ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 727/1140/21

провадження № 61-14646св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи:ОСОБА_4 , приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Савчук Віталіна Григорівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Якобишеною Тетяною Дмитрівною, на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 серпня 2022 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01 вересня 2022 року в складі судді Танасійчук Н. М. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 31 січня 2023 року в складі колегії суддів Половінкіної Н. Ю., Кулянди М. І., Литвинюк І. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Савчук Віталіна Григорівна, про визнання договору частково недійсним, визнання договору удаваним, визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності та поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Савчук В. Г., про визнання договору частково недійсним, визнання договору удаваним, визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності та поділ майна подружжя.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначав, що з 15 травня 2012 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Під час шлюбу за спільні кошти подружжя придбали майно:

- квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира);

- гараж № НОМЕР_1 , який знаходиться у Товаристві по експлуатації індивідуальних гаражів № НОМЕР_2 АДРЕСА_2 (далі - гараж № НОМЕР_1 );

- транспортний засіб марки Renault MEGANE, 2012 року випуску, VIN-код НОМЕР_3 , колір сірий, кузов універсал-В (далі - транспортний засіб).

Також за час шлюбу сторони набули: холодильник марки BOSH KSV36VL3P; холодильник марки LG; духовку електричну марки CDA223ss; духовку електричну марки CDA223ss; газову плиту; котел марки Vaillant; телевізор марки LG 32; батут; пральну машину марки LOGITECl814wm16; очищуючий автомобільний пістолет марки Торнадор; комплект кранів у ванну кімнату та кухню фірми GAPPO; розетки, вимикачі, рамки, пульти та адаптери марки LIVOLO; домофон марки DRAGONSWIEV; рівні (уровні) пузиркові фірми OX; набір коронок по металу марки BOSH hss-bimetal; набір коронок по бетону марки ОХ mbd5; компресор повітряний; перфоратор марки MAKITA; батарейки марки MAKITA; ліхтарик марки MAKITA; телескопічна фарбувальна палка; 30 метрів мідної труби діаметром 22; 20 метрів мідної труби діаметром 16; пилосос марки CHARLES; титанові диски; прес металевий для виприсовки для ремонту авто; навігатор марки ТОМ.

Крім того, за час шлюбу у сторін виникли боргові зобов`язання у сумі 5 000,00 фунтів стерлінгів, які отримані позивачем від ОСОБА_5 за борговою розпискою від 21 серпня 2019 року.

Позивач зазначав, що з листопада 2018 року до вересня 2020 року працював найманим працівником у підприємця ОСОБА_5 у м. Лондоні (Англія). Перебуваючи за кордоном позивач домовився з ОСОБА_2 про купівлю спірної квартири. Оскільки позивач не міг надати нотаріальну згоду на купівлю квартири, як другий із подружжя, сторони домовились оформити договір дарування спірної квартири на ім`я відповідача.

Однак, як пізніше стало відомо позивачу, спочатку було укладено договір купівлі-продажу квартири на ім`я батька відповідача. Так, 17 вересня 2019 року між продавцем ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (батько відповідача) укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Савчук В. Г. та зареєстрований у реєстрі за номером 4970.

Того ж дня, 17 вересня 2019 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір дарування спірної квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Савчук В. Г. та зареєстрований за номером 4974.

Фактично стороною договору купівлі-продажу спірної квартири між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є ОСОБА_2 . Крім того, позивач вважав, що договір дарування квартири, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , є удаваним, а спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбана за кошти подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у зв`язку з чим підлягає поділу.

Також позивач зазначав, що ОСОБА_2 07 грудня 2020 року без його згоди відчужила ОСОБА_6 спірний гараж № НОМЕР_1 та без його згоди 09 жовтня 2020 року здійснила перереєстрацію спірного транспортного засобу марки Renault MEGANE на третю особу, однак відповідач продовжує користуватися спірним автомобілем.

Щодо спірного транспортного засобу, позивач зазначав, що 1/2 його частка була придбана за його особисті кошти, одержані від продажу належного йому на праві особистої приватної власності житлового будинку АДРЕСА_2 та транспортного засобу марки FIAT модель FIORINO, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер кузову НОМЕР_4 , який був придбаний до шлюбу з відповідачем. У зв`язку з чим ОСОБА_1 належить 3/4 частки спірного транспортного засобу марки Renault MEGANE, а ОСОБА_2 - 1/4 частка.

Щодо спільних боргів подружжя позивач зазначав, що грошові кошти у сумі 5 000,00 фунтів стерлінгів, які він отримав у борг від ОСОБА_5 , у серпні 2019 року передав ОСОБА_2 для купівлі спірної квартири, тобто кошти були використані в інтересах сім`ї. Позивач повернув ОСОБА_5 грошові кошти 14 січня 2021 року після припинення фактичних шлюбних стосунків з ОСОБА_2 .

Посилаючись на те, що у позасудовому порядку сторони не дійшли згоди щодо поділу спільного сумісного майна, з урахуванням відмови від частини позовних вимог, позивач просив суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 17 вересня 2019 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Савчук В. Г. та зареєстрований у реєстрі за номером 4970, у частині покупця ОСОБА_3 та перевести на ОСОБА_2 права та обов`язки покупця за вказаним договором;

- визнати договір дарування квартири від 17 вересня 2019 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Савчук В. Г. та зареєстрований у реєстрі за номером 4974, удаваним правочином;

- визнати об`єктами спільної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спірну квартиру вартістю 891 941,98 грн, гараж № НОМЕР_1 вартістю 115 041,49 грн, транспортний засіб марки Renault MEGANE вартістю 242 366 грн;

- визнати право власності ОСОБА_1 на 1/2 частку квартири;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 частки вартості гаража № НОМЕР_1 у сумі 57 520,00 грн;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 3/4 частки вартості транспортного засобу марки Renault MEGANE у сумі 181 774,00 грн;

- визнати спільними боргами подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 5 000,00 фунтів стерлінгів, які отримані ОСОБА_1 у борг від ОСОБА_5 за борговою розпискою від 21 серпня 2019 року, та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частку боргу в сумі 95 652,00 грн, що становить 2 500,00 фунтів стерлінгів.

Ухвалою від 05 серпня 2022 року Шевченківський районний суд м. Чернівці прийняв відмову ОСОБА_1 від позовних вимог до ОСОБА_2 про виділення зі спільного майна подружжя ОСОБА_1 рухомого майна на загальну суму 74 389,93 грн, провадження у справі закрив.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням від 05 серпня 2022 року Шевченківський районний суд м. Чернівці позов задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 вартості транспортного засобу марки Renault MEGANE у сумі 87 500,00 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовив.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 875,12 грн.

Додатковим рішенням від 01 вересня 2022 року Шевченківський районний суд м. Чернівці стягнув з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 076,00 грн.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 35 924,00 грн.

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовив.

Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації вартості 1/2 частки автомобіля, суд керувався тим, що спірний об`єкт є спільним сумісним майном сторін та відчужений відповідачем без згоди позивача. Суд не вбачав підстав для відхилення від рівності часток сторін у спірному автомобілі, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів, що 3/4 його частки були куплені саме за кошти позивача, виручені від продажу належних йому житлового будинку та автомобіля Fiat. Крім того, суд не взяв до уваги доводи позивача, що вартість автомобіля становить 9 000,00 дол. США, оскільки такі доводи не підтвердженні належними доказами. Визначаючи розмір компенсації, суд взяв до уваги наданий відповідачем договір купівлі-продажу транспортного засобу та висновок судового експерта, відповідно до яких вартість автомобіля на час його продажу становила 175 000,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири в частині покупця, суд першої інстанції керувався тим, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, а також не надав доказів, що квартира куплена за кошти подружжя та є спільним сумісним майном. У зв`язку з чим суд не вбачав підстав для визнання квартири об`єктом спільної власності подружжя та визнання за позивачем права власності на 1/2 її частку, оскільки такі вимоги є похідними від вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання договору дарування спірної квартири удаваним, суд першої інстанції керувався тим, що позивач не обґрунтував удаваності договору дарування спірної квартири з метою приховання іншого правочину, не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування, та що воля сторін договору була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними правочином.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання об`єктом спільної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спірного гаража № НОМЕР_1 та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості 1/2 частки цього майна, суд першої інстанції керувався тим, що позивач не довів набуття ОСОБА_2 спірного об`єкта. На обґрунтування таких висновків суд першої інстанції зазначив, що повідомлення Товариством по експлуатації індивідуальних гаражів № 12 м. Чернівці від 13 січня 2021 року щодо придбання ОСОБА_2 у ОСОБА_7 гаражу № НОМЕР_1 , подання ОСОБА_2 заяви від 30 червня 2020 року про прийняття у члени товариства та заяви від 07 грудня 2020 року про виключення із членів товариства у зв`язку із передачею ОСОБА_6 гаражу № НОМЕР_1 , не доводить набуття ОСОБА_8 спірного нерухомого майна, оскільки не є документом, що засвідчує державну реєстрацію права власності на цей об`єкт.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання спільними боргами подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 5 000,00 фунтів стерлінгів, які отримані ОСОБА_1 за борговою розпискою від 21 серпня 2019 року та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частки боргу в сумі 95 652,00 грн, що становить 2 500,00 фунтів стерлінгів, суд першої інстанції керувався тим, що позивач не довів належними доказами передання ним ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 5 000,00 фунтів стерлінгів для купівлі квартири, а також, що позичені кошти були використанні ним в інтересах сім`ї.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції керувався тим, що заява ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу не підлягає задоволенню, у зв`язку з тим, що відповідач під час розгляду справи, до закінчення судових дебатів, не заявляла вимоги про стягнення таких витрат.

Задовольняючи частково заяву ОСОБА_1 , подану адвокатом Якобишеною Т. Д., про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції керувався тим, що витрати на правничу допомогу в сумі 51 000,00 грн є неспівмірними зі складністю справи, у зв`язку з чим підлягають зменшенню до 40 000,00 грн. Крім цього, суд врахував ціну та значення справи для сторін, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, клопотання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про зменшення розміру судових витрат до 37 500,00 грн. У зв`язку з тим, що позовні вимоги задоволено частково на 10,19 % від ціни позову 858 737,00 грн, суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 076,00 грн, що є пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим суд першої інстанції зазначив, що солідарне стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу законом не передбачено.

При цьому суд першої інстанції відмовив у стягненні витрат за проведення судової комп`ютерно-технічної експертизи у сумі 3 376,80 грн, оскільки у задоволенні позовної вимоги, на доведення якої була проведена експертиза, відмовлено.

Вирішуючи заяву ОСОБА_3 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції врахував, що у відзиві на позов ОСОБА_3 є клопотання про вирішення питання розподілу судових витрат, у матеріалах справи знаходиться попередній розрахунок судових витрат. Також суд вважав недоведеним ОСОБА_1 неспірмірність витрат складності справи, відсутність підстав для зменшення витрат на професійну правничу допомогу.

Врахувавши, що у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 відмовлено частково на 89,81%, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 35 924,00 грн.

Короткий зміст рішень суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про поділ спірного гаража № НОМЕР_1 , про визнання спільними боргами подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 5 000,00 фунтів стерлінгів, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Також ОСОБА_1 не погодився з додатковим рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з нього на користь ОСОБА_3 витрат на правову допомогу, просив відмовити у цій частині. Також просив задовольнити його заяву про стягнення з відповідачів на його користь витрат на правову допомогу в розмірі 51 000,00 грн, пропорційно до задоволених позовних вимог, та стягнути з відповідачів витрати на правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.

Апеляційну скаргу також подали ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на додаткове рішення, в яких вони просили стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати на правничу допомогу в сумі 40 000,00 грн; відмовити ОСОБА_1 у стягненні з ОСОБА_3 судових витрат на правничу допомогу; стягнути з ОСОБА_1 на корить ОСОБА_2 судові витрати на правову допомогу в сумі 3 468,04 грн.

Постановою від 31 січня 2023 року Чернівецький апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 серпня 2022 року залишив без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 серпня 2022 року - без змін.

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01 вересня 2022 року задовольнив частково.

Додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01 вересня 2022 року змінив.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн.

Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про поділ спірного гаража № НОМЕР_1 , зазначивши про те, що спірний гараж не набув статусу нерухомого майна як об`єкта цивільного права, право власності на гараж в органах державної реєстрації не зареєстрований. У зв`язку з чим суд дійшов висновку, що прийняття ОСОБА_2 у члени Товариства по експлуатації індивідуальних гаражів № НОМЕР_2 м. Чернівці не породжує права власності на спірний гараж.

Також апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання спільними боргами подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 5 000,00 фунтів, зазначивши про те, що доказів на підтвердження того, що позивач використав кошти, набуті за договором позики, в інтересах сім`ї, зокрема для придбання спірної квартири матеріали справи не містять. Крім того, суд врахував, що спірна квартира придбана батьком відповідача на підставі договору купівлі-продажу та в подальшому подарована ОСОБА_2 . Спірні правочини є чинними, у визнанні їх недійсним та удаваним відповідно судом не визнано.

Змінюючи додаткове рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, врахувавши складність справи та виконаних адвокатом позивача Якобишеною Т. Д. робіт, час, витрачений на виконання відповідних робіт, обсяг наданих послуг та виконаних робіт, реальність надання адвокатських послуг (їх дійсності та необхідності), врахувавши принципи співмірності, а також наявність клопотання відповідача щодо зменшення судових витрат з обґрунтуванням неспівмірності заявлених вимог, дійшов висновку, що визначений ОСОБА_1 розмір витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції у сумі 51 000,00 грн є завищеним, а тому підлягає зменшенню до 26 800,00 грн.

У зв`язку з частковим задоволення позову ОСОБА_1 , суд вважав, що судові витрат на професійну правничу допомогу покладаються пропорційно розміру задоволених позовних вимог, зокрема на ОСОБА_1 у розмірі 88,8 %, що становить 7 104,00 грн (8 000,00 грн х 11,2 %), на ОСОБА_2 у розмірі 11,2 %, що становить 3 000,00 грн (26 800,00 грн х 11,2 %).

Вирішуючи питання про розподіл витрат, понесених ОСОБА_3 на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, апеляційний суд, врахувавши складність справи та виконаних адвокатом Поляк М. В. робіт, час, витрачений на виконання відповідних робіт, обсяг наданих послуг та виконаних робіт, реальність надання адвокатських послуг (їх дійсності та необхідності), врахувавши принципи співмірності, а також наявність клопотання ОСОБА_1 щодо зменшення судових витрат з обґрунтуванням неспівмірності заявлених вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що визначений ОСОБА_3 розмір витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції у сумі 40 000,00 грн є завищеним, у зв`язку з чим дійшов висновку про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, понесених Марусяком В. Л. у суді першої інстанції, до 30 000,00 грн.

Оскільки у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, який укладений ОСОБА_3 відмовлено, то суд вважав, що відсутні підстави для покладення на ОСОБА_3 судових витрат, понесених ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу.

Додатковою постановою від 22 березня 2023 року Чернівецький апеляційний суд заяву ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , подану адвокатом Поляк М. В., про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 3 000,00 грн.

Стягнув з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 3 000,00 грн.

Врахувавши часткове задоволення позовних вимог, складність справи та виконаних адвокатом Поляк М. В. робіт, час, витрачений на виконання відповідних робіт, обсяг наданих послуг та виконаних робіт, реальність надання адвокатських послуг (їх дійсності та необхідності), виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у суді апеляційної інстанції, до 3 000,00 грн кожному.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 вартості спірного автомобіля, а також у частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 17 вересня 2019 року в частині покупця, про визнання договору дарування спірної квартири удаваним правочином, про визнання квартири об`єктом спільної власності подружжя, визнання права власності на 1/2 частку квартири за позивачем не оскаржувалося та апеляційним судом не переглядалося.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Якобишена Т. Д., через засоби поштового зв`язку, надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 серпня 2022 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 31 січня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про поділ спірного гаража № НОМЕР_1 та стягнення за його частку компенсації, про визнання спільними боргами подружжя грошових коштів у розмірі 5 000,00 фунтів стерлінгів та стягнення з відповідача на користь позивача 1/2 частки боргу, ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог. Скасувати додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01 вересня 2022 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 31 січня 2023 року в частині стягнення з позивача на користь ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу та в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 51 000,00 грн, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права; суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23 травня 2018 року в справі № 640/11441/15, від 27 квітня 2022 року в справі № 295/14777/20, від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15, від 17 листопада 2021 року в справі № 205/213/20, від 21 жовтня 2021 року в справі № 750/2055/20, від 10 серпня 2022 року в справі № 711/1783/20, від 14 квітня 2021 року в справі № 757/60277/18, від 03 червня 2020 року в справі № 211/1674/19, від 11 січня 2023 року в справі № 727/12392/19, а також висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 30 червня 2020 року в справі № 638/1823/15 (пункти 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник не погоджується з висновками суддів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог про поділ спірного гаража, вважає, що суди не врахували те, що член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно. Позивач вважає, що доказами набуття спірного гаража під час перебування у шлюбі є повідомлення Товариством по експлуатації індивідуальних гаражів № 12 м. Чернівці від 13 січня 2021 року щодо придбання ОСОБА_2 у ОСОБА_7 гаражу № НОМЕР_1 , подання ОСОБА_2 заяви від 30 червня 2020 року про прийняття її у члени товариства та заяви від 07 грудня 2020 року про виключення її із членів товариства у зв`язку із передачею ОСОБА_6 гаражу № НОМЕР_1 .

Також позивач не погоджується з висновками судів про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання спільними боргами подружжя грошових коштів у розмірі 5 000,00 фунтів стерлінгів та стягнення з відповідача на користь позивача 1/2 частки боргу. Позивач вважає доведеним те, що отриманні ним кошти у борг витрачено в інтересах сім`ї. Суди не надали оцінки висновку експерта від 18 січня 2021 року № СЕ-19/126-21/245-КТ щодо змісту спілкування телефоном марки SONY XPERIA G3121 серійний номер НОМЕР_5 з абонентом НОМЕР_6 , підтвердження ОСОБА_2 про отримання коштів, передачі ОСОБА_1 коштів на ремонт, вікна, двері. Крім того, зазначає, що суди безпідставно відмовили у задоволенні клопотання про допит свідків щодо факту передачі ОСОБА_2 спірних коштів.

Щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу, заявник вважає, що під час ухвалення додаткового рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 4 076,00 грн, суд першої інстанції безпідставно зменшив розмір судових витрат, понесених позивачем на правову допомогу до 40 000,00 грн, не зазначив чому витрати на правничу допомогу в сумі 51 000,00 грн є неспівмірними зі складності справи, не врахував складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг. Також зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову частково на 10,19 %, виходячи із загальної ціни позову 858 737,00 грн.

Також заявник вважає, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з нього на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу в сумі 35 924,00 грн, не надав оцінки доводам ОСОБА_1 щодо відсутності доказів понесених витрат. Посилається на те, що заява ОСОБА_3 про стягнення судових витрат на правничу допомогу підлягала залишенню без розгляду, оскільки ОСОБА_3 не надав суду до закінчення судових дебатів заяви про намір долучити докази на підтвердження витрат на правничу допомогу.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою від 19 жовтня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Шевченківського районного суду м. Чернівці.

Ухвалою від 07 грудня 2023 року Верховний Суд зупинив виконання рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 серпня 2022 року, додаткового рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01 вересня 2022 року та постанови Чернівецького апеляційного суду від 31 січня 2023 року у цій справі до закінчення касаційного провадження.

Справа надійшла до Верховного Суду у грудні 2023 року.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в інтересах яких діє адвокат Поляк М. В. подали до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказують на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили повний і всебічний розгляд справи й ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення в оскаржуваній частині залишити без змін. Також просять здійснити розподіл судових витрат на правову допомогу у суді касаційної інстанції, стягнувши їх з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 6 000,00 грн

У грудні 2023 року ОСОБА_1 подав клопотання про відмову у стягненні з нього витрат на правову допомогу на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а якщо суд не знайде підстав для такої відмови просив зменшити розмір витрат до 1 000,00 грн, тобто по 500,00 грн кожному.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

Встановлено, що ОСОБА_11 змінив прізвище та ім`я на ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 35).

Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 з 15 травня 2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі (т. 1, а. с. 34).

Під час шлюбу у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилася донька ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 36).

Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 05 лютого 2021 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

З 2018 року до 2019 року ОСОБА_1 працював субпідрядником у ОСОБА_5 в м. Лондоні (Англія) (т. 1, а. с. 41, 42).

17 вересня 2019 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу спірної квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Савчук В. Г. та зареєстрований у реєстрі за номером 4970 (т. 1, а. с. 66, 67).

Також 17 вересня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування спірної квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Савчук В. Г. та зареєстрований у реєстрі за номером 4974 (т. 1, а. с. 68, 69).

30 червня 2020 року ОСОБА_2 подала заяву голові Товариства по експлуатації індивідуальних гаражів № 12 м. Чернівці про прийняття її в члени товариства у зв`язку з придбанням гаража № 58. 07 грудня 2020 року ОСОБА_2 звернулася із заявою до голови Товариства по експлуатації індивідуальних гаражів № 12 м. Чернівці про виключення її з членів товариства у зв`язку з передачею гаража № НОМЕР_1 ОСОБА_6 (т. 1, а. с. 222-224).

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Товариство по експлуатації індивідуальних гаражів № 12 м. Чернівці знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , дата державної реєстрації 27 квітня 1995 року, організаційно-правова форма обслуговуючий кооператив.

Також встановлено, що за ОСОБА_11 був зареєстрований транспортний засіб Фіат, 2008 року випуску, та 18 квітня 2017 року зазначений автомобіль перереєстровано на іншу особу, згідно з договором договору купівлі-продажу (т. 1, а. с. 77-80, т. 2, а. с. 66).

Згідно з довіреностю від 21 квітня 2017 року ОСОБА_13 уповноважив ОСОБА_1 , ОСОБА_2 розпоряджатися спірним транспортним засобом марки RENAULT Megane. Довіреність видана терміном на три роки і дійсна до 21 квітня 2020 року (т. 1, а. с. 82, 83).

09 жовтня 2020 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу № 7341/2020/2242420відчужила транспортний засіб RENAULT Megane. за 175 000,00 грн (т. 1, а. с. 159, 160).

Згідно з висновком висновку судового експерта № 109-10-20 середня вартість автомобіля RENAULT Megane становить 173 637,00 грн (т. 1, а. с. 161-168).

Також до матеріалів справи додано розписку ОСОБА_1 від 21 серпня 2019 року, відповідно до якою ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_5 5 000,00 фунтів стерлінгів на купівлю квартири у м. Чернівці України, які зобов`язався повернути до 20 серпня 2020 року. Борг ОСОБА_1 повернув 14 січня 2021 року (т. 1, а. с. 89).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо оскарження судових рішень в частині вирішення спору по суті

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до норм статей 12 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, спір стосується поділу спільного майна подружжя, а саме гаража № НОМЕР_1 та коштів у сумі 5 000,00 фунтів стерлінгів, отриманих позивачем у позику.

Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частин першої, другої статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17, Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Відповідно до частини першої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 370 ЦК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з частиною третьою статті 370 ЦК України виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої статті 364 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої, п`ятої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Положення частини п`ятої статті 71 СК України не вимагають обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.

Подібні за змістом висновки викладені Верховним Судом у постанові від 03 лютого 2020 року в справі № 235/5146/16 (провадження № 61-37616св18).

З огляду на зазначені норми матеріального права, за загальним правилом, поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Судам, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Якщо під час вирішення спору про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Щодо поділу спірного гаража № НОМЕР_1 та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості 1/2 частки цього майна

В обґрунтування позовних вимог про визнання гаража № НОМЕР_1 об`єктом спільної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості 1/2 його частки, позивач зазначав, що ОСОБА_2 30 червня 2020 року набула право власності на гараж та 07 грудня 2020 року без його згоди здійснила його продаж.

На підтвердження позовних вимог позивач надав:

- заяву від 30 червня 2020 року, подану ОСОБА_2 голові Товариства по експлуатації індивідуальних гаражів № 12 м. Чернівці, про прийняття її в члени товариства у зв`язку з придбанням гаража № НОМЕР_1 ;

- заяву ОСОБА_2 від 07 грудня 2020 року, подану голові Товариства по експлуатації індивідуальних гаражів № 12 м. Чернівці, про виключення її з членів товариства, у зв`язку з передачею гаража № НОМЕР_1 ОСОБА_6 .

Відповідно до частини першої статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуг, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

За змістом частини першої статті 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Відповідно до частин першої та другої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Відповідно до висновку оціночно-будівельної експертизи судового експерта Юзвенко Р. М. від 19 травня 2021 року № 97 будівля гаражу № НОМЕР_1 , який знаходиться на АДРЕСА_2 в Товаристві по експлуатації індивідуальних гаражів № НОМЕР_2 м. Чернівці, містить конструктивні елементи фундамент бетонний стрічковий, стіни цегляні.

Отже, спірний гараж є нерухомим об`єктом.

За змістом частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про кооперацію» визначено, що обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.

На підставі частин першої та другої статті 19-1 Закону України «Про кооперацію» член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно.

У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна. Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.

Отже, відповідно до статті 182 ЦК України та Закону України «Про кооперацію» право власності на майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідного до закону.

Як встановили суди, відомості про право власності на спірний гараж № НОМЕР_1 , який знаходиться на АДРЕСА_2 у Товаристві по експлуатації індивідуальних гаражів № НОМЕР_2 м. Чернівці, відсутні.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що прийняття ОСОБА_2 у члени Товариства по експлуатації індивідуальних гаражів № НОМЕР_2 м. Чернівці не породжує права власності на спірний гараж № НОМЕР_1 .

Позивач не надав доказів, що ОСОБА_2 у встановленому законом порядку набула право власності на спірний гараж та зареєструвала за собою таке право.

Оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтвердили набуття ОСОБА_2 право власності на спірний гараж під час перебування у шлюбі з позивачем, то суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що це майно не може бути об`єктом поділу, у зв`язку з чим відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості 1/2 частки цього майна.

Не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на неврахування судами повідомлення Товариства по експлуатації індивідуальних гаражів № 12 м. Чернівці від 13 січня 2021 року № 12 щодо придбання ОСОБА_2 у ОСОБА_7 гаражу № НОМЕР_1 , оскільки саме по собі повідомлення товариством про придбання ОСОБА_2 гаражу не дає підстав для висновку про вчинення ОСОБА_7 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу цього майна, за відсутності інших доказів укладення між останніми відповідного правочину.

Посилання в касаційній скарзі на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23 травня 2018 року в справі № 640/11441/15, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

У постанові від 23 травня 2018 року в справі № 640/11441/15 Верховний Суд дійшов висновку, що внесені подружжям в період шлюбу пайові внески, а після повного внесення паю - наданий у користування гараж є спільною сумісною власністю подружжя. Оскільки гараж є неподільним майном, у разі спору між подружжям питання про залишення гаража одному з них і присудження грошової компенсації за частку в майні іншому розв`язується з урахуванням правил шлюбно-сімейного законодавства.

Матеріали цієї справи не містять доказів внесення ОСОБА_2 пайових внесків за спірний гараж під час шлюбу з позивачем, у зв`язку з чим колегія суддів не бере до уваги посилання позивача не неврахування судами зазначених висновків Верховного Суду в справі № 640/11441/15.

Інші докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують.

Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, та не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладених у постановах, що зазначені заявником в касаційній скарзі.

Отже повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості 1/2 частки гаража № НОМЕР_1 в Товаристві по експлуатації індивідуальних гаражів № НОМЕР_2 м. Чернівці в сумі 57 520,00 грн.

Підсумовуючи зазначене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог щодо поділу спірного гаража та стягнення грошової компенсації за його частку.

Щодо позовної вимоги про визнання спільного боргу подружжя

До складу майна, що підлягає поділу включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).

Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не особисті, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Таким чином, якщо один із подружжя уклав договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Подружжя має відповідати за спільними зобов`язаннями всім майном, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15.

Перебування сторін у зареєстрованому шлюбі на час виникнення правовідносин щодо позики само по собі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, у солідарному порядку обов`язків, визначених договором позики щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведенню укладення договору в інтересах сім`ї та використання отриманих у позику коштів в інтересах сім`ї.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15 грудня 2021 року в справі № 205/4616/15, від 02 листопада 2022 року в справі № 754/6033/18, від 28 червня 2023 року в справі № 712/13196/21, від 27 березня 2024 року у справі № 359/950/16.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що під час шлюбу з ОСОБА_2 він позичив у ОСОБА_5 5 000,00 фунтів стерлінгів, на підтвердження чого надав боргову розписки. Також позивач зазначав, що зазначені кошти він передав ОСОБА_2 для купівлі спірної квартири. Борг позивач повернув 14 січня 2021 року.

Як встановили суди та підтверджується матеріалами справи, спірна квартира була придбана ОСОБА_3 за його кошти на підставі договору купівлі-продажу від 17 вересня 2019 року, який є чинним та не визнаний у судовому порядку недійсним, та в подальшому подарована ОСОБА_2 .

У зв`язку з чим безпідставними є доводи позивача про передання спірних коштів ОСОБА_2 , отриманих за договором позики, на купівлю спірної квартири.

Будь-яких інших доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 використав кошти, набуті за договором позики від 21 серпня 2019 року, в інтересах сім`ї, матеріали справи не містять.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про укладення позивачем договору позики в інтересах сім`ї та використання отриманих у борг грошових коштів за цим договором для задоволення потреб сім`ї.

Виходячи з зазначеного, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання спільними боргами подружжя грошових коштів у сумі 5 000,00 фунтів стерлінгів, отриманих позивачем за договором позики, та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частку цього боргу.

Доводи касаційної скарги вказаних висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Посилання в касаційній скарзі на неврахуванням судами відповідних правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах є помилковими, так як висновки судів у наведених позивачем справах зроблені за інших фактичних обставин та доказуванням вимог, які суттєво відрізняються від встановлених у цій справі фактичних обставин.

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині - без змін.

Щодо оскарження судових рішень щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу

Колегія суддів не вбачає підстав для скасування додаткового рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01 вересня 2022 року у незмінній частині після апеляційного перегляду та постанови Чернівецького апеляційного суду від 31 січня 2023 року щодо розподілу судових витрат в оскаржуваній частині, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За змістом статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15 (провадження № 14-382цс19) зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат.

З огляду на викладене вище відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов`язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15 (провадження № 14-382цс19) зазначено, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виокремити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року в справі № 757/29103/20 (провадження № 61-11792св21) зазначено, що у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості, витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку із розглядом конкретної справи.

Щодо вирішення питання розподілу судових витрат на правничу допомогу, понесених позивачем ОСОБА_1 у суді першої інстанції

Як вбачається з матеріалів справи інтереси ОСОБА_1 у суді першої інстанції представляла адвокат Якобишена Т. Д. на підставі укладеного договору від 12 січня 2021 року № 2.

При зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 до позовної заяви додав договір про представництво інтересів у цивільному процесі та надання правової допомоги від 12 січня 2021 року № 2, додаткову угоду до договору від 12 січня 2021 року № 1, попередній (орієнтований) розрахунок судових витрат від 03 лютого 2021 року та акт прийняття-передачі наданих послуг від 03 лютого 2021 року на загальну вартість 18 000,00 грн, складений адвокатом Якобишеною Т. Д. та ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 93-99).

Відповідно до пункту 4 договору та додаткової угоди, укладених між адвокатом Якобишеною Т. Д. та ОСОБА_1 , гонорар адвоката становить з розрахунку 1 000,00 грн за одну годину роботи адвоката, про виконану роботу адвокат складає детальний опис виконаних робіт.

Звертаючись із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на його користь витрати на правничу допомогу в сумі 51 000,00 грн.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу представник позивача адвокат Якобишена Т. Д. надала суду детальний опис робіт, виконаних адвокатом Якобишеною Т. Д. з 04 лютого 2021 року до 05 серпня 2022 року тривалістю 33 години вартістю 33 000,00 грн, квитанцію до прибуткового касового ордеру від 14 травня 2021 року про отримання від ОСОБА_1 за договором про представництво інтересів та надання правової допомоги 20 000,00 грн, квитанцію від 02 січня 2021 року № 475798 про отримання від ОСОБА_1 за юридичні послуги 28 000,00 грн (т. 3, а. с. 201-204).

Заява про надання доказів на підтвердження витрат на правову допомогу подана адвокатом Якобишевою Т. Д. з додержанням строку, визначеного частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали до суду клопотання про зменшення розміру судових витрат, понесених ОСОБА_1 з 51 000,00 грн до 37 500,00 грн.

Задовольняючи частково заяву ОСОБА_1 , подану адвокатом Якобишеною Т. Д., про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції керувався тим, що витрати на правничу допомогу в сумі 51 000,00 грн є неспівмірними зі складністю справи, у зв`язку з чим підлягають зменшенню до 40 000,00 грн. Крім цього, суд врахував ціну та значення справи для сторін, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, клопотання відповідачів про зменшення розміру судових витрат, дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 076,00 грн, що є пропорційно розміру задоволених позовних вимог (10,19 % від ціни позову 858 737,00 грн).

Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції щодо визначеного ним розміру відсотка задоволених позовних вимог, вказавши про те, що суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги на 11,2 % від заявлених позивачем вимог.

Крім того, суд апеляційної інстанції, врахувавши, що у задоволенні позовних вимог про визнання недійним договору купівлі-продажу спірної квартири, заявлених до ОСОБА_3 , відмовлено, вказав у мотивувальній частині, що відсутні підстави для покладення на останнього судових витрат, понесених ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу. Дійшовши такого висновку, суд апеляційної інстанції помилково у резолютивній частині стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн.

Однак, оскільки ОСОБА_3 з касаційною скаргою про оскарження постанови апеляційного суду в зазначеній частині не звертався, то колегія суддів Верховного суду не вбачає підстав для її скасування у цій частині.

Щодо стягнення судових витрат на правову допомогу з ОСОБА_2 у розмірі 3 000,00 грн на користь позивача, колегія суддів виходить з такого.

У постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 534/14/20 (провадження № 61-6638св22) Верховний Суд, аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану стороні під час розгляду справи у суді першої інстанції, врахував, що адвокат є кваліфікованим юристом з повною вищою юридичною освітою, який має стаж роботи в галузі права не менше двох років, тому надані адвокатом такі послуги, як: опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, вивчення відповідної судової практики, визначення правової позиції у справі; складання клопотань про долучення до матеріалів справи письмових доказів; складання вступного слова не є тими послугами, які є необхідними, а тому такі послуги не можуть бути враховані при розподілі судових витрат, понесених стороною.

Суд апеляційної інстанції, врахувавши правовий висновок Верховного Суду, а також заяву відповідачів про зменшення витрат на правничу допомогу у зв`язку з їх неспівмірністю, дійшов обґрунтованого висновку, що опрацювання законодавчої бази, формування правової позиції, зустрічі з клієнтом та обговорення наміру звернення до суду, узгодження правової позиції та збір додаткових доказів тривалістю 2 год вартістю 2 000,00 грн; підготовка письмових пояснень на заперечення на відповідь на відзив на позов тривалістю 2 год вартістю 2 000,00 грн не є тими послугами, які є необхідними, тому не можуть бути враховані при розподілі судових витрат.

Також, колегія суддів Верховного Суду вважає, що, вирішуючи питання про стягнення із ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_1 під час розгляду справи у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції, надав належну оцінку доказам, наданих на їх підтвердження у їх сукупності, врахував характер виконаної роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та значимості таких дій у справі, дійшов обґрунтованого висновку, що визначений ОСОБА_1 розмір витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції у сумі 51 000,00 грн є завищеним, у зв`язку з чим правильно зменшив його розмір до 26 800,00 грн, а також правильно стягнув з відповідача на користь позивача 3 000,00 грн, що є пропорційним до задоволених позовних вимог.

Колегія суддів приймає до уваги доводи касаційної скарги, що суд першої інстанції неправильно визначив розмір відсотку задоволених позовних вимог, однак враховує те, що суд апеляційної інстанції виправив допущену судом першої інстанції помилку та дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що задоволена позовна вимога про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 вартості спірного транспортного засобу на суму 87 500,00 грн становить 11,2 % від заявлених ОСОБА_1 майнових вимог.

Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18)).

Отже, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми реальному обсягу адвокатських послуг, наданих позивачу адвокатом Якобишеною Т. Д., взявши до уваги умови оплати гонорару, врахувавши заперечення відповідачів, складність справи, суть спору, а також необхідність дотримання критерію розумності, співмірності та справедливості, апеляційний суд дійшов цілком обґрунтованого висновку, що стягненню підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн, пропорційно до задоволених позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про незаконність прийнятої постанови Чернівецького апеляційного суду з приводу вирішення питання про розподіл судових витрат.

Висновки апеляційного суду, з урахуванням обставин цієї справи, не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, на які заявник послався в обґрунтування доводів касаційної скарги.

Щодо заяви представника відповідача ОСОБА_15 про стягнення витрат на правничу допомогу на користь ОСОБА_3 .

Як відомо з матеріалів справи інтереси ОСОБА_3 у суді першої інстанції представляла адвокат Поляк М. В. на підставі укладеного договору про надання юридичної допомоги від 15 березня 2021 року № 60/21, укладеного між Адвокатським об`єднанням «Поляк і партнери» та ОСОБА_3 .

Звертаючись до суду із відзивом на позовну заяву, адвокат Марусяка В. Ю. ОСОБА_15 , зокрема просила здійснити розподіл судових витрат, а також надала попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач очікував понести під час розгляду справи у суді першої інстанції (т. 1, а. с. 195, 196). Крім того, у відзиві на позов містилася заява про подання доказів на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

У строк, встановлений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, адвокат Марусяка В. Ю. ОСОБА_15 подала докази на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу, а саме: додаткову угоду до договору про надання юридичної правничої допомоги № 1; звіт (акт) про надані послуги, складений адвокатом Поляк М. В. та ОСОБА_3 09 серпня 2022 року; квитанцію до прибуткового касового ордеру від 10 серпня 2022 року № 10/08/2022 про прийняття адвокатським об`єднанням «Поляк і партнери» від ОСОБА_3 20 000,00 грн; квитанцію до прибуткового касового ордеру від 10 серпня 2022 року № 33/06/2021 про прийняття адвокатським об`єднанням «Поляк і партнери» від ОСОБА_3 20 000,00 грн (т. 3, а. с. 207-211).

Крім того, адвокат Поляк М. В. надала витяг з договору № 60/21 про надання юридичної допомоги від 15 березня 2021 року № 60/21 (т. 3, а. с. 230).

Відповідно до пункту 2 додаткової угоди до договору про надання юридичної правничої допомоги № 1 доповнено договір між Адвокатським об`єднанням «Поляк і партнери» та ОСОБА_3 про надання юридичної правової допомоги від 15 березня 2021 року № 60/21 пунктом 4.10, відповідно до якого гонорар адвокатського об`єднання за надання правової допомоги в суді першої інстанції у цій справі становить 40 000,00 грн.

ОСОБА_1 звернувся до суду з клопотанням про залишення заяви ОСОБА_3 про стягнення витрат на правничу допомогу без розгляду, відмови у задоволенні заяви або зменшення розміру судових витрат на надання правової допомоги до 4 000,00 грн (т. 3, а. с. 214-224).

Змінюючи додаткове рішення суду першої інстанції та стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн, апеляційний суд, врахувавши складність справи та виконаних адвокатом Поляк М. В. робіт, час, витрачений на виконання відповідних робіт, обсяг наданих послуг та виконаних робіт, реальність надання адвокатських послуг (їх дійсності та необхідності), врахувавши принципи співмірності, а також клопотання ОСОБА_1 щодо зменшення судових витрат з обґрунтуванням неспівмірності заявлених вимог, апеляційний суд дійшов висновку, що визначений ОСОБА_3 розмір витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції у сумі 40 000,00 грн є завищеним, у зв`язку з чим дійшов висновку про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, понесених Марусяком В. Л. у суді першої інстанції, до 30 000,00 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про те, що клопотання ОСОБА_3 про стягнення судових витрат на правничу допомогу підлягало залишенню без розгляду, оскільки ОСОБА_3 до закінчення судових дебатів не подав суду заяви про намір долучити докази на підтвердження витрат на правничу допомогу, не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги, з огляду на таке.

Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, колегія суддів Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 340/2823/21 зауважила, що вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

У пункті 53 додаткової постанови від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.

Оскільки у відзиві на позовну заяву ОСОБА_3 заявив клопотання про стягнення судових витрат та вказав, що відповідні докази ним буде подано протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, вказав орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу, то доводи касаційної скарги про те, що відповідач не звертався до суду до закінчення судових витрат із заявою про намір долучити докази на підтвердження витрат на правничу допомогу є безпідставним.

Колегія суддів звертає увагу на неправильне розуміння позивачем норми частини восьмої статті 141 ЦПК України, яка встановлює правило щодо строків та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи. Зазначена норма містить умову за якої заявник, який хоче компенсувати свої витрати на правову допомогу, повинен подати до суду докази на їх підтвердження до закінчення судових дебатів або зробити відповідну заяву про свій намір подати такі докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Визначення «до закінчення судових дебатів» включає у себе певний проміжок часу, а саме від початку розгляду справи до закінчення судових дебатів, а не як помилково вважає позивач, що така заява має бути подана лише під час судових дебатів.

Також є безпідставними доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_3 не надано доказів на підтвердження оплати наданої професійної правничої допомоги, оскільки у разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку з розглядом конкретної справи.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суди не врахували доводи позивача про неспівмірності заявлених ОСОБА_3 витрат на правову допомогу, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вирішуючи питання про стягнення таких витрати, апеляційний суд врахував заяву позивача, складність справи та виконаних адвокатом Поляк М. В. робіт, реальність надання адвокатських послуг (їх дійсності та необхідності), врахував принципи співмірності та дійшов обґрунтованого висновку про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, понесених Марусяком В. Л. у суді першої інстанції, до 30 000,00 грн.

Інші доводи касаційної скарги є ідентичними доводам апеляційної скарги та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14-446цс18)).

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що, вирішуючи питання про стягнення із позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_3 під час розгляду справи у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції, надав належну оцінку наданих на підтвердження понесених таких витрат доказів у їх сукупності, врахував характер виконаної роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та значимості таких дій у справі, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для їх стягнення.

Висновки суду апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення в оскаржуваній частині ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції

Представником ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_15 у відзиві на касаційну скаргу порушено клопотання про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу понесену під час касаційного розгляду.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу адвокат відповідачів надала:

- ордер на надання правничої допомоги ОСОБА_3 від 14 листопада 2023 року;

- ордер на надання правничої допомоги ОСОБА_2 від 13 листопада 2023 року;

- додаткову угоду від 12 листопада 2023 року № 3 до договору про надання правової допомоги від 15 березня 2021 року № 59/21, укладену між ОСОБА_2 та Адвокатським об`єднанням «Поляк і партнери», відповідно до якої сторони погодили, що гонорар за надання правової допомоги у суді касаційної інстанції під час розгляду цієї справи становить 6 000,00 грн;

-додаткову угоду від 12 листопада 2023 року № 3 до договору про надання правової допомоги від 15 березня 2021 року № 60/21, укладену між ОСОБА_3 та Адвокатським об`єднанням «Поляк і партнери», відповідно до якої сторони погодили, що гонорар за надання правової допомоги у суді касаційної інстанції під час розгляду цієї справи становить 6 000,00 грн;

- квитанцію до прибуткового касового ордера від 13 листопада 2023 року № 23/11/23, відповідно до якої Адвокатським об`єднанням «Поляк і партнери» прийнято від ОСОБА_3 за правову допомогу в суді касаційної інстанції 6 000,00 грн;

- квитанцію до прибуткового касового ордера від 13 листопада 2023 року № 23/11/23, відповідно до якої Адвокатським об`єднанням «Поляк і партнери» прийнято від ОСОБА_2 за правову допомогу в суді касаційної інстанції 6 000,00 грн.

Адвокат ОСОБА_1 Якобишена Т. Д. подала клопотання про залишення заяви адвоката Бабин Л. В. та ОСОБА_3 про стягнення витрат на правничу допомогу без розгляду, відмови у задоволенні заяви або зменшення розміру судових витрат на надання правової допомоги до 1 000,00 грн, тобто по 500,00 грн кожному, посилаючись на те, що їх розмір не відповідає критерію таких витрат.

З урахуванням того, що за наслідками касаційного перегляду справи касаційна скарга ОСОБА_1 була залишена без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині про відмову у задоволенні позовних вимог та щодо розподілу судових витрат на правову допомогу - без змін, понесені відповідачами судові витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції підлягають стягненню з позивача на підставі частини другої статті 141 ЦПК України.

Аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану на стадії касаційного перегляду справи, колегія суддів враховує те, що професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції надавав відповідачам адвокат, який приймав участь у розгляді справи у всіх судових інстанціях.

З огляду на завдання стадії касаційного перегляду справи, відсутність необхідності встановлення нових обставин та оцінки доказів, а також беручи до уваги те, що справа в суді касаційної інстанції слухається у спрощеному позовному провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами, а також враховуючи доводи відзиву на касаційну скаргу, ймовірний час витрачений адвокатом на підготовку відзиву на касаційну скаргу, подання одного відзиву від імені обох відповідачів, Верховний Суд вважає, що співмірним, розумним та необхідним у межах перегляду цієї справи у суді касаційної інстанції, з урахуванням обумовленої у додаткових угодах до договорів про надання правничої допомоги вартості послуг, є розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції 2 000,00 грн, тобто по 1 000,00 грн кожному з відповідачів.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2023 року зупинено виконання рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 серпня 2022 року, додаткового рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01 вересня 2022 року та постанови Чернівецького апеляційного суду від 31 січня 2023 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку, касаційне провадження у справі закінчено, тому дія вказаних судових рішень підлягає поновленню.

Керуючись статтями 141 400 401 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Якобишеною Тетяною Дмитрівною, залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 серпня 2022 року, додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01 вересня 2022 року у незмінній частині та постанову Чернівецького апеляційного суду від 31 січня 2023 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 05 серпня 2022 року, додаткового рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01 вересня 2022 року та постанови Чернівецького апеляційного суду від 31 січня 2023 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правову допомогу у Верховному Суді в розмірі 1 000,00 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правову допомогу у Верховному Суді в розмірі 1 000,00 гривень.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко