Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.09.2018 року у справі №461/3567/16

Постанова

Іменем України

19 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 461/3567/16

провадження № 61-12793св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідачі: Прокуратура Львівської області, Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ у Херсонській області,

третя особа - Залізничний відділ поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану його представником ОСОБА_5, на рішення Апеляційного суду Херсонської області від 11 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Склярської І. В., Базіль Л. В., Пузанової Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_5 звернувся з позовом до Прокуратури Львівської області, Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ у Херсонській області (далі - Регіональний сервісний центр МВС у Херсонській області), третя особа - Залізничний відділ поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - Залізничний ВП ГУ НП у Львівській області), про звільнення майна з-під арешту.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що постановою слідчого СВ Прокуратури Львівської області від 23 травня 2011 року в рамках досудового розслідування кримінальної справи № 181-0311 було накладено арешт на належний йому автомобіль MAN LE 150C, державний номер НОМЕР_1, шляхом заборони на проведення будь-яких реєстраційних операцій.

У 2013 році з кримінальної справи № 181-0311 виокремлено кримінальну справу № 181-0062 та передано до СВ Залізничного РВ ЛМУ ГУ МВС України. На час звернення з позовом зазначене кримінальне провадження перебуває у слідчого Залізничного ВП ГУ НП у Львівській області Жовківської С. І. (кримінальне провадження № 12012150060001674 від 05 серпня 2013 року).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 11 травня 2016 року відмовлено в знятті арешту в порядку кримінально-процесуального законодавства та роз'яснено право на звернення до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту в порядку цивільного судочинства.

Позивач стверджував, що накладенням арешту на належний йому автомобіль у рамках кримінального провадження, в якому він не є учасником, а арештований автомобіль не є речовим доказом, порушено його право власності, яке має захищатися шляхом звільнення майна з-під арешту в порядку цивільного судочинства, виходячи з позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 15 травня 2013 року у справі № 6-26цс13, та положень пункту четвертого постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 року № 6 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» (в редакції від 30 червня 1978 року № 5).

У зв'язку з викладеним позивач просив звільнити з-під арешту та зняти заборону на проведення реєстраційних операцій (реєстрація, перереєстрація, зняття з обліку), накладену постановою СВ прокуратури Львівської області від 23 травня 2011 року в рамках кримінальної справи № 181-0311, щодо належного йому автомобіля марки MAN LE 150C, номер шасі НОМЕР_2, державний номер НОМЕР_1, який перебуває на обліку в Регіональному сервісному центрі МВС у Херсонській області; зобов'язати Регіональний сервісний центр МВС у Херсонській області скасувати накладену заборону на проведення реєстраційних операцій (реєстрація, перереєстрація, зняття з обліку) на зазначений автомобіль.

Рішенням Генічеського районного суду Херсонської області від 08 грудня 2016 року позов задоволено.

Звільнено з-під арешту та знято заборону на проведення реєстраційних операцій (реєстрація, перереєстрація, зняття з обліку) автомобіля марки MAN LE 150C, номер шасі НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_1, належного ОСОБА_4, яка накладена постановою старшого слідчого СВ прокуратури Львівської області Сапуцького Р. Я. від 23 травня 2011 року в кримінальній справі № 181-0311.

Зобов'язано Регіональний сервісний центр МВС у Херсонській області скасувати заборону на проведення реєстраційних операцій (реєстрація, перереєстрація, зняття з обліку) автомобіля марки MAN LE 150C, номер шасі НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_1.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 не є учасником кримінального провадження, у якому накладено заборону на проведення реєстраційних операцій щодо належного йому автомобіля, цей автомобіль не визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні, а тому накладення такої заборони є протиправним та порушує право власності позивача.

Крім того, суд першої інстанції посилався на те, що в діях ОСОБА_4 не встановлено неправомірної поведінки при купівлі транспортного засобу, майно придбано у законний спосіб, належним чином оформлено правовстановлюючі документи, сплачено відповідний податок за проведення перереєстрації транспортного засобу, сплачено всі інші передбачені законом платежі, тобто автомобіль у власність набуто правомірно. Право власності позивача на транспортний засіб не оспорюється; підставою винесеної слідчим постанови про заборону вчиняти реєстраційні дії щодо автомобіля є неправомірні дії інших осіб, які мали місце при первинній реєстрації належного позивачу транспортного засобу на території Львівської області, наявність заборони на проведення реєстраційних операцій щодо автомобіля; таких осіб визнано винними у скоєнні злочинів та притягнуто до кримінальної відповідальності вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 01 липня 2013 року.

У зв'язку з викладеним суд першої інстанції вважав, що накладення заборони здійснення реєстраційних дій щодо належного позивачу автомобіля обмежує його право власності, яке підлягає захисту та відновленню.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 11 квітня 2017 року апеляційну скаргу Регіонального сервісного центру МВС у Херсонській області задоволено.

Рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 08 грудня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд посилався на відсутність доказів того, що позивач не був учасником у кримінальному провадженні, в рамках якого накладено заборону на проведення реєстраційних операцій щодо належного йому автомобіля, а сам автомобіль не визнавався речовим доказом у цьому кримінальному провадженні, а також доказів того, що позивач правомірно набув у власність автомобіль.

При цьому в рішенні апеляційного суду зазначено, що суд першої інстанції безпідставно встановив обставини, які не підтверджені матеріалами цивільної справи, а саме щодо ухвалення вироку Шевченківського районного суду м. Львова від 01 липня 2013 року.

Разом із тим апеляційний суд посилався на лист Залізничного РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області від 06 березня 2015 року № 16/14-3290, яким ОСОБА_4 повідомлено, що заборона на проведення реєстраційних операцій із належним йому транспортним засобом накладена у зв'язку з несплатою передбаченого Законом України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» податку під час проведення його первинної реєстрації, а зняття такої заборони можливе лише після сплати податку з власників транспортних засобів або після ухвалення остаточного рішення у кримінальному провадженні. При цьому суд вказував на відсутність доказів оскарження дій слідчого про відмову в скасуванні накладення заборони на проведення реєстраційних операцій щодо транспортного засобу позивача.

Крім того, апеляційний суд зазначав, що суд першої інстанції усупереч вимогам пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 червня 1978 року № 5 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» не залучив до участі в справі особу, в інтересах якої накладено арешт на транспортний засіб позивача, якою є фіскальна служба. Відповідачі прокуратура Львівської області та Регіональний сервісний центр МВС України в Херсонській області не є особами, в інтересах яких накладена заборона на проведення реєстраційних операцій, а тому відсутні підстави задовольняти позовні вимоги про звільнення з-під арешту та зняття заборони на проведення реєстраційних операцій.

Водночас вказував, що суд першої інстанції не звернув уваги на невідповідність позовних вимог змісту постанови слідчого, якою не накладався арешт на майно позивача. Арешт на автомобіль позивача накладено не було, ОСОБА_4 продовжує вільно володіти та користуватися ним з обмеженням права зняття з реєстрації транспортного засобу, однак таке обмеження не визнане у передбаченому законом порядку незаконними чи протиправними.

У травні 2017 року ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_5 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції оскаржувалося в апеляційному порядку лише в частині зобов'язання Регіонального сервісного центру МВС у Херсонській області скасувати заборону на проведення реєстраційних дій щодо автомобіля позивача, однак апеляційний суд усупереч вимогам статті 303 ЦПК України 2004 року вийшов за межі доводів апеляційної скарги та переглянув оскаржуване рішення повністю, не навівши при цьому мотивів про допущені судом першої інстанції неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

У касаційній скарзі також зазначено, що апеляційний суд не врахував позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 15 травня 2013 року у справі № 6-26цс13, згідно з якою право власності особи, яка не є учасником кримінального провадження, має захищатися шляхом звільнення цього майна з-під арешту і законодавство про захист права власності поширюється на ці правовідносини. Аналогічну позицію містить і пункт четвертий постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 року № 6 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» (в редакції від 30 червня 1978 року № 5). Висновки Верховного Суду України відповідно до частини першої статті 360-7 ЦПК України 2004 року мають враховуватися судами, однак апеляційний суд в оскаржуваному рішенні не навів жодних мотивів відступлення від зазначених висновків.

Також вказано про безпідставність тверджень апеляційного суду про відсутність доказів оскарження дій слідчого щодо відмови в скасуванні накладення заборони на проведення реєстраційних операцій з автомобілем позивача, оскільки в матеріалах справи є ухвала Залізничного районного суду м. Львова від 11 травня 2016 року, якою відмовлено в знятті арешту в порядку кримінально-процесуального законодавства та роз'яснено право на звернення до суду з позовом в порядку цивільного судочинства.

Зазначено і про безпідставність тверджень апеляційного суду щодо недоведеності того, що позивач не є учасником у кримінальному провадженні, в рамках якого накладено заборону на проведення реєстраційних операцій щодо належного йому автомобіля, а сам автомобіль не визнавався речовим доказом у цьому кримінальному провадженні, а також доказів того, що позивач правомірно набув у власність автомобіль. Зокрема, вказано, що в матеріалах справи є копія свідоцтва про реєстрацію права власності ОСОБА_4 на автомобіль, зазначене право власності не оспорюється та не підлягає додатковому підтвердженню. Також зазначено, що позивач не є стороною в кримінальному провадженні, що правильно встановив суд першої інстанції, та не повинен доводити правомірність набуття ним права власності на автомобіль.

Крім того, у касаційній скарзі зазначено, що висновки суду апеляційної інстанції про неналежність відповідачів та необхідність залучення до участі у справі органу фіскальної служби є помилковими, оскільки арешт автомобіля не пов'язаний з його майбутньою конфіскацією в дохід держави, а отже відповідачами повинні бути процесуально зацікавлені органи, які наклали такий арешт.

Також зазначено, що апеляційний суд не врахував відсутність у позивача обов'язку доводити правомірність дій слідчого під час накладення арешту на його автомобіль, оскільки право власності є непорушним і в спорах про захист права власності об'єктом доказування є лише факт порушення такого права.

У серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення Регіонального сервісного центру МВС у Херсонській області на касаційну скаргу, в яких відповідач просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду без змін.

У запереченнях зазначено, що тільки слідчий, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, уповноважений скасувати постанову слідчого про накладення арешту на транспортний засіб позивача. При цьому вказано, що постанова слідчого про накладення арешту діє та не скасована в передбаченому законом порядку, а тому у випадку залишення в силі рішення суду першої інстанції, коли орган, який наділений КПК України повноваженнями знімати арешт, ще не зняв арешт (а можливо і не зніме його) і рішення суду, яким зобов'язано Регіональний сервісний центр МВС у Херсонській області скасувати заборону на проведення реєстраційний операцій, що означає вилучити інформацію про обмеження з Єдиного державного реєстру МВС до моменту його фактичного припинення дії. Вчинення таких дій є порушенням вимог статті 34 Закону України «Про дорожній рух»; неможливо припинити дію арешту лише скасуванням запису про його наявність в Єдиному державному реєстрі МВС, оскільки постанова слідчого про його накладення не буде змінена і автомобіль залишиться арештованим. Лише після скасування арешту автомобіля позивача в порядку, передбаченому КПК України, стане можливим вилучення інформації про арешт Єдиного державного реєстру МВС.

Регіональний сервісний центр МВС у Херсонській області вважав, що рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм законодавства.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

27 лютого 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 11 листопада 2010 року за ОСОБА_4 зареєстрований транспортний засіб MAN LE 150C, номер шасі НОМЕР_2, державний номерний знак НОМЕР_1 та видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3.

Постановою старшого слідчого слідчого відділу прокуратури Львівської області Сапуцького Р.Я. від 23 травня 2011 року накладено заборону на проведення реєстраційних операцій (реєстрація, перереєстрація, зняття з обліку), зокрема, щодо належного позивачу автомобіля.

Зазначену постанову винесено в рамках досудового слідства у кримінальній справі № 181-0311, порушеній щодо службових осіб Львівського ВРЕР УДАІ ГУМВС України у Львівській області за фактом зловживання службовим становищем та перевищення службових повноважень за ознаками злочинів, передбачених частиною третьою статті 364, частиною першою статті 365 КК України та за фактом підроблення документів та використання невстановленими особами підроблених документів за ознаками злочинів, передбачених частинами першою, третьою статті 358 КК України.

Заборону накладено до вирішення питання у справі.

У постанові зазначено, що в ході досудового слідства встановлено, що у період 2008 - 2010 років у Львівському відділі реєстраційно-екзаменаційної роботи УДАІ ГУМВС України у Львівській області проведено реєстрацію транспортних засобів у 235 випадках частково без сплати податку з власників транспортних засобів, що реєструються вперше в Україні, а у 1 711 випадках - повністю без сплати такого податку, внаслідок чого до місцевого бюджету не сплачено податків на загальну суму 45 578 100,00 грн.

Відповідно до листа Центру надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування Генічеського, Новотроїцького та Іванівського районів ГУ МВС України у Херсонській області від 29 січня 2015 року вих. № 6/43-45 позивачу повідомлено про відмову в знятті з обліку MAN LE 150C, державний номерний знак НОМЕР_1, на підставі пункту 41 постанови Кабінету Міністрів України № 1388 у зв'язку з тим, що постановою слідчого прокуратури Львівської області від 23 травня 2011 року на автомобіль накладено арешт.

31 травня 2103 року до СВ Залізничного РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області надійшла кримінальна справа № 181-0062 за фактом шахрайства, вчиненого в особливо великих розмірах, підроблення документів та використання невстановленими особами завідомо підроблених документів, за ознаками злочинів передбачених частиною четвертою статті 190, частинами першою, третьою статті 358 КК України. Ця кримінальна справа виділена з кримінальної справи №181-0311.

Цього ж дня відомості про вказане кримінальне правопорушення внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12013150060001674.

05 серпня 2013 року матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні №12013150060001674 від 31 травня 2013 року об'єднані з матеріалами досудового розслідування №12013150060001639 від 28 травня 2013 року.

ОСОБА_8 звернувся до слідчого судді Залізничного районного суду м. Львова з клопотанням про зняття арешту, накладеного постановою слідчого Прокуратури Львівської області від 23 травня 2011 року у кримінальній справі № 181-0311, на автомобіль МАN LE 150C, державний номерний знак НОМЕР_1, посилаючись на те, що накладений арешт порушує його права як власника цього автомобіля.

Ухвалою слідчого судді Залізничного районного суду м. Львова від 11 року 2016 року відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_4 (справа № 462/2584/16-к).

Ухвала слідчого судді мотивована тим, що арешт на автомобіль ОСОБА_8 був застосований під час проведення досудового слідства до дня набрання чинності КПК України 2012 року, і тому продовжує свою дію до моменту його зміни, скасування чи припинення у порядку, що був передбачений нормами КПК України 1960 року. Частина шоста статті 126 КПК України 1960 року передбачала, що накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. Таким чином, з даним клопотанням ОСОБА_4 необхідно було звернутися до слідчого Залізничного ВП ГУНП України у Львівській області Жовківської С. І., в провадженні якої перебуває кримінальне провадження, а не до слідчого судді.

Разом із тим в ухвалі ОСОБА_4 роз'яснено, що у випадку відмови слідчим у задоволенні його клопотання про зняття арешту майна, він не позбавлений права звертатися до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту в цивільно-правовому порядку з урахуванням позицій, наведених у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2013 року в справі № 6-26цс13.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).

Зміст права власності визначений в статті 317 ЦК України, у частині першій якої передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Частиною четвертою цієї статті передбачено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частинами першою, другою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Зокрема, особа може бути обмежена у здійсненні права власності під час проведення досудового слідства у кримінальній справі у порядку, встановленому КПК України.

Як уже зазначалося, спірні правовідносини виникли у зв'язку з накладенням заборони на проведення реєстраційних операцій щодо належного позивачу автомобіля у рамках кримінального провадження. Постанова про накладенням заборони на проведення реєстраційних операцій в тому числі і щодо належного позивачу автомобіля винесена слідчим прокуратури у порядку, передбаченому КПК України 1960 року.

КПК України 1960 року передбачені випадки тимчасового обмеження права приватної власності особи. Зокрема, таке обмеження могло здійснюватися шляхом визнання об'єкта права власності речовим доказом у справі (статті 78, 79 КПК України 1960 року) або накладенням арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт, яке здійснюється з метою забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна (стаття 126 КПК України 1960 року).

КПК України 1960 року також передбачено порядок закінчення дії обмеження права приватної власності особи: у статті 81 визначено порядок вирішення питання про речові докази після ухвалення остаточного рішення у справі, а у частині шостій статті 126 - скасування арешту, накладеного в порядку цієї статті.

Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, у рамках кримінальної справи № 181-0311 постановою слідчого Прокуратури Львівської області від 23 травня 2011 року накладено заборону на проведення реєстраційних операцій (реєстрація, перереєстрація, зняття з обліку) належного ОСОБА_4 автомобіля. При винесенні постанови слідчий керувався статтею 130 КПК України 1960 року, якою передбачено порядок складання та зміст постанови слідчого і прокурора. Посилань на інші статті КПК України 1960 року, зокрема, і ті, якими передбачено накладення арешту на майно, постанова не містить.

Зміст зазначеної постанови слідчого свідчить про те, що накладення арешту на автомобіль позивача не мало місця. Водночас цією постановою обмежено право позивача розпоряджатися цим автомобілем у зв'язку із накладенням заборони на проведення реєстраційних операцій щодо нього, що унеможливлює відчуження цього автомобіля позивачем.

При цьому у постанові зазначено, що накладення заборони на проведення реєстраційних операцій щодо автомобіля, в тому числі і автомобіля позивача, накладено до вирішення питання у справі.

Розглядаючи справу по суті, апеляційний суд не встановив чи закінчено розгляд кримінальної справи, в рамках якої було накладено заборону на проведення реєстраційних операцій щодо автомобіля позивача, хоча міг та повинен був встановити цю обставину. Апеляційний суд лише здійснив формальне посилання на те, що суд першої інстанції безпідставно встановив факт ухвалення вироку в справі, в рамках якої було накладено заборону на проведення реєстраційних операцій щодо автомобіля позивача.

Разом із тим суд апеляційної інстанції не встановив, чи був ОСОБА_4 учасником кримінального провадження, в рамках якого було накладено заборону на проведення реєстраційних операцій щодо його автомобіля, чи був цей автомобіль визнаний речовим доказом у справі та з якою метою щодо нього накладено заборону проведення реєстраційних операцій.

Ці обставини мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, щодо безпідставного порушення та обмеження права власності ОСОБА_4, на які він посилався в позовній заяві.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межахкасаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, оскільки апеляційний суд не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, не дослідив та не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно урахувати вищевикладене, надати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін. При цьому, у разі встановлення факту порушення чи обмеження права власності позивача суд повинен врахувати, що ОСОБА_4 використав всі передбачені кримінальним процесуальним законодавством способи захисту порушеного права власності, оскільки звертався до суду та слідчого з клопотаннями про зняття арешту з його автомобіля, в задоволенні яких відмовлено.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану його представником ОСОБА_5, задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Херсонської області від 11 квітня 2017 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

В. В. Пророк

С. П. Штелик