Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.07.2019 року у справі №639/5462/18

Постанова

Іменем України

18 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 639/5462/18

провадження № 61-11861св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Харківська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 21 травня 2019 року у складі суддів: Сащенко І. С., Коваленко І. П., Овсяннікової А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Харківської міської ради, в якому просила визнати за нею право власності на 27/100 частини житлового будинку літ. "А-1" з прибудовами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалась на те, що з 1997 року вона була зареєстрована та постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3, яка також була зареєстрована та постійно проживала за вищевказаною адресою.

ОСОБА_3 на праві власності належало 27/100 частини житлового будинку літ. "А-1" з прибудовами за адресою: АДРЕСА_1, але правовстановлюючі документи були втрачені ще за життя матері.

Оскільки у позивача відсутні правовстановлюючі документи, які підтверджують належність спірного майна на праві власності її померлій матері, оформити свої спадкові права вона не має можливості.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 березня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності у порядку спадкування за законом на 27/100 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, після смерті матері ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність оригіналу правовстановлюючого документа про належність спадкодавцеві на день її смерті спадкового майна, а саме: частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель по АДРЕСА_1 є перешкодою для отримання позивачем у приватного нотаріуса свідоцтва про право на спадкування. Суд, оцінюючи вищевикладене, дійшов висновку, що позивач є спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_3 та за нею повинно бути визнано право власності в порядку спадкування за законом.

Постановою Харківського апеляційного суду від 21 травня 2019 року апеляційну скаргу Харківської міської ради задоволено. Рішення Жовтневого районного суду м.

Харкова від 18 березня 2019 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 залишений без задоволення.

Апеляційний суд, дослідивши докази у справі, дійшов висновку, що позивач здійснила всі необхідні дії для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, але не прийняла її через обставини, що від неї не залежать. Право на спадщину на будинок позивачем не оформлювалось у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів.

Згідно з довідкою, виданою Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", станом на 27 серпня 2018 року власниками житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, є ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_3 Тобто спірний житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами належить на праві спільної часткової власності п'яти співвласникам. Померлій ОСОБА_3 належало 27/100 частини житлового будинку.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, з ухваленням нового судового рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції не врахував вимог статті 55 Конституції України, статей 3, 5, 12, 48, 51 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), ~law27~, не з'ясував усіх обставин справи та не обговорив питання про необхідність залучення до участі у справі як співвідповідачів співвласників спірного будинку з оформленням цієї процесуальної дії відповідно до вимог статті 51 ЦПК України, що має значення для правильного вирішення цього спору.

При цьому апеляційний суд звернув увагу, що вказане не перешкоджає ОСОБА_1 звернутися до суду з окремим позовом, визначивши коло належних відповідачів.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У червні 2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2. із застосуванням засобів поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 21 травня 2019 року, в якій скаржник, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувану постанову та залишити без змін рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 березня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що ні позивач як єдина спадкоємиця, ні її померла мати - власниця 27/100 частини житлового будинку, не мають ніякого відношення до будівництва самочинної прибудови літ. а8 (прим. літ. 3-6,3-7) у спірному житловому будинку. Зазначена прибудова побудована відповідно до технічної документації у 2009 році, здійснена іншим співвласником - ОСОБА_6 та на день відкриття спадщини не увійшла до складу спадщини, тому, навіть за умови її подальшої легалізації, не може бути набута у власність в порядку спадкування.

Заявник посилається, що у зазначеному випадку відсутні передбачені статтею 119 Цивільного кодексу України (у редакції 1963 року) та частиною 3 статті 357 чинного Цивільного кодексу України підстави на відповідне збільшення частки співвласників у праві спільної часткової власності, зазначає, що вимог про поділ нерухомого майна позивач не заявляла, а тільки просила визнати її право на спадкування.

Також зазначає, що апеляційна скарга Харківської міської ради не містила посилання на порушення норм процесуального права щодо порушення інтересів інших осіб, у зв'язку з чим апеляційна інстанція вийшла за межі доводів та вимог апеляційної скарги, порушивши статтю 367 ЦПК України. Оскільки цим позовом права інших осіб, окрім держави в особі територіальної громади Харківської міської ради, не були порушені, то позивач не ставила питання про залучення інших співвідповідачів, зокрема співвласників.

Відзиви на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2. станом на момент розгляду справи не надходили

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи з Жовтневого районного суду м. Харкова та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 23 жовтня 1995 року, на праві власності належало 27/100 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1.

Після її смерті відкрилася спадщина на 27/100 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Спадкоємицею ОСОБА_3 за законом першої черги є її донька ОСОБА_1.

Із довідки від 12 вересня 2018 року № 117, виданої майстром приватного сектору ділянки № 4 Новобаварського району м. Харкова та домової книги на домоволодіння по АДРЕСА_1, вбачається, що ОСОБА_1 на момент смерті матері, ОСОБА_3, була зареєстрована та проживала разом з останньою за адресою: АДРЕСА_1 та проживає там по теперішній час.

Допитані в судовому засіданні суду першої інстанції свідки: ОСОБА_8, ОСОБА_7, пояснили, що ОСОБА_1 у будинку АДРЕСА_1 проживала разом зі своєю матір'ю ОСОБА_3. Після смерті останньої ОСОБА_1 залишилася проживати у спірному будинку, користується ним, займається його ремонтом та слідкує за прибудинковою територією.

Із копії спадкової справи № 44/2018 встановлено, що 27 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Івакіної Т. В. із заявою про прийняття спадщини.

Постановою від 29 січня 2019 року № 30/02-31 приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Івакіна Т. В. відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 на 27/100 частки у праві власності на будинок АДРЕСА_1, з огляду на те, що у неї були відсутні правовстановлюючі документи щодо належності цього майна спадкодавцеві.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_9 указувала на те, що вона не може отримати свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_3, оскільки втрачені правовстановлюючі документи на спадкове майно, яке складається із 27/100 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

З огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року.

Відповідно до статті 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Згідно зі статтею 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Статтею 527 ЦК УРСР визначено, що спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

Згідно зі статтею 529 ЦК УРСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

Відповідно до статей 548, 549 ЦК УРСР для прийняття спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 67 Закону України "Про нотаріат" свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину, в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім'я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.

За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

У судовому порядку право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності та є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57, 58, 59, 60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив коло осіб у справі та дійшов обґрунтованого висновку прозадоволення позовуз тих підстав того, що позивач ОСОБА_1 є такою, що прийняла спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_3, шляхом фактичного вступу та управління майном, а саме: 27/100 частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, й відповідно такий будинок входить до складу спадщини після смерті самої ОСОБА_3, яку у встановленому законом порядку прийняла позивач ОСОБА_1, але остання позбавлена можливості оформити свої спадкові права через відсутність правовстановлюючих документів.

Апеляційний суд, скасовуючи законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції і відмовляючи у задоволенні позову, вийшовши за межі доводів апеляційної скарги, Харківської міської ради, дійшов помилкового висновку про необхідність залучення до участі у справі як співвідповідачів усіх співвласників спірного житлового будинку.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до статтею 12 ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Тобто, звертаючись до суду з позовом про захист порушених прав, позивач сам визначає особу відповідача, яка, на його думку, порушила його права.

Відповідно до частини 1 статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Доктринальне тлумачення поняття "відповідач" свідчить про те, що це особа, яка має безпосередній зв'язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушує, не визнає або оспорює його права, свободи чи інтереси і тому має бути залучена до участі у цивільній справі для відповіді за пред'явленими вимогами.

Належними відповідачами у спорах про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування є інші, окрім позивача, спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку відсутності таких - територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування за місцем знаходження майна.

Судами у процесі розгляду цієї справи не встановлено наявність інших спадкоємців спірного нерухомого майна, тому звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 правильно визначила відповідачем у цій справі Харківську міську раду.

Згідно з довідкою, виданою КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", станом на 27 серпня 2018 року співвласниками житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, є: ОСОБА_4-39/200 частки: ОСОБА_5-4/100 частки; ОСОБА_6-30/100 частки; ОСОБА_7-39/200 частки; ОСОБА_3-27/100 частки (а. с. 11).

Тобто спірний житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами належить на праві спільної часткової власності п'яти співвласникам.

Право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом самостійно володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Отже, вирішення питання про визнання за ОСОБА_1 права власності у порядку спадкування за законом на 27/100 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель та споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, після смерті матері ОСОБА_3, без виділу цієї частини майна в натурі, жодним чином не впливає на права, обов'язки інших співвласників майна.

Розгляд справи без залучення інших співвласників житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1,не вплинуло на правильне вирішення судом першої інстанції цього спору.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону, тому рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи задоволення касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2, скасування рішення апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, із Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 2 000,00 грн судового збору за подачу касаційної скарги.

Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного суду від 21 травня 2019 року скасувати, рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 березня 2019 року залишити в силі.

Стягнути із Харківської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу касаційної скарги до суду в розмірі 2 000,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков А. С. Олійник Г. І. Усик В. В.

Яремко