Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.11.2022 року у справі №428/5987/20
Ухвала КЦС ВП від 27.07.2021 року у справі №428/5987/20

Постанова

Іменем України

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 428/5987/20

провадження № 61-11558св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Луганська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу керівника Луганської обласної прокуратури на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 лютого 2021 року у складі судді Шубочкіної Т. В. та постанову Луганського апеляційного суду від 01 червня 2021 року у складі колегії суддів: Лозко Ю. П., Луганської В. М., Назарової М. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Луганської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування вартості майна.

Позовну заяву мотивовано тим, що ухвалою Марківського районного суду Луганської області від 16 травня 2019 року, залишеною без змін ухвалою Луганського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року, у справі № 417/3740/17 клопотання ОСОБА_1 про вирішення питання, пов`язаного з виконанням вироку Слов`яносербського районного суду Луганської області від 30 липня 2013 року, задоволено. Повернуто ОСОБА_1 вилучені у нього під час проведення обшуку 21 червня 2007 року два банківських злитки, а саме вагою 100 грамів з маркуванням «CREDIT SUISSE, 100g, 999,9, CHI, ESSAYEUR FONDEUR, AA017433», та вагою 50 грамів з маркуванням «ARGOR HE RAEUSSA, Switzerland 50g, Fine Gold, 999.9, Мelter ASSAYER, 133343».

ОСОБА_1 зазначив, що до часу звернення до суду з цим позовом Луганська обласна прокуратура зазначене майно йому не повернула з підстав відсутності цього майна в натурі з незалежних від Луганської обласної прокуратури обставин.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , посилаючись на статті 1212 1213 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просив суд стягнути з прокуратури Луганської області та Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування вартості його майна - двох банківських злитків, а саме вагою 100 грамів з маркуванням «CREDIT SUISSE, 100g, 999,9, CHI, ESSAYEUR FONDEUR, AA017433», та вагою 50 грамів з маркуванням «ARGOR HE RAEUSSA, Switzerland 50g, Fine Gold, 999.9, Мelter ASSAYER, 133343».

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Луганського апеляційного суду від 01 червня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Луганської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вартість двох банківських злитків, а саме вагою 100 грамів, маркування «CREDIT SUISSE, 100g, 999,9, CHI, ESSAYEUR FONDEUR, AA017433», без упаковки, у розмірі 185 150,00 грн, та вагою 50 грамів, маркування «ARGOR HE RAEUSSA, Switzerland 50g, Fine Gold, 999.9, Мelter ASSAYER, 133343», у розмірі 93 735,00 грн, а всього 278 885,00 грн, шляхом списання коштів із відповідних рахунків.

Стягнуто з Луганської обласної прокуратури на користь держави судові

витрати у розмірі 2 788,85 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що позивач надав до суду належні та допустимі докази того, що саме дії (бездіяльність) Луганської обласної прокуратури призвели до заподіяння йому шкоди, яка полягає в неповерненні майна, тому вона підлягає відшкодуванню за рахунок прокуратури відповідно до положень статей 1173 1174 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, керівник Луганської обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 лютого 2021 року та постанову Луганського апеляційного суду від 01 червня 2021 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Підставами касаційного оскарження рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 лютого 2021 року та постанови Луганського апеляційного суду від 01 червня 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18), а також заявник вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що Луганська обласна прокуратура не є фактичним володільцем майна позивача та не утримує його в силу об`єктивних причин, у зв`язку із загальновідомим фактом захоплення м. Луганська незаконними збройними формуваннями. Таким чином, дії Луганської обласної прокуратури є правомірними, а майно позивача на теперішній час утримується невідомими особами, тому, як наслідок, збитки, які можливо завдані позивачу, підлягають відшкодуванню із зазначених осіб.

Крім того, суди попередніх інстанцій не зазначили в своїх рішеннях, в чому саме полягають неправомірні дії прокуратури та причинний зв`язок між цими діями та завданою шкодою. Отже, відсутні підстави для притягнення прокуратури до відповідальності у вигляді стягнення шкоди.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзивах на касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Медведев С. С., зазначив, що касаційна скарга керівника Луганської обласної прокуратури не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Керівник Луганської обласної прокуратури у відповіді на відзив ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Медведев С. С., на касаційну скаргу зазначив, що Луганська обласна прокуратура не є фактичним володільцем майна ОСОБА_1 та не утримує його в силу об`єктивних причин, зокрема внаслідок загальновідомого факту захоплення м. Луганська незаконними збройними формуваннями.

Відзив на касаційну скаргу від Державної казначейської служби України не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року касаційну скаргу керівника Луганської обласної прокуратури на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 лютого 2021 року та постанову Луганського апеляційного суду від 01 червня 2021 року залишено без руху для усунення недоліків.

У серпні 2021 року заявник у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунув.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою керівника Луганської обласної прокуратури на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 лютого 2021 року та постанову Луганського апеляційного суду від 01 червня 2021 року, зупинено виконання рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 лютого 2021 року та постанови Луганського апеляційного суду від 01 червня 2021 року до закінчення касаційного провадження і витребувано із Сєвєродонецького міського суду Луганської області цивільну справу № 428/5987/20.

Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга керівника Луганської обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи

Відповідно до вироку Слов`яносербського районного суду Луганської області від 30 липня 2013 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 05 листопада 2013 року, ОСОБА_1 засуджено за частиною третьою статті 364, частиною третьою статті 27, частиною четвертою статті 185 КК України із застосуванням частини першої статті 70 КК України до 5 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов`язані з правоохоронною діяльністю, строком на 2 роки та з конфіскацією 1/2 частини належного йому майна.

Ухвалою Менського районного суду Чернігівської області від 24 березня 2014 року вирок Слов`яносербського районного суду Луганської області від 30 липня 2013 року приведено у відповідність до вимог Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень статті 19 Конвенції ООН проти корупції» і ОСОБА_1 вважається таким, що засуджений до покарання без конфіскації майна.

Згідно з листом прокуратури Луганської області від 12 лютого 2016 року № 17/1-99 вих.16 два золотих банківських злитки, а саме вагою 100 грамів з маркуванням «CREDIT SUISSE, 100g, 999,9, CHI, ESSAYEUR FONDEUR, AA017433» та вагою 50 грамів з маркуванням «ARGOR HE RAEUSSA, Switzerland 50g, Fine Gold, 999.9, Мelter ASSAYER, 133343» вилучені у ОСОБА_1 під час обшуку 21 червня 2007 року, знаходились на зберіганні в бухгалтерії прокуратури Луганської області за адресою: м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 3.

Ухвалою Марківського районного суду Луганської області від 16 травня 2019 року, залишеною без змін ухвалою Луганського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року, у справі № 417/3740/17 клопотання ОСОБА_1 про вирішення питання, пов`язаного з виконанням вироку Слов`яносербського районного суду Луганської області від 30 липня 2013 року, задоволено.

Повернуто ОСОБА_1 вилучені у нього під час проведення обшуку 21 червня 2007 року два банківських злитки, а саме вагою 100 грамів з маркуванням «CREDIT SUISSE, 100g, 999,9, CHI, ESSAYEUR FONDEUR, AA017433» та вагою 50 грамів з маркуванням «ARGOR HE RAEUSSA, Switzerland 50g, Fine Gold, 999.9, Мelter ASSAYER, 133343».

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не повною мірою відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Предметом позову у цій справі є вимога про відшкодування вартості двох банківських злитків, які були вилучені у позивача під час обшуку 21 червня 2007 року, проте не повернуті йому всупереч судовому рішенню.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, не спростовано матеріалами справи і відповідачами те, що відповідно до вироку Слов`яносербського районного суду Луганської області від 30 липня 2013 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 05 листопада 2013 року, ОСОБА_1 засуджено за частиною третьою статті 364, частиною третьою статті 27, частиною четвертою статті 185 КК України із застосуванням частини першої статті 70 КК України до 5 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права займати посади, пов`язані з правоохоронною діяльністю, строком на 2 роки та з конфіскацією 1/2 частини належного йому майна.

Ухвалою Менського районного суду Чернігівської області від 24 березня 2014 року вирок Слов`яносербського районного суду Луганської області від 30 липня 2013 року приведено у відповідність до вимог Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень статті 19 Конвенції ООН проти корупції» і ОСОБА_1 вважається таким, що засуджений до покарання без конфіскації майна.

Згідно з листом прокуратури Луганської області від 12 лютого 2016 року № 17/1-99 вих.16 два золотих банківських злитки, а саме вагою 100 грамів з маркуванням «CREDIT SUISSE, 100g, 999,9, CHI, ESSAYEUR FONDEUR, AA017433» та вагою 50 грамів з маркуванням «ARGOR HE RAEUSSA, Switzerland 50g, Fine Gold, 999.9, Мelter ASSAYER, 133343», вилучені у ОСОБА_1 під час обшуку 21 червня 2007 року, знаходились на зберіганні в бухгалтерії прокуратури Луганської області за адресою: м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 3.

Ухвалою Марківського районного суду Луганської області від 16 травня 2019 року, залишеною без змін ухвалою Луганського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року, у справі № 417/3740/17 клопотання ОСОБА_1 про вирішення питання, пов`язаного з виконанням вироку Слов`яносербського районного суду Луганської області від 30 липня 2013 року, задоволено.

Повернуто ОСОБА_1 вилучені у нього під час проведення обшуку 21 червня 2007 року два банківських злитки, а саме вагою 100 грамів з маркуванням «CREDIT SUISSE, 100g, 999,9, CHI, ESSAYEUR FONDEUR, AA017433» та вагою 50 грамів з маркуванням «ARGOR HE RAEUSSA, Switzerland 50g, Fine Gold, 999.9, Мelter ASSAYER, 133343».

Відповідач не заперечує те, що вказані золоті банківські злитки були вилучені у ОСОБА_1 під час обшуку 21 червня 2007, і у листі від 12 лютого 2016 року № 17/1-99 вих. зазначив, що вони знаходились на зберіганні в бухгалтерії прокуратури Луганської області за адресою: м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 3.

Відповідно до частини першої статті 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Єдині правила обліку, зберігання та передачі речових доказів, цінностей та іншого майна на стадії дізнання, досудового слідства і судового розгляду, а також порядок виконання рішень органів досудового слідства, дізнання і суду щодо речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна встановлено Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженою спільним наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації, Служби безпеки України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України від 27 серпня 2010 року № 51/401/649/471/23/125 (далі - Інструкція).

Пунктом 14 Інструкції передбачено, що відповідальним за зберігання речових доказів, цінностей та іншого майна, вилученого у зв`язку з розслідуванням кримінальної справи і яке зберігається окремо від справи, є співробітник установи, який призначається спеціальним наказом прокурора, керівника органу служби безпеки, начальника органу внутрішніх справ, підрозділу податкової міліції або керівника апарату суду. Підставою для поміщення речових доказів на зберігання є постанова працівника органу дізнання, слідчого, прокурора, судді.

Відповідно до пункту 25 Інструкції банківські метали, вилучені у громадян органами дізнання та досудового слідства, які визнані речовими доказами або на які може бути звернено стягнення з метою відшкодування заподіяної матеріальної шкоди або забезпечення вироку суду в частині конфіскації майна, реєструються у відповідному журналі та передаються в упакованому вигляді в спеціально пристосоване для зберігання речових доказів приміщення, до Державного сховища дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України, в касу фінансового підрозділу або до банківських установ у порядку, передбаченому чинним законодавством України, зокрема з дотриманням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 року № 1340 «Про порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним» та наказу Міністерства фінансів України від 04 листопада 2004 року № 692, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 листопада 2004 року за № 1513/10112, яким затверджено Порядок обліку, зберігання і розпорядження дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням, дорогоцінним камінням органогенного утворення та напівдорогоцінним камінням, що переходять у власність держави (протягом термінів чинності зазначених нормативних актів).

Дія Порядку обліку, зберігання і розпорядження дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням, дорогоцінним камінням органогенного утворення та напівдорогоцінним камінням, що переходять у власність держави (далі - Порядок обліку, зберігання і розпорядження дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням) поширюється на дорогоцінні метали та дорогоцінне каміння, дорогоцінне каміння органогенного утворення та напівдорогоцінне каміння, що містяться у тому числі у зливках (пункт 1.1).

Відповідно до пункту 3.1 цього Порядку попередня оцінка, облік, а також відповідальність за зберігання цінностей до передачі їх для подальшого розпорядження покладається на органи (організації), що здійснили вилучення цінностей або зберігають їх.

Пунктом 3.2 Порядку визначено, що опис та оцінка цінностей проводиться комісією, яка утворюється органом, що здійснив їх вилучення, у складі представників місцевих фінансових органів та органів, що здійснили вилучення цінностей або зберігають їх.

Цінності, крім тих, що згідно з пунктом 3.4 Порядку були передані Міністе6рству культури України, надсилаються органами, що здійснили вилучення цінностей або зберігають їх, до Держсховища за адресою: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 38-44. На підтвердження одержання цінностей Держсховище надсилає представнику один примірник акта приймання (пункти 4.1, 4.6 Порядку обліку, зберігання і розпорядження дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням).

Відповідно до пункту 86 Інструкції у разі пошкодження, втрати вилучених речових доказів, цінностей та іншого майна заподіяні їх власникам збитки підлягають відшкодуванню на підставі Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказами Міністерства юстиції України № 6/5, Генеральної прокуратури України № 3, Міністерства фінансів України № 41 від 04 березня 1996 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 березня 1996 року за № 106/1131.

Незабезпечення належного обліку та умов зберігання, передачі речових доказів, цінностей та іншого майна, яке спричинило їх втрату, пошкодження, є підставою для притягнення до передбаченої законом відповідальності осіб, з вини яких настали вказані наслідки.

Пунктом 14 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказами Міністерства юстиції України № 6/5, Генеральної прокуратури України № 3, Міністерства фінансів України № 41 від 04 березня 1996 року, визначено, що відповідно до частини другої статті 4 Закону майно, зазначене в пункті 2 статті 3 Закону (конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт), повертається в натурі тією установою або органом, у якого воно знаходиться, у місячний термін з дня звернення громадянина або його спадкоємців, якщо воно сталося протягом шести місяців після направлення їм повідомлення.

У разі коли повернення майна в натурі неможливе, за рахунок підприємств, установ, організацій, ким воно було передано безоплатно, відшкодовується його вартість.

У випадках, коли майно було знищене, втрачене або пошкоджене під час знаходження у розпорядженні органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури чи суду, з вимогою про відшкодування вартості майна громадянин має право звернутися до цих органів, а якщо неможливість повернення майна в натурі виникла після передачі його фінансовому органу, вимога пред`являється до цього органу.

З зазначеною вимогою до вказаних органів громадянин має право звернутися протягом шести місяців після направлення йому повідомлення. Розгляд зазначеної вимоги громадянина до органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду провадиться в місячний термін і в порядку, передбаченому п.12 Положення.

Якщо вимога про повернення майна або відшкодування його вартості у безспірному порядку не задоволена або громадянин не згодний з прийнятим рішенням, він має право звернутися до суду в порядку позовного провадження.

Вартість майна відповідно до частини четвертої статті 4 Закону визначається за цінами, що діють на момент прийняття рішення про відшкодування шкоди.

Ураховуючи викладене, колегія судів вважає, що зогляду на установлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини цієї справи і належну оцінку доказів, які знаходяться у матеріалах справи, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що вказані два золоті банківські злитки, власником яких є позивач, знаходились на зберіганні в бухгалтерії прокуратури Луганської області за адресою: м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 3, це майно не було повернуто позивачу в натурі, отже, останньому повинна бути відшкодована його вартість за рахунок саме відповідача, на зберіганні якого воно перебувало для виконання вироку в частині конфіскації майна засудженого.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги відповідача про те, що Луганська обласна прокуратура не є фактичним володільцем майна позивача та не утримує його в силу об`єктивних причин, у зв`язку із загальновідомим фактом захоплення м. Луганська незаконними збройними формуваннями, беручи до уваги дату вилучення у ОСОБА_1 вказаних двох банківських злитків (під час обшуку 21 червня 2007 року), а також те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що Луганською обласною прокуратурою на виконання згаданих Порядку обліку, зберігання і розпорядження дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням та Інструкції вказані два банківських злитки як речові докази, вилучені у позивача під час обшуку 21 червня 2007 року, були передані на зберігання до Державного сховища дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України.

Крім того, відповідно до листа прокуратури Луганської області від 12 лютого 2016 року № 17/1-99 вих.16 два золотих банківських злитки, а саме вагою 100 грамів з маркуванням «CREDIT SUISSE, 100g, 999,9, CHI, ESSAYEUR FONDEUR, AA017433» та вагою 50 грамів з маркуванням «ARGOR HE RAEUSSA, Switzerland 50g, Fine Gold, 999.9, Мelter ASSAYER, 133343», вилучені у ОСОБА_1 під час обшуку 21 червня 2007 року, знаходились на зберіганні в бухгалтерії прокуратури Луганської області за адресою: м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 3.

Таким чином, проаналізувавши норми цивільного законодавства України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права та ухвалили правильне по суті рішення про часткове задоволення позову.

Водночас колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що положеннями статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України)

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) (пункти 63, 64), від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) (пункт 71) зазначено, що у справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діянням якого завдано шкоду.

Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) (пункт 44)).

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не у резолютивній частині рішення.

Зважаючи на викладене, резолютивні частини оскаржуваних судових рішень відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України підлягають зміні в частині виключення органу, через який грошові кошти мають перераховуватися, Державної казначейської служби України, та виду рахунку, з якого має бути здійснено списання, єдиного казначейського рахунку.

Також колегія суддів Верховного Суду не бере до уваги доводи касаційної скарги щодо незастосування судами попередніх інстанцій висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), від 03 квітня 2019 року у справі № 9901/896/18 (провадження № 11-33заі19), від 04 грудня 2019 року у справі № 9901/325/19 (провадження № 11-677заі19), від 14 лютого 2019 року у справі № 9901/658/18 (провадження № 11-1175заі18), від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) та у постановах Верховного Суду від 02 березня 2018 року у справі № 916/336/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 199/6713/14-ц (провадження № 61-18697св18), від 23 грудня 2019 року у справі № 752/4100/17 (провадження № 61-20325св18), оскільки вони ухвалені за інших фактичних обставин справ.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частини перша, третя, четверта статті 412 цього Кодексу).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що резолютивні частини оскаржуваних судових рішень підлягають зміні в частині виключення органу, через який грошові кошти мають перераховуватися, Державної казначейської служби України, та виду рахунку, з якого має бути здійснено списання, єдиного казначейського рахунку.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу керівника Луганської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 19 лютого 2021 року та постанову Луганського апеляційного суду від 01 червня 2021 року змінити, виклавши резолютивну частину рішення суду першої інстанції у такій редакції:

«Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 вартість двох банківських злитків, а саме вагою 100 (сто) грамів, маркування «CREDIT SUISSE, 100g, 999,9, CHI, ESSAYEUR FONDEUR, AA017433», без упаковки, у розмірі 185 150,00 (сто вісімдесят п`ять тисяч сто п`ятдесят) гривень та вагою 50 (п`ятдесят) грамів, маркування «ARGOR HE RAEUSSA, Switzerland 50g, Fine Gold, 999.9, Мelter ASSAYER, 133343», у розмірі 93 735,00 (дев`яносто три тисячі сімсот тридцять п`ять) гривень, а всього 278 885,00 (двісті сімдесят вісім тисяч вісімсот вісімдесят п`ять) гривень.

У іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити».

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк