Історія справи

Постанова КЦС ВП від 21.06.2023 року у справі №461/454/20
Постанова КЦС ВП від 21.06.2023 року у справі №461/454/20

Постанова

Іменем України

21 червня 2023 року

м. Київ

справа № 461/454/20

провадження № 61-13380св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - Львівська міська рада,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: Західне міжрегіональне управління міністерства юстиції (м. Львів), Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, Територіальне управління Державної судової адміністрації у Львівській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційні скарги Львівської міської ради, Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради на рішення Галицького районного суду м. Львова від 01 вересня 2021 року у складі судді Юрківа О. Р. та постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

У січні 2020 року Львівська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Західне міжрегіональне управління міністерства юстиції (м. Львів), Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, Територіальне управління Державної судової адміністрації у Львівській області, про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна

Позов мотивовано тим, що будинок на АДРЕСА_1 належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради. У Державному реєстрі права власності на нерухоме майно зареєстроване право власності територіальної громади м. Львова на весь будинок загальною площею 2 502,0 кв. м (реєстраційний номер майна 6633741), підстава виникнення права власності - ухвала Львівської міської ради від 27 грудня 2001 року.

11 липня 2016 року здійснена перереєстрація права комунальної власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Зазначено також зміну площі об`єкта з 2 502,00 кв. м на 2 533,4 кв. м внаслідок переобмірів.

Згідно з інформацією, яка міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, нежитлові приміщення площею 98,5 кв. м, які знаходяться у зазначеному будинку, відчужені шляхом укладення договору купівлі-продажу від 16 серпня 2019 року № 310 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сюрприз» (далі - ТОВ «Сюрприз») та ОСОБА_1 . На момент відчуження нежитлових приміщень та внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно площею 98,5 кв. м у будинку на АДРЕСА_1 вказане приміщення не перебувало у власності ТОВ «Сюрприз». Державна реєстрація права власності ТОВ «Сюрприз» на спірне приміщення проведена за відсутності передбачених законом підстав.

Для захисту своїх прав Львівською міською радою подано позовну заяву про скасування державної реєстрації та витребування майна комунальної власності. 21 січня 2019 року Господарським судом Львівської області прийнято рішення у справі № 914/520/18, яким вимоги Львівської міської ради задоволено. Західний апеляційний господарський суд виніс постанову від 22 травня 2019 року згідно з якою у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Сюрприз» відмовлено, а рішення Господарського суду Львівської області від 21 січня 2019 року змінено. Пункт 2 резолютивної частини рішення викладено в редакції: «Витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ «Сюрприз» нежитлові приміщення загальною площею 98,5 кв. м, розміщені за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1400551346101) на користь Львівської міської ради». В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Незважаючи на те, що рішення Господарського суду Львівської області від 21 січня 2019 року та постанова Західного апеляційного господарського суду від 22 травня 2019 року у справі № 14/520/18 набрали законної сили, ТОВ «Сюрприз» відчужило спірні приміщення ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу.

Згідно з інформацією з реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_1 є керівником ТОВ «Сюрприз», а тому вона, знаючи, що спірні нежитлові приміщення судовим рішенням повернуті до комунальної власності, умисно здійснила продаж цих об`єктів і умисними діями заволоділа майном Львівської міської ради.

У подальшому ОСОБА_1 здійснено поділ спірного нерухомого майна на два нежитлових приміщення площею 29,1 кв. м та 69,4 кв. м з наступним продажем спірних приміщень іншим особам.

29 липня 2020 року до державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності ОСОБА_2 (реєстраційний номер майна 2095523846101) загальною площею 69,4 кв. м на АДРЕСА_1 . Підставою для державної реєстрації є свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 29 липня 2020 року № 1322. Інша частина новоутворених нежитлових приміщень площею 29,1 кв. м (реєстраційний номер майна 2095471946101) таким самим чином відчужена ОСОБА_3 з прилюдних торгів 29 липня 2020 року.

Посилаючись на те, що спірне майно вибуло з власності територіальної громади м. Львова поза волею власника, позивач з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив:

- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь Львівської міської ради нежитлове приміщення загальною площею 69,4 кв. м, розташовані на АДРЕСА_1 ;

- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь Львівської міської ради нежитлове приміщення загальною площею 29,1 кв. м, розташовані на АДРЕСА_1 ;

- скасувати державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення загальною площею 69,4 кв. м на АДРЕСА_1 , з припиненням права власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна;

- скасувати державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_3 на об`єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення загальною площею 29,1 кв. м на АДРЕСА_1 , з припиненням права власності ОСОБА_3 на об`єкт нерухомого майна;

- скасувати свідоцтво від 21 липня 2020 року № 1317 про право власності ОСОБА_3 на об`єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення загальною площею 29,1 кв. м на АДРЕСА_1 ;

- скасувати свідоцтво від 21 липня 2020 року № 1322 про право власності ОСОБА_2 , на об`єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення загальною площею 69,4 кв. м на АДРЕСА_1 .

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 01 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року, у задоволенні позову Львівської міської ради відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачі є добросовісними набувачами спірних нежитлових приміщень, придбали їх на прилюдних торгах, проведених на виконання судового рішення. На момент придбання спірних об`єктів жодних обтяжень на ці нежитлові приміщення не було зареєстровано в Єдиному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відповідачі не знали та не могли знати про те, що ці об`єкти нерухомого майна є предметом судових спорів, оскільки витребування у добросовісних набувачів придбаного ними у порядку, встановленому для виконання судових рішень, майна буде суперечити вимогам частини другої статті 388 ЦК України.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи

У грудні 2022 року Львівська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Галицького районного суду м. Львова від 01 вересня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі Львівської міської ради як на підставу оскарження судових рішень міститься послання на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах). Зокрема, зазначено про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 388 ЦК України у подібних правовідносинах.

У лютому 2023 року Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Галицького районного суду м. Львова від 01 вересня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради як на підставу оскарження судових рішень посилається на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 6-2069цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2723цс16.

У березні 2023 року представником ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подано відзив на касаційну скаргу Львівської міської ради, у якому остання просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними та такими, що суперечать вимогам закону та судовій практиці Верховного Суду. Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц, Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 18/30, не можуть бути врахованими, оскільки правовідносини у цих справах не є релевантними тим, які виникли у справі, яка є предметом касаційного перегляду.

У березні 2023 року від Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції надійшли письмові пояснення.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Обставини, встановлені судами

На підставі ухвали Львівської міської ради від 27 грудня 2001 року № 1404 територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради на праві комунальної власності належить будинок на АДРЕСА_1 .

11 липня 2016 року здійснено перереєстрацію права комунальної власності на вказаний об`єкт в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Зазначено також про зміну площі об`єкта з 2 502,00 кв. м на 2 533,4 кв. м, встановлену внаслідок переобмірів.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 21 січня 2019 року у справі № 914/520/18 задоволено позов Львівської міської ради. Витребувано з чужого незаконного володіння ТОВ «Сюрприз» нежитлове приміщення загальною площею 98,5 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та зобов`язано ТОВ «Сюрприз» повернути вказане майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради. Скасовано рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Душека І. М. від 02 листопада 2017 року № 37989442 про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Сюрприз» на вказаний об`єкт нерухомого майна із закриттям розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 22 травня 2019 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 04 лютого 2020 року, змінено рішення Господарського суду Львівської області від 21 січня 2019 року та викладено пункт 2 резолютивної частини рішення суду першої інстанції в такій редакції: «Витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ «Сюрприз» нежитлові приміщення загальною площею 98,5 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1400551346101) на користь Львівської міської ради. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

16 серпня 2019 року між ТОВ «Сюрприз» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу № 310, предметом якого є нежитлові приміщення площею 98,5 кв. м, які знаходяться в будинку на АДРЕСА_1 .

Згідно з відомостями з реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_1 є керівником ТОВ «Сюрприз».

17 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулась до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 та замовила виготовлення нового технічного паспорта на нежитлові приміщення комунальної власності в будинку АДРЕСА_1 .

19 лютого 2020 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 надано висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна (нежитлового приміщення площею 98,5 кв. м) на два різні приміщення площею 29,1 кв. м та 69,4 кв. м.

28 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Залецької Н. М. для проведення державної реєстрації права власності на два окремих об`єкти нерухомого майна.

13 квітня 2020 року Господарський суд Львівської області видав судовий наказ у справі № 914/589/20 за заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 до боржника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором безпроцентної позики від 03 січня 2020 року № 01/20 у розмірі 180 000,00 грн.

09 червня 2020 року приватним виконавцем округу Львівської області Білецьким І. М. на виконання наказу Господарського суду Львівської області від 13 квітня 2020 року у справі № 914/589/20 винесено постанову про арешт майна боржника та проведено електронні торги, організатором яких призначено Державне підприємство «СЕТАМ». На зазначених торгах продано нежитлові приміщення площею 29,1 кв. м та 69,4 кв. м у будинку на АДРЕСА_1 .

29 липня 2020 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 29 липня 2020 року № 1322 внесено запис про право власності ОСОБА_2 (реєстраційний номер майна 2095523846101) на нежитлові приміщення загальною площею 69,4 кв. м. у будинку на АДРЕСА_1 .

29 липня 2020 року нежитлове приміщення площею 29,1 кв. м (реєстраційний номер майна 2095471946101) відчужене з прилюдних торгів на користь ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 29 липня 2020 року № 1317.

Правове обґрунтування

Правилом частини першої статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту свого порушеного права.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

ЦК України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до частини другої статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 зазначила: «При оцінці добросовісності/недобросовісності набувача майнаслід враховувати, що прилюдні торги у межах здійснення виконавчого провадження мають виступати найбезпечнішим способом набуття майна, публічна процедура реалізації якого гарантує невідворотність результатів торгів та «юридичне очищення» майна, придбаного у такий спосіб. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном».

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Встановивши, що спірні нежитлові приміщення придбані відповідачами на прилюдних торгах під час примусового виконання наказу Господарського суду Львівської області від 01 червня 2020 року, яким стягнуто із боржника ОСОБА_1 на користь стягувача ОСОБА_6 заборгованість за договором безпроцентної позики, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для витребування у відповідачів спірних нежитлових приміщень в порядкустатті 388 ЦК України, оскільки таке майно продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України).

Верховний Суд звертає увагу на те, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті публічних торгів проведених у порядку встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними, оскільки відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати майно, яке вибуло з володіння поза його волею, і в добросовісного набувача.

Проте судами не встановлено, що позивач звертався до суду із вимогами про визнання недійсними прилюдних торгів, на яких реалізовані спірні нежитлові приміщення. Також, у цій справі судами не встановлено обставин, які б могли свідчити про недобросовісність відповідачів.

Доводи касаційної скарги Львівської міської ради про те, що рада не була учасником справи № 914/520/18, за результатами розгляду якої видано судовий наказ, а також не була учасником виконавчого провадження, у межах якого здійснено реалізацію спірного майна, відхиляються Верховним Судом, оскільки такі доводи не мають правового значення для застосування у цій справі положень частини другої статті 388 ЦК України.

Оцінка доводів касаційних скарг щодо неврахування висновків Верховного Суду

У касаційній скарзі Львівська міська рада зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 листопада 2018 року у справі № 465/650/16, від 23 січня 2019 року у справі № 522/10127/14, від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14, від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16, Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 18/30, від 28 березня 2022 року у справі № 357/3660/20.

У касаційній скарзі Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 6-2069цс16, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2723цс16.

Оскільки врахуванню підлягають висновки у справах у подібних правовідносинах, Верховний Суд аналізує наведені заявником як приклади на предмет подібності рішення Верховного Суду до обставин розглядуваної справи.

Критерії оцінки відносин на предмет подібності сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у справі № 233/2021/19. За такими критеріями суд касаційної інстанції визначає подібність правовідносин з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

У справі № 183/1617/16 спір виник щодо витребування земельної ділянки, яка належала до земель державного лісового фонду, судами встановлено, що сільська рада розпорядилася земельною ділянкою державного лісового фонду з перевищенням повноважень.

У справі № 466/8649/16-ц судами встановлено, що спірне майно вибуло із володіння власника на підставі рішення третейського суду, ухваленого без участі власника майна, тоді як у справі, яка є предметом касаційного перегляду, спірне майно продане на прилюдних торгах у порядку виконання судового наказу.

У справі № 357/3660/20 судами встановлено порушення вимог чинного законодавства під час передачі у приватну власність спірного приміщення, яке у подальшому відчужене відповідачу на підставі договору купівлі-продажу, тоді як у справі, яка є предметом касаційного перегляду, спірне майно продане на прилюдних торгах у порядку виконання судового наказу.

У справі № 18/30 суд касаційної інстанції направив справу на новий розгляд, оскільки судами не досліджено належним чином наявність чи відсутність волі позивача на первісне відчуження спірного майна згідно з договором купівлі-продажу нерухомого майна.

У справах № 465/650/16, № 522/10127/14 суд касаційної інстанції зазначив, що правова природа процедури реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів - це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин.

У справі № 438/610/14 суд касаційної інстанції зазначив, що процедура реалізації майна на прилюдних торгах полягає у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця-учасника прилюдних торгів за плату. Така процедура полягає в укладенні та виконанні договору купівлі-продажу. На підтвердження його укладення складається відповідний протокол, а на підтвердження виконання з боку продавця - акт про проведені прилюдні торги.

Судами попередніх інстанцій не порушено таких висновків, оскільки позивач у цій справі не обґрунтовував свої вимоги порушенням процедури проведення прилюдних торгів щодо реалізації спірного нерухомого майна та вимог щодо оскарження прилюдних торгів не заявляв.

У справах № 6-2069цс16, № 6-2723цс16 Верховний Суд України сформулював висновок про те, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, на право витребувати в набувача це майно. Судами попередніх інстанцій не порушено зазначеного висновку.

Отже, висновки у постановах, наведених як приклади, є нерелевантними до правовідносин, що виникли між сторонами у справі, що переглядається.

Також, у касаційній скарзі Львівська міська рада зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 388 ЦК України у подібних правовідносинах.

Такі доводи заявника є безпідставними, оскільки Верховний Суд неодноразово висловлювався щодо правильного застосування цієї норми матеріального права у подібних правовідносинах (див. постанови Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 359/8126/16-ц, від 18 листопада 2020 року у справі № 337/4051/17, від 17 листопада 2021 року у справі № 337/4051/17).

Таким чином, доводи заявників, що стали підставою для відкриття касаційного провадження не знайшли своє підтвердження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявниками у касаційних скаргах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а судовірішення судів попередніх інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400 401 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Львівської міської ради, Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 01 вересня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний