Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.07.2018 року у справі №275/530/17

Постанова

Іменем України

19 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 275/530/17

провадження № 61-36576св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), БілоконьО. В., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (після зміни назви - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»),

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області, у складі судді Руденка В. О., від 18 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Житомирської області, у складі колегії суддів: Талько О. Б., Коломієць О. С., Трояновської Г. С., від 29 березня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про визнання недійсними кредитного договору та заставної, зобов'язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31 березня 2008 року між нею та

АТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір № ZRCWGA00004306, відповідно до умов якого банк зобов'язувався надати їй кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу строком до 31 березня 2023 року включно у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у розмірі 59 112,50 доларів США, що у гривневому еквіваленті становило 252 500 грн, а також у розмірі 9112,5 доларів США на сплату страхових платежів, зі сплатою за користування кредитом 12% річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Зазначала, що банк скористався її необізнаністю та нерозумінням того, що означає винагорода за резервування ресурсів у розмірі 0,48% річних від суми зарезервованих ресурсів, чим фактично збільшив процентну ставку до 12,48 % річних. Крім того, вказувала що положення кредитного про винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 2% від суми кредиту є недійсними, оскільки це суперечить вимогам чинного законодавства України. Позивач вважає, що вона безпідставно сплатила

1 779,55 доларів США за резервування коштів, які мали б бути направлені на погашення кредиту та зменшення витрат на сплату процентів. На її думку, під час укладання кредитного договору відповідачем порушено норми статей 11, 15 Закону України «Про захист прав споживачів» та

пункти 2.1, 2.4, 2.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (далі - Правила). Перед підписанням договору банком не була надана позивачу інформація про умови кредитування, сукупну вартість кредиту та інша передбачена законом інформація, за відсутності якої вона не могла знати про те, що кредитний договір містить несправедливі умови. Надаючи кредит в іноземній валюті, банк не попередив її про настання валютних ризиків. Зазначала, що у відповідача відсутня індивідуальна ліцензія на видачу кредиту в іноземній валюті, що також є підставою для визнання спірного кредитного договору недійсним.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд визнати недійсним кредитний договір від 31 березня 2008 року № ZRCWGA00004306 та заставну від 31 березня 2008 року, зобов'язати банк зняти обтяження на предмет іпотеки, а також стягнути з відповідача на її користь збитки у подвійному розмірі у сумі 27 364,84 доларів США.

Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області

від 18 грудня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні умови вимоги є обгрунтованими та доведеними, оскільки умови кредитного договору є несправедливими та такими, що суперечать Правилам та нормам чинного законодавства України. Проте позивач звернулась до суду з пропуском строку позовної давності та не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона дізналась про порушення своїх прав протягом останніх трьох років до дати звернення з позовом до суду.

Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 29 березня

2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову з інших правових підстав.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем не доведено, що під час укладання спірного кредитного договору відповідач ввів її в оману щодо обставин, які мають істотне значення та не надав їй всю інформацію щодо умов кредитування. Разом із тим, апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції у частині невідповідності спірного кредитного договору вимогам законодавства у частині встановлення винагороди за надання кредитних коштів та відмовою у задоволенні позову у цій частині у зв'язку із пропуском позивачем строку позовної давності.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог або направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди надали неправильну оцінку доводам позивача щодо того, що нею не пропущено строк позовної давності, оскільки про порушення свого права вона дізналась у 2016 році під час судового розгляду справи за позовом банку до неї про стягнення кредитної заборгованості, а саме: з анкети-заяви позичальника з виправленнями, внесеними без її відома, та рішення про надання кредиту у гривні. Постановою Вищого адміністративного суду України від 03 березня 2016 року у справі № К/800/59852/14 встановлено, що договір кредитування містить несправедливі умови кредитування, про які споживач не міг знати на час його підписання, оскільки банком не було надано необхідну, доступну, достовірну, повну та своєчасну інформацію. Зазначені обставини не підлягають доказуванню, проте це залишилось поза увагою судів попередніх інстанцій. Генеральна ліцензія дозволяє банкам залучати кошти в іноземній валюті та розміщувати їх на валютному ринку України, у тому числі і для надання кредитів, але не дозволяє використовувати кредити в іноземній валюті як засіб платежу та застави, а тому апеляційний суд зробив неправильний висновок про те, що видача кредиту була здійснена у відповідності до вимог законодавства.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Під час розгляду справи суди встановили, що 31 березня 2008 року між

АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір

№ ZRCWGA00004306, за умовами якого позичальнику надано грошові кошти у розмірі 59 112, 50 доларів США строком по 31 березня 2023 року зі сплатою 12% річних.

З метою забезпечення належного виконання умов кредитного договору

31 березня 2008 року між банком та ОСОБА_4 укладений договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1

Цього ж дня між ОСОБА_4 та іпотекодавцем підписано заставну, відповідно до якої у разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язання іпотекодержатель набуває право звернення на іпотечне майно.

Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Обман має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними длявчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

За змістом частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановивши, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх його істотних умов, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним та відповідало їх внутрішній волі, позичальник на момент підписання договору не заявляла додаткових вимог щодо його змісту, у подальшому виконувала умови договору, апеляційний суд дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог у цій частині.Кредитний договір містить повну інформацію щодо умов кредитування: розмір процентної ставки та послуг банку за надання кредиту, строки платежів та порядок погашення кредиту, у додатку № 1 до кредитного договору, який підписаний ОСОБА_4, зазначена загальна вартість кредиту та його складових, вказаний розмір щомісячних платежів та строки їх внесення.

Колегія судів погоджуються з висновками апеляційного суду про те, що банк отримав у встановленому законом порядку банківську ліцензію (генеральну) та письмовий дозвіл Національного банку України і станом на час укладання кредитного договору мав право на здійснення валютних операцій та укладання кредитних договорів в іноземній валюті, при цьому наявність в уповноваженого банку індивідуальної ліцензії на здійснення разової валютної операції не є необхідною.

Разом із тим, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що умови спірного кредитного договору у частині встановлення винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2% від суми наданого кредиту не відповідають вимогам чинного законодавства України.

Відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Згідно з пунктом 3.6 Правил (які були чинними на час укладення спірного договору) банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа (кредитор) довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Встановивши, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку позовної давності, оскільки кредитний договір, відповідно до пункту 8.1 якого була встановлена винагорода за надання фінансового інструменту, було укладено між сторонами та підписано позивачем 31 березня 2008 року, а до суду позивач звернулась у липні 2017 року.

Інші посилання касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції в силу положень статті 400 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги та зміст оскарженого судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Житомирської області від 29 березня

2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников О. В. Білоконь С. Ф. Хопта