Історія справи

Постанова

Іменем України

16 січня 2019 року

м. Київ

справа № 127/17397/17

провадження № 61-17436св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С. Ю.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Вінницька міська рада,

третя особа - ДругаВінницька державна нотаріальна контора,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 грудня 2017 року у складі судді Гуменюка К. П. та постанову апеляційного суду Вінницької області від 06 лютого 2018 року у складів суддів: Ковальчука О. В., Сала Т. Б., Панасюка О. С.,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до Вінницької міської ради, третя особа - Друга Вінницька державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом.

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_6, після смерті якої відкрилась спадщина на майно, а саме: житловий будинок розташований у АДРЕСА_1. ОСОБА_4 вказувала, що вона більше п'яти років до дня смерті спадкодавця проживала разом із нею, що підтверджується письмовими доказами та показаннями свідків. Крім того, здійснила поховання ОСОБА_6 та несла всі витрати пов'язані з ним. Одночасно зазначила, що здійснювала постійний догляд за ОСОБА_6, та після смерті останньої звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, як спадкоємець четвертої черги. 19 липня 2017 року державним нотаріусом Другої Вінницької нотаріальної контори винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій у зв'язку із відсутністю документів, що підтверджують родинні та інші відносини.

Посилаючись на викладені обставини, просила встановити факт спільного проживання із ОСОБА_6 однією сім'єю більше п'яти років до часу відкриття спадщини; визнати за нею право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 грудня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено обставин її проживання із ОСОБА_6 однією сім'єю більше п'яти років до часу відкриття спадщини. Проживання та реєстрація за однією адресою свідчить лише про те, що останні були сусідами та не підтверджує проживання однією сім'єю, при цьому як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_6 та ОСОБА_4 були співвласниками будинковолодіння та проживали у відокремлених житлових приміщеннях. Надані докази про проведення позивачем поховання померлої ОСОБА_6, також, не підтверджують обставину спільного проживання із спадкодавцем однією сім'єю за життя останньої. Показання свідків свідчать про доброзичливі відносини між позивачем та ОСОБА_6, як сусідів одного будинковолодіння, які є його співвласниками, та не дають підстав дійти висновку, що позивач та ОСОБА_6 складали сім'ю, а саме, що вони спільно проживали, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки.

Також, судом враховано, що в період з 2012 по 2015 роки ОСОБА_6 неодноразово подавала скарги на дії ОСОБА_4 щодо проведення останньою приватизації земельної ділянки та зведення прибудови до спільного будинковолодіння, що вказує про наявність між ними неприязних стосунків у зазначений період. Вимога про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 є похідною від вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю із спадкодавцем, тому також не підлягає задоволенню.

Постановою апеляційного суду Вінницької області від 06 лютого 2018 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 грудня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволення позову, з тих підстав, що позивач у порушення вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року, не довела належними та допустимими доказами тих обставини, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог, зокрема того, що вони з ОСОБА_6 проживали однією сімє'ю більше п'яти років до часу відкриття спадщини після смерті останньої та наявність у позивача права на спадкування за законом як спадкоємця четвертої черги. Реєстрація місця проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_6 за однією адресою свідчить лише про те, що останні були сусідами і не підтверджує обставину їх проживання однією сім'єю у розумінні положень частини другої статті 3 СК України.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки доказам у справі, зокрема судом не взято до уваги акти від 25 грудня 2017 року про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 протягом останніх десяти років проживали однією сім'єю та вели спільне господарство. Допитані у судовому засіданні свідки підтвердили зазначені обставини, проте судом надано невірну оцінку наданим доказам. З наданих Вінницькою міською радою скарг ОСОБА_6 та відповідей на них вбачається, що позивач не здійснювала неправомірних дій відносно спадкодавця та підтверджують, що останні проживали разом. Крім того, у ОСОБА_6 було порушення психіки, що підтверджується як медичними документами так і показаннями свідків. Також, судом були допитані не всі свідки, що порушує право позивача на повний та всебічний розгляд справи, а апеляційний розгляд справи було проведено за відсутності позивача.

Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Суди установили, що позивач ОСОБА_4 з 1993 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1. За цією ж адресою з 1973 року також було зареєстровано місце проживання ОСОБА_6

ОСОБА_4 та ОСОБА_6 є співвласниками будинку за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується технічним паспортом на цей будинок, відповідно до якого ОСОБА_4 є власником 3/20 частки будинку, ОСОБА_6 належала 17/20 частки вказаного будинку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 померла. Заходи щодо її поховання забезпечила ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про поховання від 08 січня 2018 року, лікарським свідоцтвом про смерть, товарним чеком від ІНФОРМАЦІЯ_1 року № 1, рахунками-замовленнями № 0969, 0970, договором-замовленням від ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

27 червня 2017 року ОСОБА_4 звернулась до Другої Вінницької державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_6 Відповідно до копії спадкової справи щодо майна померлої ОСОБА_6 із заявою про прийняття спадщини інші спадкоємці не зверталися.

Відповідно до листа Другої Вінницької державної нотаріальної контори від 19 липня 2017 року ОСОБА_4 повідомлено про відсутність підстав для видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку із відсутністю документів, що підтверджують родинні та інші відносини між нею померлою ОСОБА_6

За положеннями статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Частинами першої та другої статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

За змістом статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» зазначено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.

Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 57 ЦПК України 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

За змістом частин першої та четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею

61 цього Кодексу. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

На підтвердження факту проживання однією сім'єю із спадкодавцем ОСОБА_4 надано акт квартального комітету «Київський» від 25 липня 2017 року, складений ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про те, що ОСОБА_4 останніх два роки проживала та вела спільне господарство разом із ОСОБА_6, лікувала та доглядала за нею, а після її смерті організувала та оплатила усі послуги щодо її поховання. Аналогічний акт складено 25 липня 2017 року ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12

Допитані в судовому засіданні в суді першої інстанції в якості свідків ОСОБА_13, ОСОБА_12 та ОСОБА_11 суду пояснили, що вони є сусідами позивача та були сусідами померлої ОСОБА_6, ОСОБА_4 допомагала ОСОБА_6 у догляді, враховуючи похилий вік останньої та її стан здоров'я.

Суди установили, що ОСОБА_6 неодноразово виявляла свою незгоду з діями ОСОБА_4 щодо будівництва та введення в експлуатацію здійсненої нею прибудови до вказаного будинку, приватизації за адресою цього будинку земельної ділянки, а також повідомляла правоохоронні органи про надходження від ОСОБА_4 погроз щодо захоплення частини належного ОСОБА_6 нерухомого майна. Так, зокрема, 13 січня 2012 року ОСОБА_6 звернулась до Вінницького міського голови із заявою про незаконні дії ОСОБА_4 щодо спорудження двоповерхової прибудови до частини вказаного будинку та просила скасувати акт готовності об'єкту до експлуатації від 26 жовтня 2010 року. 08 червня 2012 року ОСОБА_6 звернулась зі скаргою до директора департаменту архітектури і кадастру з приводу незаконного капітального будівництва, що здійснюється ОСОБА_4 28 листопада 2012 року ОСОБА_6 звернулась до Вінницького міського голови зі скаргою на дії ОСОБА_4 щодо незаконного спорудження триповерхової споруди за адресою будинку, за якою вона зареєстрована й проживає, та просила скасувати акт готовності до експлуатації від 26 жовтня 2012 року. 02 січня 2013 року вона ж звернулась до Вінницького міського голови зі скаргою про незаконне проведення приватизації земельної ділянки ОСОБА_4 та просила скасувати приватизацію земельної ділянки. З аналогічною за змістом скаргою ОСОБА_6 звернулась 14 лютого 2013 року. 19 серпня 2014 року вона звернулась зі скаргою до начальника інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області та Вінницької обласної державної адміністрації, в якій просила визнати незаконним будівництво прибудови ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 та притягнути винних осіб до відповідальності. 15 травня 2015 року ОСОБА_6 звернулась зі скаргою до прокурора Вінницької області щодо надходження від ОСОБА_4 погроз захопити частину належного їй майна, зокрема горища.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено згідно вимог процесуального закону, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження факту проживання із ОСОБА_6 однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, що давало б підстави для визнання позивача спадкоємцем четвертої черги після її смерті.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, оскільки ґрунтуються на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судом з додержанням норм процесуального права, та не містять посилань на докази, які б спростували установлені судом обставини, що мають значення для вирішення спору.

Так, суд першої інстанції надав належну оцінку наданим актам від 25 липня 2017 року квартального комітету «Київський», мешканці якого підтверджують обставину, що ОСОБА_4 проживала разом із спадкодавцем однією сім'єю протягом двох років, натомість для визнання особи спадкоємцем четвертої черги такий строк, відповідно до положень статті 1264 ЦК України, має становити не менше п'яти років.

Доводи касаційної скарги про те, що суди залишили поза увагою показання свідків, не заслуговують на увагу, оскільки в оскаржуваних рішеннях першої та апеляційної інстанцій наведено зміст цих показань та їм дана відповідна оцінка.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Розглядаючи зазначений позов, суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Вінницької області від 06 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А.О. Лесько

С.Ю. Мартєв