Історія справи

Постанова КЦС ВП від 21.03.2025 року у справі №759/20289/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2025 року

м. Київ

справа № 759/20289/18

провадження № 61-9799св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Київський міський психоневрологічний диспансер № 4, Вишгородський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І., від 20 травня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації і відшкодування моральної шкоди.

2. Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що вона була співпозивачем у цивільній справі № 363/4269/14-ц за позовом ОСОБА_4 в інтересах малолітньої ОСОБА_5 , ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , третя особа - служба у справах дітей і сім`ї Вишгородської районної державної адміністрації, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном.

3. Апеляційним судом Київської області від 10 серпня 2015 року у вказаній справі було встановлено наявність перешкод у користуванні нею отриманими у спадщину садовим будинком та земельною ділянкою і ухвалено рішення усунути та не чинити перешкоди, яке було направлене на примусове виконання.

4. 29 квітня 2016 року вона виявила в матеріалах виконавчого провадження відповідь на адвокатський запит від 13 травня 2015 року № 97, у якій зазначено, що вона з 2012 року знаходиться на обліку у Київському міському психоневрологічному диспансері № 4 і потребує допомоги комплексу спеціальних заходів, спрямованих на обстеження психічного стану здоров`я на підставах та в порядку, передбачених Законом України «Про психіатричну допомогу», профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд та медико-соціальну реабілітацію осіб, що страждають на психічні розлади. Також у вказаній відповіді була зазначена й інша недостовірна інформація, яка не відповідає дійсності та ганьбить її гідність і честь.

5. Не бажаючи добровільно виконати рішення Вишгородського районного суду у справі № 363/4269/14-ц, ОСОБА_2 , від імені якої діє ОСОБА_3 на підставі довіреності, звернулася до Вишгородського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області (далі - Вишгородський ВДВС ГТУЮ в Київській області) із заявою

від 28 квітня 2016 року, якою долучила до матеріалів виконавчого провадження документ від 13 травня 2015 року № 97 за підписом головного лікаря Київського міського психоневрологічного диспансеру № 4, виконавець юрисконсульт ОСОБА_10, щодо перебування ОСОБА_1 на обліку у психіатра.

6. Однак після відповідної перевірки за її зверненням Київський міський психоневрологічний диспансер № 4 надав відповідь, що вона на обліку у психіатра не перебуває.

7. Крім того, у Вишгородському відділу поліції Головного управління Національної поліції України у Київській області (далі - Вишгородський ВП ГУ НП України у Київській області) відкрито кримінальне провадження

№ 12017110150000044 від 14 січня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, з приводу поширення ОСОБА_2 і ОСОБА_3 навмисно підробленого документа, що містить недостовірну інформацію про стан здоров`я

ОСОБА_1 та ганьбить її честь і гідність.

8. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати неправомірними дії ОСОБА_3 та ОСОБА_2 щодо поширення ними до Вишгородського ВДВС ГТУЮ в Київській області підробленого документу від 13 березня 2015 року № 97 про перебування ОСОБА_1 на обліку у психіатра та визнати недостовірною зазначену у цьому документі інформацію, що ганьбить та принижує честь і гідність, порушує право на недоторканість ділової репутації ОСОБА_1 ;

- стягнути солідарно зі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

9. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26 жовтня

2023 року в задоволенні позову відмовлено.

10. Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що адресована представником ОСОБА_2 - ОСОБА_3 до Вишгородського ВДВС ГТУЮ в Київській області заява від 28 квітня 2016 року не містить відомостей про додатки, перелік документів та їх назви, а досліджені матеріали виконавчого провадження не містять достовірного підтвердження переліку документів, поданих ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , що не підтверджує походження документа від 13 березня 2015 року № 97.

11. Суд критично поставився до відповіді начальника Вишгородського ВДВС ГТУЮ в Київській області від 26 травня 2016 року № 7789, в якій на звернення ОСОБА_4 повідомлено, що 28 квітня 2016 року до відділу надійшла заява від ОСОБА_3 про долучення до матеріалів виконавчого провадження відповіді на адвокатський запит Київського міського психоневрологічного диспансера № 4 від 13 березня 2015 року вих. № 97

12. Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що документ від 13 березня 2015 року № 97 видавався на вимогу

ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 , а також того, що такий долучався ними до матеріалів виконавчого провадження, суд першої інстанції вважав, що припущення ОСОБА_1 про поширення недостовірної інформації відповідачами не може бути підставою для задоволення позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

13. Постановою Київського апеляційного суду від 20 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Визнано неправомірними дії ОСОБА_3 щодо поширення до Вишгородського ВДВС ГТУЮ в Київській області документу від 13 березня

2015 року № 97 щодо перебування ОСОБА_1 на обліку у психіатра та недостовірною зазначену в цьому документі інформацію. Стягнуто

ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат. В частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_7 відмовлено.

14. Вирішуючи спір, апеляційний суд встановив, що 30 січня 2015 року ОСОБА_3 подав до Київського міського психоневрологічного диспансеру

№ 4 адвокатський запит щодо психічного стану ОСОБА_1 , що також підтвердив і у відзиві на позов.

15. Дослідивши наявні у справі докази, апеляційний суд вказав, що 28 квітня 2016 року ОСОБА_3 всупереч вимог чинного законодавства зібравши інформацію про психічний стан здоров`я ОСОБА_1 , подав клопотання про долучення до матеріалів виконавчого провадження відповіді на адвокатський запит Київського міського психоневрологічного диспансера № 4 від 13 березня 2015 року за вих. № 97, тобто здійснив поширення медичної інформації.

16. Частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 належними доказами довела, що ОСОБА_3 поширив про неї недостовірну інформацію, у зв`язку з чим вказані дії слід визнати неправомірними, а зазначену в документі від 13 березня 2015 року

№ 97 інформацію - недостовірною.

17. Вказана недостовірна інформація порушує особисті немайнові права позивачки, оскільки стосується стану її здоров`я та не відповідає дійсності, що є підставою для стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1

1 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, розмір якої суд вважав розумним, справедливим і таким, що відповідає принципу співмірності.

18. Відмовляючи в задоволенні вимог до ОСОБА_2 , апеляційний суд врахував, що лист від 13 березня 2015 року № 97 за підписом головного лікаря Київського міського психоневрологічного диспансеру № 4 ОСОБА_8 долучив ОСОБА_3 , а не ОСОБА_2 .

19. За відсутності підтверджень, що наведену інформацію ОСОБА_3 поширив за попереднім погодженням з ОСОБА_2 , або ж вона уповноважила його на вчинення цих дій, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 у цій справі є неналежним відповідачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

20. У касаційній скарзіОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 і передати справу у цій частині за встановленою підсудністю.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

21. У липні 2024 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2024 року.

22. Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи

№ 759/20289/18, які у серпні 2024 року надійшли до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

23. Підставою касаційного оскарження судового рішення заявниця зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 760/8719/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

24. Крім того, вказує на порушення апеляційним судом норм процесуального права та наявність передбачених пунктами 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржуваного судового рішення (пункт

4 частини другої статті 389 ЦПК України).

25. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково визначив, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем у справі, оскільки ОСОБА_3 діяв на підставі довіреності, у зв`язку з чим обидва відповідачі поширили про позивачку недостовірну інформацію.

26. Вказує, що відповідачі використали підроблений ними документ і поширили щодо неї неправдиву інформацію, умисно сформували у свідомості інших людей образ позивачки як психічно хворої людини, незважаючи на те, що вона ніколи не перебувала і не перебуває на обліку у психіатра.

Доводи особи, яка подала відзив касаційну скаргу

27. У вересні 2024 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, яку просить залишити без задоволення, скасувати постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

28. Відзив мотивований тим, що позивачка повинна довести факт поширення інформації відповідачами, а за відсутності належних та допустимих доказів, самі по собі припущення позивачки про поширення недостовірної інформації ОСОБА_3 чи за вказівкою ОСОБА_2 не може бути підставою для задоволення позову.

29. Звертає увагу, що відповідачі не порушували медичне законодавство і не збирали жодної інформації про психічний стан здоров`я позивачки. Вказане підтверджено копіями запитів, які ОСОБА_3 направив до психоневрологічного диспансеру для доказування у справі № 363/4269/14-ц, в якій ОСОБА_1 вказувала, що її психологічний стан погіршився і вона вважала за доцільне стягнути зі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 26 190 грн. ОСОБА_3 не звертався із запитами щодо стану здоров`я та діагнозу ОСОБА_1 , а лише просив підтвердити або спростувати надані позивачкою докази щодо завданої їй моральної шкоди.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30. 05 квітня 2016 року старший державний виконавець Вишгородського ВДВС ГТУЮ в Київській області відкрив виконавчі провадження № НОМЕР_1 та № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчих листів, виданих 15 квітня 2015 року Вишгородським районним судом Київської області у справі

№ 363/4269/14-ц, за позовом ОСОБА_4 в інтересах малолітньої ОСОБА_5 , ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , як законного представника малолітньої ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , третя особа - Служба у справах дітей і сім`ї Вишгородської районної державної адміністрації, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном.

31. Боржниками у виконавчих провадженнях є ОСОБА_2 (ВП

№ НОМЕР_1) та ОСОБА_3 (ВП № НОМЕР_2), а стягувачем у обох виконавчих провадженнях є ОСОБА_4 .

32. Заявою від 28 квітня 2016 року представник ОСОБА_2 -

ОСОБА_3 просив державного виконавця долучити надані ним документи.

33. Листом від 13 березня 2015 року за вих. № 97 (відповідь на адвокатський запит) за підписом головного лікаря Київського міського психоневрологічного диспансеру № 4 ОСОБА_8, повідомлено, що із 2012 року

ОСОБА_1 знаходиться на обліку у Київському міському психоневрологічному диспансері № 4 та потребує допомоги комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження психічного стану здоров`я на підставах та в порядку передбачених Законом України «Про психіатричну допомогу», профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд та медико-соціальну реабілітацію осіб, що страждають на психічні розлади.

34. Листом від 26 травня 2016 року за вих. № 7789 Вишгородський ВДВС ГТУЮ в Київській області повідомив, що 28 квітня 2016 року до відділу надійшла заява від ОСОБА_3 про долучення до матеріалів виконавчого провадження відповіді на адвокатський запит Київського міського психоневрологічного диспансеру № 4 від 13 березня 2015 року за вих. № 97.

35. Листом від 25 травня 2016 року за вих. № 303 Київський міський психоневрологічний диспансер № 4 повідомив, що довідка від 13 березня

2015 року № 97 адвокату не надавалася. Інформація, наведена у довідці № 94, відсутня у комп`ютерній базі закладу. Вказаний у довідці від 13 березня

2015 року № 97 як її виконавець ОСОБА_10 був 09 лютого 2015 року мобілізований для проходження військової служби у Збройних силах України.

36. Відповідно до довідки № 1860, виданої 06 травня 2016 року Київським міським психоневрологічним диспансером № 4, ОСОБА_1 на обліку у лікаря-психіатра не перебуває.

37. 14 січня 2017 року Вишгородським ВП ГУ НП в Київській області внесено до ЄРДР відомості за № 12017110150000044 за заявою ОСОБА_1 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України (надання до Вишгородського ВДВС підробленої довідки про стан здоров`я заявниці).

38. У відповідності до висновку 6966 ДОП Вишгородського відділу поліції ГУНП в Київській області від 03 серпня 2017 року розгляд матеріалу ЖЄО

№ 8879 (щодо розповсюдження ОСОБА_2 та

ОСОБА_3 недостовірної інформації про стан здоров`я заявниці) за письмовою заявою ОСОБА_1 - закінчено.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

39. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

40. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

41. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

42. З огляду на межі доводів і вимог касаційної скарги постанова Київського апеляційного суду від 20 травня 2024 року переглядається в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 .

43. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).

44. У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

45. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

46. У частині першій статті 15 та частині першій статті 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

47. Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина друга статті 48 ЦПК України).

48. Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

49. Результат аналізу статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

50. Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку із позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

51. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

52. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

53. Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

54. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі

№ 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) (пункт 41), від 20 червня

2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178цс18) (пункт 49),

від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (провадження

№ 14-392цс18) (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) (пункт 31.4), від 12 грудня 2018 року у справі

№ 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18) (пункти 37, 54), від 30 січня

2019 року у справі № 552/6381/17-ц (провадження № 14-626цс18) (пункт 38),

від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (провадження

№ 14-61цс19) (пункт 31) та від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (провадження № 14-94цс19) (пункт 63)).

55. ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посилалась на те, що ОСОБА_2 , від імені якої на підставі довіреності діяв ОСОБА_3 , надали до Вишгородського ВДВС ГТУЮ в Київській області підроблений лист від 13 березня 2015 року № 97 щодо перебування ОСОБА_1 на обліку у психіатра, який містить недостовірну інформацію.

56. Апеляційний суд встановив, що саме ОСОБА_3 подав до Вишгородського ВДВС ГТУЮ в Київській області заяву від 28 квітня 2016 року, до якої долучив лист 13 березня 2015 року № 97 за підписом головного лікаря Київського міського психоневрологічного диспансеру № 4.

57. Відповідно до статті 237, частини третьої статті 238 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

58. Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

59. Частиною першою статті 1000 ЦК України визначено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

60. Відповідно до статті 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належать вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненими.

61. Частина перша статті 1004 ЦК України передбачає, що повірений зобов`язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення.

62. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , апеляційний суд правильно вказав, що за відсутності доказів того, що оспорювану інформацію ОСОБА_3 поширив за попереднім погодженням із ОСОБА_2 , або ж вона уповноважила його на вчинення цих дій, позовні вимоги заявлені до ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

63. З урахуванням обставин, встановлених у розглядуваній справі, висновки апеляційного суду, які є предметом оцінки у цьому касаційному провадженні, не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду

від 04 грудня 2019 року у справі № 760/8719/17.

64. Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм щодо оцінки доказів колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки апеляційним судом надано оцінку доказам відповідно до положень статті 89 ЦПК України.

65. Незгода заявниці із оскарженим судовим рішенням, висновками щодо встановлених обставин та оцінкою доказів не є підставою для скасування постанови апеляційного суду.

66. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

67. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

68. Доводи ОСОБА_2 у відзиві на касаційну скаргу про необхідність скасування постанови апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3 , не можуть бути враховані касаційним судом оскільки відповідачі своїм правом касаційного оскарження постанови апеляційного суду не скористались.

69. Постанова апеляційного суду, в оскарженій ОСОБА_1 частині, є достатньо вмотивованою та містить висновки суду щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

70. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що апеляційний суд ухвалив оскаржене судове рішення в частині вирішення вимог до ОСОБА_2 із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного

суду - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Шипович О. М. Осіян Є. В. Синельников