Історія справи

Постанова КЦС ВП від 18.05.2023 року у справі №344/5528/22
Постанова КЦС ВП від 18.05.2023 року у справі №344/5528/22

Постанова

Іменем України

18 травня 2023 року

м. Київ

справа № 344/5528/22

провадження № 61-2003св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя

за касаційною скаргою адвоката Боднарчука Андрія Михайловича як представника ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2022 року у складі судді Татарінова О. А. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 січня 2023 року у складі колегії суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О. В., Баркова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позову

У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати спільною сумісною власністю сторін квартиру АДРЕСА_1 ; відступити від рівності часток подружжя і в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним право власності на 84/100 частини спірної квартири.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 указував, що він з 18 вересня 1996 року перебував з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі, який рішенням суду від 26 жовтня 2021 року розірвано. За час перебування у шлюбі сторони набули нерухоме майно, яке поділити в добровільному порядку не можуть.

19 травня 2015 року сторони зареєстрували за собою право власності по 1/2 частині на чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРИКАРПАТТЯ-АВТО» (далі - ТОВ «ПРИКАРПАТТЯ-АВТО») і ОСОБА_2 04 грудня 2012 року укладено договір купівлі-продажу № Т/Д-64, за умовами якого відповідач набула у власність квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 16,3 кв. м, загальною площею 38,6 кв. м, за 185 553,00 грн, які були сплачені одним платежем у день укладення договору. Право власності на цю квартиру було зареєстроване на ім`я відповідачки.

Проте грошові кошти для купівлі квартири АДРЕСА_3 були отримані позивачем від продажу квартири, яка належала йому на підставі договору дарування від 12 листопада 1999 року.

Згідно з договором купівлі-продажу позивач 04 грудня 2012 року відчужив належну йому на праві власності квартиру за 126 000,00 грн. Розрахунок за продаж квартири був проведений з позивачем до підписання цього договору.

Після укладання цього договору того ж дня відповідач уклала договір купівлі-продажу № Т/Д-64, що підтверджує часткове виконаня грошових зобов`язань за договором купівлі-продажу № Т/Д-64 за рахунок особистих коштів позивача.

Оскільки спірна квартира придбана за 185 553,00 грн і за її придбання сплачено з особистих коштів позивача 126 000,00 грн, отриманих від продажу належної йому квартири, тому частка відповідачки у цій квартирі становить 29 776,50 грн, що відповідає 16/100 частинам, а частина спірної квартири, що належить позивачу становить 155 776,50 грн, що відповідає 84/100 частинам спірної квартири.

Ураховуючи наведене, позивач просив позов задовольнити.

У серпні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому просила визнати в порядку поділу спільного майна подружжя за нею право власності на 1/2 частину гаража № НОМЕР_1 у гаражно-будівельному кооперативі № 26 на АДРЕСА_4 , загальною площею 35 кв. м.

На обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 указувала, що за період шлюбу з ОСОБА_1 було придбано та зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на гараж № НОМЕР_1 .

Ураховуючи, що таке майно належить сторонам на праві спільної сумісної власності, просила зустрічний позов задовольнити.

У вересні 2022 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій зазначив, що відповідно до звіту про незалежну оцінку однокімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 38,6 кв. м загальна вартість квартири - 397 116,00 грн. Вартість 16/100 часток у квартирі - 63 538,56 грн.

Ураховуючи наведене, просив визнати спільною сумісною власністю його та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 ; відступити від рівності часток у спільному майні подружжя та в порядку поділу спільного майна подружжя визначити, що йому належить 84/100 частки цієї квартири, а ОСОБА_2 належить 16/100 часток цієї квартири; припинити право власності ОСОБА_2 на 16/100 часток у вказаній квартирі, зі стягненням з нього на користь ОСОБА_2 грошової компенсації за її частку у спільному майні в розмірі 63 538,56 грн; визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_5 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області рішенням від 14 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив. В порядку поділу спільного майна подружжя визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . В порядку поділу спільного майна подружжя визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину гаража, загальною площею 35,0 кв. м, що за адресою: м. Івано-Франківськ, гаражно-будівельний кооператив № 26, гараж № НОМЕР_1 . В решті вимог позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що придбані в період шлюбу спірні квартира та гараж є об`єктами спільної сумісної власності подружжя, належних доказів про наявність підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя сторони не надали, тому спірне майно підлягає поділу виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, по 1/2 частині.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 11 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2022 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована законністю і обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 09 лютого 2023 року, адвокат Боднарчук А. М. як представник ОСОБА_1 просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 січня 2023 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 та постанові Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17.

На обґрунтування касаційної скарги заявник зазначає про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Суди, відмовляючи в задоволенні первісного позову, посилалися на те, що ОСОБА_1 не надав належних і допустимих доказів того, що кошти отримані від продажу квартири, яка була його особистою приватною власністю були передані як оплата внеску за спірну квартиру.

Вказує, що позивач сплатив особисті кошти в розмірі 126 000,00 грн за спірну квартиру 04 грудня 2012 року, тобто в день продажу належної йому на праві особистої власності квартири. Розтермінування платежів за спірну квартиру не було. Якщо кошти вносилися б рівними частинами протягом певного періоду, про це було б вказано в договорі від 04 грудня 2012 року № Т/Д-64 та був би графік погашення платежів, якого немає. У самому договорі не вказано, що за квартиру було внесено кошти частково (перший внесок).

Постановлення окремого судового рішенням про визнання за сторонами права власності на 1/2 частину майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, коли право власності на рівність часток презюмується, не вирішує по суті питання поділу майна подружжя. Гараж загальною площею 35,0 кв. м є неподільним майном. Оскільки це майно є неподільним, тому суд мав гараж присудити одному з подружжя, а іншому - матеріальну компенсацію вартості його частки згідно з частиною другою статті 364 ЦК України, що не було зроблено судом першої інстанції.

Отже, судові рішення в частині визнання за кожним з подружжя права власності на 1/2 частину гаража та квартири не відповідають нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

20 березня 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Томина С. В. як представника ОСОБА_2 на касаційну скаргу, мотивований тим, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню, судові рішення є законними та обґрунтованими, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

07 березня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 вересня 1996 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, який рішенням Івано-Франківського міського суду від 26 жовтня 2021 року розірвано.

Згідно з договором дарування земельної ділянки від 23 червня 2010 року ОСОБА_3 (дарувальник) безоплатно передає ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (обдарованим) у власність «Обдаровуваних», а «Обдаровувані» приймають у власність земельну ділянку площею 0,0600 га, розташовану на території Івано-Франківської міської ради у АДРЕСА_6 , що надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 2610100000:21:001:0228, (далі - земельна ділянка), відповідно до якого: 44/100 (сорок чотири сотих) ідеальних часток земельної ділянки « Дарувальник » безоплатно передає у власність «Обдаровуваної» - ОСОБА_4 , а вона їх приймає у власність, 28/100 (двадцять вісім сотих) ідеальних часток земельної ділянки « Дарувальник » безоплатно передає у власність «Обдаровуваної» - ОСОБА_2 , а вона їх приймає у власність та 28/100 (двадцять вісім сотих) ідеальних часток земельної ділянки « Дарувальник » безоплатно передає у власність «Обдаровуваного» ОСОБА_1 , а він їх приймає у власність.

Згідно з копією свідоцтва про право власності від 19 травня 2015 року, індексний номер 37739895, та витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень сторонам належить по 1/2 частці у праві приватної спільної часткової власності на чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 184 кв. м.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 04 грудня 2012 року ОСОБА_1 продав ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_7 . Продаж зазначеної квартири, яка є його особистою власністю, вчинено за ціною 126 000,00 грн. Ця вартість квартири повністю сплачена покупцем готівкою і отримана продавцем до підписання цього договору.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 04 грудня 2012 року № Т/Д-64, укладеного між ТОВ «ПРИКАРПАТТЯ-АВТО» і ОСОБА_2 , продавець - ТОВ «ПРИКАРПАТТЯ-АВТО», який виконує функцію забудовника, зобов`язується передати у власність покупця ОСОБА_2 об`єкт нерухомого майна, який буде створено (набутий) продавцем у майбутньому, а покупець зобов`язується прийняти цей об`єкт відповідно до умов цього договору та оплатити його.

Пунктом 2.2 договору купівлі-продажу від 04 грудня 2012 року № Т/Д-64 передбачено, що загальна сума договору становить 185 553,00 грн. Згідно з пунктом 2.3 договору купівлі-продажу № Т/Д-64 сторони повинні виконати свої взаємні обов`язки за основним договором (продавець - передати майно, а покупець - сплатити відповідачу грошову суму) в термін до 31 грудня 2012 року.

13 лютого 2013 року зареєстроване право приватної власності ОСОБА_1 на гараж НОМЕР_1 у гаражно-будівельному кооперативі № 26 у м. Івано-Франківську, РНОНМ НОМЕР_2 , на підставі свідоцтва про право власності від 15 лютого 2013 року.

ТОВ «Західбудексперт» 04 квітня 2016 року виготовило технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 38,6 кв. м.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 16 листопада 2016 року державний реєстратор на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 32374686 від 16 листопада 2016 року, вніс відомості про право приватної власності ОСОБА_2 , в розмірі часток 1/1, на спірну однокімнатну квартиру загальною площею 38,6 кв. м. Підстава виникнення права власності - акт приймання-передачі від 04 листопада 2016 року б/н, видавник ТОВ «ПРИКАРПАТТЯ-АВТО» та ОСОБА_2 , договір купівлі-продажу від 04 грудня 2012 року № Т/Д-64, витяг з переліку осіб, яким належать майнові права на об`єкт будівництва, від 08 листопада 2016 року.

Згідно зі звітом № 013/08-22 про незалежну оцінку гаража № НОМЕР_1 , загальною площею 35,0 кв. м, що за адресою: АДРЕСА_4 , вірогідна ринкова вартість гаража станом на 01 серпня 2022 року становить 338 030,00 грн.

Згідно з копією звіту № 014/09-22 про незалежну оцінку спірної однокімнатної квартири загальною площею 38,6 кв. м вірогідна ринкова вартість цієї однокімнатної квартири станом на 21 вересня 2022 року становить 397 116,00 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто статтею 60 СК України встановлено презумцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18).

Згідно зі статтями 69 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.

Враховуючи наведене, ухвалюючи оскаржувані рішення, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшли правильних висновків, що спірні квартиру і гараж подружжя набуло під час перебування у шлюбі, а тому вони є їх спільним майном та підлягають поділу між ними в рівних частинах, оскільки презумпція спільності права власності подружжя на квартиру ОСОБА_1 не спростована, адже він не надав належних і допустимих доказів сплати частини вартості спірної квартири власними коштами, отриманими від продажу квартири, що належала йому на праві особистої власності. Разом з тим переоцінка фактичних обставин справи, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України), а тому Верховний Суд не може вважати доведеним факт придбання спірної квартири частково за особисті кошти позивача.

Саме по собі посилання на те, що договір купівлі-продажу квартири, належної на праві особистої власності ОСОБА_1 , був укладений в один день з договором, на підставі якого ОСОБА_2 набула право власності на спірну квартиру, не є достатнім фактом сплати ОСОБА_1 особистих коштів за придбану у шлюбі квартиру.

Аргументи касаційної скарги про те, що гараж є неподільною річчю, тому суд мав гараж присудити одному з подружжя, а іншому компенсувати вартість його частки, не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_2 таких вимог не заявляла, а суд розглядає справи лише в межах заявлених позовних вимог.

Висновки судів у цій справі з урахуванням встановлених фактичних обставин не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах, зазначених заявником у касаційній скарзі.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для

скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Боднарчука Андрія Михайловича як представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 листопада 2022 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

М. Ю. Тітов