018 року, в розмірі 23 500 грн (42 робочих дні в розмірі 559,52 грнза кожен день), та за весь час вимушеного прогулу (з дня звільнення 13 серпня 2018 року до дня ухвалення судом першої інстанції рішення 28 квітня 2023 року), а саме за 1 185 робочих днівв розмірі 663 031,20 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що розрахунково-платіжні відомості за червень 2018 року № НЗП-000021 та липень

2018 року№ НЗП-000025 є належними та допустимими доказами, поданими позивачем на підтвердження обставин, встановлення яких у цій справі є обов`язком суду, з огляду на неможливість встановлення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу без таких документів; зміст цих доказів відповідач не спростував.

Не підтверджено матеріалами справи доводи касаційної скарги відповідача про те, що 28 грудня 2022 року в судовому засіданні вказані докази повернено заявнику і вилучено зі справи.

Судами також встановлено, що справа перебувала на розгляді у суді більше рокуне з вини позивача, тому середній заробіток підлягає стягненню за весь час вимушеного прогулу відповідно до вимог частини другої статті 235 КЗпП України.

Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед, за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року

у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20)).

Надаючи оцінку підставам касаційного оскарження щодо неврахування висновків Верховного Суду, колегія судді виходить з такого.

У постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі № 234/15372/17 (провадження № 61-4998св20) зазначено про те, що суд апеляційної інстанції встановивши неправильне застосування судом першої інстанції положень

статті 117 КЗпП України, яка регулює відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, дійшов обґрунтованого висновку, що на спірні правовідносини указана норма не розповсюджується, про застосування до спірних правовідносин саме статті 235 КЗпП України.

у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 334/4365/18 (провадження № 61-6882св19) викладено висновок про те, що встановивши незаконність дій та рішень роботодавця при звільненні позивача, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року від 18 липня 2018 року

у справі № 143/280/17 (провадження № 61-33033св18) зазначено, що, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року

у справі № 6-419цс16 дійшов висновку про те, що суди стягнули не передбачені виплати, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу, а саме виплати, нараховані позивачу у зв`язку з перебуванням у відпустці та на лікарняному, які помилково були включені при нарахуванні вказаної виплати, що, в свою чергу була помилково обчислена шляхом множення на число календарних, а не робочих днів.

Отже правовідносини у вказаних справах які переглядалися Верховним Судом, не є подібними правовідносинам, які виникли у справі, що переглядається, зокрема, мають інший предмет та підстави, а судами у зазначених справах встановлені інші фактичні обставини.

Доводи касаційної скарги Консорціуму зводяться до переоцінки доказів і містять посилання на обставини, що були предметом дослідження як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги позивача про те, що судами не надано належної правової оцінки Галузевій угоді зі змінами, також є необґрунтованими та зводяться до незгоди з оцінкою цього доказу судами. При цьому колегія суддів враховує, що позивач не оспорювала наказ «Про призначення ОСОБА_1 »

від 24 квітня 2018 року № 28-К, в якому їй визначено посадовий оклад

у розмірі 10 000 грн, а відтак, погодилася з розміром визначеного окладу.

Відповідно до частини третьої статті 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

З аява ОСОБА_3 про уточнення позовних вимог від 17 грудня 2022 року, в якій заявлено вимоги про стягнення 5 909,15 грн невиплаченої зарплати за серпень 2018 року та 3 000 грн за роботу у вихідні дні, подана позивачем після закінчення підготовчого засідання, яке відбулось 25 червня 2021 року. Тому колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що такі вимоги не були заявлені ОСОБА_1 у позові, остаточно уточненому на стадії підготовчого провадження 3 грудня 2020 року, і відповідно, не підлягали розгляду.

Суд апеляційної інстанції правильно розрахував середній заробіток за час вимушеного прогулу і доводи касаційної скарги позивача про помилкове неврахування доходу, отриманого ОСОБА_1 протягом вимушеного прогулу, суперечать правовим висновкам викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 826/808/16 (провадження № 11-134ас18)

від 20 червня 2018 року, та у постановах Верховного Суду від 16 вересня

2020 року у справі № 308/5864/18 (провадження № 61-452св20); від 29 липня 2020 року у справі № 334/10717/14-ц провадження № 61-9843св18); від 21 лютого 2020 року у справі № 607/5609/17, від 4 липня 2023 року у справі № 754/13157/19 (провадження № 61-16107св21), застосованих судом апеляційної інстанції, від яких касаційний суд не відступав.

Висновки Верховного Суду на які посилається позивач викладені у постановах від 8 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19

(провадження № 14-47цс21), від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18), від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19), від 26 травня 2022 року у справі № 640/4699/20 (провадження № К/9901/36398/21), від 25 липня 2018 року

у справі № 552/3404/17 (провадження № 61-8881св18), щодо встановлення тримісячногостроку звернення працівника до суду із заявою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, не є релевантними, оскільки у справі яка переглядається, правовою підставою нарахування середнього заробітку є вимушений прогул у зв`язку з незаконним звільненням.

З цих підстав касаційний суд відхиляє і посилання на висновок викладений у постанові Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) про неналежність середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до структури заробітної плати.

У постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 620/3884/18 (провадження № К/9901/10912/19), від 5 вересня 2019 року

у справі № 813/1247/17 (провадження № К/9901/49937/18), від 30 жовтня

2018 року у справі № 826/12721/17 (провадження № К/9901/37996/18),

постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року

у справі № 6-1395цс16 викладено висновок про те, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством. Проте підстави, з яких позивачеві відмовлено у стягненні різниці в розмірі посадового окладу та за роботу у вихідні дні суди не пов`язували зі строком звернення ОСОБА_1 до суду за захистом своїх трудових прав.

Отже вказані висновки Верховного Суду, які були підставою для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 не є релевантними до правовідносин у цій справі.

Щодо вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди

Як зазначено у пункті 2.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачено в статтях 32, 56, 62, 152 Основного Закону України.

Верховний Суд у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17 (адміністративне провадження № К/9901/37372/18) зазначив, що «у практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011 року, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005 року)».

Аналіз чинного законодавства дає підстави для висновку, що інститут моральної шкоди має міжгалузевий характер, тому особливості його застосування можуть встановлюватися галузевим законодавством.

У трудовому законодавстві право працівника на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням його трудових прав, визначено статтею 237-1 КЗпП України, відповідно до якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Верховний Суд України у постанові від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12 сформулював основні підходи до відшкодування моральної шкоди у разі порушення прав працівника. Так, Верховний Суд України вказав, що

стаття 237-1 КЗпП України містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11,

31 ЦПК України).

Норми КЗпП України не містять будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, шляхом повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 червня 2021 року у справі № 235/3191/19

(провадження № 61-21511сво19) зазначено, що моральна шкода вважається заподіяною, якщо особа і заподіювач такої шкоди перебувають у трудових правовідносинах або на них поширюється дія трудового законодавства; вона виникла внаслідок порушення трудових прав із боку роботодавця; працівник зазнає моральних втрат у вигляді моральних страждань, тобто негативних змін, що відбуваються в його свідомості внаслідок усвідомлення факту порушення його трудових прав, і ці негативні зміни призвели до втрати нормальних життєвих зв`язків, а також вимагають від працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

Надавши належну оцінку доводам позивача про завдання йому незаконним звільненням моральних страждань, втрату нормальних життєвих зв`язків та необхідність докладення додаткових зусиль для організації свого життя, суди попередніх інстанцій, виходячи з принципів розумності та справедливості дійшли обґрунтованого висновку про відшкодування позивачу моральної шкоди

у розмірі 5 000 грн.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина 8

статті 83 ЦПК України).

Суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів щодо неприйнятності висновку соціально-психологічного дослідження від 19 вересня 2022 року про визначення моральної шкоди позивачу у розмірі 35 750 грн, оскільки він поданий позивачем з порушенням порядку, встановленого ЦПК України, а саме на стадії розгляду справи по суті, обґрунтування неможливості подання якого у встановлений строк позивач не довела.

З урахуванням викладеного відсутні підстави для відшкодування позивачеві вартості проведення вказаного дослідження у розмірі 6 500 грн.

Щодо порушення норм процесального права

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами другою та третьою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).

Суд касаційної інстанції відхиляє доводи касаційної скарги позивача про те, що апеляційний суд безпідставно відмовив у стягненні витрат на правничу допомогу у розмірі 4 000 грн, оскільки суд апеляційної інстанції оцінив надані ОСОБА_1 докази на підтвердження понесення таких витрат та ці докази не свідчать про їх понесення саме у цій справі, з огляду на встановлені апеляційним судом обставини щодо представництва інтересів ОСОБА_1 у інших справах. Такі висновки суду апеляційної інстанції доводи касаційної скарги позивача не спростовують.

Не знайшли свого підтвердження доводи скарги позивача про те, що суддя Київського апеляційного суду Кашперська Т. Ц. підлягала відводу від участі у розгляді цієї справи, оскільки позивач скористалася правом на відвід, її заяву було розглянуто в порядку, визначеному статтею 40 ЦПК України, та в задоволенні відмовлено у зв`язку тим, що відвід обґрунтованонезгодою з процесуальним рішенням судді.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині залишеній без змін апеляційним судом, та постанови суду апеляційної інстанції, оскільки апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції в оскарженій частині, встановив фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційних скарг без задоволення, а рішення місцевого суду у відповідній частині та постанови апеляційного суду без змін.

Оскільки розгляд справи у суді касаційної інстанції здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи і необхідності виклику учасників для надання пояснень у цій справі не встановлено, касаційний суд, який факти не встановлює, а тільки тлумачить відповідні юридичні норми, відмовляє у задоволенні клопотання

представника Консорціуму - адвоката Леляка Я. О.про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.

Щодо судових витрат

Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтею 400, статтями 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити представнику Консорціуму «Військово-будівельна індустрія» - адвокату Леляку Ярославу Олександровичу у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.

Касаційну скаргу Консорціуму «Військово-будівельна індустрія», в інтересах якого діє адвокат Леляк Ярослав Олександрович, та касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 28 квітня 2023 року

в частині, залишеній без змін судом апеляційної інстанції, та постанову Київського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко А. С. Олійник В. В. Сердюк