Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.12.2023 року у справі №755/5308/21
Постанова КЦС ВП від 14.12.2023 року у справі №755/5308/21

Постанова

Іменем України

14 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 755/5308/21

провадження № 61-14374св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кузора Вікторія Тимофіївна,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2023 року ускладі колегії суддів: Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Гуля В. В.,

Історія справи

Короткий зміст позову

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кузора В. Т., про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 познайомилась із ОСОБА_4 у 1989 році на роботі у ДП «Украгропромтеплиця», де вони разом працювали і їх відносини розвивались і тривали протягом понад 30 років до смерті ОСОБА_4 .

Поки були живі батьки ОСОБА_4 до березня 2014 року позивачка та ОСОБА_4 проживали окремо, через те, що ОСОБА_4 доглядав за своєю матір`ю похилого віку і проживав з нею у АДРЕСА_1 . Після смерті матері ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачка з ОСОБА_4 прийняли рішення проживати надалі разом, для чого останній 01 травня 2014 року переїхав до будинку позивачки за адресою: АДРЕСА_2 . Відтак, вони разом мешкали, працювали, вели спільне господарство, побут, мали спільний бюджет.

19 червня 2014 року позивачкою та ОСОБА_4 за спільні кошти була придбана квартира за адресою: АДРЕСА_3 та за їх спільні кошти був зроблений ремонт в цій квартирі.

Позивачка із спадкодавцем за спільні кошти раз на рік, починаючи з вересня 2015 року подорожували. Починаючи з червня 2020 року самопочуття ОСОБА_4 почало стрімко погіршуватись. Оскільки останні місяці перед смертю (серпень - вересень 2020 року) ОСОБА_4 проходив курс хіміотерапії, його фізичний стан був дуже слабкий і виснажений, і ними, за усною домовленістю, було вирішено, що тимчасово ОСОБА_4 буде час від часу залишатись у м. Києві у квартирі АДРЕСА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, а нею було отримано свідоцтво про смерть ОСОБА_4 серія НОМЕР_1 від02 жовтня 2020 року і проведені за власні кошти ритуальні обряди, кремація та поховання померлого, що підтверджується договором-замовленням від 05 жовтня 2020 року № 8.136881К, чеком від05 жовтня 2020 року № 27818, довідкою про одержання праху № 8.136881, замовленням від 26 січня 2021 року № 419/20, свідоцтвом про поховання від 26 січня 2021 року № 12972-9960.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина у вигляді квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , та квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 .

Заповіт ОСОБА_4 за життя не складав, був одинокою особою, в шлюбі не перебував, дітей та близьких родичів у нього не було. Встановлення факту необхідно для набуття позивачкою права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 на підставі статті 1264 ЦК України.

ОСОБА_1 просила:

встановити факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу із спадкодавцем ОСОБА_4 , з 01 травня 2014 року по час відкриття спадщини - день смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва в складі судді: Хромової О. О., від 04 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кузора Вікторія Тимофіївна, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу із спадкодавцем на час відкриття спадщини, задоволено.

Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 01 травня 2014 року по дату смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

за життя спадкодавець ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , заповіту не склав, а тому відповідно до статті 1233 ЦК України право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК України;

встановлення певних фактів має на меті підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав;

у справі, що розглядається, звертаючись до суду з вимогою про встановлення факту проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю як чоловіка та жінки більше п`яти років, а саме з 01 травня 2014 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 вказувала, що встановлення такого факту необхідне для вирішення її спадкових прав після смерті ОСОБА_4 . Позивачем обраний неефективний спосіб захисту своїх прав з огляду на те, що закон у цьому випадку не дає їй права на спадкування як спадкоємцю четвертої черги після смерті ОСОБА_4 за наявності спадкоємця за законом третьої черги за правом представлення - ОСОБА_2 . Звертаючись до суду з позовом до відповідача, ОСОБА_1 не зазначила, яким чином в результаті встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем відбудеться поновлення її прав, за захистом яких вона звернулася з позовом до суду, оскільки саме лише встановлення судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу не тягне за собою виникнення, зміну або припинення особистих чи немайнових прав позивача;

відповідач у відзиві на позовну заяву вказувала, що ОСОБА_4 є її двоюрідним братом. Мати ОСОБА_4 - ОСОБА_5 (дівоче прізвище ОСОБА_5 ), яка померла у ІНФОРМАЦІЯ_1 та мати відповідача - ОСОБА_6 (дівоче прізвище ОСОБА_6 ), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , були рідними сестрами. Втім у суду відсутні підстави для відмови у позовних вимогах з зазначених підстав, оскільки відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження факту перебування ОСОБА_2 з ОСОБА_4 у родинних відносинах та ступеня їх споріднення, зокрема, що ОСОБА_2 є двоюрідною сестрою ОСОБА_4 ;

суд зробив висновок, що факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 травня 2014 року по день смерті ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , підтверджується зібраними по справі доказами та показаннями свідків. Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 18 травня 2023 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 листопада 2022 року скасовано та ухвалено по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

показання свідків є особливим видом доказів, пов`язаних із ризиком суб`єктивного відношення до сторін, і що показання допитаних у даній справі свідків про наявність сімейних (фактичних подружніх) відносин між позивачем та ОСОБА_4 є їх особистим сприйняттям відносин, які існували між даними особами, проте самі по собі вони не можуть достеменно свідчити про те, що даним відносинам були притаманні ознаки сімейних. Показання свідків та спільні фотографії з відпочинку не можуть бути єдиною і достатньою підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу;

колегія суддів прийняла до уваги заперечення відповідача щодо недопустимості доказу на підтвердження наявності спільного бюджету копію договору №011 на виконання ремонтно-будівельних робіт від 09 червня 2015 року, оскільки доказів того, що ці ремонтні роботи були проведені та оплачені за рахунок спільних з ОСОБА_4 коштів позивачем не надано .Також на відсутність спільного бюджету та спільно нажитого майна подружжя вказує той факт, що квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_4 отримав в дар згідно договору дарування від 19 червня 2014 року;

судом першої інстанції безпідставно не надано оцінки тій обставині, що з паспортних документів позивача і ОСОБА_4 вбачається, що вони зареєстровані за різними адресами місць проживання, із чого можна дійти висновку щодо їх проживання за різними адресами в період часу, в який позивач просила встановити факт спільного проживання;

судом першої інстанції не враховано, що звертаючись до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, ОСОБА_1 не зазначила, яким чином в результаті встановлення цього факту відбудеться поновлення її прав, за захистом яких вона звернулася до суду, оскільки саме лише встановлення судом факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не тягне за собою виникнення, зміну або припинення особистих чи немайнових прав позивача, в той час як, інших позовних вимог (наприклад про визнання за нею права власності на частину спільного майна подружжя) позивачем не заявлено;

перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважала, що, встановивши, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушених прав, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про відсутність правових підстав для відмови у задоволенні позову, з огляду на те, що належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів на підтвердження факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 із спадкодавцем ОСОБА_4 , з 01 травня 2014 року по час відкриття спадщини, ведення з ним спільного господарства, наявності спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків подружжя, спільного набуття з ним майна тощо, у спірний період, позивачем не надано;

доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, відповідно до статті 376 ЦПК України, як таке, що ухвалене з неповним з`ясуванням усіх обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

06 жовтня 2023 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2023 року, в якій просила:

оскаржену постанову апеляційного суду скасувати;

направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

судом апеляційної інстанції оскаржувану постанову винесено на підставі недопустимих доказів. Судом апеляційної інстанції прийнято до уваги Факти та твердження, які на момент розгляду справи не були доведеними та встановленими будь-якими доказами. Оскаржувана постанова базується на тому, що судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що відповідач є двоюрідною сестрою ОСОБА_4 . Суд апеляційної інстанції цю обставину, яка має суттєве значення на підставі недопустимих доказів, а саме ґрунтуючись на поясненнях сторони відповідача, які були викладені у апеляційній скарзі та надані усно відповідачем у судовому засіданні у Суді апеляційної інстанції;

суду апеляційної інстанції було повідомлено, що у провадженні Ірпінського міського суду Київської області розглядається справа № 367/4893/21 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кузора В. Т., Шоста київська державна нотаріальна контора про встановлення факту родинних відносин. У справі № 367/4893/21 ОСОБА_2 просить встановити факт того, що ОСОБА_2 є двоюрідною сестрою ОСОБА_4 . Як на момент винесення рішення першої інстанції, так і на момент винесення постанови апеляційної інстанції Відповідач не довела належними і допустимими доказами, що вона є двоюрідною сестрою ОСОБА_4 , даний факт не був встановлений, рішення у справі №367/4893/21 не було винесено. Однак, судом апеляційної інстанції не було взято до уваги, що належних та допустимих доказів родинних відносин між відповідачем та ОСОБА_4 , а саме доказів того, що мати відповідача та мати ОСОБА_4 були сестрами у матеріалах справи немає, судовим рішенням цей факт не був встановлений. Суд апеляційної інстанції було встановлено цю обставину лише на основі усних та письмових пояснень Відповідача, які не можуть вважатися належними доказами;

судом апеляційної інстанції зроблено помилковий висновок, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушених прав. У позовній заяві було вказано, що встановлення цього факту потрібне позивачу для реалізації права на спадкування після смерті ОСОБА_4 . Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні: якщо позов подано до кількох відповідачів -зміст позовних вимог щодо кожного з них. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини;

відповідач вважає себе двоюрідною сестрою ОСОБА_4 , однак належним та допустимих доказів цього не було надано як у суді першої інстанції, так і у суді апеляційної інстанції. Таким чином, на момент винесення як Рішення першої інстанції, так і постанови апеляційної інстанції, спадкоємців, які в установленому законом порядку довели родинний зв`язок із ОСОБА_4 не було і немає на день подання цієї касаційної скарги.

04 грудня 2023 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила: оскаржену постанову апеляційного суду залишити без змін; стягнути з ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 30 000 грн.

Відзив мотивований тим, що:

ОСОБА_1 не володіє достовірною інформацією по справі оскільки не була для ОСОБА_4 близькою людиною та/або членом його сім`ї і вимушена вдаватися до фантазування;

ввечері 05 жовтня 2020 року позивачка з сином повернулася до міста Києва. З ранку наступного дня відповідачка не змогла додзвонитися до спадкодавця. Відповідачка телефонувала йому протягом всього дня, але так і не змогла додзвонитися (на дзвінки не відповідали). 07 жовтня 2020 року зранку відповідачка знову подзвонила спадкодавця і знову на дзвінок ніхто не відповів. Відповідачка разом з сином поїхали до спадкодавця (у квартиру АДРЕСА_4 ). Сусід, який добре знав спадкодавця відповідачці з сином повідомив, що йогозабрали до дванадцятої лікарні і начебто він помер. У Дванадцятій лікарні відповідачка з сином довго через реєстратуру та лікарів шукала ОСОБА_4 . Врешті решт їм повідомили, що ОСОБА_4 у морзі. У морзі сказали, що відбулася кремація тіла ОСОБА_4 і його вже поховали. Як виявилось ОСОБА_4 помер у своїй квартирі АДРЕСА_4 в ніч з 30 вересня на 01 жовтня 2020 року. В морзі нам дали контактний номер телефону якогось ОСОБА_8 . Як потім виявилось, що цей ОСОБА_8 є рідним сином позивачки по справі - ОСОБА_1 , який повідомив відповідачці, що ОСОБА_4 поховали ОСОБА_8 разом зі своєю матір`ю, позивачкою по справі. Про місце поховання ОСОБА_4 , ОСОБА_8 відповідачці відмовився розповідати. А тому, місце поховання ОСОБА_4 я разом зі своїм сином шукали самостійно і дату смерті брата відповідачки ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) відповідачка також довідувалася самостійно;

відповідачка 07 листопада 2020 року звернулася з заявою про прийняття спадщини до Шостої Київської державної нотаріальної контори після смерті мого двоюрідного брата ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Як з згодом виявилось, двоюрідний брат, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а вже 08 жовтня 2020 року (через сім днів) невідома стороння особа - ОСОБА_1 вже подала до приватного нотаріуса КМНО Кузора В.Т. заяву про прийняття спадщини. Цей факт черговий раз красномовно свідчить, що ОСОБА_1 , як сторонньої для ОСОБА_4 особи, керує лише алчність та бажання наживи.

у провадженні Ірпінського міського суду Київської області знаходилася справа № 367/1027/21 (окреме провадження) за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання однією сім`єю. Адвокатом відповідачки було заявлено клопотання про залучення її у справу як заінтересовану особу. Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 02 березня 2021 року заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду. У подальшому ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус КМНО Кузора В.Т. про встановлення факту постійного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу із спадкодавцем на час відкриття спадщини, справа № 755/5308/21. У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 була і є для ОСОБА_4 сторонньою особою їй не відомі фактичні обставини справи, які стосуються особисто ОСОБА_4 та його особисто життя, що змушує позивачку вдаватися до вигадок та фантазій які не підкріплені жодним письмовим доказом.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

07 грудня 2023 року справу передано судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2023 рокусправу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 20 листопада 2023 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц; від 20 жовтня 2021 року у справі № 639/7697/19; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За життя спадкодавець ОСОБА_4 заповіту не склав.

Похованням ОСОБА_4 займалась позивач ОСОБА_1 , що підтверджується копією договору-замовлення на організацію та проведення поховання від 05 жовтня 2020 року № 8.136881К, чеком від 05 жовтня 2020 року № 27818, довідкою про одержання праху № 8.136881, замовленням від 26 січня 2021 року № 419/20, свідоцтвом про поховання від 26 січня 2021 року № 12972-9960. Оскільки смерть ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 під час поширення коронавірусної хвороби COVID-19, то ОСОБА_1 провела обряд кремації, а не традиційного поховання.

Позиція Верховного Суду

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23).

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 03 травня 2018 року в справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18). Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Зазначене положення поширюється щодо осіб, а саме чоловіка або жінки, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, але перебувають в іншому зареєстрованому шлюбі; проте не поширюється щодо інших осіб, які перебувають у зареєстрованому шлюбі з іншою особою, але проживали однією сім`єю зі спадкодавцем на інших засадах, ніж фактичні шлюбні відносини. Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Тлумачення наведеної норми права вказує, що для визначення статусу сім`ї необхідно встановити три складові: особи спільно проживали; ці особи пов`язані спільним побутом; ці особи мають взаємні права та обов`язки (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2021 року в справі № 639/7697/19 (провадження № 61-4709св21) вказано, що:

«для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів, а саме: 1) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; 2) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю. Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини».

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (частина друга статті 1223 ЦК України).

Позитивні юридичні факти, тобто ті, які повинні існувати на час відкриття спадщини і можуть зумовлювати, за передбачених в ЦК умов, виникнення права на спадкування за законом. Аналіз положень глави 68 ЦК України дозволяє стверджувати, що для спадкування за законом мають існувати чітко визначені юридичні факти, що підтверджують наявність: родинних відносин (певний ступінь споріднення зі спадкодавцем); квазіродинних відносин (усиновлення спадкоємця чи спадкодавця); сімейних відносин (шлюб зі спадкодавцем; проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини); відносин із утримання (перебування на утриманні спадкодавця спадкоємцем не менш як 5 років до часу відкриття спадщини) (див, зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 березня 2021 року в справі № 643/14592/18 (провадження № 61-15094св20).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року в справі № 953/19926/19 (провадження № 61-14878св21) зазначено, що:

«у цій справі встановлення факту родинних відносин необхідно позивачу для оформлення спадщини після смерті його двоюрідної сестри ОСОБА_6.

Позитивні юридичні факти, тобто ті, які повинні існувати на час відкриття спадщини і можуть зумовлювати, за передбачених у ЦК України умов, виникнення права на спадкування за законом. Аналіз положень глави 68 ЦК України дозволяє стверджувати, що для спадкування за законом мають існувати чітко визначені юридичні факти, що підтверджують наявність: родинних відносин (певний ступінь споріднення зі спадкодавцем); квазіродинних відносин (усиновлення спадкоємця чи спадкодавця); сімейних відносин (шлюб зі спадкодавцем; проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини); відносин із утримання (перебування на утриманні спадкодавця спадкоємцем не менш як 5 років до часу відкриття спадщини).

Чинне законодавство не містить вичерпного переліку засобів доказування, за допомогою яких має підтверджуватися факт родинних відносин, тому застосовуються загальні правила щодо доказів та обов`язків щодо доказування.

Таким чином, встановивши, що книги реєстрації актів цивільного стану про народження Великоданилівської сільської ради Харківського району Харківської області за 1920-1922 роки та Тернівської сільської ради Вовчанського району Харківської області за 1925-1930 роки надійшли на зберігання до архіву неповністю, у зв`язку з чим надати копії актових записів про народження ОСОБА_19 у 1922 році, про шлюб ОСОБА_15 із ОСОБА_20 у 1920-1922 роках, про шлюб ОСОБА_21 та ОСОБА_4 у 1928-1930 роках немає можливості, встановивши, що у метричних книгах церков слободи Велика Данилівка Харківського повіту та слободи ОСОБА_22 повіту Харківської губернії за 1900 рік метричного запису про народження ОСОБА_15 немає, суди надали повну та всебічну оцінку наданим позивачем доказам, показанням свідків та обґрунтовано вважали, що докази у їх сукупності дають можливість встановити, що рідною тіткою позивача була ОСОБА_3, а з ОСОБА_6 вони були двоюрідними братом та сестрами. З огляду на зазначене, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів на підтвердження факту родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, ОСОБА_6».

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. У разі якщо на об`єкті нерухомого майна на момент відкриття спадщини знаходиться рухоме майно, що входить до складу спадщини, таке рухоме майно переходить у власність територіальної громади, якій передано нерухоме майно (частина перша статті 1277 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У справі за позовом спадкоємця, який прийняв спадщину, про встановлення факту родинних відносин із спадкодавцем, належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 березня 2023 року в справі № 554/356/21 (провадження № 61-5463св22).

Належним відповідачем за вимогою про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття - територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі № 175/891/19 (провадження № 61-7081св20).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

У справі, що переглядається:

позивачка звернулася з позовом про встановлення факту проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю як чоловіка та жінки більше п`яти років, а саме з 01 травня 2014 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 вказувала, що встановлення такого факту необхідне для вирішення її спадкових прав після смерті ОСОБА_4 ;

суд першої інстанції при задоволенні позову зазначив декілька взаємовиключних підстав задоволення позову, що: позивачем обраний неефективний спосіб захисту своїх прав з огляду на те, що закон у цьому випадку не дає їй права на спадкування як спадкоємцю четвертої черги після смерті ОСОБА_4 за наявності спадкоємця за законом третьої черги за правом представлення - ОСОБА_2 ; звертаючись до суду з позовом до відповідача, ОСОБА_1 не зазначила, яким чином в результаті встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем відбудеться поновлення її прав, за захистом яких вона звернулася з позовом до суду, оскільки саме лише встановлення судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу не тягне за собою виникнення, зміну або припинення особистих чи немайнових прав позивача; відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження факту перебування ОСОБА_2 з ОСОБА_4 у родинних відносинах та ступеня їх споріднення, зокрема, що ОСОБА_2 є двоюрідною сестрою ОСОБА_4 ; факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 разом однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 травня 2014 року по день смерті ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , підтверджується зібраними по справі доказами та показаннями свідків;

при відмові в задоволенні позову апеляційний суд вказав зазначив декілька взаємовиключних підстав: позивачка і ОСОБА_4 були зареєстровані за різними адресами місць проживання в період часу, в який позивач просила встановити факт спільного проживання; саме лише встановлення судом факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не тягне за собою виникнення, зміну або припинення особистих чи немайнових прав позивача, в той час як, інших позовних вимог (наприклад, про визнання права власності на частину спільного майна подружжя) позивачем не заявлено; відсутні належні, допустимі, достовірні і достатні докази на підтвердження факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 із спадкодавцем ОСОБА_4 , з 01 травня 2014 року по час відкриття спадщини;

апеляційний суд не врахував, що позитивні юридичні факти, тобто ті, які повинні існувати на час відкриття спадщини і можуть зумовлювати, за передбачених у ЦК України умов, виникнення права на спадкування за законом. Аналіз положень глави 68 ЦК України дозволяє стверджувати, що для спадкування за законом мають існувати чітко визначені юридичні факти, що підтверджують наявність: родинних відносин (певний ступінь споріднення зі спадкодавцем); квазіродинних відносин (усиновлення спадкоємця чи спадкодавця); сімейних відносин (шлюб зі спадкодавцем; проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини); відносин із утримання (перебування на утриманні спадкодавця спадкоємцем не менш як 5 років до часу відкриття спадщини);

суди не звернули увагу, що належним відповідачем за вимогою про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття - територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини;

позивачка ОСОБА_1 вважає, що проживала зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини. Відповідачка ОСОБА_2 наполягає на тому, що вона є двоюрідною сестрою спадкодавця. Позовної вимоги до органу місцевого самоврядування не пред`явлено, клопотань про залучення його до участі у справі як співвідповідача не заявлено.

За таких обставин, суди, не перевірили чи є відповідачка двоюрідною сестрою спадкодавця, та як наслідок чи може бути належним відповідачем. Тому судові рішення належить скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку про те, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу слід задовольнити частково; оскаржені судові рішення скасувати; передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що:

«згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, такий обов`язок у випадку передачі справи на новий судовий розгляд не покладено. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи. З урахуванням наведеного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду відступає від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у додатковій постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 756/2157/15-ц.

У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційних скарг, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 листопада 2022 року і постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2023 року скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 листопада 2022 року та постанова Київського апеляційного суду від 18 травня 2023 року втрачаєють законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук