Історія справи

Постанова

Іменем України

18 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 199/9413/15-ц

провадження № 61-13985св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., ХоптиС. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, в особі представника ОСОБА_5, на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська, у складі судді Богун О. О., від 31 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області, у складі колегії суддів: Повєткіна В. В., Осіяна О. М., Ткаченко І. Ю., від 29 листопада 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2015 рокуОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_6 про поділ майна подружжя.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що сторони спору перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 листопада 2007 року по 30 листопада 2012 року, під час якого на підставі договору купівлі-продажу від 13 серпня 2010 року було придбано домоволодіння по АДРЕСА_1. У 2011 році будинок сторонами було знесено та побудовано інший. На початку 2012 року подружжям було придбано також автомобіль марки BMW.

Із урахуванням зазначеного, позивач просила позов задовольнити, визнати спільною власністю майно, яке було набуто подружжям за час шлюбу, а саме домоволодіння по АДРЕСА_1, визнати за ОСОБА_4 та ОСОБА_6 право власності по 1/2 частині зазначеного домоволодіння. Визнати спільною власністю автомобіль марки BMW, визнати за ОСОБА_4 та ОСОБА_6 право власності по 1/2 частині автомобіля марки BMW.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щожитловий будинок АДРЕСА_1 було побудовано за власний кошт відповідача ОСОБА_6 Окрім того, 20 квітня 2015 року старий будинок було знесено та на його місці збудовано новий житловий будинок. Всі дії щодо новоствореного нерухомого майна відбувались після розірвання шлюбу. Позивачем не надано доказів наявності спірного автомобіля BMW, а також придбання його за спільні кошти подружжя. Згідно відповіді Регіонального сервісного центру в Дніпропетровській області від 19 квітня 2016 року автомобіль BMW, 1986 року випуску, 06 серпня 2013 року знято з обліку для реалізації.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилено. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2016 року змінено в частині обґрунтування відмови ОСОБА_4 у задоволенні позову. В решті рішення районного суду залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що підстави для поділу спірного будинку відсутні, оскільки він побудований відповідачем на місці старого за власні кошти після розірвання шлюбу, що не позбавляє позивача права звернутися до відповідача з позовом про компенсацію вартості старого будинку на час його знесення. Спірний автомобіль було реалізовано відповідачем після розірвання шлюбу, а тому позивач не позбавлена права звернутися до суду із відповідним позовом про компенсацію частини вартості відчуженого автомобіля її колишнім чоловіком.

У грудні 2016 року ОСОБА_4, в особі представника ОСОБА_5, подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасуватирішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2016 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що 13 серпня 2010 року, у період перебування сторін спору у шлюбі, подружжям було придбано будинок, який у 2011 році було знесено та на його місці за спільні кошти було побудовано новий будинок. За час шлюбу подружжя не оформило правовстановлюючих документів на новозбудований будинок. Факт того, що новозбудований будинок було побудовано у 2012 році підтверджується укладеним позивачем договором поставки металопластикових вікон, що зокрема підтвердив і свідок ОСОБА_7, який робив відповідні заміри. Лише після розірвання шлюбу відповідач самостійно, без відома позивача, оформив право власності на новостворений будинок, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 02 жовтня 2015 року. Доводи відповідача про те, що будинок у 2010 році було придбано за його особисті кошти не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а кошти, виручені від продажу 21 липня 2009 року належної відповідачу квартири були спрямовані на придбання автомобіля Mersedes-Benz Vito 111 CDI, 2004 року випуску, на який не претендує позивач та відносно якого не заявляє позовних вимог. Відповідач без відома позивача, після розірвання шлюбу, продав автомобіль BMW, 1986 року випуску, який було придбано подружжям за спільні кошти у період перебування у шлюбі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі.

У березні 2017 року ОСОБА_6 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було направлено заперечення на касаційну скаргу, які мотивовано тим, що домоволодіння по АДРЕСА_1 не підлягає поділу, оскільки є приватною власністю відповідача. Домоволодіння по АДРЕСА_1, яке було придбано у 2010 році наразі не існує, воно було знесено та на його місці побудовано новий будинок у час, коли сторони спору не перебували у шлюбі, за власні кошти відповідача. Доводи позивача про те, що подружжям за час шлюбу (до 2012 року) спільними зусиллями було знесено старий будинок та побудовано новий не відповідають дійсності.

Статтею 383 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України), що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пункту 4 Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що сторони спору перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 листопада 2007 року, який рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2012 року у справі № 401/10651/12 розірвано.

У період шлюбу за договором купівлі-продажу від 13 серпня 2010 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В. В. за реєстровим № 2659, відповідачем придбано домоволодіння АДРЕСА_1

20 квітня 2015 року складено акт про знесення житлового будинку АДРЕСА_1 (а. с. 35).

26 травня 2015 року ОСОБА_6 повідомлено Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області про початок виконання будівельних робіт по АДРЕСА_1 (а. с. 36, 37).

25 червня 2015 року новостворений будинок було завершено будівництвом та введено в експлуатацію, що підтверджується декларацією про готовність до експлуатації об'єкта, будівельні роботи на якому виконувалися на підставі повідомлення про початок їх виконання, в якій зокрема зазначено, що замовником будівництва є ОСОБА_6 (а. с. 38).

У технічному паспорті на житловий будинок АДРЕСА_1 роком побудови житлового будинку зазначено - 2015 рік.

Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1 від 02 жовтня 2015 року підтверджено право власності ОСОБА_6 на житловий будинок по АДРЕСА_1.

Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно НОМЕР_2 від 04 лютого 2015 року підтверджено право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку (кадастровий НОМЕР_3) по АДРЕСА_1.

Зазначенні правовстановлюючі документи є дійсними, вимоги про їх недійсність позивачем не заявлялись.

За повідомленням Регіонального сервісного центру в Дніпропетровській області від 19 квітня 2016 року автомобіль BMW, 1986 року випуску, який належав ОСОБА_6, знято з обліку 06 серпня 2013 року для реалізації.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Частиною першою статті 68 СК України визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Згідно із частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач просила визнати спільною власністю майно, яке було набуто подружжям за час шлюбу, а саме: домоволодіння по АДРЕСА_1 та автомобіль марки BMW, визнати за ОСОБА_4 та ОСОБА_6 право власності на 1/2 частку зазначеного майна.

Згідно зі статтею 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_4 та змінюючи рішення суду першої інстанції в частині обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог позивача, апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, із урахуванням вказаних норм матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем заявлених позовних вимог.

ОСОБА_4 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що у період перебування сторін спору у шлюбі, будинок, який було придбано 13 серпня 2010 року, було знесено у 2011 році, а на його місті у 2012 році було зведено новий будинок.

У відповідності до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Позивач не довела, що будівництво нового будинку здійснено у період перебування сторін у шлюбі, а також позивачем не оспорено правовстановлюючі документи ОСОБА_4 на новостворений будинок і земельну ділянку, на якій він розміщений.

Посилання позивача на договір поставки металопластикових вікон № 87 від 11 липня 2012 року, який було укладено між ФОП ОСОБА_9 та ОСОБА_4, як на доказ побудови сіпрного будинку у 2012 році, не спростовує правильність висновків судів попередніх інстанцій, оскільки доказів того, що договір поставки вікон було виконано сторонами, вікна встановлені, а роботи по їх виготовленню і встановленню оплачені, матеріали справи не містять.

Відповідачем на підтвердження своїх доводів і заперечень надано докази того, що житловий будинок, який було придбано подружжям у період шлюбу 13 серпня 2010 року, було знесено, що підтверджується актом, складеним 20 квітня 2015 року. Будівництво нового будинку завершено у червні 2015 року, коли сторони спору вже більше двох з половиною років не перебували у шлюбі.

Враховуючи зазначене, суди дійшли правильного висновку, що будинок, який завершено будівництвом у 2015 році, не є спільною сумісною власністю колишнього подружжя, шлюб між яким було розірвано у листопаді 2012 року, та не може бути предметом поділу. В той же час позивач не позбавлена права на відшкодування відповідачем вартості її частки будинку, який було придбано у період перебування сторін у шлюбі та в подальшому знесено.

Враховуючи те, що спірний автомобіль BMW, набутий під час перебування сторін у шлюбі, відповідачем було знято з реєстраційного обліку 06 серпня 2013 року для реалізації без згоди позивача, суди попередніх інстанції дійшли правильного висновку, що позивач не позбавлена права на звернення до суду із відповідними вимогами до відповідача про компенсацію вартості частки реалізованого відповідачем автомобіля.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій. Судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зроблені обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 212 ЦПК України, у редакції чинній на момент розгляду справи).

Доводи касаційної скарги та зміст оскаржених судових рішень не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень та задоволення заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4, в особі представника ОСОБА_5, - залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 31 травня 2016 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2016 року - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников О. В. Білоконь С. Ф. Хопта