Історія справи

Постанова КЦС ВП від 19.03.2025 року у справі №607/10326/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2025 року

м. Київ

справа № 607/10326/22

провадження № 61-12588св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О., Гудими Д. А., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач ? ОСОБА_1 ,

відповідач ? ОСОБА_2 ,

треті особи: Тернопільська районна державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Тернопільського нотаріального округу Береш Сергій Миколайович,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 квітня 2024 року у складі судді Дзюбича В. Л. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 серпня 2024 року у складі колегії суддів: Костіва О. З., Гірського Б. О., Храпак Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Тернопільська районна державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Береш С. М., про визнання заповіту недійсним.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 04 березня 2022 року вона звернулась до Тернопільської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті батька. На момент звернення державний нотаріус Темнікова Л. Г. уже відкрила спадкову справу № 75/2022 за заявою ОСОБА_2 . Нотаріус повідомила, що 15 жовтня 2020 року її батько склав заповіт, яким заповів все своє майно ОСОБА_2 .

Оскільки вона є єдиною дитиною та єдиним спадкоємцем першої черги ОСОБА_3 , вказаний заповіт порушує її права та законні інтереси. Крім того, 23 січня 2004 року попередній заповіт батька був складений на її користь.

Вказує, що заповіт, посвідчений від імені ОСОБА_3 15 жовтня 2020 року за реєстраційним номером 3505 приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Береш С. М. на користь ОСОБА_2 є недійсним з підстав, визначених частиною першою статті 225 ЦК України, оскільки внаслідок стійкого хронічного психічного захворювання ОСОБА_3 станом на момент посвідчення спірного заповіту не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

З 2005 року її покійний батько хворів на цукровий діабет II типу, важкий перебіг. У 2013 році він переніс ішемічний інсульт та стентування, який на фоні інших супутніх хронічних захворювань порушив його здатність усвідомлювати значення своїх дій, адекватно сприймати дійсність та свідомо керувати своїми діями. Прогресуючі ускладнення захворювання суттєво погіршували стан здоров`я батька.

У 2016 році покійний ОСОБА_3 потрапив у психоневрологічне відділення № 2 Тернопільської обласної комунальної психоневрологічної лікарні (ТОКПНЛ), де він перебував два місяці, спочатку з діагнозом: геморагічний інсульт в лівій гемісфері головного мозку гострий період з вираженою сенсорно-амнестичною афазією, змішана енцефалопатія з вираженою мозковою симптоматикою, надалі проводили лікування у спеціалізованій палаті закритого типу психоневрологічної терапії.

Після курсу лікування батька, вона разом з матір`ю ОСОБА_4 на новорічні свята 2016-2017 років забрали ОСОБА_3 з лікарні. Стан його психічного та фізичного здоров`я на той час були дуже важкими. Лише системний та дбайливий догляд його сім`ї (її та її матері) зробили можливим його повернення додому, оскільки лікарі не давали гарантій, що він зможе повернутись до звичного повноцінного життя.

У подальшому, ще неодноразово, переважно в приватному порядку, ОСОБА_3 проходив інтенсивні курси психоневрологічної терапії. Кожного року батько проходив також обстеження магнітно-резонансної томографії (МРТ) з дослідженням змін головного мозку.

Починаючи з 2016 року їй та її матері було важко з покійним батьком, оскільки у нього були часті провали у пам`яті, він не впізнавав людей, в тому числі і їх, почалася агресивна поведінка зі сторони ОСОБА_3 . Це були наслідки стійкого хронічного психічного захворювання. Покійний ОСОБА_3 часто відмовлявся від лікування. Були випадки, коли він втікав з дому у хатньому одязі, ? просто йшов 8-9 кілометрів, а її мати ловила його і за допомогою інших людей просила поїхати у лікарню. Вона та ОСОБА_4 намагалися завжди підтримувати спокійну домашню атмосферу для ОСОБА_3 , не суперечачи йому практично ні у чому, оскільки у спілкуванні будь-які конфлікти та суперечки могли викликати у нього неадекватну агресію чи перепад настрою.

На момент посвідчення оспорюваного заповіту 15 жовтня 2020 року ОСОБА_3 не був визнаний недієздатним, однак уже хворів на психічні розлади. У нього спостерігались хронічна ішемія головного мозку змішаного генезу, наслідки внутрішньочерепного крововиливу, органічний емоційно-лабільний розлад з метаморфопсичними розладами. У зв`язку із своїм хворобливим станом ОСОБА_3 неадекватно сприймав дійсність, себе, свої дії та їх наслідки.

ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 , який посвідчений 15 жовтня 2020 року за реєстраційним номером 3505 приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Береш С. М. на користь ОСОБА_2 .

Короткий зміст судових рішень у справі

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 12 серпня 2024 року, позов задоволено.

Визнано недійсним заповіт ОСОБА_3 , який посвідчений 15 жовтня 2020 року за реєстраційним номером 3505 приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Береш С. М. на користь ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 992,40 грн сплаченого позивачем судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України суд відповідно до пункту 2 статті 105 ЦПК України, для встановлення психічного стану особи зобов`язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу, висновок якої у даному випадку є належним доказом, який містить інформацію щодо предмета доказування. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають інше побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

За клопотанням позивача судом була призначена посмертна судово-психіатрична експертиза та складено висновок № 787 від 30 листопада 2023 року. За результатами проведеного дослідження, з урахуванням усіх наданих на експертизу об`єктів дослідження, експерт дійшов до висновків, що ОСОБА_3 на період часу, який відноситься до 15 жовтня 2020 року виявляв ознаки психічних розладів внаслідок органічного ураження головного мозку (геморагічний інсульт 2016 році) з вираженим психоорганічним синдромом (інтелектуально-мнестичні та емоційно-вольові порушення), що досягають рівня недоумства, тому він не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Заперечуючи проти висновку експертизи, відповідачем було подано клопотання про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи (нова редакція) від 27 березня 2024 року, яке мотивоване неповнотою вказаного висновку, а також необґрунтованістю та неузгодженістю дослідницької частини і зроблених висновків.

Щодо неповноти, зокрема вказується на те, що експертами не була досліджена амбулаторна карта хворого ОСОБА_3 з амбулаторії за місцем проживання, суд зауважив, що зі змісту висновку № 787 від 30 листопада 2023 року та допиту експертів, проведеного в судовому засіданні, вбачається, що експертами взято до уваги амбулаторну карту № 516829 хворого ОСОБА_3 , заведену в Тернопільській центральній районній лікарні по місцю проживання хворого. Амбулаторна карта № 516829 хворого ОСОБА_3 знаходиться в матеріалах справи та описана як предмет дослідження в описовій частині висновку судово-психіатричної експертизи № 787 від 30 листопада 2023 року.

Щодо відсутності у дослідницькій частині висновку № 787 від 30 листопада 2023 року опису пояснень позивача та допитаних судом свідків, то експерти, відповідаючи на питання представника відповідача адвоката Майки А. Б., зазначили, що вказані пояснення мають суб`єктивний та суперечливий характер, а тому не є інформативними для експертного дослідження.

Щодо вказівки у клопотанні на відсутність дослідження пояснень відповідача та нотаріуса, який посвідчував оспорюваний заповіт від 15 жовтня 2020 року, то суд зауважує, що жодна сторона у ході підготовчих та судових засідань не заявляла клопотання про допит приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Береша С. М. Крім того, ОСОБА_2 не скористалась своїм правом надати суду особисті пояснення щодо обставин справи, тоді як суд розглядає справи з урахуванням принципу диспозитивності, закріпленого у статті 11 ЦПК України. З тих же підстав суд вважає необґрунтованою вказівку відповідача на те, що експерти не зробили спроби відшукати медичну документацію з приватної психіатричної клініки, де міг спостерігатись ОСОБА_3 .

Щодо вказівки про проведення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи на відсутність у матеріалах експертного дослідження відповідної медико-експертної справи, яка могла бути заведена при присвоєні групи інвалідності ОСОБА_3 у 2018 році, то сторона відповідача не подавала у встановлені процесуальним законом строки клопотання про витребування таких доказів, зокрема: медико-експертну справу, заведену при встановленні групи інвалідності згідно з висновком МСЕК; протоколів психіатричного огляду 18 березня 2021 року; медичних документів про отримане лікування у приватній психіатричній клініці. За таких умов посилання на неповноту проведеного дослідження при складанні висновку № 787 від 30 листопада 2023 року, як на підставу для проведення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, є необґрунтованим. При цьому, експерт, який не є стороною провадження, не наділений повноваженнями щодо збирання доказів, в тому числі і шляхом їх витребування. Усі докази, які підлягають дослідженню експертом, надаються експерту виключно судом, який залучив експерта (експертну установу) для проведення експертизи.

Щодо посилання у клопотанні на те, що при складанні висновку № 787 від 30 листопада 2023 року не було досліджено матеріали цивільної справи № 607/18049/20, кримінального провадження № 607/8538/16к, цивільної справи № 607/12186/16-ц, цивільної справи №607/4016/21, цивільної справи 607/24063/21, суд зазначив, що досліджені судом матеріали містять ряд процесуальних документів підписаних із зазначенням прізвища ОСОБА_3 , однак вказані документи не містять інформації про рівень сприйняття, розуміння та усвідомлення ОСОБА_3 викладених у них відомостей. Рівень усвідомленого користування процесуальними правами учасника цивільного процесу не може бути досліджений з самого лише підпису на документах. Разом з тим на підставі огляду матеріалів справи встановлено, що особисто ОСОБА_3 не був присутній в судових засіданнях після 2016 року.

Документальне оформлення висновку посмертної судово-психіатричної експертизи Тернопільської філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України № 787 від 30 листопада 2023 року в цілому відповідає вимогам Інструкції затвердженої наказом МОЗ України від 28 липня 2014 року № 527, яка затверджує форму висновку судового психіатричного експерта № 100/о. При цьому, рівень кваліфікації та повноваження експертів Бондаренко О. М. та Косовської Л. В. не викликають у суду сумнівів та можуть бути перевірені згідно з Державного реєстру атестованих судових експертів, що сформований згідно з наказом Міністерства юстиції України № 897/5 від 28 березня 2016 року.

Згідно з дослідницької частини висновку судово-психіатричної експертизи №787 від 30 листопада 2023 року на період, який відноситься до 15 жовтня 2020 року ОСОБА_3 виявляв ознаки психічних розладів внаслідок органічного ураження головного мозку (геморагічний інсульт 2016 року) з вираженим психоорганічним синдромом (інтелектуально-мнестичні та емоційно-вольові порушення), що досягають рівня недоумства. При відповіді на перше питання поставлене в ухвалі від 07 вересня 2023 року про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи експерти вказали саме цей діагноз. Разом із тим наявність у МКХ-10 діагнозів під маркуваннями F06, F07 та F09 свідчить про те, що не лише і не виключно деменція належить до психічних розладів внаслідок органічного ушкодження головного мозку. З огляду на наведене суд приходить до переконання, що відсутність у висновку судово-психіатричної експертизи № 787 від 30 листопада 2023 року діагнозу «деменція» не свідчить про суперечність висновку Міжнародній статистичній класифікації хвороб та проблем, пов`язаних зі здоров`ям. При цьому, суд також приймає до уваги, що експертиза у справі проведена посмертно та експертна комісія не встановлювала діагноз хворого, а досліджувала наявну медичну документацію із уже зафіксованими у ній діагнозами та проведеними обстеженнями ОСОБА_3

11 квітня 2024 року представником відповідача було подано клопотання про призначення додаткової посмертної судово-психіатричної експертизи, підставою для проведення якої вказано на ті ж обставини, які були заявлені як підстава для проведення повторної експертизи, а саме неповнота проведеного дослідження та допущені порушення методичних та нормативних вимог при складанні висновку № 787 від 30 листопада 2023 року. Зокрема, представник відповідача вказує на несинонімічність понять «Розуміти» та «Усвідомлювати», які вжиті експертами у зазначеному висновку, як тотожні. Разом з тим, проаналізувавши доводи клопотання, заслухавши думку інших учасників справи, суд вважає відсутніми підстави для призначення у справі додаткової посмертної судово-психіатричної експертизи виходячи в тому числі й з того, що у вказаному клопотанні дублюються, питання вирішенні при складенні висновку № 787 від 30 листопада 2023 року. Інші питання, зокрема щодо наявності або відсутності медичної документації щодо лікування ОСОБА_3 стосуються стадії зібрання доказів, оцінки їх достатності та повноти і не потребують спеціальних знань у галузі судової психіатрії. Щодо несинонімічності понять «Розуміти» та «Усвідомлювати», які вжиті експертами у висновку, то вказане питання було предметом дослідження суду в ході допиту експертів в судовому засіданні, під час якого експерт Бондаренко О. М. дав суду відповідь, що вживав вказані поняття як тотожні.

Суд не взяв до уваги висновок фахівця Каніщева А. В. № 1 від 27 січня 2024 року, наданий на замовлення ОСОБА_2 , та висновок судово-психіатричного експертного дослідження Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров`я України» № 198 від 21 лютого 2024 року, проведеного на замовлення ОСОБА_1 , оскільки вказані висновки є неналежними доказами у справі, так як експерти не попереджені про кримінальну відповідальність за статтями 384 385 КК України за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов`язків.

Суд не взяв до уваги показання свідків: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , оскільки вони спростовуються висновком експертизи, медичною документацією та показаннями інших допитаних в судовому засіданні свідків, які пояснили, що поведінка ОСОБА_3 свідчила про наявність у нього психічного захворювання.

Аналізуючи надані сторонами докази, показання свідків під час розгляду справи, зважаючи на медичну документацію, враховуючи висновок судово-психіатричного експерта № 787 від 30 листопада 2023 року, суд приходить до висновку про наявність законних підстав для визнання недійсним заповіту ОСОБА_3 від 15 жовтня 2020 року, який складений на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Береш С. М. і зареєстрований в реєстрі за № 3505.

Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 травня 2024 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 43 045,20 грн понесених витрат на проведення посмертної судово-психіатричної експертизи.

Додаткове рішення мотивоване тим, що оскільки у рішенні суду від 22 квітня 2024 року не вирішено питання щодо розподілу судових витрат, понесених позивачем, суд вважає за доцільне ухвалити додаткове рішення в частині розподілу витрат, понесених на оплату експертизи.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив, що висновок посмертної судово-психіатричної експертизи № 787 від 30 листопада 2023 року за формою відповідає вимогам Інструкції, затвердженої Наказом МОЗ України від 28 липня 2014 року № 527. Рівень кваліфікації та повноваження експертів Бондаренко О. М. та Косовської Л. В. не викликають у суду сумнівів та можуть бути перевірені згідно з Державного реєстру атестованих судових експертів, що сформований згідно з наказом Міністерства юстиції України № 897/5 від 28 березня 2016 року. Про відмову або дачу неправильного висновку за статями 384 385 КК України експерти попереджені.

Доводи апелянта про те, що позивачем додано копії документів, однак не зазначено, оригінали яких доказів наявні у неї та засвідчені штампом із надписом «згідно з оригіналом», дата, підпис без ініціалів та прізвища особи, яка засвідчує копію, колегія суддів відхиляє, оскільки усі оригінали документів, копії які долучалися в суді першої інстанції стороною позивача, містяться в матеріалах справи або безпосередньо досліджувалися судом.

Твердження скаржника про те, що висновок МРТ головного мозку від 12 серпня 2020 року з уточненнями від 18 липня 2023 року, виписки з історії хвороби №202008110856 від 11 серпня 2020 року до 17 серпня 2020 року, містять помилки щодо відомостей про пацієнта, а тому є недопустимими доказами, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, оскільки договір №202008110856 від 11 серпня 2020 року, акт про надані медичні послуги від 17 серпня 2020 року підтверджують той факт, що ОСОБА_3 проходив медичне обстеження та лікування у ТОВ «Фірма Медіком». Допущення медичними працівниками під час заповнення документів помилки (описки) у написанні прізвища пацієнта (« ОСОБА_3 » замість правильного « ОСОБА_3 ») не є підставою для визнання таких документів недопустимими, оскільки пацієнт, який у даному випадку страждав на психічні захворювання, не несе відповідальність за правильність заповнення медичних документів та не підписує їх. Більше того, відповідач не надала жодних доказів, які спростовують факт проходження 12 серпня 2020 року МРТ головного мозку ОСОБА_3 у м. Київ.

Посилання ОСОБА_2 на те, що вказані медичні документи не відповідають вимогам Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації №028/о «Консультаційний висновок спеціаліста», затвердженої наказом МОЗ України від 14 лютого 2012 року №110, Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного хворого», затвердженої наказом МОЗ України від 14 лютого 2012 року №110, апеляційний суд не взяв до уваги, оскільки вказані документи сформовано електронною системою клініки, на спеціальних бланках, їм присвоєно власні номера, зазначено дату, час, підписані лікарями та завірені мокрою печаткою, а тому такі документи відповідають усім вимогам чинного українського законодавства та наказам і нормам діловодства.

Доводи апеляційної скарги про те, що висновок судово-психіатричного експерта № 787 від 30 листопада 2023 року складений з істотним порушенням нормативних та методичних вимог, а підсумкові експертні висновки в ньому не є науково обґрунтованими, колегія суддів відхилила, оскільки на підтвердження вказаного відсутні належні докази. При цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції помилково не прийняв до уваги показання свідків сторони відповідача, суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки у цій справі покази свідків як зі сторони позивача, так і зі сторони відповідача, є діаметрально протилежні. Враховуючи наведене, колегія суддів вважала, що достатніми доказами у справі є медична документація щодо ОСОБА_3 та висновок судово-психіатричного експерта.

Посилання на те, що заповідач мав у власності декілька одиниць зброї із відповідними дозволами на носіння та зберігання, які отримував у період 2016-2021 років, а відтак проходив обов`язковий психіатричний огляд, апеляційний суд не взяв до уваги, оскільки в амбулаторній карті № 516829 зроблено запис від 21 липня 2021 року, згідно з яким усі форми психічних розладів ОСОБА_3 , в тому числі на стадії ремісії, є протипоказом для отримання, носіння, перевезення та збереження зброї.

Та обставина, що померлий ОСОБА_3 за період з 2016 року та по день смерті, зокрема і в 2020 році (рік складання заповіту), вступав в ряд цивільних правовідносин, не може безумовно підтверджувати наявність чи відсутність психічних розладів в ОСОБА_3 .

Твердження про те, що в момент посвідчення оскаржуваного заповіту у нотаріуса не виникали сумніви щодо обсягу цивільної дієздатності заповідача, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, оскільки нотаріус на своє внутрішнє переконання визначає доцільність потреби з`ясування інформації про психічні розлади заповідача, при цьому у нього відсутня релевантна інформація про стан здоров`я останнього.

Також колегія суддів відхилила посилання про те, що позивачем долучено ряд доказів з порушенням вимог ЦПК України. З матеріалів справи вбачається, що 24 жовтня 2022 року ОСОБА_1 подала відповідь на відзив, до якого долучено, серед іншого, виписку з історії хвороби №202008110856 від 11 серпня 2020 року. Таким чином, долучивши до відповіді на відзив наявні докази з метою спростування обставин, які наведені у відзиві на позов, позивач діяла в межах та відповідно до вимог частини третьої статті 179, частин третьої-п`ятої статті 178 ЦПК України.

Додатковою постановою Тернопільського апеляційного суду від 23 вересня 2024 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені за апеляційний розгляд справи у розмірі 14 000,00 грн.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що враховуючи складність справи та виконані роботи (надані послуги), заявлені представником позивача до відшкодування витрати на правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн до відшкодування у повному обсязі не підлягають, оскільки є надмірно завищеними. Водночас, наявні правові підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 14 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, оскільки такий розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

Аргументи учасників справи

30 серпня 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що на підставі пункту 5 частини п`ятої статті 36 ЦПК України вона вбачала підстави для відводу членів колегії: Костіва О. З. та Храпак Н. М. , у зв`язку з чим подала заяву про відвід, яку ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 24 червня 2024 року визнано необґрунтованою. Так, не погоджуючись з ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 вересня 2023 року про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи, вона її оскаржила у судовому порядку. За наслідками апеляційного перегляду ухвалою Тернопільського апеляційного суду у складі суддів: Хома М. В., а також Костіва О. З. та Храпак Н. М. вказану ухвалу суду першої інстанції залишено без змін. Колегія суддів визначила належними та достатніми для проведення експертизи матеріали, допустимість та достовірність яких оспорювалась вже після їх огляду на відповідній стадії судового розгляду. Разом з тим, однієї з підстав апеляційного оскарження вона визначила допущення судом першої інстанції порушення норм процесуального права, а саме прийняття та взяття до уваги доказів, які не відповідають вимогам статей 77 78 79 ЦПК України, що призвело до неправильного вирішення справи. Водночас судді Костів О. З. та Храпак Н. М., переглядаючи судове рішення суду першої інстанції, в тому числі, і з питань прийняття таких матеріалів судом та помилкове надання їм статусу «доказів» і надання судом першої інстанції експертам для дослідження при призначенні експертизи, сформували власну відповідну правову позицію. Вказані обставини викликали сумнів в неупередженості та об`єктивності суддів.

У порушення пункту 8 частини третьої статті 175 ЦПК України, позивач, подаючи позовну заяву, не зазначив, оригінали яких доказів наявні у неї та в яких осіб наявні інші докази, оригінали яких відсутні у неї. За таких обставин надані ОСОБА_1 докази не є допустимими, не можуть бути прийнятими судом та в порядку частини першої статті 107 ЦПК України передані експерту у разі призначення судової посмертної медико-психіатричної експертизи чи судової посмертної психіатричної експертизи.

Докази, додані до відповіді на відзив також не могли бути приєднані судом до матеріалів справи та є недопустимими, оскільки ЦПК України не надає право та не передбачає можливість подання доказів позивачем разом із запереченням на відзив. Клопотання про приєднання відповідних доказів до матеріалів справи позивач не заявляла та суд його відповідно не вирішував. У подальшому вказані докази, які є недопустимими та не могли бути прийняті судом, були передані експерту.

Додані до матеріалів справи позивачем копії усіх документів засвідчені штампом із надписом «згідно з оригіналом», дата і підпис без ініціалів та прізвища особи, яка засвідчує копію, відтак слід вважати, що копії усіх документів не засвідчені належним чином відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, відповідно до положень пункту 5.27 ДСТУ від 01 вересня 2003 року № 4163-2003. При цьому додана до відповіді на відзив «Копія виписка з історії хвороби № 202008110856…» навіть не завірена у встановленому порядку.

Не може бути належним та допустимим доказом надана позивачем копія магнітно-резонансної томографії головного мозку від 12 серпня 2020 року, медична документація Форма № 028о, затверджена наказом МОЗ України від 14 лютого 2012 року № 110 ТОВ «Клініка «Медгарант», оскільки в графі «пацієнт» «зазначено особу « ОСОБА_3 », а не «ОСОБА_3». Також не зазначено дати народження пацієнта, діагноз, а також відомостей, що ОСОБА_3 направлявся у «Клініка «Медгарант» для такого обстеження. Крім того, вказана документація в частині «Протокол дослідження» та «Висновок» викладено іноземною мовою. Виписка з історії хвороби № 202008110856 від 11 серпня 2020 року до 17 серпня 2020 року також не могла бути прийнята судом, оскільки: роздрукована з інтернет ресурсу; викладена іноземною мовою; зазначено особу «ОСОБА_3»; документ складається з 14 сторінок та не є прошитим; форма виписки не відповідає формі первинної облікової документації.

Обґрунтовані сумніви викликає й магнітно-резонансна томографія датована 18 липня 2023 року, оскільки також не відповідає вимогам заповнення форми первинної облікової документації. Крім того, вказаний документ видано після смерті ОСОБА_3 , на що позивач вказувала, що вона отримала такий документ з метою виправлення помилки у графі «Пацієнт», а саме замість « ОСОБА_3 » зазначено « ОСОБА_3 ». Разом з тим джерело отримання такої медичної документації є сумнівним, а процедура виправлення помилки можлива лише відповідно до профільних нормативних актів із встановленням належності результатів медичного обстеження конкретній особі.

Висновок судово-психіатричної від 30 листопада 2023 року є неповним, неясним, необґрунтованим та таким, що суперечить іншим матеріалам справи і викликає сумніви в його правильності. З висновку незрозумілим є які саме галузеві стандарти у сфері психіатрії, затверджені центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров`я, використовувались під час проведення комісійної судово-психіатричної експертизи, за результатами якої складено висновок, яка саме методика (методологічні, методичні принципи проведення та завдання) була визначена експертами під час проведення комісійної судово-психіатричної експертизи, які саме матеріали справи експерти досліджували тощо.

З метою з`ясування обставин, які необхідні для оцінки зазначеного висновку експерта її представник звернувся до фахівця в галузі судово-психіатричної експертизи, який склав висновок фахівця № 1, відповідно до змісту якого висновок судово-психіатричного експерта від 30 листопада 2023 року щодо ОСОБА_3 складений з істотним порушенням нормативних та методичних вимог, а підсумкові експертні висновки в ньому не є науково обґрунтованими. Відомості про експертів представлені неповно та неточно. Експертне дослідження відзначається неповнотою. При проведенні експертизи допущені істотні недоліки, наявні зауваження в аспекті повноти дослідження тощо. Крім того, експерти не досліджували пояснення сторін у справі, нотаріуса, який посвідчував заповіт. У висновку взагалі не згадується зміст оспорюваного заповіту та обставини його вчинення. Отже, ряд важливих для експертного аналізу матеріалів залишився за рамками дослідження.

Встановлений експертами діагноз у висновку від 30 листопада 2023 року не передбачений чинною в Україні Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду, що свідчить про порушення вимог Закону України «Про психіатричну допомогу» та може свідчити про те, що експерти мали певні сумніви у своєму рішенні і спробували максимально змістити акцент з діагнозу деменції (недоумства) шляхом винесення його за рамки остаточного діагнозу. Крім того, на її думку, такий висновок експерти зробили винятково на підставі даних про психічний стан ОСОБА_3 у листопаді-грудні 2016 року. Однак клінічних підстав для такого висновку немає. Виражені психічні розлади у гострому та підгострому періоді інсульту дуже часто мають тимчасовий, минущий характер. Виникнення таких розладів зовсім не виключає подальшої компенсації психічних функцій із редукцією та психотичної симптоматики.

Надаючи відповіді на постановленні питання у висновку судово-психіатричного експерта та під час роз`яснення висновку експерти посилаються лише на діагностичний аспект цієї експертизи з клінічної точки зору. Водночас здатність людини усвідомлювати значення своїх дій залежить від різних факторів. Неможливо однозначно стверджувати про нездатність керувати діями та розуміти значення дій лише за одним медичним висновком МРТ. Через чотири роки після виписки людина може мати різний стан здоров`я та психічний стан, для визначення якого можна використовувати різні методи.

ОСОБА_3 після виписки з вказаним діагнозом протягом наступних років брав участь у судових справах, вступав у ряд правовідносин, приймав рішення, укладав договори, видавав довіреності, здійснював оплату товарів, робіт, послуг, керував транспортними засобами, перетинав кордон як водій автомобіля, так і авіаційним транспортом, мав у власності декілька одиниць зброї, дозволи на носіння та зберігання яких отримувала у цей період 2016-2021 років. У такому випадку оцінка психічного стану цієї особи може вимагати комплексного підходу з врахуванням різноманітних аспектів її життєдіяльності та поведінки, різних джерел інформації та методів оцінки. Визначення психічного стану лише на підставі медичних документів є обмеженим і неосяжним у цьому випадку. Хоча медичні записи можуть містити важливу інформацію про діагнози, лікування та рекомендації щодо психічного здоров`я, вони не відображають всі аспекти функціонування особистості.

Суд першої інстанції помилково не прийняв до уваги показання свідків відповідача, мотивуючи свій висновок тим, що вони спростовуються висновком експертизи, медичною документацією та показаннями інших допитаних в судовому засіданні свідків. Проте таких висновків суд належним чином не мотивував, не надано оцінки тому, що ці свідки є фактично сторонніми спостерігачами поведінки ОСОБА_3 , які не пов`язані близьким зв`язками з його родиною чи будь- якою із сторін. Це особи, з якими померлий в період 2018-2021 років перебував у ділових, дружніх, робочих відносинах, вступав в ряд побутових чи цивільних правовідносини тощо. У свою чергу, свідки позивача безпосередньо пов`язані з родиною померлого, перебувають з позивачем у дружніх відносинах, а відтак наявними є обставини їх зацікавленості. При цьому їх показання стосуються переважно періоду 2016-2018 років.

Суди неправильно оцінили обставини того, що наявність ряду судових справ, у яких померлий ОСОБА_3 був стороною за період з 2016 року, вказує на достатній обсяг його дієздатності, оскільки він належним чином користувався процесуальними правами та виконував обов`язки, висловлював свої міркування, доводи, заперечення, а також підписав ряд процесуальних документів. При цьому другою стороною у цих справах була сама ОСОБА_1 , яка вступаючи у правовідносини, пов`язані з судовими спорами з батьком, визнавала достатній обсяг його цивільної дієздатності. В протилежному випадку вона, будучи близьким родичем першої лінії споріднення, була наділена правами та певною мірою обов`язками для звернення до відповідних органів, в тому числі і в суд з заявою про визнання особи обмежено дієздатною чи недієздатною та подальшого надання ОСОБА_3 медичної (психіатричної) допомоги.

Не можливо залишити без уваги обставини того, що ГУНП в Тернопільській області повідомило листом № 4011/01/17-2022 про те, що в період 2015-2022 років ОСОБА_3 звертався до відповідних правоохоронних органів із заявами на продовження терміну дії дозволів на право зберігання і носіння мисливської зброї, а саме: 15 квітня 2015 року та 11 березня 2019 року, до яких було додано медичні довідки для отримання дозволу (ліцензії) на об`єкт дозвільної системи, на підставі чого дозвіл на право зберігання та носіння зброї було продовжено.

Суди, а також експерт у спірному висновку, посилаються на те, що 30 березня 2017 року ОСОБА_3 був взятий на облік у консультативну групу у закладі охорони здоров`я по місцю проживання і протягом трьох років він на прийом не з`являвся, знятий з обліку, що слідує з наступного запису від 20 жовтня 2020 року. У свою чергу, перебування на консультативному обліку у лікаря психіатра за місцем проживання стосується осіб із легшими або тимчасовими психічними проблемами. Людина перебуває під наглядом лікаря, але без обов`язкового регулярного втручання. Основна мета консультативного обліку - надання рекомендацій, спостереження за станом пацієнта і, при необхідності, корекція лікування. Він не має таких юридичних наслідків, як психіатричний облік.

Протокольними ухвалами судів першої та апеляційної інстанцій було невмотивовано відмовлено у задоволенні клопотань про призначення повторної та посмертно комплексної комісійної судово медично-психіатричних експертиз.

Матеріали справи не містять доказів витребування нотаріусом довідки про те, що ОСОБА_3 не страждає на психічний розлад або ж доказів звернення нотаріуса до органу опіки та піклування за місцем проживання заповідача для встановлення факту відсутності опіки або піклування над ним, тобто сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності останнього у нотаріуса не було.

08 жовтня 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що статтею 36 ЦПК України містить вичерпний перелік підстав відводу судді. Подаючи клопотання про відвід суддів колегії Тернопільського апеляційного суду ОСОБА_2. та її адвокат вчиняли психологічний тиск на суд.

Відповідач помилково вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права в частині прийняття доказів, які не відповідають вимогам статей 77 78 79 ЦПК України, оскільки всі докази стороною позивача подані згідно з статтями 83 95 175 ЦПК України. При цьому надано було усі оригінали доказів, тоді як надані відповідачем докази не підтверджені оригіналами.

Щодо окремих документів, які стосуються суті позовних вимог, у касаційній скарзі відомості, зазначені в них, викладено неповно та спотворено. Законодавством України не регламентований порядок засвідчення копій документів фізичними особами. У матеріалах справи міститься оригінал довідки МРТ головного мозку від 12 серпня 2020 року, оригінал виписки з історії з історії хвороби № 202008110856, оригінал договору з клінікою «Медіком», на підтвердження знаходження пацієнта ОСОБА_3 на лікуванні та проходження МРТ головного мозку. Всі документи надано в оригіналі та з мокрими печатками, завірені підписами посадових осіб.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що лікар-рентгенолог Губенко Г. В. виклала «протокол дослідження» та «висновок» іноземною мовою (російською мовою), то слід виходити з того, що лікар, проводивши медичне обстеження у 2020 році, керувалась своїми спеціальними знаннями, що відбувалось протягом десятків років. Більше того переклад на українську мові міститься у матеріалах справи (а. с. 192).

Безпідставними є посилання на те, що МРТ від 12 серпня 2020 року може належати іншій людині, який було зроблено за декілька місяців до посвідчення оспорюваного заповіту, оскільки, не зважаючи на опечатку однієї літері у прізвищі, містить відомості про вік ОСОБА_3 , номер телефона, адресу проживання, ідентифікаційний номер, що відповідають ідентифікації ОСОБА_3 . Крім того документ відповідає усім вимогам чинного українського законодавства та наказам і нормам діловодства. Помилковим є твердження ОСОБА_2 на те, що копії виписки з історії хвороби від 11 серпня 2020 року роздруковані з інтернет ресурсу, оскільки на 14-й сторінці вона завірена мокрою печаткою та підписана головним лікарем, завідувачем відділення та лікуючим лікарем. Вказана виписка сформована електронною системою клініки на сформованому електронним способом бланку. Відповідні написи «auto/blank» на кожній сторінці підкреслює цілісність і одночасовість друку файлу з системи клініки.

У відзиві на позов ОСОБА_2 нічого не зазначала щодо неправомірності МРТ як доказу, а також про наявність у документі від 12 серпня 2020 року опечатки. Лише через рік від початку слухання справи та після закриття підготовчого засідання, відповідач поставила під сумнів документ МРТ. У зв`язку з цим позивач була вимушена надати та долучити вихідні документи медичного закладу, які встановлюють правомірність створення, дослідження, замовлення, виконання МРТ головного мозку ОСОБА_3 від 12 серпня 2020 року. Також з метою належного реагування щодо доводів відповідача про опечатку вона отримала у клініці «Фірма Медіком» документ від 18 липня 2023 року.

ОСОБА_2 посилається на приватну думку Каніщева А. В. , викладену у висновку фахівця № 1 від 27 січня 2024 року, проте відповідач приховує той факт, що після отримання вказаного висновку вона звернулась також з відповідною заявою про проведення судово-психіатричного експертного дослідження для визначення психічного стану ОСОБА_3 до Державної установо інституту судової психіатрії МОЗ України. За наслідками проведення експертизи складено висновок від 21 лютого 2024 року, згідно з яким висновок судово-психіатричного експерта № 787 від 30 листопада 2023 року відповідає вимогам Закону України «Про судову експертизу» та складено із дотриманням вимог Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я від 08 травня 2023 року № 865.

Відповідач вказує, що є відомості про те, що 18 березня 2021 ОСОБА_3 пройшов психіатричний огляд і йому була видана довідка про відсутність протипоказань для зберігання і носіння зброї. Проте ОСОБА_2 приховує той факт, що у матеріалах справи є витребувані медичні документи, а саме протоколи для встановлення справжності копій довідок для отримання дозволу (ліцензії) на об`єкт дозвільної системи. Зокрема, судом було витребувано вказані медичні документи. При допиті експертів сторона відповідача запитала чи досліджувались довідки для отримання дозволу від 18 березня 2021 року, на що експерт вказав, що така довідка не може братись до уваги, оскільки у протоколі у графі «психіатр», «нарколог» відсутні прізвища та підпис лікарів. Інші копії довідок також є сумнівними, оскільки мають одну і ту саму фотокартку ОСОБА_3 , яка використовувалась 23 роки поспіль. Крім того, за місцем реєстрації ОСОБА_3 довідок про відсутність протипоказань для зберігання і носіння зброї з 30 березня 2017 року по 21 липня 2021 року не видавалось.

Відповідач обґрунтовує касаційну скаргу опираючись на власну суб`єктивну думку, беручи за основу та використовуючи тези з приватно замовленої думки фахівця Каніщева А. В. , проте не звертає увагу на висновок експертної комісії від 21 лютого 2024 року. Експерти надали повні відповіді на усі запитання, поставленні представником відповідача, на одне з запитань адвоката Майки А.Б., експерти відповіли, що згідно з наявних медичних документів та інших документів, які знаходяться у матеріалах справи, встановлено поставлений діагноз пацієнту ОСОБА_3 ? психічні розлади внаслідок органічного ураження головного мозку складного ґенезу з вираженим психоорганічним синдромом. При тому експерти відмітили, що такий психічний стан, який відбувся у 2016 році, є незворотнім процесом і мова про відновлення частин мозку' не може мати місця.

Зазначаючи період 2018-2022 року відповідач апелює щодо соціальної активності ОСОБА_3 . Однак з жовтня 2016 року ОСОБА_3 не брав участі у жодному судовому засіданні. При укладенні договорів за наявності підпису не можна встановити в якому стані він перебував. Останні 5 років ОСОБА_3 не керував особисто автомобілем. Відмітки про те, що ОСОБА_3 був за кремом при перетині кордону відсутня. З 2018 року ОСОБА_3 не видавалась довідка про відсутність протипоказань для зберігання та носіння зброї.

Щодо допиту свідків акцентує увагу на тому, що вона формувала свідків для свідчення з доцільності того, що вони знали покійного батька на протязі більше ніж 40 років і могли порівняти поведінку її батька ОСОБА_3 та проживають від дому батька на відстані 5-300 метрів, тому такі свідки будуть об`єктивними. У свою чергу ОСОБА_2 обрала свідків, котрі знайомі з ОСОБА_3 лише з пояснень самих же свідків з 2019 року. Крім того, усі ці свідки проживають за десятки кілометрів від будинку ОСОБА_3 . Показання, надані цими свідками є сумнівними.

ОСОБА_2 приховує факти, що стосуються цієї справи та є важливими, а також не звертає увагу на повноту документів медичного характеру, які в оригіналах містяться у справі. Також ОСОБА_2 приховує факт, що ОСОБА_3 у період прогресування хвороби (2016-2022 роки) не міг самостійно писати, що досліджено у рамках кримінального провадження № 12022211060000075 від 04 травня 2022 року, де ОСОБА_1 визнано потерпілою. Також підтверджено експертизами, що заяви та інші документи від імені ОСОБА_3 написані власноруч ОСОБА_2 та свідком ОСОБА_12 .

У висновку № 787 від 30 листопада 2023 року експерти відповіли на питання та зробили чіткий висновок про нездатність ОСОБА_3 розуміти значення своїх дій та керувати ними саме в момент посвідчення оспорюваного заповіту від 15 жовтня 2020 року.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі. У задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення дії судових рішень відмовлено.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20 квітня 2024 року у справі № 212/246/15-ц, від 03 лютого 2021 року у справі № 552/5808/17, від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц, судові рішення ухвалено з порушенням пункту 1 частини першої, пунктів 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 03 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 23 січня 2004 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Тернопільської державної нотаріальної контори Чопик І. Я. за реєстровим № 1-81, яким заповів все належне йому майно, де б воно не знаходилось та з чого б не складалось, а також все те, на що він за законом матиме право ОСОБА_1 .

Відповідно до карти стаціонарного хворого № 10817 Тернопільської обласної клінічної психоневрологічної лікарні, ОСОБА_3 з 11 по 30 листопада 2016 року поступив у відділ інтенсивної терапії, діагноз: Геморагічний інсульт в лівій гемісфері головного мозку гострий період помірно вираженою сенсорно-анамнестичною афазією. Змішана (дисциркуляторна та дисметаболічна) енцефалопатія з нерізко-вираженою загально-мозковою симптоматикою. ІХС. Стенокардія напруги 2 ФК. Постінфарктний кардіосклероз (гострий Q-інфаркт 2013 р.). Стан після стентування ONCX (2013), стентування РDА (2014 ). СН І ст. Гіпертонічна хвороба 3 ст. ст.2 СН1 (NУНА2). Цукровий діабет, II тип, в стадії медикаментозної субкомпенсації, середнього ступеня важкості, ЛН1 ст. ст.розрішення. Об`єктивний опис при поступленні: «загальний стан середнього ступеня важкості, притомний, мовному контакту доступний. Відповідає не по суті, не може вірно назвати предмети. Інструкції виконує не завжди вірно». Денник 12 листопада 2016 року об`єктивно: «притомний, контактний, говорить не по суті, агресивний. При огляді кричить рветься йти додому». В оглядах і записах в денниках постійно описуються мовні порушення, відповіді не завжди по суті, психомоторні збудження та агресивність. Психічний стан дещо покращився 28 листопада 2016 року.

30 листопада 2016 року ОСОБА_3 виписаний з ВІТу з рекомендацією проходження стацлікування в психіатричному відділенні. В день виписки 30 листопада 2016 року ОСОБА_3 оглянутий психіатром: отримана інформована усвідомлена згода на огляд. В свідомості, часом на запитання відповідає не по суті, емоційно лабільний, легко афектується, інструкції виконує вибірково. Активно маячних ідей не висловлює, галюцинаторні розлади поведінки не визначаються. Враховуючи анамнестичні відомості, психічний стан пацієнта під час огляду, слід вважати, що на сьогоднішній день на 1-й план виступають виражені когнітивні порушення судинного генезу. Можлива виписка для продовження лікування в спеціалізованому психіатричному стаціонарі (при відсутності порушення вітальних функцій).

Згідно з картою стаціонарного хворого № 10759 ОСОБА_3 перебував на стацлікуванні в II психіатричному відділені з 30 листопада по 29 грудня 2016 року, діагноз при поступленні: розлад адаптації у акцентуйованої особи на фоні соматичної патології. Діагноз при виписці: органічний емоційно-лабільний розлад з метаморфопсичними включеннями. Психіка: в свідомості. Доступний формальному мовному контакту. На запитання відповідає не охоче. Мислення дещо сповільнене. Увагу акцентує на своїх хворобливих переживаннях, зміст котрих розкриває неохоче. Стверджує: «навіть не знаю як все описати...», вольові процеси ослаблені. Відмічається ослаблення пам`яті. Емоційно нестійкий, легко збудливий. До свого стану критика поверхнева.

В денниках за період лікування підекспертного відмічаються порушення пам`яті, інтелекту, критики, психомоторні збудження.

01 грудня 2016 огляд невролога - діагноз: геморагічний інсульт в лівій гемісфері головного мозку (11 листопада 2016 року), гострий період з наявністю сенсорно-амнестичної афазії. Змішана (дисциркуляторна та дисметаболічна) енцефалопатія з нерізко-вираженою загально-мозковою симптоматикою.

Огляд психолога від 02 грудня 2016 року: при психолого-діагностичному обстеженні виявлено формальний контакт. Дезорієнтований в часі, грубо орієнтований в місці знаходження. Відповіді не по суті. Виконує прості інструкції. Запитання погано розуміє. Мислення не послідовне, постійно перескакує на іншу тему. В зв`язку з наявністю явищ афазії дати відповідь на ступінь порушення операцій мислення, абстрагування не можливо. Увага не стійка, відволікається. Емоційно лабільний, легко збудливий, дратівливий, схильний до афективних реакцій. Вольові процеси ослаблені. Пам`ять порушена за рахунок вираженого зниження об`єму запам`ятовування і відсутності відтворення (запам`ятовування 3 слова з 10). При розмові запитання часто перебиває. Критика не повна.

02 грудня 2016 року здійснено огляд ендокринолога. Діагноз: цукровий діабет II тип середнього ступеня важкості.

В карті стаціонарного хворого є заява дружини підекспертного ОСОБА_4 від 02 грудня 2016 року з проханням не вказувати в історії хвороби та виписці діагноз підекспертного «так як це може нашкодити його професійному, соціальному та сімейному стану». Після останнього щоденника в карті стаціонарного хворого з відповідними рекомендаціями про подальше лікування зроблено запис лікуючим лікарем Баранюк Наталією : «Враховую анамнез життя та захворювання, клінічний перебіг, дані психологічного обстеження лабораторних та інструментальних, спостережень за пацієнтом, має місце діагноз: Психічні розлади внаслідок органічного ураження головного мозку складного генезу з вираженим психоорганічним синдромом». Зважаючи на прохання пацієнта та письмової заяви його дружини з деонтологічною метою (не зашкодити в професійному, сімейному, соціальному житті пацієнта) діагноз видозмінено на Органічний емоційно-лабільний розлад з метаморфопсичними включеннями.

05 грудня 2016 року ОСОБА_3 оглядався зав. кафедрою психіатрії, наркології та медичної психології ТНМУ професором Венгер Оленою . Діагноз: органічний емоційно-лабільний розлад з метаморфопсичними включеннями.

Відповідно до MPT від 14 листопада 2016 року висновок: МР-картина паренхіматозного крововиливу (інсульт-гематоми) скроневої частини лівої півкулі головного мозку, ймовірно в гострій/ранній підгострій стадії. Крововилив? в гіпофіз. Поодинокі вогнища в лобних та тім`яних частках обох півкуль головного мозку, ймовірно судинного походження.

З амбулаторної карти Тернопільської центральної районної лікарні № 516829 щодо пацієнта ОСОБА_3 (запис від 30 березня 2017 року) діагноз: органічний емоційно-лабільний розлад з метаморфопсичними включеннями. Запис 30 березня 2017 року засідання ЛKK ? взятий на облік в консультативну групу. Запис 20 жовтня 2020 року - протягом 3-х років на прийом не звертався. Лікувався в приватному порядку, приймав соліан. Знятий з обліку. Запис 22 липня 2021 року відповідь на запит № 353/30/01-2021 року від 19 липня 2021, що згідно постанови КМУ від 27 вересня 2000 року №1465 (у редакції постанови КМУ від 10 жовтня 2021 року №924) усі форми психічних розладів, в тому числі на стадії ремісії, є протипоказом для отримання, носіння, перевезення та збереження зброї.

Згідно з виписки з історії хвороби № 202008110856 клініка ТОВ «Фірма Медіком» ОСОБА_3 знаходився на стаціонарному лікування з 11 серпня по 17 серпня 2020 року, діагноз: ІХС. Стенокардія напруження 2 ФК. Постінфарктний кардіосклероз (2013). Атеросклероз КА. Стан після стентування КА (2013, 2014). Супутній діагноз: Наслідок ГПМК по геморагічному типу (2017) у вигляді деформування вогнища в лівій скроневій долі, цефалгічний синдром. Хронічна ішемія головного мозку змішаного генезу. Дисліпідемія. Цукровий діабет 2 тип, важка форма декомпенсації.

Відповідно до МРТ пацієнта «ОСОБА_3. від 12 серпня 2020 року висновок: наслідки перенесеного раніше крововиливу в лівій скроневій частці (ЧМТ? ГПМК по гемороїдальному типу?). Хронічна судинна недостатність, наслідки перенесених лакунарних інфарктів у басейнах правої мозкової артерії та у ВББ. Атрофічні зміни речовини головного мозку. Патологічна ділянка в тканині гіпофіза може бути обумовлена кістою Ратке або наслідком крововиливу.

15 жовтня 2020 року ОСОБА_21 склав заповіт, що посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Береш С. М. за реєстровим №3505. Відповідно до вказаного заповіту ОСОБА_3 заповів все належне йому майно, де б воно не знаходилось та з чого б не складалось, а також все те, на що він за законом матиме право, ? ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заповіт записано зі слів ОСОБА_3 та прочитано вголос і власноручно підписано ним у присутності нотаріуса. Особу його встановлено, дієздатність перевірено.

Відповідно до копії медичної карти № 624997 для отримання дозволу на об`єкт дозвільної системи від 18 березня 2021 року, копії медичної довідки про проходження обов`язкового попереднього та періодичного психіатричних оглядів від 18 березня 2021 pоку вбачається, що в ОСОБА_3 відсутні протипокази для зберігання, носіння зброї.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який є батьком ОСОБА_1 .

04 березня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Тернопільської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після батька ОСОБА_3 . На момент звернення державний нотаріус Темнікова Л. Г. уже відкрила спадкову справу № 75/2022 за заявою ОСОБА_2 .

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта Тернопільської філії експертиз ДУ «ІСП МОЗ України» № 787 від 30 листопада 2023 року ОСОБА_3 на період який відноситься до 15 жовтня 2020 року виявляв ознаки психічних розладів внаслідок органічного ураження головного мозку (геморагічний інсульт 2016 році) з вираженим психоорганічним синдромом (інтелектуально-мнестичні та емоційно-вольові порушення), що досягають рівня недоумства. Про це свідчать дані матеріалів справи та медичної документації. Підекспертний тривалий час страждав на серцево-судинні захворювання та цукровий діабет. В 2013-2014 роки проведено операції по встановленню стентів після перенесеного інфаркту міокарда. Наявність атеросклерозу судинної системи призвело в листопаді 2016 року до виникнення у підекспертного геморагічного інсульту з яким він проходив лікування в реанімаційному відділенні ТОКПЛ. Під час обстеження та лікування, на протязі всього перебування в реанімації, у підекспертного спостерігались і описувались психомоторні збудження, порушення мови, зниження пам`яті та інтелекту, елементи дезорієнтації. В зв`язку з психотичною симптоматикою підекспертний в день виписки з реанімаційного відділення 30 листопада 2016 року був госпіталізований в закритий психіатричний відділ ТОКПЛ. Проходив там лікування до 29 грудня 2016 року і був виписаний з діагнозом: психічні розлади внаслідок органічного ураження головного мозку з вираженим психоорганічним синдромом. В зв`язку з письмовою заявою дружини підекспертного з деонтологічних міркувань на титульній сторінці та виписці з історії хвороби вказаний діагноз: Органічний емоційно-лабільний розлад з метаморфопсичними включеннями. У подальшому підекспертний до березня 2017 року спостерігався райпсихіатром і приймав антипсихотичні медикаменти (соліан) та препарати для відновлення пам`яті (мемокс). Після цього до райпсихіатра він не звертався, хоча згідно запису в амбулаторній карті відомо, що «лікувався в приватному порядку та приймав соліан». 12 серпня 2020 року підекспертному проведено МРТ, у висновку якого вказано про грубі органічні порушення головного мозку та наявність атрофічних змін речовини головного мозку, що є свідченням наростання патологічних розладів головного мозку та формуванням виражених органічних розладів психіки. На період який відноситься до 15 жовтня 2020 року. В амбулаторній карті № 516829 зроблено запис від 21 липня 2021 року, що згідно з постанови КМУ від 27 вересня 2000 року № 1465 (у редакції постанови КМУ від 10 жовтня 2021 року № 924) усі форми психічних розладів, в тому числі на стадії ремісії, є протипоказом для отримання, носіння, перевезення та збереження зброї.

За результатами проведеного дослідження, експерти дійшли наступних висновків:

ОСОБА_3 на період часу, який відноситься до 15 жовтня 2020 року виявляв ознаки психічних розладів внаслідок органічного ураження головного мозку (геморагічний інсульт 2016 році) з вираженим психоорганічним синдромом (інтелектуально-мнестичні та емоційно-вольові порушення);

так як вищевказаний розлад досягає рівня недоумства ОСОБА_3 не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними;

на період часу, який відноситься до 15 жовтня 2020 року ОСОБА_3 не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).

За змістом частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Правочин чи договір з`являються як юридичний факт в момент їх вчинення. недійсність може «вражати» правочин чи договір, і вона стосується саме моменту його вчинення, а не виконання. Саме на момент вчинення правочин чи договір перевіряються на те чи він відповідає, зокрема, вимогам щодо його дійсності, яка форма встановлена законом щодо правочину чи договору на момент його вчинення (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23)).

З позовом про визнання правочинів недійсними на підставі статті 225 ЦК України звертається: (а) або сторона правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; (б) або в разі її смерті - інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені. До інших осіб відносяться, зокрема, спадкоємці сторони правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (див., зокрема, постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 161/17119/16-ц, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2021 року в справі № 307/3040/19).

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (див. постанову Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року в справі № 6-9цс12).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження

№ 61-7835сво19), на яку є посилання у касаційній скарзі, вказано, що:

«правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України). Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року, частина 6 статті 81 ЦПК України).

Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень дійшли помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 225 ЦК України, яка передбачає можливість визнати недійсним правочин, вчинений дієздатною фізичною особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, взявши за основу висновки комплексних судових психолого-психіатричних експертиз, згідно з якими на час укладення оспорюваних договорів дарування позивач за своїм психічним станом не в повній мірі міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Доказів того, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваних договорів дарування мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, позивач суду не надав, що є його процесуальним обов`язком згідно зі статтями 12 81 ЦПК України (статтями 10 60 ЦПК України 2004 року). Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, наведеного не врахував, не звернув уваги на те, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 на час укладення оспорюваних договорів дарування мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Апеляційний суд на зазначене уваги також не звернув. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову».

В справі про оспорювання правочину, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, позивач має довести не тільки стан фізичної особи в момент вчинення правочину (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо), але й те що під впливом такого стану фізична особа не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15 (провадження № 61-13462св18) зазначено, що «справи про визнання правочину недійсним з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій, визнаючи оспорювані правочини недійними, взяли до уваги лише висновок посмертної судової-психіатричної експертизи, без урахування інших доказів, які були у справі».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (частини друга та третя статті 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 80 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 110 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина перша, друга статті 264 ЦПК України).

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пунктом 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Європейський суд з прав людини вказує, що «принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником» (MALA v. UKRAINE, № 4436/07, § 48, ЄСПЛ, від 03 липня 2014 року).

У справі, що переглядається:

заперечуючи задоволення позовних вимог та з метою доказування усвідомлення померлим ОСОБА_3 значення своїх дій, зокрема станом на день посвідчення оспорюваного заповіту, у жовтні 2022 року ОСОБА_2 разом з відзивом на позовну заяву подала клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів, які, на її думку спростовують твердження позивача щодо неможливості ОСОБА_3 розуміти значення своїх дій та керувати ними. Зокрема: копію посвідчення про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 від 19 листопада 2022 року; копію ДКД-ЕЕ № UA 403030.2019.103959 від 07 листопада 2019 року; копію форми МД UA 403030/2019/021467 від 19 листопада 2019 року; копії дозволів на зберігання та носіння зброї № 506-3 від 27 березня 2019 року та № 135 від 30 квітня 2021 року; копію договору про цілодобове спостереження за системою сигналізації від 28 квітня 2021 року; відомості з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та з Єдиного державного реєстру судових рішень тощо (т. 1, а. с. 29-61). Клопотання мотивовано тим, що надані нею докази підтверджують, що ОСОБА_3 за період з 2016 року та по день смерті вступав у ряд правовідносин, приймав рішення, укладав договори, видавав довіреності, які посвідчені нотаріусом, здійснював оплату товарів, набував корпоративних прав у ТОВ «Маммон» та ТОВ «Венком», придбавав транспортні засоби та керував ними, перетинав кордон як водій автомобіля, так і авіаційним транспортом;

на виконання ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 листопада 2022 року про забезпечення доказів, листом від 23 грудня 2022 року № 4011/01/17-2022 ГУ НП в Тернопільській області повідомлено, що: 26 березня 2016 року, 11 березня 2019 року ОСОБА_3 звертався із заявою на продовження дії дозволу на право зберігання та носіння мисливської нарізної зброї, до яких додано медичну довідку для отримання дозволу (ліцензії); 15 квітня 2015 року, 21 квітня 2018 року, 29 березня 2021 року ОСОБА_3 звертався із заявою на продовження дії дозволу на право зберігання та носіння мисливської гладкоствольної зброї, до яких додано копії медичних довідок для отримання дозволу (ліцензії). На підставі чого дозволи було продовжено (т. 1, а. с.186-188);

на виконання ухвали суду першої інстанції від 14 липня 2023 року Державною прикордонною службою України надано інформацію щодо перетинання державного кордону України, зокрема ОСОБА_22 , а саме 06, 07 листопада 2019 року; 25 листопада 2020 року; 26 листопада, 02, 11, 16 грудня 2020 року (т. 2 , а. с. 157 + зворот);

після проведення у справі посмертної судово-психіатричної експертизи, за результатами проведення якої складено висновок № 787 від 30 листопада 2023 року, згідно з яким на період часу, який відноситься до 15 жовтня 2020 року, ОСОБА_3 не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, ОСОБА_2 звернулась з клопотання про встановлення додаткового строку на подання доказу - результату наукової оцінки висновку судово-психіатричної експертизи та письмового висновку фахівця (т.3, а. с.182-183) та з клопотанням про виклик в суд експертів для роз`яснення висновку (т. 3, а.с. 187-188);

у лютому 2024 року ОСОБА_2 звернулась з клопотання про приєднання до матеріалів справи висновку від 27 січня 2024 року фахівця № 1 у галузі судово-психіатричної експертизи Каніщева А. В. щодо висновку судово-психіатричної експертизи від 30 листопада 2023 року № 787 щодо ОСОБА_3 , відповідно до якого висновки у ньому не є науково обґрунтованими. Експертне дослідження відзначається очевидною неповнотою. Не вивчалась загальна амбулаторна медична карта ОСОБА_3 та його медико-експертна справа із МСЕК. Не перевірені дані щодо наркологічного обліку підекспертного щодо наявності записів із приватної психіатричної клініки та протоколу психіатричного огляду за 2021 рік. Немає аналізу пояснень сторін та свідків щодо особливостей поведінки та способу життя підекспертного за останні 5 років його життя, в тому числі на період оспорюваного правочину. Встановлений експертами діагноз не відповідає чинній Міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду. Експертне рішення про нездатність ОСОБА_3 розуміти значення своїх дій та керувати ними станом на 2020 рік не випливає із дослідницької частини висновку. Вказані недоліки, допущені при проведенні експертизи, мають істотний характер і, з медичної точки зору, позбавляють експертний висновок доказової цінності. У висновку від 30 листопада 2023 року № 787 експерти не довели, що ОСОБА_3 станом на 15 жовтня 2020 року страждав на тяжкий психічний розлад і був нездатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (т. 3, а. с. 214-232);

21 лютого 2024 року ОСОБА_2 подала клопотання про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, мотивоване неповнотою висновку Тернопільської філії судових експертиз Державної установи «Інститут судової психіатрії» Міністерства охорони здоров`я України № 787 від 30 листопада 2023 року, а також необґрунтованістю та неузгодженістю дослідницької частини і зроблених висновків (т. 3, а. с.257-260);

21 березня 2024 року до суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про поновлення строку для подання доказів та долучення до матеріалів справи висновку судово-психіатричного експертного дослідження № 198 від 21 лютого 2024 року, згідно з яким ОСОБА_3 на момент укладення на підписання заповіту від 15 жовтня 2020 року страждав на стійкий хронічний психічний розлад у вигляді психічних та поведінкових розладів внаслідок органічного ураження головного мозку поєднаного генезу з вираженим психоорганічним синдромом. За своїм психічним станом на період укладення та підписання заповіту від 15 жовтня 2020 року не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. Висновок від 30 листопада 2023 року № 787 відповідає вимогам Закону України «Про судову експертизу» та складено з дотриманням вимог «Порядку проведення судово-психіатричної експертизи» (т. 4, а. с.7-25);

ознайомившись з указаним висновком, наданим позивачем, 27 березня 2024 року ОСОБА_2 подала клопотання про призначення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи у новій редакції (т. 4, а. с.37-41);

протокольною ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 березня 2024 року відмовлено у задоволенні вказаного клопотання (т. 4, а. с. 46-47). У рішенні суд вказав, що така експертиза призначається коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок проведення і призначення експертизи. Наведеного судом у цій справі не встановлено, у зв`язку з чим у задоволенні клопотання про призначення експертизи відмовлено;

у квітні 2024 року ОСОБА_2 подала клопотання про призначення додаткової посмертної судово-психіатричної експертизи, на вирішення якої просила поставити наступні питання: Який точний діагноз захворювань ОСОБА_3 в період з 30 листопада 2016 року по 15 жовтня 2020 року ? Чи є це захворювання психіатричним, чи неврологічним?; Чи перебував ОСОБА_3 на психіатричному обліку після лікування у відділенні інтенсивної терапії з приводу геморагічного інсульту з помірно вираженою сенсорно-амнестичною афазією з 30 листопада 2016 року?; Чи заводилась історія хвороби на ОСОБА_3 в період 30 листопада 2016 року по 15 жовтня 2020 року? Якщо так. То в якому лікувальному закладі?; Чи є відомості з приводу психічного захворювання в історії хвороби та будь-якій медичній карті ОСОБА_3 в період з 30 листопада 2016 року по 15 жовтня 2020 року?; Чи надавалась будь-яка медична допомога ОСОБА_3 у період з 30 листопада 2016 року по 15 жовтня 2020 року? Якщо так, з приводу якого захворювання, коли і ким, які лікувальні препарати йому призначалися і на який період часу?; Чи свідчать виявлені при магнітно-резонансній томографії від 12 серпня 2020 року грубі органічні ушкодження та атрофічні зміни речовини головного мозку про глибокий рівень ураження психічної сфери ОСОБА_3 .?; Чи проявлявся у ОСОБА_3 розлад психічної діяльності на фоні захворювання, внаслідок якого він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними в період з 30 листопада 2016 року по 15 жовтня 2020 року?; Чи міг ОСОБА_3 станом на 15 жовтня 2020 року усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними ?; Чи міг ОСОБА_3 під час складання заповіту 15 жовтня 2020 року усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними? (т. 4, а. с. 66-70);

протокольною ухвалою від 22 квітня 2024 року суд відмовив у задоволенні зазначеного клопотання. Суд вказав, що ОСОБА_2 не довела, що наявний у матеріалах справи висновок № 787 від 30 листопада 2023 року не дає відповіді на питання, які є предметом дослідження в рамках заявлених позовних вимог;

у травні 2024 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій також просила вирішити питання про призначення повторної/додаткової посмертної судово-психіатричної експертизи;

протокольною ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 12 серпня 2024 року відмовлено у задоволенні вказаного клопотання (т. 5, а.с.41- 43);

відмовляючи у задоволенні клопотання про призначення судових експертиз у справі, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про належність та достатність у межах предмету доказування фактичного самого лише висновку посмертної судово-психіатричної експертизи №787 від 30 листопада 2023 року та, як наслідок, суди не врахували, що у справі про оспорювання правочину, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами;

суди не надали належної оцінки доводам ОСОБА_2 та доказам, на які вона посилалася, у сукупності з іншими доказами, зокрема, які підтверджують, що ОСОБА_3 після 2016 року та по день смерті вступав у ряд правовідносин, приймав рішення, укладав договори, видавав довіреності, які посвідчені нотаріусом, здійснював оплату товарів, набував корпоративних прав у ТОВ «Маммон» та ТОВ «Венком», придбавав транспортні засоби та керував ними, перетинав кордон тощо;

в матеріалах справи містяться висновок від 27 січня 2024 року фахівця № 1 у галузі судово-психіатричної експертизи Каніщева А. В. та висновок судово-психіатричного експертного дослідження № 198 від 21 лютого 2024 року, які суперечать один одному, які хоч і не є висновками судової експертизи в цій справи, проте відповідач обґрунтовувала необхідність врахування цих висновків як письмових доказів та підставою для призначення повторної (додаткової) судової експертизи.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

За таких обставинсуди зробив передчасний висновок про про задоволення позову. Тому судові рішення належить скасувати та передати справу на новий розгляд.

Водночас колегія судів відхиляє посилання касаційної скарги щодо недопустимості доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи. Посилання на порушення позивачем пункту 8 частини третьої статті 175 ЦПК України не свідчать про недопустимість наданих позивачем доказів. При цьому ОСОБА_1 надавала докази для долучення у матеріали справи в оригіналі, зокрема: медична карта амбулаторного хворого № 510829 (т. 1, а. с. 201-207); магнітно-резонансна томографія від 12 серпня 2020 року (т. 2, а. с. 113); виписка з історії хвороби № 202008110856 (т. 2, а. с. 114-120), медична карта стаціонарного хворого № 10759 (виокремлено у окремому конверті) тощо.

Не заслуговують на увагу посилання скаржника на те, що копії документів, наданих позивачем, не засвідчені належним чином відповідно до положень ДСТУ від 01 вересня 2003 року № 4163-2003, оскільки вимоги до процесуальних документів і додатків до них визначає процесуальний закон, а не Національний стандарт України, затверджений Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики. Правила проставлення відмітки про засвідчення копії документа, визначені у пункті 5.27 ДСТУ 4163-2003, не поширюються на засвідчення копій документів, які учасники справи подають до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21)).

У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 520/17947/18 (провадження № 61-15707св19) вказано, що жоден із письмових доказів, доданих до позовної заяви, не засвідчений у встановленому порядку; позивач не зазначив, оригінали яких доказів наявні у нього та в яких осіб наявні інші докази, оригінали яких відсутні у позивача; учасникам справи роз`яснено вимоги до подання письмових доказів. За таких обставин суд першої інстанції зробив правильний висновок, що надані позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог докази не є допустимими, тому відмовив у задоволенні позовних вимог за їх недоведеністю.

Однак у справі, яка переглядається, сторона позивача надала оригінали доказів, а щодо відповідності доданих копій письмових доказів оригіналам, які знаходяться у неї, підтверджено підписом стороною позивача із зазначенням дати такого засвідчення. При цьому, відповідач не подала заяв або клопотань про витребування оригіналів письмових документів, наданих позивачем. Тому посилання у касаційній скарзі на зазначену постанову Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 520/17947/18 колегія суддів відхиляє.

Посилання касаційної скарги на участь у розгляді справи судді, якій було заявлено обґрунтований відвід (судді Тернопільського апеляційного суду Костів О. З. та Храпак Н. М.), колегія суддів відхиляє.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Європейський суд з прав людини вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного. Стосовно об`єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (BELUKHA v. UKRAINE, N 33949/02, § 49 - 52, ЄСПЛ, від 09 листопада 2006 року).

ЦПК України не встановлює вичерпного переліку обставин, які свідчать про необ`єктивність судді, проте визначає, що такі підстави повинні бути обґрунтовані особою, яка ініціює питання про відвід судді. Презумпція особистої неупередженості судді діє допоки не з`являться докази на користь протилежного.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що Cкарлош М. Ю. заявила відвід суддям (Костів О. З. та Храпак Н. М.) з підстав, визначених у частині першій статті 36 ЦПК України (наявність сумнівів в неупередженості або об`єктивності судді), у зв`язку з тим, що:

не погоджуючись з ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 вересня 2023 року про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи, вона її оскаржила у судовому порядку. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не враховано її думка при визначенні які саме матеріали необхідні для проведення експертизи у розумінні частини першої статті 107 ЦПК України та вказувала, що експертом не можуть досліджуватись всі копії документів, надані позивачем;

за наслідками апеляційного перегляду, постановою Тернопільського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року у складі суддів: Хома М. В., а також Костіва О. З. та Храпак Н. М. її апеляційну скаргу залишено без задоволення, а оскаржену ухвалу суду першої інстанції ? залишено без змін. Колегія суддів визначила належними та достатніми для проведення експертизи матеріали, допустимість та достовірність яких оспорювалась вже після їх огляду на відповідній стадії судового розгляду;

оскаржуючи рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 квітня 2024 року вона вказувала, що під час проведення експертизи, експерти не мають права оцінювати надані докази на предмет відповідності вимогам статей 77-79 ЦПК України. Прийняття таких матеріалів судом та помилкове надання їм статусу доказів вплинуло не лише на достовірність висновку експертів, а й на встановлення обставин, що підлягають доказуванню, та призвело до неправильного вирішення справи;

у зв`язку з наведеним вважала, що судді Костів О. З. та Храпак Н. М. сформували власну правову позицію щодо прийняття таких матеріалів судом та помилкове надання їм статусу доказів і надання судом першої інстанції при призначенні експертизи.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 24 червня 2024 року у складі суддів: Костів О. З., Храпак Н. М., Хоми М. В. визнано необґрунтованою заяву ОСОБА_2 про відвід суддів Тернопільського апеляційного суду Костіва О. З. та Храпак Н. М. та передано заяву про відвід у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК України іншому судді для вирішення (т. 4., а. с. 216-217).

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 01 липня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 про відвід суддів Костів О. З. та Храпак Н. М. відмовлено.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності достатніх підстав для відводу суддів Тернопільського апеляційного суду Костів О. З. та Храпак Н. М. згідно з доводами заяви ОСОБА_2 , оскільки така заява обґрунтована незгодою з процесуальними рішеннями і не свідчать про те, що зазначені судді прямо чи побічно зацікавлені у результаті розгляду цієї справи або інших обставин, що викликають сумнів в їх неупередженості чи об`єктивності.

Інші доводи касаційної скарги не оцінюються судом касаційної інстанції, оскільки встановлено наявність підстав для скасування судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо додаткових рішень

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що «додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови Центрального апеляційного господарського суду від 27 вересня 2022 року у цій справі, то додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2022 року також слід скасувати».

З урахуванням того, щорішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 квітня 2024 року та постанова Тернопільського апеляційного суду від 12 серпня 2024 року підлягають скасуванню, то і додаткові рішення судів також належить скасувати.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення прийняті без додержання норм матеріального та з порушенням процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржені судові рішення та додаткові рішення скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Порядок розподілу судових витратвирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).

Керуючись статтями 400 402 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 квітня 2024 року та додаткове рішення цього суду від 17 травня 2024 року, постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 серпня 2024 року та додаткову постанову цього суду від 23 вересня 2024 року скасувати.

Справу № 607/10326/22 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 квітня 2024 року та додаткове рішення цього суду від 17 травня 2024 року, постанова Тернопільського апеляційного суду від 12 серпня 2024 року та додаткова постанова цього суду від 23 вересня 2024 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

Д. А. Гудима

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко