Історія справи

Постанова КЦС ВП від 18.01.2023 року у справі №181/1081/20
Постанова КЦС ВП від 18.01.2023 року у справі №181/1081/20
Постанова КЦС ВП від 18.01.2023 року у справі №181/1081/20

Постанова

Іменем України

18 січня 2023 року

м. Київ

справа № 181/1081/20

провадження № 61-4236св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа з самостійними вимогами - ОСОБА_3 ,

треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко Наталія Дем?янівна,

третя особа з самостійними вимогами - ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа з самостійними вимогами - ОСОБА_1 ,

треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко Наталія Дем?янівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 23 вересня

2021 року у складі судді Юр?єва О. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2022 року у складі колегії суддів:

Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до

ОСОБА_2 , третя особа з самостійними вимогами - ОСОБА_3 , треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко Н. Д., про визнання договору купівлі-продажу квартири частково недійсним, визнання права власності на квартиру та витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що він перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 та у 2016 році вони з дружиною за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1 , та пристосували її для проживання доньки дружини від попереднього шлюбу - ОСОБА_5 , оскільки остання є інвалідом ІІ групи, часто хворіє та потребує медичної допомоги, а зазначена квартира знаходиться неподалік від районної лікарні.

Вказував, що усіма питаннями щодо купівлі квартири займалася дружина. Нотаріальне оформлення договору купівлі-продажу квартири відбулося у

м. Дніпро і при цій процедурі він присутній не був. Після придбання квартири вони з дружиною за спільні кошти зробили ремонт, який тривав до весни

2018 року. Після цього, у вказаній квартирі деякий час мешкала зі своєю сім`єю їх з дружиною спільна донька - ОСОБА_2 . Також у цій квартирі зареєстрована ОСОБА_5 .

У кінці 2019 року чи на початку 2020 року ОСОБА_2 виїхала в м. Дніпро, а вже приблизно у серпні 2020 року дружина повідомила позивача про те, що ОСОБА_2 звернулася до Межівського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Разом з тим, дружина йому також повідомила, що 25 жовтня 2016 року договір купівлі-продажу квартири було оформлено саме на ОСОБА_2 , а не на дружину чи на нього, оскільки без його згоди на укладення договору купівлі-продажу, нотаріус не могла вказати покупцем під час нотаріального оформлення договору купівлі-продажу саме ОСОБА_3 .

Враховуючи, що фактично ОСОБА_2 грошові кошти продавцям не передавала та зазначений вище правочин не мав на меті досягнення правових наслідків, які у ньому обумовлені, зокрема, саме переходу права власності на спірну квартиру до ОСОБА_2 , оскільки вона фактично не була стороною такого договору, позивач вважав, що вказаний правочин у цій частині має бути визнаний судом частково недійсним.

У зв`язку з чим, ОСОБА_1 просив визнати договір купівлі-продажу квартири від 25 жовтня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко Н. Д., частково недійсним у частині прийняття квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_2 та зазначення останньої покупцем у цьому правочині; визнати за ним право власності на зазначену квартиру та витребувати її з незаконного володіння ОСОБА_2 ; а також стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

У травні 2021 року третя особа з самостійними вимогами ОСОБА_3 звернулась до суду із позовними вимогами до ОСОБА_2 , третя особа з самостійними вимогами - ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко Н. Д., про визнання договору купівлі-продажу квартири частково недійсним, визнання права спільної сумісної власності на квартиру та витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги ОСОБА_3 мотивовано тим, що вона та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі. У 2016 році вони з чоловіком вирішили придбати квартиру

АДРЕСА_1 , яка належала та у якій мешкала сім`я ОСОБА_6 , та пристосувати зазначену квартиру для проживання її доньки від попереднього шлюбу ОСОБА_5 , оскільки вона є інвалідом ІІ групи, часто хворіє та потребує медичної допомоги, а зазначена квартира знаходиться неподалік від районної лікарні. У подальшому вони з чоловіком ОСОБА_1 планували заповісти цю квартиру донькам

ОСОБА_5 та ОСОБА_2 .

Переговори з родиною ОСОБА_6 щодо купівлі-продажу квартири вела особисто вона. Після досягнення домовленостей щодо суми коштів за відчуження квартири, вона взяла вдома з їх спільного сімейного бюджету гроші та передала їх ОСОБА_6 . Нотаріальне оформлення договору купівлі-продажу квартири відбувалося у м. Дніпро і ОСОБА_1 при цій процедурі присутній не був. При оформленні вказаного правочину, вона надавши необхідні документи нотаріусу для оформлення договору, довідалася, що нотаріус не може зазначити покупцем саме її, оскільки вона заміжня і потрібна згода чоловіка на укладення такого договору. Зважаючи на те, що ОСОБА_1 у м. Дніпро не було, а ОСОБА_2 , яка на той час не була заміжня поїхала разом з нею, вона не заперечувала, щоб у договорі купівлі- продажу квартири зазначити покупцем ОСОБА_2 , вважаючи це несуттєвим. Після придбання зазначеної квартири вона та ОСОБА_1 за кошти з їх сімейного бюджету зробили у вказаній квартирі ремонт, який тривав до весни 2018 року. Після чого у вказаній квартирі деякий час мешкала зі своєю сім`єю їх з ОСОБА_1 донька - ОСОБА_2 , відповідач по справі. У цій квартирі зареєстрована також ОСОБА_5 . У кінці 2019 року чи на початку 2020 року ОСОБА_2 виїхала в м. Дніпро.

Приблизно у серпні 2020 року їй стало відомо, що ОСОБА_2 звернулася до Межівського районного суду Дніпропетровської області з позовом до

ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням. На її звернення з цього питання до ОСОБА_2 остання повідомила, що вона є власницею спірної квартири і може розпоряджатися нею як хоче. Вже після чого вона розповіла ОСОБА_3 про обставини за яких 25 жовтня 2016 року було укладено договір купівлі-продажу спільної квартири.

ОСОБА_3 просила визнати договір купівлі-продажу квартири від 25 жовтня 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко Н. Д., частково недійсним у частині прийняття квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_2 та зазначення останньої покупцем у цьому правочині; визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на спірну квартиру та витребувати її з незаконного володіння ОСОБА_2 ; а також стягнути з ОСОБА_2 понесені нею судові витрати.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Межівського районного суду Дніпропетровської області від

23 вересня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Визнано договір купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1 від 25 жовтня 2016 року, укладений між ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , з однієї сторони та ОСОБА_2 , з іншої сторони, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко Н. Д. - частково недійсним у частині прийняття квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_2 та зазначення останньої покупцем у цьому правочині.

Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

Витребувано квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 з незаконного володіння ОСОБА_2 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати, у вигляді судового збору у сумі 1 881,25 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати, у вигляді сплаченого судового збору у сумі 2 823,38 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що обов`язки покупця за договором купівлі-продажу спірної квартири від 25 жовтня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко Н. Д., в повному обсязі виконала ОСОБА_3 , тобто, наявні правові підстави визнати його частково недійсним у частині прийняття квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_2 та зазначення останньої покупцем у цьому правочині. Разом з тим, у судовому засіданні було встановлено, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та

ОСОБА_3 , а тому дійшов висновку про задоволення третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_3 у тому числі в частині визнання за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 права спільної сумісної власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , що у свою чергу виключає задоволення вимог ОСОБА_1 у частині визнання за ним права власності на зазначену квартиру.

При цьому суд зазначив про відсутність підстав для застосування строків позовної давності, оскільки про порушено своє право ОСОБА_3 дізналася, лише після звернення ОСОБА_2 до суду з позовом до ОСОБА_5 , яка зареєстрована у вказаній квартирі, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, тобто, у серпні 2020 року, а із позовом третя особа звернулася 31 травня 2021 року.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від

23 вересня 2021 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

04 травня 2022 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 23 вересня

2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 березня

2022 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що кошти за квартиру вона особисто передавала продавцям, про що було написано розписку. Суди відмовили у задоволенні клопотання про призначення судової-почеркознавчої експертизи щодо вказаної розписки. Суди неправильно визначились із початком перебігу строку позовної давності.

Аргументи інших часників справи

04 серпня 2022 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 подали до Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу, у яких просять касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2022 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2022 року поновлено

ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2021 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2022 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Межівського районного суду Дніпропетровської області.

28 липня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Фактичні обставини справи

17 серпня 1985 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб, у якому сторони перебувають і до цього часу.

Відповідно до довідки про доходи від 02 грудня 2020 року

№ 2797219965776718, виданої Відділом обслуговування громадян № 25 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян ГУ ПФУ, та довідки від 18 серпня 2021 року № 87/02.28-27, виданої Відділом обслуговування громадян № 25 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян

ГУ ПФУ, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Першотравенському об`єднаному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області і отримує пенсію по

інвалідності - 2 група, загальне захворювання з 17 січня 1995 року - довічно.

Згідно договору купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою:

АДРЕСА_2 , від 25 жовтня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко Н. Д., продавцями є ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , покупцем зазначено - ОСОБА_2 - відповідача по справі.

Пунктом 5 вказаного договору передбачено, що згідно звіту про оцінку майна, проведену ТОВ «Земля і право» від 18 жовтня 2016 року, ідентифікатор за базою ФДМУ 1386821_18102016_72-10-РТ-М, ринкова вартість квартири становить 100 738,00 грн.

Пунктом 6 вказаного договору передбачено, що продаж квартири вчиняється між сторонами за 100 738,00 грн, зазначена ціна відповідає волевиявленню сторін, є остаточною і змінам після укладення договору не підлягає.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 31 жовтня 2016 року № 71831544, власником квартири, розташованої за адресою:

АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу серії та номер: 987, виданого 25 жовтня 2016 року, є ОСОБА_2 .

Згідно письмової розписки від 25 жовтня 2016 року, написаної

ОСОБА_4 , оригінал якої було досліджено у судовому засіданні суду першої інстанції, остання продала квартиру, розташовану за адресою:

АДРЕСА_2 , дружині ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та отримала від неї кошти в розмірі 271 300,00 грн, що еквівалентно 10 000,00 доларів США за курсом 27,13 грн.

Також судом першої інстанції було встановлено з пояснень сторін та підтверджено даною розпискою, що загальна вартість, за яку фактично було придбано спірну квартиру, становить в еквіваленті 15 000,00 доларів США, з яких 10 000,00 доларів США - тобто, 2/3 частини отримала ОСОБА_4 за свою частку і частку ОСОБА_9 (по довіреності) (в розписці помилково вказано 2/6 замість 2/3), та залишок 5 000,00 доларів США, тобто 1/3 частини, отримала ОСОБА_7 , розписка якої втрачена та яка на день розгляду даної справи судом померла.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Встановивши, що обов`язки покупця за договором купівлі-продажу спірної квартири від 25 жовтня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко Н. Д., в повному обсязі виконала ОСОБА_3 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання його частково недійсним у частині прийняття квартири АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_2 та зазначення останньої покупцем у цьому правочині.

Проте, колегія суддів не може погодитися з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій з таких підстав.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першою статті 638 ЦК Українивизначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

Крім того, покупець може домовитись з іншою особою про придбання власності за її рахунок з наступним відшкодуванням цій особі витрат.

Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України).

У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті 12 81 ЦПК України).

За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Такі висновки застосування норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду України: від 14 листопада 2012 року у справі

№ 6-133цс12, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16, які у подальшому підтримані у постановах Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 742/1913/15-ц (провадження № 61-13992св18), від

21 серпня 2019 року у справі № 303/292/17 (провадження № 61-12404св18), від 30 березня 2020 року у справі № 524/3188/17 (провадження

№ 61-822св20).

Також зазначене узгоджується з пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Крім того, у пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16, провадження № 14-498цс18 зазначно: «Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, правочин який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним».

Ураховуючи вищевикладене, висновки судів про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу квартири у частині покупця є удаваними, оскільки придбана ОСОБА_2 за кошти та для потреб ОСОБА_1 , без створення правових наслідків для себе, як фізичної особи, є безпідставними, так як нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції, як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним в частині сторони, оскільки це суперечить її положенням.

Такий висновок зроблено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі

№ 346/2238/15-ц (провадження № 61-14680сво20) яка відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2020 року у справі № 265/3310/17 (провадження № 61-2308св19), а також від аналогічного висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 466/8968/19 (провадження № 61-1188св21).

Крім того, ОСОБА_1 звертаючись до суду з даним позовом, також просив визнати за ним право власності на зазначену квартиру та витребувати її з незаконного володіння ОСОБА_2 , а ОСОБА_3 звертаючись до суду також просила визнати за нею та ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на спірну квартиру та витребувати її з незаконного володіння ОСОБА_2 .

З даного приводу суд зазначає, що підстави для задоволення вказаних заявлених вимог також не має, оскільки такі є похідними від вимог

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним, у задоволенні яких необхідно відмовити.

За таких обставин рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2021 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 16 березня 2022 року підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову у позові з підстав, зазначених у цій постанові.

Щодо заяви про застосування строку позовної давності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 у справі

№ 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав їх необґрунтованості, необхідності у перевірці та застосуванні строку позовної давності немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

За правилами частини шостої статті141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З матеріалів справи відомо, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи загального захворювання з 17 січня 1995 року довічно.

Згідно пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп.

Таким чином, ОСОБА_1 є особою, яка звільнена від сплати судового збору згідно закону.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 23 вересня

2021 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 16 березня

2022 року та ухвалення у справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , судові витрати понесені ОСОБА_2 : за подання апеляційної скарги в розмірі

7 057,50 грн, та за подання касаційної скарги в розмірі 9 410,00 грн, а всього 16 467,50 грн, підлягають стягненню з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в рівних частинах по 8 233,75 грн з кожного на користь ОСОБА_2 .

Але, оскільки ОСОБА_1 є звільненим від спати судового збору в силу закону, судові витрати в розмірі 8 233,75 грн, які були нею понесені у зв?язку з переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій, підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 141 400 402 409 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від

23 вересня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від

16 березня 2022 року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко Наталія Дем`янівна, про визнання договору купівлі-продажу квартири частково недійсним, визнання права власності на квартиру та витребування майна із чужого незаконного володіння, та позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Іщенко Наталія Дем`янівна, про визнання договору купівлі-продажу квартири частково недійсним, визнання права спільної сумісної власності на квартиру та витребування майна із чужого незаконного володіння відмовити

Стягнути з ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 8 233,75 грн судових витрат, понесених у зв?язку з переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

Компенсувати ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 8 233,75 грн судових витрат, понесених у зв?язку з переглядом справи у судах апеляційної та касаційної інстанцій за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 23 вересня

2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 березня

2022 року втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов