Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.09.2018 року у справі №646/3934/17

Постанова

Іменем України

15 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 646/3934/17

провадження № 61-42941св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Жданової В. С., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 26 лютого 2018 року у складі судді Теслікової І. І. та постанову апеляційного суду Харківської області від 11 липня 2018 року у складі колегії суддів: Бровченка І. О., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та його поділ.

Вимоги обґрунтовував тим, що з травня 2004 року до 14 липня 2009 року сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, проживали за місцем його реєстрації в АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_3 та ІНФОРМАЦІЯ_2 - донька ОСОБА_4 .

Діти також проживали та були зареєстровані за місцем його реєстрації.

14 липня 2009 року між сторонами зареєстровано шлюб, який заочним рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 30 червня 2015 року розірвано.

У 2007 році вони вирішили придбати земельну ділянку в селищі Безлюдівка з житловим будинком, у зв`язку з чим 21 грудня 2007 року між ним і ФОП ОСОБА_5 укладено договір № 21 на інформаційне обслуговування щодо вибору об`єкту нерухомості.

Того ж дня, 21 грудня 2007 року, він і ОСОБА_6 уклали договір завдатку, згідно з умовами якого він виявив намір купити, а ОСОБА_6 - продати домоволодіння на АДРЕСА_2 за 73 225 грн, що еквівалентно 14 500 доларам США.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 19 лютого 2008 року у справі № 2-1755/08 (за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_7 про визнання права власності на майно та визнання дійсним правочину) визнано за ОСОБА_7 право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті діда ОСОБА_8 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ; визнано дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 ; визнано за ОСОБА_2 право власності на зазначений будинок.

Крім того, 19 травня 2008 року між ОСОБА_9 і ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого остання придбала квартиру АДРЕСА_4 .

Зазначав, що вищевказане нерухоме майно набуте ОСОБА_2 у власність у період їх проживання однією сім`єю, а тому є об`єктом права спільної сумісної власності.

У зв`язку з наведеним просив:

- установити факт проживання його та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період із травня 2004 року до 14 липня 2009 року,

- установити факт, що майно набуте ним і ОСОБА_2 за час спільного проживання належить їм на праві спільної сумісної власності, а саме: житловий будинок АДРЕСА_2 , квартира АДРЕСА_4 ,

- здійснити поділ зазначеного майна, визнавши за ним і ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині указаних житлового будинку та квартири за кожним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 26 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з травня 2004 року до 14 липня 2009 року без реєстрації шлюбу.

Визнано житловий будинок АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

В порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, визнано:

за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_2 ;

за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_2 .

У задоволені іншої частини позову ОСОБА_10 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд вважав доведеним факт спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період із травня 2004 року до 14 липня 2009 року .

При визнанні житлового будинку АДРЕСА_2 об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і його поділі суд першої інстанції виходив із того, що вказане нерухоме майно придбане сторонами під час фактичного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Зокрема, суд вказав, що 23 квітня 1996 року ОСОБА_1 здійснив продаж квартири АДРЕСА_5 за 300 000 000 крб. 21 грудня 2007 року між ОСОБА_1 і ФОП ОСОБА_5 укладений договір на інформаційне обслуговування по об`єкту нерухомості. 21 грудня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 уклали договір завдатку, в якому вони дійшли згоди про купівлю-продаж спірного будинку за 14 500 доларів США; в момент підписання цього договору ОСОБА_1 передав ОСОБА_6 5 000 доларів США. 21 грудня 2007 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_11 укладено договір купівлі-продажу цього будинку, який не був нотаріально посвідчений, проте рішенням суду у справі № 2-1755/08 цей правочин визнано дійсним і за ОСОБА_2 визнано право власності на спірний будинок. Указані обставини, на переконання суду, свідчать про те, що будинок придбаний сторонами за спільні кошти.

При відмові у визнанні об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_4 суд зазначив, що вона придбана ОСОБА_2 за грошові кошти її батька ОСОБА_12 .

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою апеляційного суду Харківської області від 11 липня 2018 року рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 26 лютого 2018 року в частині визнання житлового будинку АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і визнання права власності за ними по Ѕ частини цього будинку скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про встановлення факту спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу та відмову у визнанні квартири об`єктом права спільної сумісної власності, визнавши рішення в цій частині законним та обґрунтованим.

При відмові у визнанні житлового будинку АДРЕСА_2 об`єктом права спільної сумісної власності та його поділі суд апеляційної інстанції виходив із недоведеності факту придбання цього будинку за спільні кошти сторін. Позивач не надав доказів на підтвердження того, що він будь-яким чином здійснював утримання указаного майна. Крім того, рішенням суду у справі № 2-1755/08 право власності на будинок визнано лише за ОСОБА_2 .

Короткий зміст касаційної скарги

У серпні 2018 року до суду касаційної інстанції від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у визнанні за ним права власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_4 , ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову; скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови у визнанні за ним права власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_2 та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Рішення та постанова судів попередніх інстанцій у частині встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу не оскаржуються, тому касаційному перегляду у цій частині не підлягають.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду 10 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п`яти суддів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 зазначає, що при розгляді даної справи суди не врахували, що матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження факту отримання ОСОБА_2 від її батька ОСОБА_12 грошових коштів для придбання квартири.

Показання свідків ОСОБА_12 і ОСОБА_13 про те, що спірна квартира набута у власність відповідача за гроші ОСОБА_12 , на яких ґрунтуються оскаржені рішення, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки ці особи є зацікавленими.

На момент придбання квартири ОСОБА_2 не мала самостійного заробітку, ніде не працювала, що сама підтвердила та не заперечувала у судовому засіданні.

Натомість він, ОСОБА_1 , з 01 липня 1997 року працює лікарем і має постійний дохід, у зв`язку з чим мав можливість робити грошові заощадження. Відповідач і діти повністю перебували на його утриманні.

ОСОБА_2 подала відзив, у якому просить постанову апеляційного суду залишити без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.

Обставини справи

Суди встановили, що з 2004 року до 14 липня 2009 року (до реєстрації шлюбу між сторонами) позивач і відповідач проживали однією сім`єю та вели спільне господарство.

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є батьками дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до довідки з місця проживання про склад сім`ї та прописку від 18 квітня 2017 року № 1250 діти зареєстровані за адресою реєстрації ОСОБА_1 , а саме: у квартирі АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 - з 24 квітня 2005 року, ОСОБА_4 - з 19 червня 2007 року. Місцем проживання ОСОБА_2 після пологів зазначено також вищевказану квартиру.

Згідно з договором купівлі-продажу від 23 квітня 1996 року ОСОБА_1 здійснив продаж квартири АДРЕСА_5 за 300 000 000 крб.

ОСОБА_1 з 01 січня 1997 року працює лікарем судово-медичним експертом у Харківському обласному бюро судово-медичної експертизи.

Відповідно до договору на інформаційне обслуговування по об`єкту нерухомості, укладеного 21 грудня 2007 року, ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_5 домовились про огляд об`єкту нерухомості з метою подальшого придбання, а саме: домоволодіння АДРЕСА_2 .

21 грудня 2007 року ОСОБА_6 та ОСОБА_1 уклали договір завдатку, згідно з умовами якого вони домовилися про купівлю-продаж приватного домоволодіння АДРЕСА_2 за 72 225 грн, що еквівалентно 14 500 доларам США. На виконання умов цього договору ОСОБА_1 передав ОСОБА_6 гарантійну суму у розмірі 25 250 грн, що еквівалентно 5 000 доларам США.

Того ж дня, 21 грудня 2007 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_2 , однак цей правочин не був нотаріально посвідчений у зв`язку з відсутністю у ОСОБА_7 правовстановлюючих документів.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 19 лютого 2008 року у справі № 2-1755/08 визнано дійсним договір купівлі-продажу жилого будинку АДРЕСА_2 від 21 грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , внаслідок чого визнано за ОСОБА_2 право власності на цей житловий будинок.

19 травня 2008 року ОСОБА_9 і ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого остання набула у власність квартиру АДРЕСА_4 . Вартість квартири становила 287 500 грн, що еквівалентно 57 500 доларам США.

ОСОБА_1 вважав вищевказані житловий будинок і квартиру об`єктом права спільної сумісної власності його та ОСОБА_2 , що стало підставою даного позову.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Визнаючи житловий будинок АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і здійснюючи його поділ, суд першої інстанції виходив із того, що ця нерухомість придбана сторонами за їх спільні кошти під час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Відмовляючи у визнанні квартири АДРЕСА_4 об`єктом права спільної сумісної власності сторін і її поділі, суд першої інстанції вважав, що вона набута ОСОБА_2 за грошові кошти її батька ОСОБА_12 , який у подальшому здійснював ремонт та утримання зазначеного житла.

Апеляційний суд визнав законним та обґрунтованим рішення суду першої інстанції про відмову визнанні квартири спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і її поділі.

При скасуванні рішення районного суду в частині визнання житлового будинку об`єктом права спільної сумісної власності подружжя і його поділу та відмові у задоволенні цих вимог суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами факт придбання указаного майна за спільні зі ОСОБА_2 грошові кошти. Крім того, рішенням Харківського районного суду Харківської області від 19 лютого 2008 року у справі № 2-1755/08 встановлено факт, що ОСОБА_2 є власником спірного будинку.

Колегія не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з таких підстав.

Відповідно до статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

У частині четвертій статті 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

У постанові Верховного Суду України від 08 червня 2016 року у справі № 6-2253цс15 зроблено висновок, що «за правилами статті 74 СК України (у редакції, чинній до 16 січня 2007 року) якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки або чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків. Особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти».

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічні по суті висновки зроблені й по застосуванню статті 74 СК України (в редакції, чинній з 16 січня 2007 року) у постановах Верховного Суду (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2018 року у справі № 544/1274/16-ц (провадження № 61-22277св18), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц (провадження №61-28343св18), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 751/3021/17 (провадження № 61-10778св18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Мотивувальна частина постанови суду апеляційної інстанції повинна містити: встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносин; мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; зазначення про те, чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду (стаття 382 ЦПК України).

При відмові у визнанні житлового будинку АДРЕСА_2 об`єктом права спільної сумісної власності сторін суд апеляційної інстанції виходив із недоведеності факту придбання будинку за спільні кошти, а також того, що рішенням Харківського районного суду Харківської області від 19 лютого 2008 року у справі № 2-1755/08 встановлений факт права власності ОСОБА_2 на це майно.

Разом із тим апеляційний суд не надав належну оцінку усім доказам у сукупності та окремо кожному, не врахував договір завдатку від 21 грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , відповідно до умов якого вони домовилися про купівлю-продаж спірного будинку за 72 225 грн, що еквівалентно 14 500 доларам США, та не звернув увагу на те, що при розгляді справи № 2-1755/08 суд не досліджував питання про те, за рахунок яких коштів був придбаний житловий будинок АДРЕСА_2 , тому дана обставина не є преюдиційною.

Крім того, під час спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу 19 травня 2008 року ОСОБА_2 набула у власність квартиру АДРЕСА_4 .

Суд першої інстанції вважав, що це майно придбане за кошти батька відповідача.

В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 , зокрема, посилався на те, що такий висновок ґрунтується на припущеннях, факт укладення договору дарування грошових коштів між ОСОБА_2 та ОСОБА_12 не доведений з урахуванням вимог статті 78 ЦПК України.

Проте суд апеляційної інстанції не навів мотивів відхилення чи прийняття вказаних аргументів апеляційної скарги позивача, не дослідив правовий режим спірної квартири та за які кошти вона була придбана, внаслідок чого зробив передчасний висновок про відмову в поділі цього майна у зв`язку з тим, що воно придбане за грошові кошти батька відповідача, при цьому не встановивши факт передання ОСОБА_12 грошових коштів особисто ОСОБА_2 на придбання квартири в особисту власність.

Висновки за наслідками розгляду касаційної скарги

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного суду в частині вимог про ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання житлового будинку АДРЕСА_2 і квартири АДРЕСА_4 об`єктом права спільної сумісної власності та їх поділ підлягає скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України (в редакції станом на 0 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 11 липня 2018 року в частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання житлового будинку АДРЕСА_2 і квартири АДРЕСА_4 об`єктом права спільної сумісної власності та їх поділ скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Харківського апеляційного суду від 11 липня 2018 року у скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. Крат Судді:Н. О. Антоненко В. С. Жданова В. І. Журавель Є. В. Краснощоков