Постанова

Іменем України

18 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 311/3823/15-ц

провадження № 61-13462св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Лесько А. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю.,

Штелик С. П.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 04 квітня 2017 року у складі судді Носика М. А. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 08 червня 2017 року у складі колегії суддів: Воробйової І. А., Бєлки В. Ю., Трофимової Д. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_1, ОСОБА_3,

треті особи: районне комунальне підприємство "Василівське бюро технічної інвентаризації" Василівської районної ради Запорізької області, Василівська державна нотаріальна контора Запорізької області, Василівське районне управління юстиції головного управління юстиції у Запорізькій області,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_1, ОСОБА_3, треті особи: районне комунальне підприємство "Василівське бюро технічної інвентаризації" Василівської районної ради Запорізької області, Василівська державна нотаріальна контора Запорізької області, Василівське районне управління юстиції ГУЮ у Запорізькій області, про визнання довіреності недійсною, визнання договору дарування недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що позивач єсином ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1. На момент смерті матері, позивач був зареєстрований за однією з нею адресою, тому фактично прийняв спадщину, яка відкрилася після її смерті.

Однак, у липні 2015 року позивачу стало відомо, що його мати за місяць до своєї смерті видала довіреність на ім'я ОСОБА_3, яким уповноважила останнього подарувати відповідачу ОСОБА_1 житловий будинок АДРЕСА_1.07 травня 2009 року ОСОБА_3 на підставі вказаної довіреності від імені ОСОБА_4 подарував спірний будинок братові позивача ОСОБА_1. Про оспорювані правочини позивачу стало відомо зі змісту позовної заяви, яка розглядалась Василівським районним судом Запорізької області про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування спірним житловим будинком. Позивач вважає, що ОСОБА_4 видала довіреність на дому за місяць до смерті саме в той момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, оскільки вживала ліки, зокрема трамадол.

Вказував, що психічні побічні ефекти, супутні застосуванню трамадолу, розрізняються за тяжкістю і тривалістю і залежать від індивідуальної чутливості пацієнта і тривалості терапії, серед яких: зміни настрою (звичайно ейфорія, пригнічений настрій), зміни активності (звичайно пригніченість, іноді підвищена активність), зміни когнітивної і сенсорної функцій (здібності до ухвалення рішень, порушення сприйняття). Також зазначав, що їх з відповідачем мати хворіла на рак з 2004 року, а останні шість місяців почувала себе дуже погано, перебувала під наглядом лікаря онколога, а за два місяці до смерті не ходила, відчувала сильні болі. На його думку, на час видачі оспорюваних ним правочинів його мати не розуміла значення своїх дій та не могла ними керувати, оскільки була тяжко хворою людиною, яка приймала сильнодіючі знеболюючі препарати, чим скористався його рідний брат - ОСОБА_1 Наголошував на тому, що його мати не вчиняла свідомих дій, спрямованих на виникнення у ОСОБА_3 повноважень на укладення від її імені договору дарування на ім'я відповідача.

У зв'язку з викладеним позивач просив визнати недійсними довіреність від

06 травня 2009 року та договір дарування від 07 травня 2009 року житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; скасувати запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на цей житловий будинок.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 04 квітня

2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 08 червня 2017 року, позов задоволено.

Визнано недійсною довіреність від 06 травня 2009 року, що посвідчена приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Запорізької області Жук Л. М. та зареєстрована в реєстрі за №965.

Визнано недійсним договір дарування від 07 травня 2009 року, житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Василівського районного нотаріального округу Запорізької області Жук Л. М. та зареєстрований в реєстрі правочинів за №978.

Скасовано запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_1, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Судові рішення мотивовано тим, щозібраними у справі медичними документами та висновком посмертної судово-психіатричної експертизи від 17 травня

2016 року № 237 встановлено абсолютну неспроможність померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 у момент видачі оспорюваної довіреності, а саме

06 травня 2009 року, розуміти значення своїх дій та керувати ними, тому вчинені останньою в таку стані оспорювані правочини відповідно до положень частини 1 статті 225 ЦК України є недійсними. Підстав для застосування строків позовної давності не має, оскільки про оспорювані правочини, вчинені у травні 2009 року, позивач дізнався лише у липні 2015 року, а з позовом звернувся у жовтні 2015 року. Покази свідків стосовно того, що позивачу було відомо про оспорювані ним правочини ще в травні 2009 року зі слів його покійної матері ОСОБА_4, суди не можуть взяти до уваги, оскільки ці покази є показаннями з чужих слів, які неможливо перевірити, тому суди оцінюють їх критично.

Необґрунтованими є доводи відповідача про те, що позивач міг дізнатися про нового власника будинку зі змісту довідок про склад сім'ї або зареєстрованих у спірному житловому будинку осіб, виданих Орлянською сільською радою, оскільки такі довідки не містять відомостей про власника будинку та підстав набуття права власності на нього.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій не було встановлено обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Судами було взято до уваги лише висновок посмертної судової психіатричної експертизи, який не дав чіткої відповіді на головне питання, чи могла померла ОСОБА_4 усвідомлювати значення своїх дій під час видачі оспорюваної довіреності, оскільки у висновку було вказано, що лікарські препарати (трамадол), які приймала ОСОБА_4 могли вплинути на вільне волевиявлення під час підписання цієї довіреності. Також зазначає, що поза увагою судів залишилася та обставина, що їх з позивачем спільний батько ОСОБА_5 07 травня 2009 року нотаріально посвідчив заяву, якою надав згоду своїй покійні дружині ОСОБА_4 на дарування спірного житлового будинку, який належав їм на праві спільної сумісної власності подружжя. Наголошує на тому, що вказаною нотаріальною заявою батько підтвердив спільне з матір'ю волевиявлення щодо дарування спірного будинку, а ця обставина свідчить, що дарувальник на момент вчинення оспорюваних правочинів розуміла значення своїх дій та могла ними керувати. На його думку, судами було здійснено однобічну оцінку доказів у справі, зокрема суди оцінюють критично покази всіх свідків стосовно того, що позивач ще з 2009 року був обізнаний про існування оспорюваних правочинів, незважаючи на те, що свідки давали присягу та повідомлялися про кримінальну відповідальність. Суди взяли до уваги посилання позивача про те, що про оспорювані правочини він дізнався лише у липні 2015 року, хоча сам позивач в якості свідка не допитувався та про відповідальність за завідомо неправдиві покази не повідомлявся. Також вказує, що позивач протягом 2012-2013 років отримував у Орлянській сільській раді довідки про склад сім'ї, де він зазначений, як власник домоволодіння, а позивач, як брат, а не син власника домоволодіння.

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

До суду надійшли заперечення ОСОБА_2, у яких зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Вказує, що висновок посмертної судової-психіатричної експертизи на який послалися суди є належним та допустимим доказам та зі змісту його чітко вбачається, що спадкодавець в момент вчинення оспорюваних правочинів не усвідомлювала значення своїх дій та не могла ними керувати. Посилання відповідача на покази свідків, яким із слів самої померлої ОСОБА_4 було відомо, що остання через тиждень після вчинення оспорюваних правочинів повідомила позивачу про те, що спірний житловий будинок вона подарувала лише одному синові ОСОБА_1, а він після цього вчинив сварку з нею, є надуманими та не можуть бути покладені в основу заперечень проти задоволення позовних вимог. Також вказує, що у довідках сільської ради про склад сім'ї не вказується, хто і коли став власником домоволодіння, а лише міститься інформація про склад сім'ї та зареєстрованих членів родини.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди встановили, що 06 травня 2009 року ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_3 подарувати ОСОБА_1 житловий будинок

АДРЕСА_1 (а. с. 127 том 1).

07 травня 2009 року було укладено між ОСОБА_3, який діяв від імені ОСОБА_4, та ОСОБА_1 договір дарування, згідно якого дарувальник передала безоплатно у власність ОСОБА_1 належне їй на праві приватної власності домоволодіння АДРЕСА_1 (а. с. 38 том 1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 41 рік померла мати позивача та відповідача у справі - ОСОБА_4 (а. с. 9 том 1).

На момент смерті ОСОБА_4 позивач був зареєстрований за однією адресою зі спадкодавцем у

АДРЕСА_1, тому є таким, що фактично прийняв спадщину.

Відповідно до висновку посмертної судової психіатричної експертизи від

17 травня 2016 року № 237 на час складання довіреності 06 травня 2009 року, ОСОБА_4,1967 року народження, виявляла ознаки психічного розладу у вигляді вираженого астенічного синдрому внаслідок ракової інтоксикації, викликаної раком правої молочної залози, ускладненого вираженим больовим та адінамічним синдромами. Лікарські препарати, що приймала підекспертна (трамадол), могли вплинути на вільне волевиявлення під час підписання довіреності. Ступінь наявних порушень була така, що позбавляла ОСОБА_4 здатності на момент підписання довіреності 06 травня 2009 року і складання договору дарування на підставі цієї довіреності 07 травня 2009 року, розуміти значення своїх дій і керувати ними (а. с. 219-228 том 1).

Згідно з вимогами статей 202, 203, 204 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частини 1 статті 215 ЦК України.

Згідно з частиною 3 статті 203 ЦК України однією із загальних вимог, дотримання якої необхідно для дійсності правочину, є вимога щодо волевиявлення учасника правочину, яке повинно бути вільним та відповідати його внутрішній волі.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина 3 статті 215 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним згідно частини 1 статті 225 ЦК України має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладення правочину він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове зворушення тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд призначає судово-психіатричну експертизу.

Розгляд вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так й інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину громадянин не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.

Оскільки у частині 1 статті 225 ЦК України вживається термін "момент" вчинення правочину, то в разі призначення психіатричної експертизи слід ставити перед експертом запитання стосовно конкретно визначеного відрізку часу, оскільки протягом дня психічний стан особи може змінюватись.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи саме в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Підставою для визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК Україниможе бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, висловленим у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року № 6-9цс12, від 28 вересня 2016 року № 6-1531цс16, та постановою Верховного Суду від 14 листопада 2018 року № 61-5896св18.

Справи про визнання правочину недійсним з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів.

Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій, визнаючи оспорювані правочини недійними, взяли до уваги лише висновок посмертної судової-психіатричної експертизи, без урахування інших доказів, які були у справі.

Зокрема поза увагою судів обох інстанцій залишилися доводи відповідача про те, що їх з позивачем батько ОСОБА_5 надав нотаріально посвідчену письмову згоду своїй померлій дружині ОСОБА_4 на дарування спірного домоволодіння їхньому синові ОСОБА_1. У заяві було зазначено, що: "відчуджуване майно, є нашою спільною сумісною власністю, що набувалося нами за час шлюбу. При цьому я стверджую, що договір дарування, з текстом якого я ознайомлений, укладається в інтересах сім'ї на умовах, які ми попередньо обговорили і вважаємо вигідними для нас і укладення цього договору відповідає нашому спільному виявленню." (а. с. 162 том 1).

Отже визнаючи договір дарування недійсним, суди не звернули уваги на те, що спірне домоволодіння належало спадкодавцю на праві спільної сумісної власності подружжя та 1/2 частина цього будинку не могла ввійти до складу спадщини після смерті ОСОБА_4, оскільки належала на праві спільної сумісної власності батьку позивача ОСОБА_5, який надав нотаріально посвідчену заяву про свою згоду на укладення договору дарування будинку відповідачеві у справі.

Також необґрунтованими є висновки судів стосовно того, що зі змісту довідок про склад сім'ї, виданих Орлянською сільською радою, позивач не міг дізнатися про те, що власником спірного домоволодіння є відповідач, оскільки саме зі змісту такої довідки вбачається, що головою цього домоволодіння є

ОСОБА_1, а інші зареєстровані члени його сім'ї: батько - ОСОБА_5; брат - ОСОБА_2; дядько - ОСОБА_6.

Таким чином суди першої та апеляційної інстанцій задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 належним чином не дослідили та не встановили фактичних обставин справи, зокрема, визнаючи позивача спадкоємцем після смерті ОСОБА_4, не перевірили, яке саме майно мало входити до складу спадщини та в порушення норм статті 35 ЦПК України 2004 року не обговорили питання про залучення до участі у розгляді справи іншого співвласника майна, який надав згоду на укладення оспорюваного договору дарування своєї частини домоволодіння, яка не входить до складу спадщини.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57, 58, 59, 60, 131, 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212, 213, 214, 215 ЦПК України 2004 року, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд не встановив обставини, що мають суттєве значення, для вирішення справи.

Оскільки оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушенням норм процесуального права, такі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 04 квітня

2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 08 червня

2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий СуддіВ. М. Сімоненко А. А. Калараш А. О. Лесько С. Ю. Мартєв С. П.

Штелик