Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.08.2019 року у справі №591/1711/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 591/1711/18

провадження № 61-13035св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 25 березня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Кононенко О. Ю. Криворотенка В. І., Левченко Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року фізична особа-підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3, про стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 22 січня 2014 року він уклав з

ФОП ОСОБА_3 дистриб'юторський договір, за умовами якого останній якого протягом п'яти років зобов'язався виготовляти та поставляти м'які меблі.

Вказував, що 3 січня 2018 року він замовив у ФОП ОСОБА_3 виготовлення та поставку м'яких меблів (кути, дивани, всього 26 найменувань) на суму

225 000 грн.

14 лютого 2018 року з міста Черкаси до міста Суми прибув автомобіль марки "Мерседес" номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2, через якого, за погодженням з ОСОБА_3, він повинен був передати грошові кошти у сумі 225 000
грн за замовлений 3 січня 2018 року товар.

Цього ж дня за місцем знаходження складу-магазину на АДРЕСА_1 у присутності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 передав ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 225 000 грн, який не вжив заходів щодо їх збереження, залишивши їх на сидінні у кабіні автомобіля, що призвело до викрадення цих коштів. За даним фактом до Єдиного реєстру досудових розслідувань

за № 12018200440000531 внесено відомості про кримінальне правопорушення за частиною 4 статті 185 КК України. Ні ОСОБА_2, ні ОСОБА_3 з цивільним позовом до органів досудового розслідування не звертались.

Вважаючи вказані кошти такими, що набуті ОСОБА_2 без відповідної правової підстави, просив стягнути з нього 225 000 грн на підставі статті 1212 ЦК України.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 24 жовтня 2018 року, ухваленим у складі судді Сидоренко А. П., позов задоволено.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 225 000 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач набув належні позивачу грошові кошти у розмірі 225 000 грн без достатньої правової підстави, тому відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України зобов'язаний повернути їх власнику.

Постановою Сумського апеляційного суду від 23 березня 2019 року задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_2, скасовано рішення Зарічного районного суду міста Суми від 24 жовтня 2018 року і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що між позивачем та ОСОБА_3 існувала усна домовленість про передачу грошей через ОСОБА_2, тому останній не повинен був набувати ці кошти у свою власність. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведення обставин щодо набуття ОСОБА_2 належних позивачу грошових коштів у розмірі 225 000 грн без достатньої правової підстави.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У липні 2019 року ФОП ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Сумського апеляційного суду від 23 березня 2019 року і залишити в силі рішення Зарічного районного суду міста Суми від 24 жовтня 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що в порушення частини першої

статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції вийшов за межі доводів та вимог апеляційної скарги, оскільки ОСОБА_6, оскаржуючи рішення суду першої інстанції, не вказував про недоведення позивачем факту набуття грошових коштів без відповідної правової підстави.

Також вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції

статті 1212 ЦК України, оскільки між ним та ОСОБА_2 не існувало жодних правовідносин, тому грошові кошти у розмірі 225 000 грн набуті відповідачем без відповідної правової підстави.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2019 року відкрито касаційне провадження і ухвалою цього ж суду від 3 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є фізичною особою підприємцем (основний вид діяльності - 4.59 Роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах).

Зі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В01 № 161212 суди встановили, що ОСОБА_3 з 31 січня 2002 року зареєстрований як фізична особа-підприємець.

22 січня 2014 року ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1 уклали дистриб'юторський договір, предметом якого є виготовлення та поставка м'яких меблів.

Пунктом 2.8 вказаного договору визначено, що оплата за поставлений товар здійснюється у повному обсязі протягом 5 робочих днів після отримання товару.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань суди встановили, що фізична особа-підприємець ОСОБА_3 припинив свою діяльність 27 лютого 2017 року.

Суди встановили, що відповідно до накладної від 3 січня 2018 року

ФОП ОСОБА_1 замовив виготовлення та поставку м'яких меблів

у ФОП ОСОБА_3 (кути, дивани, всього 26 найменувань)

на суму 225 000 грн.

Також суди встановили, що 14 лютого 2018 року до міста Суми прибув автомобіль марки "Мерседес" номерний знак НОМЕР_1 під керуванням

ОСОБА_2, через якого, за погодженням з ОСОБА_3, позивач мав намір передати грошові кошти у сумі 225 000 грн за замовлений 3 січня 2018 року товар.

Цього ж дня після 11 години за місцем знаходження складу-магазину

(АДРЕСА_1) у присутності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позивач передав грошові кошти у розмірі 225 000 ОСОБА_2, який не вжив заходів щодо їх зберігання та залишив їх на сидінні у кабіні автомобіля. У подальшому грошові кошти з автомобіля викрадені.

14 лютого 2018 року ОСОБА_2 написав розписку про отримання ним від ОСОБА_1 пакету, у якому знаходяться гроші для передплати (передачі) ОСОБА_3 за меблі у сумі 225 000 грн.

Судами встановлено, що до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018200440000531 внесено відомості про кримінальне правопорушення за частиною 4 статті 185 КК України про те, що 14 лютого 2018 року близько 13 год невстановлена особа таємно від оточуючих, шляхом вільного доступу скоїла крадіжку грошових коштів у розмірі 225 000 грн з автомобіля "Мерседес" номерний знак НОМЕР_1, який знаходився на вулиці Лінійній у місті Суми, чим завдав майнової шкоди ОСОБА_1 на суму 225 000 грн.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ФОП ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 25 березня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 41 Конституції України, частиною першою статті 317 і частиною першою статті 321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За змістом статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог, зокрема, й про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Відповідно до частини 1 , пункту 1 частини 2 статті 11, частин 1 , 2 статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених частини 1 , пункту 1 частини 2 статті 11, частин 1 , 2 статті 509 ЦК України.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/13288/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 367/551/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 388/688/16-ц.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд зазначив, що між позивачем та ОСОБА_3 існувала усна домовленість про передачу грошей через ОСОБА_2, тому вважав недоведеними обставини набуття ОСОБА_2 належних позивачу грошових коштів у розмірі 225 000 грн без достатньої правової підстави.

Проте з вказаними висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна, виходячи з наступного.

Частинами 1 та 3 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Статтею 76 ЦПК України (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Вважаючи існуючою підставу для передачі грошових коштів

ФОП ОСОБА_1 ОСОБА_2, суд апеляційної інстанції вказав на посилання позивача у позовній заяві про те, що за погодженням

з ОСОБА_3 він мав передати йому через ОСОБА_2 грошові кошти

у сумі 225 000 грн за замовлений 3 січня 2018 року товар.

Апеляційний суд дійшов помилково висновку про існування між сторонами справи правовідносин щодо передачі грошових коштів ОСОБА_3, оскільки

ОСОБА_2 не подавав жодних доказів на підтвердження цих обставин, а саме по собі посилання на такі обставини у позовній заяві не можна вважати належним доказом.

Також апеляційний суд не врахував, що на час передачі коштів ОСОБА_3 припинив діяльність як ФОП, тому відсутні підстави вважати вказані грошові кошти такими, що передані на виконання зобов'язань позивача за укладеним дистриб'юторським договором і, як наслідок, вважати існуючими правові підстави для надання ОСОБА_3 доручення ОСОБА_2 на отримання

від ФОП ОСОБА_1 коштів за дистриб'юторським договором.

Колегія суддів враховує, що ОСОБА_2 протягом розгляду справи судами попередніх інстанцій не був допитаний як свідок, тому його пояснення не можна вважати доказами з урахуванням змісту статті 76 ЦПК України, як не можна вважати доказами і посилання позивача, наведені у позовній заяві.

При цьому суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_3 не надавав

ОСОБА_2 належним чином оформленої письмової довіреності на отримання грошових коштів від ФОП ОСОБА_1.

Апеляційний суд не навів у судовому рішенні мотивів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин та не зазначив, якими доказами такі обставини спростовуються.

Встановивши, що ОСОБА_2, який здійснював перевезення товару на автомобілі, належному ОСОБА_3, за усною з ним домовленістю та не довів належними і допустимими доказами існування у нього повноважень на отримання коштів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що кошти у розмірі

225 000 грн відповідач набув без відповідної правової підстави, тому відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України зобов'язаний повернути їх власнику.

Суд апеляційної інстанції на підставі оцінки тих же доказів дійшов протилежних висновків, не вказавши на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, допущених при оцінці доказів, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з

дотриманням вимог закону, у зв'язку з чим скасував законне й обґрунтоване рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи та дослідивши наявні у справі докази, правильно застосував норми права і ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції, неповно врахувавши обставини справи, помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України в редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин касаційний суд скасовує постанову Сумського апеляційного суду від 25 березня 2019 року і залишає в силі рішення Зарічного районного суду міста Суми від 24 жовтня 2018 року.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої цієї статті судовий збір покладається на сторони

пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша

статті 141 ЦПК України).

У зв'язку із задоволенням касаційної скарги з ОСОБА_2 на користь

ФОП ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений при поданні касаційної скарги, у розмірі 4 500 грн.

Керуючись статтями 400, 413 ЦПК України у редакції, чинній на час подання касаційної скарги, статтею 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Сумського апеляційного суду від 25 березня 2019 року скасувати і залишити в силі рішення Зарічного районного суду міста Суми від 24 жовтня 2018 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 4 500 грн у відшкодування судового збору, сплаченого при поданні касаційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В.

А. Стрільчук