Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.12.2018 року у справі №671/1006/17

Постанова

Іменем України

20 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 671/1006/17

провадження № 61-47582св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 01 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Купельського А. В., Спірідонової Т. В., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні частиною житлового будинку шляхом виселення.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті матері - ОСОБА_5, їй на праві спільної сумісної власності належить 25/100 житлового будинку з господарськими будівлями, житловою площею 195,6 кв. м, які розташовані по АДРЕСА_1. Крім неї є ще 5 співвласників вказаного житла.

Вказувала, що на прохання відповідача ОСОБА_2 (її племінниці) вона надала останній дозвіл на тимчасове проживання та реєстрацію у вказаному будинку. Після одруження ОСОБА_2 з ОСОБА_3 вона надала дозвіл і йому на проживання у будинку, а після народження у них дочки -- ОСОБА_4, остання також проживає у цьому будинку.

Зазначала, що ОСОБА_2 зареєстрована за спірною адресою з 14 серпня 1996 року, ОСОБА_3 - з 02 квітня 2006 року, ОСОБА_4 - з 10 жовтня 2014 року. Плату за проживання і користування приміщенням відповідачі їй не сплачують, а тільки проводять оплату за комунальні послуги, якими вони користуються.

У зв'язку з погіршенням стану здоров'я вона виявила бажання переселитися на постійне місце проживання до вказаного житлового будинку, тому у січні 2017 року направила відповідачам лист з проханням до 01 травня 2017 року звільнити будинок. Однак, незважаючи на попередження, вона не може вселитися до будинку через те, що відповідачі не бажають у добровільному порядку його звільнити.

Посилалася на те, що відповідачі, як тимчасові мешканці, які не є членами її сім'ї, незаконно обмежують її право власності та чинять перешкоди у користуванні належним їй майном.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд зобов'язати ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 не чинити перешкод у користуванні належною їй 25/100 частиною житлового будинку АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідачів з цього приміщення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 21 червня 2018 року у складі судді Бабій О. М. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 була вселена до спірного житла як член сім'ї своєї бабусі - ОСОБА_5, за життя останньої, а після її смерті члени сім'ї ОСОБА_2 були вселені та зареєстровані за згоди нового власника - ОСОБА_1, тобто вони користуються житлом на законнихпідставах.

При цьому суд вважав недоведеними посилання позивача про створення їй відповідачами перешкод у користуванні належним їй житловим будинком, оскількидоказів створення таких перешкод позивачем не надано, незаконність користування відповідачами спірним житлом у суді не доведена.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 01 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1. задоволено. Рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 21 червня 2018 року скасовано та ухвалено нове, яким позов ОСОБА_1. задоволено.

Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з житлового будинку АДРЕСА_1 без надання іншого житла.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що права відповідачів були похідними від прав власника, тому з припиненням права власності на спірний будинок ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, права на проживання у будинку припинилися й них. Апеляційний суд вважав, що на підтвердження позовних вимог позивач надала належні та допустимі докази, відповідачі не є членами сім'ї позивача, не ведуть спільне господарство, між ними відсутні будь-які письмові домовленості щодо проживання у спірному будинку, тому вони підлягають виселенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду та залишити у силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог, виселивши відповідачів із житлового приміщення без надання іншого житла, у той час як ОСОБА_1 заявляла вимогу не чинити їй перешкод у користуванні житлом шляхом виселення.

Вказують, що вони не чинять перешкод позивачу у користуванні будинком, таких доказів нею не надано. ОСОБА_2 вселилася до спірного будинку як член сім'ї своєї бабусі - ОСОБА_5, якій на той час належало житло, а ОСОБА_3 зареєструвався у будинку зі згоди позивача, яка стала власником після ОСОБА_5 Вважають, що вони користуються спірним житлом законно та немає підстав для їх виселення. Крім того, посилаються на те, що іншого житла вони не мають й їх виселення буде порушенням статті 47 Конституції України та статті 9 ЖК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2018 року ОСОБА_1подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи скарги є безпідставними та необґрунтованими. Вважає, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про виселення відповідачів зі спірного будинку, оскільки вона, як власник майна, може розпоряджатися ним на власний розсуд, а відповідачі безпідставно там проживають, оскільки не являються членами її сім'ї та їх право проживання припинилося із припиненням права власності ОСОБА_5

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Власником 25/100 частини будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_1, зазначену частину будинку вона успадкувала після смерті своєї матері - ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом (а. с. 5), витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а. с. 6).

За вказаною адресою ОСОБА_1 не проживає, що не заперечили сторони у справі.

За життя ОСОБА_5 її онука та племінниця позивача - ОСОБА_2 вселилась у спірне житло та була зареєстрована у ньому 14 серпня 1996 року.

До смерті ОСОБА_5 ОСОБА_2 доглядала за нею та проживала разом з нею, що підтвердили допитані у судовому засіданні у суді першої інстанції свідки.

Відповідач ОСОБА_3 (чоловік ОСОБА_2.) проживає у спірному житлі та зареєстрований у ньому з 02 квітня 2005 року зі згоди позивача, а ОСОБА_4 (дочка ОСОБА_2 та ОСОБА_3.) - зареєстрована з 10 жовтня 2014 року.

Факт реєстрації та проживання за спірною адресою відповідачів також сторонами визнається.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2, ОСОБА_3підлягає задоволенню, оскільки апеляційним судом скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Відповідно до положень статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною другою статті 64 ЖК Української РСР до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

У статті 116 ЖК Української РСР, якою керувалися суди, встановлено, що якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов'язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною.

Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Відповідно до статті 156 ЖК Української РСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку.

До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Встановивши, що ОСОБА_2 була вселена до 25/100 частини будинку АДРЕСА_1 як член сім'ї своєї бабусі - ОСОБА_5, за життя останньої та з її згоди, а після її смерті члени сім'ї ОСОБА_2 були вселені та зареєстровані за згоди нового власника - позивача ОСОБА_1, іншого житла не мають, районний суд дійшов обґрунтованого висновку, що вони користуються житлом на законнихпідставах.

При цьому суд вірно вказав, що позивач не довела факт створення відповідачами перешкод у користуванні належним їй житловим будинком, оскількидоказів створення таких перешкод позивачем не надано, незаконність користування відповідачами спірним житлом у суді не доведена, тому у задоволенні позову слід відмовити.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов ОСОБА_1, апеляційний суд вказав, що права відповідачів були похідними від прав попереднього власника, тому з припиненням права власності на спірний будинок ОСОБА_5 припинилися й права на житло у відповідачів. Апеляційний суд вважав, що на підтвердження позовних вимог позивач надала належні та допустимі докази, відповідачі не є членами сім'ї позивача, не ведуть спільного господарства, між ними відсутні будь-які письмові домовленості щодо проживання у спірному будинку, тому вони підлягають виселенню.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до частин першої та третьої статті 47 Конституції України кожен має право на житло.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (частина четверта статті 9 ЖК Української РСР).

У частині першій статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, зокрема, право кожної особи на повагу до свого житла.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування (пункти 42, 43). Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування (пункт 44 та рішення від 17 жовтня 2013 року у справі «Вінтерстайн та інші проти Франції», заява № 27013/07, підпункт «?» пункту 148 та пункт 155).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ухвалюючи судове рішення про виселення відповідачів із спірного житлового будинку без надання іншого житла, апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_2 була вселена до будинку у 1996 році як член сім'ї власника будинку (на той час ОСОБА_5), а ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - зі згоди позивача ОСОБА_1, тобто проживають у спірному будинку на законних підставах, а остання не надала доказів на підтвердження обставин, передбачених положеннями статті 116 ЖК Української РСР, для виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення.

Доказів того, що відповідачі чинять ОСОБА_1 будь-які перешкоди у користуванні належною їй 25/100 частиною житлового будинку АДРЕСА_1, вона судам також не надала.

Крім того, апеляційний суд не надав належної правової оцінки та не врахував того, що з моменту вселення ОСОБА_2 до спірного житлового приміщення пройшло більше двадцяти років, а ОСОБА_3 майже п'ятнадцять, відповідачі були належним чином зареєстровані у спірному житлі, протягом усього часу добросовісно користуються ним, вчиняють дії для його покращення, обґрунтовано вважаючи, що спірне житло перейде у власність ОСОБА_2 (нотаріально посвідчений заповіт ОСОБА_1 від 04 грудня 2008 року (а. с. 39)), іншого житла не мають, що позивачем не спростовано.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційний суд, ухваливши рішення про виселення відповідачів зі спірного будинку без надання іншого житла, не врахував пропорційність їх виселення, на важливості врахування якої наголошував ЄСПЛ (рішення від 24 квітня 2012 року у справі «Йорданова та інші проти Болгарії», заява № 25446/06, пункт 123, та рішення від 17 жовтня 2013 року у справі «Вінтерстайн та інші проти Франції», заява № 27013/07, пункт 156).

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, надав правильну правову оцінку наданим сторонами доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, оскільки вона не довела того, що відповідачі перешкоджають їй у користуванні частиною житлового будинку та наявність законних підстав для їх виселення, а суд апеляційної інстанції помилково скасував судове рішення, яке відповідає закону, є обґрунтованим та справедливим.

Посилання ОСОБА_1 про похідне право відповідачів на проживання від права ОСОБА_5, яка їх вселила і яка померла, є безпідставним, так як саме позивач дала згоду на вселення та реєстрацію у спірному житлі відповідачам: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ії доводи про те, що вона давала згоду на тимчасове проживання відповідачів не доведені, що є її процесуальним обов'язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Разом з тим ОСОБА_1звільнена від сплати судового збору на підставі пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судових збір».

Відповідно до частини сьомої статті 141 ЦПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 01 листопада 2018 року скасувати.

Рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 21 червня 2018 року залишити в силі.

Судові витрати, понесені ОСОБА_3 за подання касаційної скарги у розмірі 1 280 (тисячу двісті вісімдесят) гривень, компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В.Черняк