Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 14.05.2019 року у справі №740/2302/15

Постанова

Іменем України

08 липня 2020 року

м. Київ

справа № 740/2302/15-ц

провадження № 61-24654св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В.,

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - комунальне підприємство "Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарства,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу комунального підприємства "Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарства" на рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 08 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Харченко Л. К., Кузюри Л. В., Вінгаль В. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства "Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарства" (далі - КП "Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарства") про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовна заява мотивована тим, що з 30 березня 2011 року він працював на посаді юрисконсульта, а з 01 липня 2011 року його було переведено на посаду головного юрисконсульта КП "Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарства".

Наказом директора КП "Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарства" від 06 грудня 2013 року № 230-К його було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, та з нього було утримано кошти із заробітної плати за не відпрацьований робочий час. Зазначений наказ рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області

від 08 січня 2014 року визнано незаконним. Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 12 березня 2015 року вказане рішення районного суду залишено без змін.

Наказом директора КП "Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарства" від 30 грудня 2013 року № 249-К він був звільнений з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України (за прогули без поважних причин).

Зазначав, що КП "Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарство" в порушення вимог статті 116 КЗпП України не виплатило

у день звільнення усіх належних йому сум, відповідно до

статті 117 КЗпП України.

Середньоденна його заробітна плата складала 190,32 грн, невиплачена заробітна плата, виходячи із розрахунку за період з 30 грудня 2013 року (день звільнення) по 18 травня 2015 року (на день звернення до суду з цим позовом) складає 65
660,40 грн.

Ураховуючи викладене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд стягнути з КП "Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарство" 38 482,56
грн середнього заробітку за період з 12 березня 2015 року по 25 січня 2016 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області

від 15 лютого 2016 року у складі судді Кобилецького І. Ф. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки КП "Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарства", на час звільнення ОСОБА_1, останньому були виплачені усі належні суми, тому підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України відсутні.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Справа апеляційним судом розглядалася неодноразово.

Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 11 травня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15 лютого 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2016 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 11 травня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Останнім рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 08 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15 лютого

2016 року скасовано. Позов ОСОБА_1 до КП "Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарства" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково. Стягнуто з КП "Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарства" на користь ОСОБА_1 3 581,00 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що на час звільнення ОСОБА_1 з роботи - 30 грудня 2013 року, останній звернувся до Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області з позовом про визнання незаконним наказу про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, який був підставою для звільнення позивача та не нарахування частини заробітної плати у розмірі 79,20 грн, тобто існував спір про розмір належних до виплати сум, який було вирішено на його користь, тому позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, у зв'язку з чим, він відповідно до статей 116, 117 КЗпП України мав право на виплату йому підприємством середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Періодом затримки розрахунку виплати середнього заробітку слід вважати 201 робочий день. Та з урахуванням зазначеного, розрахунок середнього заробітку має бути таким: 201 робочий день х 178 грн 16 коп. (середньоденна заробітна плата) = 35 810 грн 16 коп.

Середньомісячна заробітна плата позивача за останні повні робочі місяці перед звільненням (жовтень, листопад 2013 року) складала 2 828 грн

79 коп., а недоплачена сума - 79 грн 20 коп., що становить 2,80 % від середньомісячної заробітної плати. Наявність вищевказаної заборгованості була встановлена рішенням суду 12 березня 2015 року, однак добровільно сплачена відповідачем лише 25 січня 2016 року.

Таким чином, враховуючи те, що середній заробіток позивача за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 35 810 грн 16 коп., колегія суддів вважала за необхідне стягнути з відповідача на користь

ОСОБА_1 3 581 грн, як 10 % від загальної суми середнього заробітку, що на думку апеляційного суду відповідатиме принципам справедливості і співмірності.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, КП "Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарства", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що вказаний спір не регулюється застосованою судом апеляційної інстанції нормою частини 1 статті 117 КЗпП України, згідно якої, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в частини 1 статті 117 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З огляду на непред'явлення ОСОБА_1, який не працював у день свого звільнення, вимоги до відповідача про сплату йому суми частини заробітної плати у розмірі 79,20 грн, відповідачем не було допущено невиплату останньому зазначеної вище суми у передбачений статтею 116 КЗпП України строк, оскільки перебіг такого строку пов'язаний з пред'явленням вимоги працівником про здійснення з ним розрахунку при звільненні, не розпочався взагалі.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

10 травня 2019 року справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 08 травня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1

до КП "Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарства" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 30 березня 2011 року працював на посаді юрисконсульта в КП "Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарства", з 01 липня 2011 року його було переведено на посаду головного юрисконсульта.

Наказом директора КП "Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарства" від 06 грудня 2013 року № 230-К

ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, оголошено догану за порушення трудової дисципліни, а саме прогул без поважних причин 08 листопада 2013 року.

Наказом директора КП "Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарства" від 30 грудня 2013 року № 251-к

ОСОБА_1 було звільнено з роботи на підставі пункту 4

статті 40 КЗпП України.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області

від 08 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 12 березня 2015 року, наказ КП "Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарства" № 230-к

від 06 грудня 2013 року про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності визнано незаконним.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в Статтею 117 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що середній заробіток позивача за весь час затримки розрахунку при звільненні становив 35
810,16 грн, середньомісячна заробітна плата за останні повні робочі місяці перед звільненням (жовтень, листопад

2013 року) складала 2 828,79 грн, а недоплачена сума - 79,20 грн, що становить 2,80 % від середньомісячної заробітної плати. Наявність вищевказаної заборгованості була встановлена рішенням суду 12 березня 2015 року, однак добровільно сплачена відповідачем лише 25 січня

2016 року, тому враховуючи принципи справедливості і співмірності,

а також обставини справи, вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 3 581,00 грн, що складає 10 % загальної суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні позивача.

Зазначені висновки апеляційного суду щодо застосування принципу справедливості і співмірності узгоджуються з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до

статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Доводи касаційної скарги КП "Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарства" були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Отже, рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 1 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу комунального підприємства "Ніжинське управління водопровідно-каналізаційного господарства" залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 08 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта