Історія справи

Постанова

Іменем України

15 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 331/5308/14-ц

провадження № 61-8974св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), ШтеликС.П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення апеляційного суду Запорізької області від 22 вересня 2016 року в складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Маловічко С. В., Подліянової Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У липні 2014 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 08 листопада 2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (далі - ТОВ «Український промисловий банк»), правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 47 000 доларів США зі сплатою 12 % річних за користування кредитом зі строком повернення до 07 листопада 2034 року шляхом внесення щомісячних платежів у розмірі не менше 145,06 доларів США. Кредитне зобов'язання ОСОБА_2 забезпечено порукою ОСОБА_3, який зобов'язався відповідати перед банком за виконання позичальником зобов'язання за кредитом як солідарний боржник, про що 08 листопада 2007 року був укладений договір поруки. Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 14 березня 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 508 759,08 грн, з яких: сума заборгованості за тілом кредиту - 377 855,40 грн; сума заборгованості за відсотками - 130 903,68 грн.

На підставі викладеного ПАТ «Дельта Банк» просило стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 508 759,08 грн.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 14 жовтня 2014 року (в складі судді Федченко І. М.) позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 508 759,08 грн, з яких: сума заборгованості за тілом кредиту - 377 855,40 грн, сума заборгованості за відсотками - 130 903,68 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» судовий збір у розмірі 3 654 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позичальник порушив умови кредитного договору, забезпеченого договором поруки, тому утворилася заборгованість у розмірі 508 759,08 грн, яка підлягає стягненню солідарно з відповідачів на користь позивача.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 22 вересня 2016 року заочне рішення суду першої інстанції скасовано в частині солідарного стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 508 759,08 грн і судових витрат у розмірі 3 654 грн, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних вимог. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Стягнуто з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_3 4 019,80 грн судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що банк пропустив строк, визначений частиною четвертою статті 559 ЦК України, оскільки він 08 лютого 2013 року та 27 вересня 2013 року направив позичальнику та поручителю вимогу про дострокове повернення кредиту, а з цим позовом звернувся лише у липні 2014 року.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ «Дельта Банк», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що банк направив позичальнику та поручителю не досудову вимогу про дострокове повернення кредиту, а інформаційний лист, тому немає підстав для застосування норми частини четвертої статті 559 ЦК України.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

15 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Встановлено, що 08 листопада 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 47 000 доларів США зі сплатою 12 % річних за користування кредитом зі строком повернення до 07 листопада 2034 року.

Кредитне зобов'язання ОСОБА_2 забезпечено порукою ОСОБА_3, який зобов'язався відповідати перед банком за виконання позичальником зобов'язання за кредитом як солідарний боржник, про що 08 листопада 2007 року був укладений договір поруки.

Позичальник умови кредитного договору належним чином не виконав, у зв'язку з чим відповідно до наданого банком розрахунку станом на 14 березня 2014 року утворилася заборгованість у розмірі 508 759,08 грн, з яких: сума заборгованості за тілом кредиту - 377 855,40 грн; сума заборгованості за відсотками - 130 903,68 грн.

Встановлено, що банк звернувся до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з досудовими вимогами від 08 лютого 2013 року та від 27 вересня 2013 року, відповідно, про сплату простроченої (поточної) заборгованості у розмірі 53 689,76 доларів США.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» до поручителя про стягнення заборгованості за кредитним договором, апеляційний суд виходив з того, що банк пред'явив вимоги до поручителів більше ніж через шість місяців після настання строку виконання основного зобов'язання відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється. При цьому апеляційний суд вважав, що 08 лютого 2013 року та 27 вересня 2013 року банк направив поручителю та позичальнику досудові вимоги про дострокове повернення кредиту, які відповідачами не виконані, тому настав строк виконання основного зобов'язання.

Проте з вказаними висновками суду апеляційної інстанції не можна погодитися, враховуючи наступне.

Встановлено, що відповідно до наявних у матеріалах справи досудових вимогах від 08 лютого 2013 року та від 27 вересня 2013 року ПАТ «Дельта Банк» повідомляє про наявну прострочену (поточну) заборгованість та вимагає її сплатити у строки, визначені законодавством.

У матеріалах справи немає доказів направлення відповідачам вимоги про дострокове повернення всього кредиту.

Отже, апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що зобов'язання поручителя ОСОБА_3 за договором поруки від 08 листопада 2007 року припинились відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки досудова вимога про дострокове повернення кредиту була направлена поручителю 08 лютого 2013 року, а з відповідним позовом до суду банк звернувся 11 липня 2014 року - тобто після спливу шестимісячного строку.

З огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Встановлено, що відповідно до пункту 2.4 кредитного договору повернення кредиту здійснюється щомісячно частинами в розмірі 145,06 доларів США по десяте число (включно) кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту.

Згідно з пунктом 2.7 кредитного договору нараховані проценти сплачуються позичальником у валюті кредиту по десяте число (включно) кожного наступного місяця за місяцем нарахування процентів та одночасно з остаточним поверненням кредиту шляхом внесення готівкових коштів у касу банку або шляхом безготівкового перерахунку на поточний рахунок позичальника.

Отже, сторони кредитного договору встановили не лише строк дії кредитного договору, а й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

У справі, яка переглядається, апеляційний суд не врахував, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов'язань шляхом здійснення щомісячних платежів, а отже, відповідальність поручителів настає з наступного дня за датою платежу, яка передбачена кредитним договором.

Крім того, суд апеляційної інстанції не з'ясував, чи пред'явив банк вимогу до поручителя в межах шести місяців за кожним щомісячним платежем, та чи припинилась порука за окремими платежами.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Цим правом скористався позивач, звернувшись з позовом до суду.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, наданого до матеріалів справи банком, розрахунок суми боргу в ньому почався з 01 липня 2010 року, а до суду з позовом банк звернувся 11 липня 2014 року, отже, щодо окремих щомісячних платежів відповідальності поручителя немає, оскільки припинилася порука.

Враховуючи викладене, рішення апеляційного суду не можна вважати законним та обґрунтованим.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Разом з тим суд апеляційної інстанції не перевірив наданий банком розрахунок, не дослідив його обґрунтованості та правильності, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують, з урахуванням встановлених обставин та вищевикладених норм матеріального права, достовірно не з'ясував розміру заборгованості за кредитним договором та не перевірив періоду, за який вона нарахована.

Перевірка доводів заявника, пов'язаних з установленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів у ній перебуває поза визначеними статтею 400 ЦПК України межами перегляду справи в касаційному порядку.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Оскільки апеляційним судом порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема не досліджено зібрані у справі докази, а суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, тому немає правових підстав для ухвалення нового рішення або зміни судових рішень.

Таким чином, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 22 вересня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

В. В. Пророк

І. М. Фаловська

С.П. Штелик