Історія справи

Постанова КЦС ВП від 20.09.2023 року у справі №306/2120/21
Постанова КЦС ВП від 20.09.2023 року у справі №306/2120/21

Постанова

Іменем України

20 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 306/2120/21

провадження № 61-12924св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Свалявська міська рада Закарпатської області, державний нотаріус Свалявської державної нотаріальної контори Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Дядюш Олена Олександрівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 29 квітня 2022 року

у складі судді Жиганської Н. М. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В.,

Кондора Р. Ю., Джуги С. Д.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Свалявської міської ради Закарпатської області, державного нотаріуса Свалявської державної нотаріальної контори Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ)

Дядюш О. О. про визнання права власності на спадкове майно.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її брат, ОСОБА_2 , який проживав на АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_2 заповіту не склав, і після смерті брата вона прийняла спадщину шляхом подання до Свалявської державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини від 15 травня 2021 року.

Для оформлення прав на спадкове майно (квартиру) позивачка звернулася до державного нотаріуса із заявою від 02 листопада 2021 року про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. Однак згідно з відповіддю державного нотаріуса Дядюша О. О. від 02 листопада 2021 року

№ 527/01-16/02-14 їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність правовстановлювальних документів на спадкове майно.

ОСОБА_1 зазначала, що 18 березня 2021 року ОСОБА_2 подав заяву до Свалявської міської ради про надання дозволу на приватизацію квартири, однак у зв`язку з його смертю неможливо зареєструвати право власності на нерухоме майно за особою, яка померла.

ОСОБА_1 вказувала, що є спадкоємицею за законом другої черги як рідна сестра спадкодавця ОСОБА_2 , для подальшого утримання та збереження спадкового майна бажає оформити право власності на спадкове майно після смерті брата, а тому просила визнати за нею право власності на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 29 квітня 2022 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із необґрунтованості заявлених позовних вимог, оскільки спадкодавець

у встановленому законом порядку на момент смерті не набув права власності на спірну квартиру.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

20 грудня 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 29 квітня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення мають формальний характер у зв?язку з фактичним необґрунтуванням відмови

у задоволенні позовної заяви. Заявниця вказує, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі. Апеляційний суд не взяв до уваги те, що до складу спадщини може входити нерухоме майно спадкодавця, право власності на яке належним чином не зареєстроване.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі

№ 289/1818/16-ц, від 02 лютого 2021 року у справі № 296/4642/19,

від 22 вересня 2021 року у справі № 227/3750/19, від 02 лютого 2022 року

у справі № 524/3501/20, від 24 лютого 2021 року у справі № 296/4642/19 та постанові Верховного Суду України від 11 грудня 2013 року у справі

№ 6-121цс13 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 11 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із Свалявського районного суду Закарпатської області.

30 січня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволеннюз таких підстав.

Фактичні обставини справи

ОСОБА_1 є рідною сестрою ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 проживав за адресою: АДРЕСА_1 .

18 березня 2021 року ОСОБА_2 подав до Свалявської міської ради заяву про надання дозволу на приватизацію зазначеної квартири.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Рішення про задоволення заяви ОСОБА_2 про здійснення приватизації квартири на момент смерті ОСОБА_2 . Свалявська міська рада не приймала.

02 листопада 2021 року державний нотаріус Свалявської державної нотаріальної контори відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру у зв`язку з відсутністю документів, які посвідчують право власності спадкодавця на нерухоме майно.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно із статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що

є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два

і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України

Частиною четвертою статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають у цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення

в дію цього Закону.

Відповідно до статей 3, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина, який постійно мешкає

у квартирі (будинку), відносно якої вирішується питання про передачу

у власність.

Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 затверджено Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян (далі - Положення), яким визначено порядок передання квартир багатоквартирних будинків, одноквартирних будинків, жилих приміщень

у гуртожитках, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму,

у власність громадян.

У пункті 17 цього Положення визначено, що громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня

1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» судам роз`яснено, що в разі непередання квартири (будинку) у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї лише в тому разі, коли наймач звертався

з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського житлового фонду, однак вона не була розглянута в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено за наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири наймачеві.

Право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутись до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою, яка підлягає розгляду названим органом у строк, передбачений чинним законодавством.

У тому разі, коли громадянин, який висловив волю на приватизацію займаної ним квартири, помер до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію, але після збігу встановленого частиною третьою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» строку, до його спадкоємців у порядку спадкування переходить право вимагати визнання за ними права власності на таку квартиру.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України

від 11 грудня 2013 року у справі № 6-121цс13.

У процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того,

з огляду на положення ЦПК України така функціональність суду має імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи

з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Подібний висновок зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18) зроблено висновок про те, що якщо спадкодавець не набув права власності на майно, проте розпочав процедуру його приватизації відповідно до чинного законодавства України,

а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації, а не права власності.

У справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_2 проживав за адресою: АДРЕСА_1 .

18 березня 2021 року ОСОБА_2 подав до Свалявської міської ради заяву про надання дозволу на приватизацію зазначеної квартири.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.

Єдиним спадкоємцем ОСОБА_2 є ОСОБА_1 .

Рішення про задоволення заяви ОСОБА_2 про здійснення приватизації квартири на момент смерті ОСОБА_2 . Свалявська міська рада не прийняла.

За встановлених обставин, Верховний Суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 має право на продовження приватизації спірної квартири, яка була розпочата за життя спадкодавцем, який помер до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію.

У пункті 11.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 червня

2023 року у справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22) зроблено висновок: «У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи

у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1,

80-81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від

01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 04 липня 2023 року

у справі № 233/4365/18 (пункт 31))».

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на вказане уваги не звернув та дійшов неправильного висновку про відмову

у задоволенні позову з тих підстав, що спадкодавець у встановленому законом порядку на момент смерті не набув права власності на спірну квартиру.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання за ОСОБА_1 права на продовження приватизації квартири АДРЕСА_2 , оскільки наймач (спадкодавець) за життя звернувся

з відповідною заявою до органу приватизації, але помер до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте

в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 29 квітня 2022 року та постанова Закарпатського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За таких обставин понесені ОСОБА_1 судові витрати в розмірі

4 086,00 грн зі сплати судового збору за подання позову, апеляційної та касаційної скарг слід стягнути з Свалявської міської ради Закарпатської області та державного нотаріуса Свалявської державної нотаріальної контори Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

(м. Івано-Франківськ) Дядюш О. О. на користь ОСОБА_1 , по 2 043,00 грн

з кожного.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 29 квітня 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 листопада 2022 року скасувати й ухвалити у справі нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Свалявської міської ради Закарпатської області, державного нотаріуса Свалявської державної нотаріальної контори Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Дядюш Олени Олександрівни про визнання права власності на спадкове майно задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 (місце реєстрації:

АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) право на продовження приватизації квартири

АДРЕСА_2 .

Стягнути із Свалявської міської ради Закарпатської області та державного нотаріуса Свалявської державної нотаріальної контори Південно-західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Дядюш Олени Олександрівни на користь ОСОБА_1 по 2 043,00 грн з кожного судових витрат.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов