Історія справи

Постанова

Іменем України

17 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 328/2612/17-ц

провадження № 61-38942 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4;

представник позивача - ОСОБА_5;

відповідач - ОСОБА_6;

представники відповідача: ОСОБА_7, ОСОБА_8;

треті особи: ОСОБА_9, служба у справах дітей Запорізької міської ради, Комунарський відділ державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у Запорізькій області;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 - на рішення Токмацького районного суду Запорізької області у складі судді Курдюкова В. М. від 04 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Запорізької області у складі колегії суддів: Полякова О. З., Онищенка Е. А., Крилової О. В., від 30 травня 2018 року,

ВСТАНОВИВ :

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_9, служба у справах дітей Запорізької міської ради, Комунарський відділ державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, про визнання усиновлення недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що з 08 листопада 2008 року по 06 грудня 2011 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9, від якого мають спільного сина - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після припинення шлюбних відносин він переїхав на постійне місце проживання до м. Києва, проте регулярно сплачував аліменти на утримання дитини, постійно намагався побачитись із сином, незважаючи на те, що колишня дружина чинила йому перешкоди.

У 2015 році йому стало відомо про те, що заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 березня 2015 року його було позбавлено батьківських прав відносно сина.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 вересня 2015 року за його заявою вищевказане заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 березня 2015 року було скасовано, а справу призначено до розгляду.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2015 року, що набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_9 про позбавлення його батьківських прав відносно сина - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, відмовлено.

Проте, у той час коли його незаконного було позбавлено батьківських прав, рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2015 року задоволено заяву ОСОБА_6, чоловіка колишньої дружини, про усиновлення його сина - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1. Визнано ОСОБА_6 усиновлювачем дитини - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просив суд: визнати усиновлення ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, яке було проведене на підставі рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2015 року, усиновителем ОСОБА_6 на підставі скасованого пізніше заочного рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 березня 2015 року недійсним; поновити актовий запис про народження дитини № 116609 від 07 травня 2009 року у Комунарському відділі реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції (нині Комунарський районний у м. Запоріжжі відділ державної реєстрації актів цивільного стану головного територіального управління юстиції у Запорізькій області) шляхом зміни прізвища, та по батькові дитини з «ОСОБА_10» на «ОСОБА_10», відповідно «батько - ОСОБА_4» та видати повторне свідоцтво про народження.

Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 04 грудня 2017 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 25 січня 2018 року про виправлення описки, позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано усиновлення ОСОБА_10, яке було проведене на підставі рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2015 року, усиновителем ОСОБА_6 на підставі заочного рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 березня 2015 року, недійсним. Поновлено актовий запис про народження дитини № 116609 від 07 травня 2009 року у Комунарському відділ реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції шляхом зміни прізвища та по батькові дитини з «ОСОБА_10» на ОСОБА_10», відповідно «батько - ОСОБА_4» та зобов'язано видати повторне свідоцтво про народження. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, районний суд виходив із того, що батьківські права позивача, який є біологічним батьком ОСОБА_10, є природними та мають пріоритет над правами відповідача ОСОБА_6 відносно дитини, яких він набув на підставі рішення суду про позбавлення батьківських прав ОСОБА_4, яке згодом було скасовано. Згоди на усиновлення його сина не було.

Постановою апеляційного суду Запорізької області від 30 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 в особі його представника ОСОБА_7 залишено без задоволення, рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 04 грудня 2017 року - без змін.

Погоджуючись із висновком районного суду, апеляційний суд зазначив, що на момент ухвалення судового рішення про усиновлення батько дитини - ОСОБА_4 був позбавлений батьківських прав і формально не було необхідності у його згоді на усиновлення, однак згодом судове рішення про позбавлення його батьківських прав було скасовано, а його батьківські права поновлено з часу їх позбавлення. Зазначені обставини виключають можливість усиновлення дитини ОСОБА_6, оскільки ОСОБА_4 не позбавлений батьківських прав відносно малолітнього сина та своєї згоди на його усиновлення відповідачем не надавав.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_8, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем невірно обрано спосіб захисту його прав, оскільки він повинен був звернутися до суду із заявою про перегляд рішення суду у зв'язку з нововиявленими обставинами. Той факт, що рішення про позбавлення батьківських прав у подальшому було скасоване та ухвалене нове рішення про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав є підставою для перегляду рішення суду від 26 травня 2015 року за нововиявленими обставинами. Позивач не мав підстав для позову, оскільки його право як таке, не було порушене. Частиною п'ятою статті 239 СК України передбачено, що у разі скасування усиновлення дитина має право на збереження прізвища, імені та по батькові, які вона одержала у зв'язку з усиновленням. За бажанням дитини їй присвоюється прізвище, ім'я, по батькові, які вона мала до усиновлення. У порушення наведених вище положень закону суди не заслухали думку дитини про те, чи бажає вона зберегти своє прізвище та по батькові, яке має на даний час, або бажає присвоїти прізвище та по батькові, яке вона мала до усиновлення, враховуючи те, що така процедура вже мала місце у ході розгляду справи про позбавлення батьківських прав позивача. Крім того, судами не дотримано основного принципу при вирішенні справи щодо інтересів дитини, а саме в аспекті якнайкращого забезпечення інтересів дитини. Повторна зміна прізвища та по батькові негативно позначиться на емоційному стані дитини, адже їй доведеться пояснювати своїм одноліткам на їх незручні запитання ці обставини. Також судами не враховано, що згідно висновку спеціаліста-психолога у дитини встановилися теплі, емоційні стосунки з відповідачем, дитина сприймає його як батька і ставиться до нього як до батька, хоче бути схожою на нього. Поява у його житті біологічного батька зумовить руйнування образу позитивної родини, що дитиною сприймається як єдино можливе, і стійких, емоційних відносин дитини з батьками, а також іншими членами родини, що буде однозначно травматичним для дитини з психологічної точки зору.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Статтею 218 СК України визначено, що для усиновлення дитини потрібна її згода, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити. Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові та стану здоров'я. Дитина має бути проінформована про правові наслідки усиновлення. Усиновлення провадиться без згоди дитини, якщо вона у зв'язку з віком або станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення. Згода дитини на усиновлення не потрібна, якщо вона проживає в сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.

Відповідно до частини першої, четвертої статті 236 СК України усиновлення визнається недійсним за рішенням суду, якщо воно було проведене без згоди дитини та батьків, якщо така згода була необхідною; усиновлення може бути визнане недійсним за рішенням суду у разі відсутності згоди на усиновлення осіб, зазначених у статтях 220-222 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою, третьою та п'ятою статті 237 СК України усиновлення, визнане недійсним, анулюється з моменту його здійснення; у разі визнання усиновлення недійсним припиняються права та обов'язки, які виникли раніше і встановлені законом для усиновлювача, його родичів та усиновленої дитини; у разі визнання усиновлення недійсним відновлюються права та обов'язки між дитиною, її батьками та іншими родичами за походженням; у разі визнання усиновлення недійсним відновлюються прізвище, ім'я та по батькові дитини, які вона мала до усиновлення.

Виходячи з аналізу зазначених положень закону, визнання усиновлення недійсним - це припинення відносин, які виникають із факту усиновлення на майбутній час, якщо цього потребують інтереси дитини на підставі серйозних обставин, передбачених законом.

Відповідно до статті 240 СК України право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення чи визнання його недійсним мають батьки, усиновлювачі, опікун, піклувальник, орган опіки та піклування, прокурор, а також усиновлена дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Судом встановлено, що з 08 листопада 2008 року по 06 грудня 2011 року ОСОБА_4перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9, від якого мають спільного сина - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 березня 2015 року ОСОБА_4було позбавлено батьківських прав відносно сина.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2015 року було задоволено заяву ОСОБА_6 про усиновлення дитини ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1. Визнано ОСОБА_6 усиновлювачем дитини - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 вересня 2015 року за заявою ОСОБА_4заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 березня 2015 року скасовано, справу призначено до розгляду.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2015 року, що набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_9 про позбавлення ОСОБА_4батьківських прав відносно сина - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, відмовлено.

За таких обставин суди дійшли правильного висновку про те, що батьківські права позивача, який є біологічним батьком дитини - ОСОБА_10, є природними та мають пріоритет над правами ОСОБА_6 відносно дитини, яких він набув на підставі рішення суду про позбавлення батьківських прав ОСОБА_4, яке згодом було скасовано. А зі скасуванням рішення суду втрачаються ті наслідки, які з нього випливають.

На момент ухвалення судового рішення про усиновлення батько дитини - ОСОБА_4 був позбавлений батьківських прав, а тому його згода на усиновлення не була необхідною, проте згодом судове рішення про позбавлення його батьківських прав було скасовано, а його батьківські права поновлено з часу їх позбавлення. Зазначені обставини виключають можливість усиновлення дитини ОСОБА_6, оскільки ОСОБА_4 не позбавлений батьківських прав відносно малолітнього сина та своєї згоди на його усиновлення не надавав.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не було заслухано думки дитини про те, чи бажає вона зберегти своє прізвище та по батькові, яке має на даний час, або бажає присвоїти прізвище та по батькові, яке вона мала до усиновлення, не заслуговують на увагу, оскільки зазначені обставини були предметом судового розгляду і з урахуванням статті 14 Європейської конвенції про усиновлення дітей при вирішенні цього питання суд виходив із найвищих інтересів малолітньої дитини.

Посилання касаційної скарги про те, що позивач обрав неналежний спосіб судового захисту, оскільки йому слід було звернутися до суду із заявою про перегляд рішення суду про усиновлення від 26 травня 2015 року за нововиявленими обставинами, безпідставні, так як згідно з частиною першою статті 362 ЦПК України 2004 року таку заяву може подати лише особа, яка брала участь у справі. Як слідує з рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26 травня 2015 року про задоволення заяви ОСОБА_6 про усиновлення, позивач участі у цій справі не брав (а. с. 14-15), тому у силу частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року встановлені вказаним судовим рішенням обставини не є для нього преюдиційними.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу та залишити судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 - залишити без задоволення.

Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 04 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 30 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк