Історія справи

Постанова КЦС ВП від 16.11.2022 року у справі №161/13312/20
Ухвала КЦС ВП від 10.06.2021 року у справі №161/13312/20

Постанова Іменем України

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 161/13312/20

провадження № 61-7894св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Волинська обласна рада, Комунальне підприємство «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства

і дитинства» Волинської обласної ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Волинського апеляційного суду

від 19 квітня 2021 року в складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., Карпук А. К., тапостанову Волинського апеляційного суду від 03 червня

2021 року в складі колегії суддів: Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., Карпук А. К., касаційну скаргу Волинської обласної ради на ухвалу Волинського апеляційного суду від 17 червня 2021 року в складі колегії суддів:

Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., Карпук А. К.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Волинської обласної ради, третя особа - Комунальне підприємство «Волинське обласне дитяче територіальне медичне об`єднання» Волинської обласної ради (далі - КП «Волинське обласне дитяче територіальне медичне об`єднання»), про визнання незаконним і скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсацію моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Волинської обласної ради

від 18 грудня 2017 року № 17/14 ОСОБА_1 призначено на посаду генерального директора КП «Волинське обласне дитяче територіальне медичне об`єднання». На підставі вказаного рішення між ОСОБА_1

і Волинською обласною радою 19 грудня 2017 року укладено контракт строком до 18 грудня 2020 року.

Розпорядженням голови Волинської обласної ради від 05 серпня 2020 року № 195 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 06 серпня 2020 року

у зв`язку з одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків на

підставі підпункту «г» пункту 21 контракту та пункту 1 частини першої

статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Вважає своє звільнення незаконним, проведеним з порушенням норм трудового законодавства, оскільки процедура призначення і звільнення керівників комунальних підприємств, урегульована нормами законодавства, дотримана не була.

Так, розпорядження про звільнення видане неуповноваженим органом, усупереч Закону України «Про місцеве самоврядування», Регламенту Волинської обласної ради, оскільки дане питання могло бути вирішене лише на пленарному засіданні обласної ради, з урахуванням рекомендації постійної комісії та наданих пояснень керівника, чого дотримано не було, пояснень не відібрано.

Голова Волинської обласної ради як посадова особа органу місцевого самоврядування не мала права одноособово приймати розпорядження про його звільнення із займаної посади, оскільки відповідно до пункту 20 частини першої статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» такі питання вирішуються виключно на пленарних засіданнях обласної ради.

Пункт 8.3 рішення Волинської обласної ради від 11 червня 2004 року № 11/20 «Про управління майном спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області», згідно з яким голові обласної ради доручено в період між сесіями обласної ради за погодженням з профільною комісією обласної ради призначати і звільняти розпорядженням керівників об`єктів спільної власності територіальних громад, суперечить нормам законодавства і не

є дорученням Волинської обласної ради, а є незаконною переуступкою виключних повноважень ради її посадовій особі.

Також у розпорядженні про звільнення не було зазначено жодного конкретного грубого порушення позивачем трудових обов`язків, що робить таке розпорядження незаконним. Вказує, що Волинська обласна рада звільнила його одночасно на підставі пункту 8 частини першої

статті 36 КЗпП України (з підстав передбачених в контракті) та на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України - одноразове грубе порушення трудових обов`язків.

Звільнення проведено з пропуском строків щодо накладення дисциплінарного стягнення та з недотриманням встановленого законодавством порядку звільнення як однієї з гарантій від незаконного порушення конституційного права особи на працю.

Комунальне підприємство «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» Волинської обласної ради

(далі - КП «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства») є правонаступником КП «Волинське обласне дитяче територіальне медичне об`єднання», тому поновлення на роботі повинне здійснюватися останнім як правонаступником.

У зв`язку із незаконним звільненням позивач має право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку, що його середньоденний розмір заробітку становить 872,66 грн. Зазначав, що незаконним звільненням йому завдано моральну шкоду.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- визнати незаконним і скасувати розпорядження голови Волинської обласної ради від 05 серпня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора КП «Волинське обласне дитяче територіальне медичне об`єднання»;

- поновити його на посаді генерального директора КП «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства», допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць;

- поновити з дати звільнення, а саме з 06 серпня 2020 року дію контракту

від 19 грудня 2017 року, укладеного між ним та Волинською обласною радою;

- стягнути з Волинської обласної ради на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- стягнути з Волинської обласної ради на його користь 10 000 грн моральної шкоди;

- стягнути з Волинської обласної ради на його користь 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2020 року залучено як співвідповідача КП «Волинське обласне

територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства», яке

є правонаступником КП «Волинське обласне дитяче територіальне медичне об`єднання».

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Луцького міськрайонного суд Волинської області від 18 грудня

2020 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним і скасовано розпорядження голови Волинської обласної ради від 05 серпня 2020 року № 195 про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора КП «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді генерального директора КП «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства

і дитинства» з 06 серпня 2020 року. Поновлено з 06 серпня 2020 року дію контракту від 19 грудня 2017 року, укладеного між Волинською обласною радою та ОСОБА_1 .

Стягнуто з КП «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» на користь ОСОБА_1 84 830,25 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 06 серпня

2020 року до 18 грудня 2020 року.

Стягнуто з КП «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» у дохід держави 848,30 грн судового збору.

Стягнуто з Волинської обласної ради на користь ОСОБА_1 5 000 грн моральної шкоди.

Стягнуто з Волинської обласної ради у дохід держави 1 681,60 грн судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 19 198,62 грн допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що, приймаючи розпорядження про звільнення позивача, головою обласної ради порушено порядок притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності.

В оскаржуваному розпорядженні не вказано конкретного одноразового порушення позивачем трудових обов`язків, що було підставою для звільнення. Також не було дотримано регламентованого нормами

КЗпП України порядку притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності, дисциплінарне стягнення накладено з пропуском передбаченого законом строку, тому таке розпорядження в частині звільнення позивача підлягає скасуванню.

Суд першої інстанції вважав обґрунтованими доводи позивача про можливість його поновлення на попередній посаді у КП «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» як правонаступника КП «Волинське обласне дитяче територіальне медичне об`єднання». Позивач також має право на стягнення з Волинської обласної ради середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 06 серпня 2020 року до 18 грудня 2020 року. Внаслідок порушення законних прав позивача, яке полягало у незаконному звільненні з роботи, втрати ним нормальних життєвих зв`язків і прикладенні додаткових зусиль для організації свого життя, йому було спричинено моральну шкоду.

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 26 січня 2021 року стягнуто з Волинської обласної ради на користь

ОСОБА_1 понесені витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 5 000 грн.

Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що від позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення на його користь витрат на правову допомогу в розмірі 5 000 грн, яке є обґрунтованим та підтверджене належними доказами. Так, до суду надано договір про надання правової допомоги, акт прийому-передачі послуг за договором про надання правової допомоги, детальний опис робіт та квитанцію. Отже, вказана заява підлягає задоволенню, оскільки розмір витрат на правничу допомогу є обґрунтованим та співмірним з предметом спору.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 23 березня 2021 року закрито апеляційне провадження, відкрите ухвалою цього ж суду від 12 лютого

2021 року за апеляційною скаргою Волинської обласної ради, в інтересах якої діяла представник ОСОБА_2

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу підписано особою, яка не мала права її підписувати, оскільки ОСОБА_2 (особа, яка підписала апеляційну скаргу від імені Волинської обласної ради) брала участь у цій справі як свідок.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року

в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення відмовлено.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що від ОСОБА_1 надійшла заява про ухвалення додаткового судового рішення про стягнення

з Волинської обласної ради 10 000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу при розгляді справи у суді апеляційної інстанції, проте компенсацію судових витрат у випадку закриття апеляційного провадження нормами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не передбачено. Крім того частина п`ята статті 142 ЦПК України передбачає компенсацію судових витрат відповідачу, а не позивачу, яким у цій справі

є ОСОБА_1 .

Постановою Волинського апеляційного суду від 03 червня 2021 року апеляційну скаргу Волинської обласної ради задоволено частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 грудня

2020 року в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним

і скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, поновлення дії контракту, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та в частині стягнення судового збору з КП «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» скасовано, ухвалено у цих частинах нове судове рішення.

Позов задоволено частково.

Визнано незаконним і скасовано розпорядження голови Волинської обласної ради від 05 серпня 2020 року № 195 про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора КП «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання».

Визнано ОСОБА_1 звільненим за пунктом 1 частини першої

статті 40 КЗпП України з 30 вересня 2020 року.

Стягнуто з КП «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» на користь ОСОБА_1 33 161,08 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 07 серпня

2020 року до 30 вересня 2020 року, з утриманням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів і зборів.

Стягнуто з КП «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» в дохід держави 840,80 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та в частині стягнення судового збору

з Волинської обласної ради залишено без змін.

Стягнуто з Волинської обласної ради на користь ОСОБА_1 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідач при винесенні розпорядження щодо звільнення позивача не допустив порушень вимог Закону України «Про місцеве самоврядування». Крім того, аналіз пункту 8.3 рішення Волинської обласної ради від 11 червня 2004 року № 11/20 щодо наявності повноважень голови обласної ради на звільнення у міжсесійний період розпорядженням керівників об`єктів спільної власності територіальних громад здійснено Верховним Судом у постанові

від 16 вересня 2019 року у справі № 161/9532/16-ц.

Разом із тим зі змісту спірного розпорядження вбачається, що воно винесене з урахуванням рекомендації постійної комісії обласної ради з питань соціального захисту населення, охорони здоров`я, материнства та дитинства від 05 серпня 2020 року № 59/1, яке прийняте після заслуховування та обговорення інформації ОСОБА_2 - заступника керуючого справами - начальника відділу з питань управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області та землями комунальної власності виконавчого апарату Волинської обласної ради. Проте відповідач не надав суду доказів, що ОСОБА_2 відноситься до тих суб`єктів, які вправі виступити з обґрунтованою пропозицією щодо звільнення з посади керівника (в тому числі дострокового розірвання контракту) за ініціативою обласної ради. Крім того, постійна комісія винесла рекомендації

від 05 серпня 2020 року № 59/1, не відібравши пояснень у позивача щодо вчиненого правопорушення, яке було підставою для звільнення.

Розпорядження про звільнення не містить конкретизації дати та події вчинення позивачем одноразового грубого порушення трудових обов`язків, за яке його звільнено. Відповідач порушив строки застосування дисциплінарного стягнення, які визначені статтею 148 КЗпП України. Поважних причин порушення цих строків відповідач не обґрунтував.

Отже, розпорядження голови ради про звільнення позивача є незаконним,

у зв`язку із чим підлягає скасуванню.

Оскільки КП «Волинське обласне дитяче територіальне медичне об`єднання» припинено (реорганізовано) шляхом приєднання до Комунального підприємства «Волинський обласний перинатальний центр» Волинської обласної ради (далі - КП «Волинський обласний перинатальний центр»), яке визначено його правонаступником, із подальшим перейменуванням

у КП «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства», з урахуванням попередження позивача про його наступне вивільнення з посади генерального директора відповідно до пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України - у день внесення даних

у Єдиний державний реєстр про припинення цієї юридичної особи, а запис про державну реєстрацію припинення цієї юридичної особи внесено

23 вересня 2020 року, то підстави для поновлення позивача на посаді генерального директора КП «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» та поновлення з дати звільнення, а саме з 06 серпня 2020 року дії контракту від 19 грудня 2017 року, укладеного між ним та Волинською обласною радою, відсутні.

Оскільки наказ про звільнення позивача визнаний незаконним і скасований, проте відсутні підстави для поновлення останнього на роботі та

поновлення дії контракту, а також враховуючи інші обставини справи, то ОСОБА_1 необхідно визнати звільненим за пунктом 1 частини першої

статті 40 КЗпП України з 30 вересня 2020 року - останньої дати до виведення посади зі штату, а також стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07 серпня 2020 року до 30 вересня 2020 року.

Визначаючи розмір компенсації у рахунок відшкодування завданої позивачу незаконним звільненням моральної шкоди, суд першої інстанції врахував конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, їх тривалість, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його життєвих і професійних відносинах та дійшов обґрунтованого висновку, визначивши таку суму в розмірі 5 000 грн.

Клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції підлягає до часткового задоволення,

а саме у розмірі 10 000 грн.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 17 червня 2021 року відмовлено у задоволенні заяв Волинської обласної ради, від імені якої діє представник Сидун О. С., про ухвалення додаткового рішення.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що постанова Волинського апеляційного суду від 03 червня 2021 року у цій справі відповідає вимогам статті 382 ЦПК України, оскільки її мотивувальна частина містить обґрунтування усіх обставин та висновки щодо позовних вимог щодо поновлення позивача на посаді генерального директора КП «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства

і дитинства»; щодо поновлення з дати звільнення, а саме з 06 серпня

2020 року дії контракту від 19 грудня 2017 року, укладеного між Волинською обласною радою та ОСОБА_1 , тому в резолютивній частині постанови вирішено позов задовольнити частково. Також мотивувальна частина постанови суду містить обґрунтування відсутності підстав для відшкодування понесених відповідачем витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі ОСОБА_1 ,посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Волинського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року

і ухвалити нове рішення про задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що внаслідок звернення Волинської обласної ради з апеляційною скаргою, яка була підписана особою, що не мала права на вчинення таких дій, позивач поніс витрати на правничу допомогу, тому такі витрати повинні бути компенсовані. Стягнення витрат на правову допомогу при закритті апеляційного провадження можливе і необхідне для захисту права на таке відшкодуванням. Подана касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, а саме щодо питання можливості стягнення витрат на правову допомогу у разі закриття апеляційного провадження за скаргою відповідача на підставі пункту 2 частини першої статті 362 ЦПК України, тобто можливість застосування частини п`ятої статті 142 ЦПК України у контексті пункту 2 частини першої статті 362 ЦПК України.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 03 червня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про поновлення на роботі, поновлення дії контракту, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

і залишити в силі в цій частині рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 грудня 2020 року.

Постанова апеляційного суду не оскаржується до суду касаційної

інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним та скасування розпорядження голови обласної ради про звільнення, а також в частині стягнення моральної шкоди, тому відповідно до частини першої

статті 400 ЦПК України не є предметом касаційного перегляду в цій частині.

Як на підставу оскарження постанови апеляційного суду ОСОБА_1 посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Вказує, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц, Верховного Суду від 22 листопада

2019 року у справі № 816/731/16, від 23 грудня 2020 року у справі

№ 360/4485/19, від 30 липня 2020 року у справі № 640/10413/19, від 11 липня 2019 року у справі № 808/1726/18, від 29 серпня 2019 року у справі

№ 362/2939/16-а, від 24 грудня 2020 року у справі № 619/1213/18,

від 07 грудня 2020 року у справі № 619/1314/19 від 03 липня 2019 року

у справі № 158/2153/16-ц, від 15 липня 2019 року у справі № 192/1257/17,

від 29 липня 2020 року у справі № 802/3673/15-а, від 28 лютого 2018 року

у справі № 817/280/16, від 28 лютого 2019 року у справі № 817/860/16,

від 08 квітня 2020 року у справі 808/2741/16, від 11 березня 2020 року у справі № 761/4523/16-ц, від 22 січня 2019 року у справі № 569/370/17; Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14.

Апеляційним судом надано оцінку доказам, які не були безпосередньо досліджені у судовому засіданні. Суд не досліджував письмових доказів і не перевіряв їх, тому порушив норми процесуального закону. Суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив клопотання позивача від 20 травня 2021 року про визнання доказів, які не були подані до суду першої інстанції, недопустимими.

Касаційна скарга ОСОБА_1 також мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно прийняв до розгляду апеляційну скаргу, до якої не були додані докази сплати судового збору, оскільки обласна рада при зверненні

з повторною (новою) апеляційною скаргою від 02 квітня 2021 року використала судовий збір, який був сплачений при зверненні з першою апеляційною скаргою від 27 січня 2021 року (щодо якої було закрито апеляційне провадження). У разі повторного апеляційного оскарження, якщо апеляційне провадження за попередньою апеляційною скаргою було закрите з підстав передбачених пунктом 2 частини першої статті 362 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає сплаті судовим збором на загальних підставах

у порядку і розмірі, визначеному Законом.

Позивач вказував, що повноваження представника Волинської обласної ради, який звернувся з апеляційною скаргою від 02 квітня 2021 року, не були належним чином посвідчені. У довіреності, виданій на ім`я ОСОБА_3 , не відображено скріплення її гербовою печаткою Волинської обласної ради, що ставить під сумнів наявність у неї повноважень діяти від імені цього органу місцевого самоврядування. Апеляційне провадження відкрито після пропущення строків на апеляційне оскарження і вказані строки безпідставно поновлені судом, оскільки такі підстави (причини) для поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження спірного судового рішення, як, зокрема, повторна подача апеляційної скарги у зв`язку з поверненням апеляційної скарги та внутрішня організація заявника щодо підготовки апеляційної скарги не можуть бути безумовними підставами для поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження. Волинською обласною радою не наведено жодних особливих чи непереборних обставин, що слугували б підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження.

ОСОБА_1 зазначав, що колегією суддів апеляційного суду у складі: Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І., Карпук А. К. під час розгляду іншої справи

№ 161/14680/20 надано правовий аналіз рішення Волинської обласної ради від 11 червня 2004 року № 11/20, яке ставилось під сумнів судом першої інстанції під час розгляду цієї справи, тому вказана колегія не могла брати участі у розгляді цієї справи. Апеляційний суд безпідставно послався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16 вересня 2019 року

у справі № 161/9532/16-ц. При цьому судом апеляційної інстанції не надано жодної аргументації, що стосується відступлення від правових позицій, висловлених Верховним Судом у постановах від 24 грудня 2020 року у справі

№ 619/1213/18, від 07 грудня 2020 року у справі № 619/1314/19 від 03 липня 2019 року у справі № 158/2153/16-ц, від 15 липня 2019 року у справі

№ 192/1257/17.

Позивач вважав, що оскільки виключно на пленарних засіданнях обласної ради вирішуються питання щодо призначення та звільнення керівників об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів

у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад, то, відповідно, це є виключне повноваження сесії обласної ради і, видавши таке розпорядження, голова обласної ради діяв поза межами його компетенції, тобто з перевищенням посадових повноважень.

Неможливість поновлення незаконно звільненого працівника на попередній посаді може бути пов`язано виключно з однією обставиною - ліквідацією підприємства. Разом з тим КП «Волинське обласне дитяче територіальне медичне об`єднання» було реорганізоване, а не ліквідоване та згідно рішення про реорганізацію було визначено правонаступника - КП «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства

і дитинства», тому останнє і повинне виконати рішення суду про поновлення на роботі. Коли поновити особу на посаді, з якої її звільнили і якої (формально) вже немає, неможливо, то належним способом захисту порушеного права може бути поновлення на посаді, аналогічній тій, з якої її звільнили, і яка існує на дату поновлення.

ОСОБА_1 також посилався на те, що апеляційний суд прийшов до помилкового висновку про неможливість поновлення на роботі та необхідність змінити дату та формулювання причин звільнення, неправильно застосувавши частину першу статті 235 КЗпП України. Апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач не заявляв вимог про зміну дати та підстав (формулювання) звільнення,

а просив перевірити законність прийнятого розпорядження голови Волинської обласної ради від 05 серпня 2020 року № 195 про звільнення

на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України (з підстав передбачених в контракті) та на підставі пункту 1 частини першої

статті 41 КЗпП України (одноразове грубе порушення трудових

обов`язків). При цьому змінюючи підстави звільнення, апеляційний суд не досліджував будь-яких доказів щодо звільнення за пунктом 1 частини першої

статті 40 КЗпП України.

Позивач вказував, що суд має зобов`язати власника виплатити заробітну плату за весь час, а не до дати припинення юридичної особи чи внесення змін до штатного розпису, як вирішив апеляційний суд.

У касаційній скарзі Волинська обласна рада,посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Волинського апеляційного суду від 17 червня 2021 року та задовольнити заяву Волинської обласної ради про ухвалення додаткового рішення.

Касаційна скарга Волинської обласної ради мотивована тим, що зі змісту резолютивної частини постанови апеляційного суду вбачається, що судом не ухвалено судове рішення з приводу позовних вимог про поновлення

ОСОБА_1 на посаді, про поновлення дії контракту. Резолютивна частина постанови апеляційного суду повинна була містити висновки з приводу цих позовних вимог, проте такі висновки в постанові суду апеляційної інстанції відсутні. Разом з тим, позовна вимога про поновлення на роботі у трудових правовідносинах, які припинили свою дію, при одночасній зміні підстав та дати звільнення такої особи з роботи вирішувалась Верховним Судом згідно з резолютивною частиною постанови від 11 березня 2020 року у справі

№ 761/4523/16-ц.

Позиції інших учасників

Волинська обласна рада надіслала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року, вказуючи на законність й обґрунтованість ухвали апеляційного суду, тому просила касаційну скаргу залишити без задоволення. Вказувала, що питання про стягнення витрат на правничу допомогу було вирішене апеляційним судом, зокрема, постановою від 03 червня 2021 року частково задоволено клопотання позивача та стягнуто на його користь 10 000 грн таких витрат. Процесуальним законом не передбачено вирішення питання про розподіл судових витрат у випадку закриття апеляційного провадження. Зазначені позивачем витрати на правничу допомогу є необгрунтованими та не підтверджені належними і допустимими доказами.

Волинська обласна рада подала до суду відзив на касаційну скаргу

ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 03 червня 2021 року, в якому просила постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про поновлення на роботі, поновлення дії контракту, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишити без змін, оскільки вона в цій частині є законною та обґрунтованою. Вказувала, що позивач не є особою, яка підлягає обов`язковому працевлаштуванню після звільнення. Посада, яку обіймав ОСОБА_1 до звільнення, була скорочена і після завершення реорганізації підприємства, яке він очолював, цієї посади вже не існувало. Суд першої інстанції не мав права призначати позивача на зовсім іншу посаду, ніж ту, що останній обіймав, а також поновлювати дію контракту. Факт скорочення посади, яку обіймав позивач, унеможливлює стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу після такого скорочення. Крім того після звільнення позивача з посади генерального директора КП «Волинське обласне дитяче територіальне медичне об`єднання» він працював на іншій посаді у цьому ж підприємстві та отримував заробітну плату. Також відсутні підстави для стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу.

ОСОБА_1 надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу Волинської обласної ради на ухвалу Волинського апеляційного суду

від 17 червня 2021 року, вказуючи на законність й обґрунтованість ухвали апеляційного суду, тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення. Вказував, що судом апеляційної інстанції вирішено всі заявлені у справі вимоги, тому відповідачу правильно відмовлено в ухваленні додаткового судового рішення.

Провадження у суді касаційної інстанції

07 травня 2021 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Волинського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року та витребувано справу.

25 червня 2021 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Волинського апеляційного суду від 03 червня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 03 червня 2021 року.

15 липня 2021 року Волинська обласна рада надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Волинського апеляційного суду від 17 червня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Волинської обласної ради на ухвалу Волинського апеляційного суду від 17 червня 2021 року.

Справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 17 серпня 2022 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Волинської обласної ради від 18 грудня

2017 року № 17/14 ОСОБА_1 призначено на посаду генерального директора КП «Волинське обласне дитяче територіальне медичне об`єднання» строком на 3 роки.

19 грудня 2017 року між позивачем та Волинською обласною радою укладено контракт строком до 18 грудня 2020 року.

Відповідно до пункту 9 контракту орган управління майном звільняє керівника у разі закінчення контракту, достроково за вимогою керівника,

а також у випадку порушень ним законодавства та умов контракту.

У пункті 19 передбачено умови припинення контракту, зокрема: з ініціативи органу управління майном до закінчення терміну дії контракту у випадках, передбачених пунктами 20, 21 цього контракту; з інших підстав, передбачених законодавством та цим контрактом.

Пунктом 21 визначено додаткові підстави припинення та розірвання контракту, не передбачені чинним законодавством, серед яких - одноразове грубе порушення трудових обов`язків керівником закладу.

Розпорядженням голови Волинської обласної ради від 05 серпня 2020 року № 195 звільнено ОСОБА_1 з посади генерального директора

КП «Волинське обласне дитяче територіальне медичне об`єднання»

з 06 серпня 2020 року у зв`язку із одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків, відповідно до підпункту «г» пункту 21 контракту та пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

Рішенням Волинської обласної ради від 11 червня 2004 року № 11/20 «Про управління майном спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області» доручено голові обласної ради в період між сесіями обласної ради за погодженням з профільною комісією обласної ради призначати і звільняти розпорядженням керівників об`єктів спільної власності територіальних громад (пункти 8, 8.3).

Апеляційний суд встановив, що пункт 8.3 вказаного рішення обласної ради від 11 червня 2004 № 11/20 станом на 05 серпня 2020 року (дату розпорядження про звільнення) є чинним, ніким не оспорений і судом не скасований.

Цим рішенням голові обласної ради не делеговані будь-які повноваження,

а доручено радою вирішення питання щодо призначення і звільнення розпорядженням керівників об`єктів спільної власності територіальних громад.

Зі змісту спірного розпорядження вбачається, що воно винесене

з урахуванням рекомендації постійної комісії обласної ради з питань соціального захисту населення, охорони здоров`я, материнства та дитинства від 05 серпня 2020 року № 59/1.

З висновку/рекомендації постійної комісії від 05 серпня 2020 року № 59/1 вбачається, що таке рішення прийнято після заслуховування та обговорення інформації ОСОБА_2 - заступника керуючого справами - начальника відділу з питань управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області та землями комунальної власності виконавчого апарату Волинської обласної ради щодо звільнення

ОСОБА_1 .

Пунктами 4.2, 4.3 Положення про порядок призначення та звільнення

з посади керівників підприємств, установ, організацій об`єктів спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст області, затвердженого рішенням обласної ради від 11 червня 2004 року № 11/20 (зі змінами) визначено, що виступити з обґрунтованою пропозицією щодо звільнення

з посади керівника (в тому числі дострокового розірвання контракту) за ініціативою обласної ради може голова обласної ради, директор департаменту, начальник управління обласної державної адміністрації. Для розгляду питання про звільнення керівника необхідне пояснення керівника

з причин звільнення. Пропозиція щодо звільнення керівника з посади подається на розгляд відповідної постійної комісії обласної ради.

Апеляційний суд встановив, що відповідач не надав суду доказів, що

ОСОБА_2 відноситься до тих суб`єктів, які вправі виступити

з обґрунтованою пропозицією щодо звільнення з посади керівника (в тому числі дострокового розірвання контракту) за ініціативою обласної ради.

Крім того, постійна комісія винесла рекомендації від 05 серпня 2020 року № 59/1, не відібравши пояснень у позивача з причин звільнення.

Суд першої інстанції встановив, що постійна комісія не отримувала

будь-якого подання, а заслухала лише інформацію стосовно розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_1 , внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019030000000004 від 03 січня

2019 року за частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України (далі - КК України), у якому Волинська обласна рада клопотала про звільнення його від кримінальної відповідальності, так як ніяких збитків заподіяно не було.

При цьому Луцький міськрайонний суд Волинської області направив Волинській обласній раді ухвалу від 23 січня 2020 року у справі

№ 161/1890/19 про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності, однак будь-яких заходів Волинською обласною радою до нього не застосовувалось.

Разом з тим ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області

від 23 січня 2020 року у справі № 161/1890/19, яка набрала законної сили, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019030000000004 від 03 січня 2019 року про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, закрито у зв`язку з його звільненням від кримінальної відповідальності на підставі пункту 1 частини другої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України

(у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності).

Встановлено, що розпорядження про звільнення позивача не містить конкретизації дати та події вчинення позивачем одноразового грубого порушення трудових обов`язків, за яке його звільнено.

Порушення, за яке звільнено позивача у серпні 2020 року, мало місце

20 грудня 2018 року.

Суд першої інстанції встановив, що відповідачу було відомо про вчинення позивачем 20 грудня 2018 року дисциплінарного проступку ще у 2018 році, проте розпорядження голови обласної ради про звільнення позивача видане 05 серпня 2020 року.

Судом також встановлено, що Волинською обласною радою прийнято рішення від 12 лютого 2020 року № 28/25 про припинення (реорганізацію)

КП «Волинське обласне дитяче територіальне медичне об`єднання» шляхом приєднання його до КП «Волинський обласний перинатальний центр» із визначенням його правонаступником усіх прав КП «Волинське обласне дитяче територіальне медичне об`єднання».

Пунктом 7 цього рішення доручено голові обласної ради вжити заходів щодо попередження генерального директора ОСОБА_1 про його наступне вивільнення з посади генерального директора КП «Волинське обласне дитяче територіальне медичне об`єднання» відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Пунктом 9 цього рішення доручено голові обласної ради перейменувати

КП «Волинський обласний перинатальний центр» у КП «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства».

Виконання пунктів 1, 2, 9 прийнятого радою рішення підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Разом з тим запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи - КП «Волинське обласне дитяче територіальне медичне об`єднання», внесено 23 вересня 2020 року.

Відповідно до укладеного контракту від 19 грудня 2019 року та додаткової угоди від 28 вересня 2020 року генеральним директором КП «Волинський обласний перинатальний центр», а у подальшому генеральним директором КП «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» є ОСОБА_4 .

У суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 повідомив, що на виконання

пункту 7 цього рішення головою обласної ради йому вручено попередження від 13 лютого 2020 року про його наступне вивільнення з посади генерального директора КП «Волинське обласне дитяче територіальне медичне об`єднання» відповідно до пункту 1 частини першої

статті 40 КЗпП України - у день внесення даних в Єдиний державний реєстр про припинення цієї юридичної особи.

Запис про державну реєстрацію припинення цієї юридичної особи внесено

23 вересня 2020 року.

З додатку до наказу КП «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» від 24 вересня 2020 року

№ 127-од вбачається, що посаду генерального директора виведено зі штатного розпису станом на 01 жовтня 2020 року.

Розмір середньоденного заробітку позивача до його звільнення становить 872,66 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року не підлягає задоволенню, касаційні скарги ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 03 червня 2021 року та Волинської обласної ради на ухвалу Волинського апеляційного суду від 17 червня 2021 року підлягають задоволенню частково, з таких підстав.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина тертя статті 400 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (частина третя статті 406 ЦПК України).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Основоположні засади реалізації права на працю визначені положеннями статті 43 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений

у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови

у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння

у збереженні роботи.

Згідно зі статтею 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

У статті 147 КЗпП України визначено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені

у статтях 40 41 КЗпП України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір

з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами податкових та митних органів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику

у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Відповідно до частини третьої статті 41 КЗпП України розірвання договору

у випадках, передбачених частинами першою і другою цієї статті, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, - також вимог

статті 43 цього Кодексу.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам треба з`ясувати, в чому конкретно проявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої

статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи

додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1 148 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку

і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду, істотності наслідків порушення трудових обов`язків. При цьому суд повинен установити не тільки факт невиконання працівником обов`язку, який входить до кола його трудових обов`язків, а й можливість виконання ним зазначеного обов`язку за встановлених судом фактичних обставин справи, тобто встановити вину працівника та наявність причинного зв`язку між невиконанням працівником трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали (могли настати) внаслідок такого порушення. В оцінці того, наскільки є грубим порушення трудових обов`язків, потрібно виходити з характеру дій чи бездіяльності працівника, істотності наслідків порушення та форми вини. Право оцінки порушення як грубого покладається на суд, який розглядає певний трудовий спір.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 554/897/21.

Рішення компетентного органу власника підприємства і наказ про звільнення повинні містити чітко сформульоване одноразове порушення, яке стало підставою для звільнення. За своїм змістом наказ про звільнення не повинен містити посилання на цілу низку (систему) порушень, за які був звільнений керівник, а лише вказувати на одноразове грубе порушення конкретних трудових обов`язків.

Наведені висновки викладені в постановах Верховного Суду від 22 січня

2020 року у справі № 607/25677/18, від 09 квітня 2021 року у справі № 489/3510/19.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України за своєю природою є дисциплінарним, а тому воно має здійснюватися з дотриманням порядку і строків, викладених у статтях 148 149 КЗпП України.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 203/1079/20.

Згідно зі статтею 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення, при цьому за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

Встановивши, що розпорядження про звільнення не містить

конкретизації дати та події вчинення позивачем одноразового грубого порушення трудових обов`язків, за яке його звільнено, та відповідачем порушено строки застосування дисциплінарного стягнення, які визначені

статтею 148 КЗпП України, а також не відібрано пояснення у позивача

з причин звільнення, апеляційний суд дійшов висновку, що вказане розпорядження голови обласної ради є незаконним, у зв`язку із чим підлягає скасуванню.

Постанова апеляційного суду в частині вирішення позовної вимоги про визнання незаконним і скасування розпорядження голови Волинської обласної ради від 05 серпня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади генерального директора КП «Волинське обласне дитяче територіальне медичне об`єднання» набрала законної сили та не оскаржена до суду касаційної інстанції, тому не є предметом касаційного перегляду в цій частині.

Разом з тим, установивши, що позивача звільнено з порушенням вимог закону, отже, права останнього під час звільнення з посади генерального директора КП «Волинське обласне дитяче територіальне медичне об`єднання» з 06 серпня 2020 року у зв`язку з одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків на підставі підпункту «г» пункту 21 контракту та пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, апеляційний суд помилково не вирішив позовні вимоги про поновлення його на роботі та поновлення дії контракту.

Способи захисту трудових прав наведені, зокрема, у статтях 235,

237-1 КЗпП України. Так, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір (частина перша статті 235 КЗпП України). Цей спосіб захисту порушених прав працівника застосовується незалежно від підстави припинення з ним трудового договору у випадку незаконного звільнення працівника чи його незаконного переведення на іншу роботу.

Отже, поновлено на роботі може бути лише працівника, якого звільнено незаконно, з порушенням процедури звільнення чи за межами підстав, передбачених законом чи договором або за відсутності підстав для звільнення.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частина третя статті 21 КЗпП України).

Встановлено, що 19 грудня 2017 року між позивачем та Волинською обласною радою укладено контракт.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та

в інших випадках, передбачених законодавчими актами (частина друга

статті 23 КЗпП України).

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 275/404/21.

Позивач виявив бажання на укладення саме строкового трудового договору та погодився на його умови, в тому числі і на його строковий характер.

Проте суди залишили поза увагою те, що у пункті 24 контракту від 19 грудня 2017 року ОСОБА_1 і КП «Волинське обласне дитяче територіальне медичне об`єднання» погодили термін його дії, а саме: з 19 грудня 2017 року до 18 грудня 2020 року.

Днем звільнення вважається останній день роботи, тобто день звільнення

є останнім робочим днем.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02 вересня 2019 року у справі № 237/4712/17-ц, від 26 серпня 2020 року у справі

№ 487/5391/17.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення його строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Отже, суд першої інстанції інстанцій, поновлюючи ОСОБА_1 на роботі та поновлюючи дію контракту, не врахував, що між позивачем та Волинською обласною радою 19 грудня 2017 року укладено контракт зі строком дії

до 18 грудня 2020 року.

Установивши, що позивача звільнено з порушенням вимог закону, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про поновлення його на роботі, проте залишив поза увагою, що таке поновлення можливе лише до закінчення строку дії контракту, тому рішення суду першої інстанції в цій частині необхідно змінити.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29 липня 2022 року у справі № 130/219/21.

Згідно з пунктом 24 контракту від 19 грудня 2017 року на протязі двох останніх місяців строку дії контракту сторони можуть укладати угоду про продовження дії контракту на новий строк. Якщо така угода до дня закінчення дії контракту не буде укладеною, контракт вважається припиненим.

У пункті 29 контракту від 19 грудня 2017 року ОСОБА_1 і КП «Волинське обласне дитяче територіальне медичне об`єднання» підтвердили, що цей контракт укладено у двох примірниках, які зберігаються у кожної зі сторін

і мають однакову юридичну силу.

Умови зазначеного контракту не містять положень щодо автоматичної його пролонгації. У матеріалах справи відсутні докази, що на протязі двох останніх місяців строку дії контракту від 19 грудня 2017 року сторони уклали угоду про продовження дії цього контракту на новий строк.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час позивач виразив

і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 21 травня

2020 року у справі № 489/3814/18.

Оскільки для продовження дії трудового договору, укладеного на певний строк, вимагається волевиявлення на продовження трудових відносин як роботодавця, так і працівника; у цій справі сторони визначені контрактом дії не вчинили і згоди щодо продовження його дії чи переукладення на новий строк не дійшли, а судове рішення не може замінювати визначену контрактом процедуру, касаційний суд дійшов висновку про те, що правові підстави для поновлення дії контракту за встановлених обставин відсутні.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про поновлення дії контракту, а суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в цій частині, помилково не вирішив зазначену вимогу ОСОБА_1 .

Отже, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду необхідно скасувати в частині вирішення позовної вимоги про поновлення дії контракту, ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову

в задоволенні вказаної позовної вимоги.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина друга

статті 235 КЗпП України).

Процедура обчислення середньої заробітної плати працівника визначається Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100

(далі - Порядок).

Відповідно до пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, які передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Згідно з пунктом 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Суд першої інстанції правильно вирішив позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, навів вірний розрахунок при вирішенні грошової вимоги, дослідив його обґрунтованість та правильність, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції в цій частині, узгоджуються з нормами Порядку.

За таких обставин вимоги касаційної скарги ОСОБА_1 про

залишення в силі рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім цього, виходячи із закріпленого у процесуальному законі принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд апеляційної інстанції, визнаючи ОСОБА_1 звільненим за пунктом 1 частини першої

статті 40 КЗпП України з 30 вересня 2020 року, а також надаючи

правовий аналіз такому звільненню, у порушення вимог процесуального законодавства, вийшов за межі позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 просив захистити свої порушені права саме внаслідок незаконного звільнення із займаної посади з 06 серпня 2020 року у зв`язку з одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків на підставі підпункту «г» пункту 21 контракту та пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, тому оскаржувану постанову в цій частині необхідно скасувати.

Водночас заслуговують на увагу доводи, викладені у касаційній скарзі Волинської обласної ради на ухвалу Волинського апеляційного суду

від 17 червня 2021 року, враховуючи наступне.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим резолютивна частина рішення повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають із встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог. У ній, зокрема, має бути зазначено: висновок суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково (при відмові в позові слід точно зазначити, кому, відносно кого та в чому відмовлено); висновок суду по суті позовних вимог: які саме права позивача визнано або поновлено; конкретні дії, які відповідач повинен вчинити та на чию користь, або інший передбачений законом спосіб захисту порушеного права.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 20 лютого

2019 року у справі № 759/8738/15-ц.

При об`єднанні в одне провадження кількох вимог має бути сформульовано, що саме ухвалив суд щодо кожної позовної вимоги.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 523/17895/16-ц.

Вимоги щодо постанови апеляційного суду викладені статті 382 ЦПК України.

Вказаним вимогам резолютивна частина постанови суду апеляційної інстанції не відповідає.

Так, з поміж іншого, позивач заявив вимоги про поновлення його на посаді генерального директора КП «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» та поновлення з дати звільнення, а саме з 06 серпня 2020 року дії контракту від 19 грудня 2017 року, укладеного між ним та Волинською обласною радою.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, зокрема, в частині вирішення позовних вимог про поновлення на роботі, поновлення дії контракту, апеляційний суд у резолютивній частині оскаржуваної постанови не виклав вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті вказаних вимог.

При цьому Волинська обласна рада зверталася до суду апеляційної інстанції із заявами про ухвалення додаткового рішення, які мотивовані тим, що із резолютивної частини постанови суду слідує, що при задоволенні позову частково апеляційним судом не вирішено питання стосовно позовних

вимог про поновлення позивача на посаді генерального директора

КП «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнстваі дитинства»; про поновлення з дати звільнення, а саме

з 06 серпня 2020 року дії контракту від 19 грудня 2017 року.

Проте ухвалою Волинського апеляційного суду від 17 червня 2021 року відмовлено у задоволенні заяв Волинської обласної ради про ухвалення додаткового рішення з тих підстав, що постанова Волинського апеляційного суду від 03 червня 2021 року відповідає вимогам статті 382 ЦПК України, оскільки її мотивувальна частина містить обґрунтування усіх обставин та висновки щодо позовних вимог про поновлення позивача на посаді та про поновлення з дати звільнення дії контракту.

Таким чином, обґрунтованими є доводи касаційної скарги Волинської обласної ради щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час вирішення питання щодо ухвалення додаткового рішення, тому ухвалу Волинського апеляційного суду

від 17 червня 2021 року необхідно скасувати. Разом з тим, відсутні підстави для ухвалення додаткового рішення в указаній частині (щодо поновлення на роботі та щодо поновлення дії контракту), оскільки за результатом касаційного перегляду справи вирішено зазначені позовні вимоги.

Водночас апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову

у задоволені заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу на стадії закриття апеляційного провадження, оскільки витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами саме за результатом розгляду справи, що узгоджується

з вимогами частини другої статті 137 ЦПК України.

Так, ухвалою Волинського апеляційного суду від 23 березня 2021 року закрито апеляційне провадження, відкрите ухвалою цього ж суду

від 12 лютого 2021 року за апеляційною скаргою Волинської обласної ради, яка була підписана ОСОБА_2 , оскільки остання брала участь в цій справі як свідок, що суперечить частині першій статті 61 ЦПК України.

У подальшому Волинська обласна рада повторно звернулася до суду

з апеляційною скаргою на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 грудня 2020 року та ухвалою Волинського апеляційного суду від 21 квітня 2021 року відкрито апеляційне провадження, а за результатом розгляду зазначеної апеляційної скарги прийнято постанову від 03 червня 2021 року.

Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський

суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі

статті 41 Конвенції про захист прав людини. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц, викладено правовий висновок про те, що на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних

із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення

з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу,

а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі № 520/5386/15-ц.

Водночас на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу, які були понесені в суді апеляційної інстанції до закриття апеляційного провадження ухвалою апеляційного суду Волинської області від 23 березня 2021 року, позивач надав лише акт прийму-передачі

та опис робіт адвоката (том 2 а. с. 248, 249). До вказаного клопотання про стягнення витрат на правову допомогу не було надано розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо), тому немає підстав для стягнення вказаних витрат на правничу допомогу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали Волинського апеляційного суду

від 19 квітня 2021 року, тому її необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 на вказану ухвалу - без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Враховуючи, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно вирішили спір в частині вирішення позовних вимог про поновлення дії контракту, то рішення Луцького міськрайонного суд Волинської області від 18 грудня

2020 року та постанова Волинського апеляційного суду від 03 червня

2021 року підлягають скасуванню в цій частині з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні вказаної позовної вимоги.

Враховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права

в частині вирішення позовної вимоги про поновлення на роботі, то постанову Волинського апеляційного суду від 03 червня 2021 року в цій частині необхідно скасувати, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 грудня 2020 року змінити, виклавши резолютивну частину судового рішення в указаній частині в наступній редакції: «Поновити ОСОБА_1 на посаді генерального директора Комунального підприємства «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» Волинської обласної ради з 06 серпня 2020 року до 18 грудня 2020 року».

Апеляційний суд неправильно застосував норми права, визнаючи

ОСОБА_1 звільненим за пунктом 1 частини першої

статті 40 КЗпП України з 30 вересня 2020 року, тому оскаржувану постановуВолинського апеляційного суду від 03 червня 2021 року необхідно скасувати в цій частині.

Суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми права в частині вирішення заяв Волинської обласної ради про ухвалення додаткового рішення, це порушення призвело до постановлення незаконної ухвали Волинського апеляційного суду від 17 червня 2021 року, тому це судове рішення необхідно скасувати.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково

і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 грудня

2020 року в частині вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ухвалено відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права, тому вказане судове рішення на підставі статті 413 ЦПК України необхідно залишити в силі, а постанову Волинського апеляційного суду від 03 червня 2021 року в цій частині - скасувати.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані

з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Позивач у касаційній скарзі заявив клопотання про стягнення з Волинської обласної ради на його користь витрат на правничу допомогу у зв`язку

з підготовкою касаційної скарги в розмірі 10 000 грн.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Як зазначено вище, на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Проте на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді касаційної інстанції позивач надав лише договір про надання правової допомоги від 22 червня 2021 року, додаток до цього договору та квитанцію від 25 червня 2021 року. До клопотання про стягнення витрат на правову допомогу не було надано розрахунок наданих послуг та детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, тому немає підстав для стягнення вищевказаних витрат на правничу допомогу.

Керуючись статтями 400 409 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року залишити без задоволення.

Ухвалу Волинського апеляційного суду від 19 квітня 2021 року залишити без змін.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 03 червня 2021 року задовольнити частково.

Постанову Волинського апеляційного суду від 03 червня 2021 року скасувати в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 грудня

2020 року в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботізмінити, викласти резолютивну частину судового рішення у зазначеній частині в наступній редакції: «Поновити ОСОБА_1 на посаді генерального директора Комунального підприємства «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» Волинської обласної ради з 06 серпня 2020 року до 18 грудня 2020 року (до дня закінчення дії контракту)».

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 грудня

2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 03 червня

2021 року скасувати в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 про поновлення дії контракту, ухвалити в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до Волинської обласної ради, Комунального підприємства «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства» Волинської обласної ради про поновлення дії контракту відмовити.

Постанову Волинського апеляційного суду від 03 червня 2021 року в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 грудня 2020 року

в цій частині залишити в силі.

Постанову Волинського апеляційного суду від 03 червня 2021 року скасувати в частині визнання ОСОБА_1 звільненим за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України з 30 вересня 2020 року.

Касаційну скаргу Волинської обласної ради на ухвалу Волинського апеляційного суду від 17 червня 2021 року задовольнити частково.

Ухвалу Волинського апеляційного суду від 17 червня 2021 року скасувати.

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про стягнення з Волинської обласної ради на його користь витрат на правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції до закриття апеляційного провадження ухвалою апеляційного суду Волинської області від 23 березня 2021 року.

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про стягнення з Волинської обласної ради на його користь витрат на правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи в суді касаційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк