ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 523/13798/19

провадження № 61-14833св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Плужник Ганна Олександрівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2021 року під головуванням судді Малиновського О. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 08 червня 2023 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Цюри Т. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Плужник Ганна Олександрівна, про визнання заповіту недійсним,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати заповіт від 26 травня 2011 року, складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Плужник Г. О., реєстровий номер 1394, недійсним.

В обґрунтування вимог вказувала, що ОСОБА_3 є її батьком та впродовж життя страждав на хронічні психічні хвороби. Після його смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина, яка складається з квартири АДРЕСА_1 , яку вона прийняла звернувшись до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, як спадкоємець першої черги. Від приватного нотаріуса вона дізналась про наявність заповіту, який складено 26 травня 2011 року на ім`я малолітньої на той час ОСОБА_2 . Позивач вважала, що цей заповіт є недійсним, так як на момент його складання ОСОБА_3 в силу наявного психічного розладу здоров`я не розумів значення своїх дій та не міг ними керувати. Крім того, вона і її батько не були знайомі з ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Суворовський районний суд м. Одеси рішенням від 11 листопада 2021 року позов задовольнив.

Визнав заповіт від 26 травня 2011 року, складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Плужник Г. О., реєстровий номер 1394, недійсним.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768,40 грн.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що в проведеній посмертній судово-психіатричній експертизі зроблено категоричний висновок про абсолютну неспроможність ОСОБА_3 розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними в момент складання ним заповіту, що саме по собі є підставою для визнання складеного заповіту недійсним з підстав передбачених частиною першою статті 225 ЦК України.

Крім того, факт наявності у ОСОБА_3 психічної хвороби, нездатність ним розуміти значення своїх дій та керувати ними, підтвердила допитана у судовому засіданні, за її згодою, в якості свідка ОСОБА_1 .

Також, суд приймає до уваги рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 травня 2016 року у справі № 523/9385/13-ц, яке набрало законної сили, за яким був визнаний недійсний договір дарування від 02 жовтня 2012 року. Суд виходив з того, що ОСОБА_3 на час укладання договору не розумів значення своїх дій та не міг ними керувати.

Одеський апеляційний суд постановою від 08 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2021 року залишив без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що відповідно до висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, ОСОБА_3 , на час укладення ним заповіту від 26 травня 2011 року, страждав на хронічний стійкий психічний розлад у вигляді вираженого органічного розладу особистості з зниженням когнітивних функцій та емоційною лабільністю, змішаного генезу, та на час укладення ним цього заповіту не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Вважаючи цей висновок експертизи необґрунтованим та таким, що суперечить наявним у матеріалах справи доказам, відповідач клопотань про призначення додаткової чи повторної посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи в суді першої інстанції не заявляв.

Наявність внесеної 23 травня 2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань заяви ОСОБА_4 про те, що у 2015 році невстановлена особа підробила медичну картку амбулаторного хворого з КУ «Одеський обласний центр психіатричного здоров`я» на її чоловіка ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , не підтверджує факту підроблення матеріалів, на підставі яких виконано висновок.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 червня 2023 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Заявник зазначає, що суди не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15-ц. Суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення судово-технічної експертизи щодо дослідження виникнення дублікату медичної амбулаторної картки на ім`я ОСОБА_3 .

Під час розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи, яка не мала юридичної сили, було проведено таку експертизу.

Заявник вважає, що рукописні записи лікаря у дублікаті амбулаторної картки не можна брати до уваги як доказ наявності у ОСОБА_3 відповідного виду захворювання. Дублікат амбулаторної картки в Журналі обліку виписки первинної амбулаторної історії хвороби не фіксувався.

Відзив на касаційну скаргу інші учасники справи не подали

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 01 листопада 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Суворовського районного суду м. Одеси.

22 листопада 2023 року цивільна справа № 523/13798/19 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

Відповідно до заповіту, складеного 26 травня 2011 року ОСОБА_3 , останній заповів ОСОБА_2 все майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось і, взагалі, все те, що йому буде належати на день смерті і на що він за законом матиме право, в тому числі і на належну йому на праві власності квартиру кв. АДРЕСА_1 .

Зазначений заповіт посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Плужник Г. О., реєстровий номер 1394.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3

14 лютого 2017 року з заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С. Л. звернулась ОСОБА_1 , як спадкоємець за законом першої черги.

Згідно з висновком посмертної судово-психіатричної експертизи від 03 квітня 2020 року № 158, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя та безпосередньо станом на час укладання та підписання заповіту від 26 травня 2011 року, виявляв клінічні ознаки хронічного, стійкого психічного розладу, у вигляді «Вираженого органічного розладу особистості, із зниженням когнітивних функцій та емоційною лабільністю, змішаного ґенезу», який за впливом на його вольові, критичні та когнітивні функції був настільки вираженим, що абсолютно позбавляв його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, під час укладання та підписання заповіту від 26 травня 2011 року.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 27 травня 2016 року у справі № 523/9385/13-ц, яке набрало законної сили, про визнання недійсним договору дарування від 02 жовтня 2012 року квартири, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , суд виходив з того, що ОСОБА_3 на час укладання договору не розумів значення своїх дій та не міг ними керувати, оскільки за висновком посмертної експертизи від 09 лютого 2016 року останній мав стійкий виражений хронічний психічний розлад.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Як вказано у частинах першій та другій статті 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У частині другій статті 1257 ЦК України вказано, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

За статтею 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним відповідно до частини першої статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із тих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити перш за все на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Підставою для визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Такий правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року в справі № 359/3849/14-ц, від 16 травня 2022 року в справі № 127/8183/19, від 27 травня 2022 року в справі № 752/5238/16-ц, від 22 вересня 2022 року в справі № 757/28174/18-ц.

Обов`язковість вимог статті 105 ЦПК України щодо призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України вказує на те, що саме висновок експерта в цьому випадку є належним доказом медичного характеру в розумінні статті 77 ЦПК України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статей 77 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною другою статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Для визначення психічного стану ОСОБА_3 на момент складення заповіту, суд першої інстанції відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України призначив посмертну судово-психіатричну експертизу.

Згідно з висновком посмертної судово-психіатричної експертизи від 03 квітня 2020 року № 158, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя та безпосередньо станом на час укладання та підписання заповіту від 26 травня 2011 року, виявляв клінічні ознаки хронічного, стійкого психічного розладу, у вигляді «Вираженого органічного розладу особистості, із зниженням когнітивних функцій та емоційною лабільністю, змішаного ґенезу», який за впливом на його вольові, критичні та когнітивні функції був настільки вираженим, що абсолютно позбавляв його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, під час укладання та підписання заповіту від 26 травня 2011 року.

Отже, у посмертній судово-психіатричній експертизі зроблено висновок про абсолютну неспроможність ОСОБА_3 розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними в момент складання ним заповіту.

Доводи касаційної скарги про те, що під час розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи, яка не мала юридичної сили, було проведено таку експертизу є необґрунтованими, оскільки Одеський апеляційний суд постановою від 22 жовтня 2020 року ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 06 лютого 2020 року про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи залишив без змін, зазначаючи, що суд першої інстанції дотримався норм процесуального законодавства та дійшов правильного висновку щодо призначення експертизи в цій справі.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що висновок експертизи не викликає сумнівів в його правильності, незаконності чи необґрунтованості, чи таким, що складений з порушенням норм чинного законодавства.

Таким чином, дослідивши наявні у справі докази, висновок посмертної судово-психіатричної експертизи від 03 квітня 2020 року № 158і надавши йому належну оцінку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що на момент вчинення заповіту від 26 травня 2011 року ОСОБА_3 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, а тому відповідно до частини першої статті 225 ЦК України наявні підстави для визнання цього правочину недійсним.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про призначення судово-технічної експертизи дослідження виникнення дублікату медичної амбулаторної картки на ім`я ОСОБА_3 колегією суддів не приймаються до уваги з огляду на таке.

ОСОБА_2 звернулась до суду апеляційної інстанції з заявою про забезпечення доказів та клопотанням про призначення експертизи та просила витребувати медичну амбулаторну карту на ім`я ОСОБА_3 з КУ «Одеський обласний медичний центр психологічного здоров`я», на підставі якої проводилася посмертна психіатрична експертиза, та призначити судову технологічну експертизу письмових матеріалів реєстраційного журналу заведення амбулаторної картки хворого ОСОБА_3 .

Відповідно до частин першої та третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Слід зауважити, що вважаючи вказаний висновок експертизи необґрунтованим та таким, що суперечить наявним у матеріалах справи доказам, ОСОБА_2 клопотань про призначення додаткової чи повторної посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи, судової технологічної експертизи, витребування медичної амбулаторної карти на ім`я ОСОБА_3 , в суді першої інстанції не заявляла.

У зв`язку з вказаними обставинами, суд апеляційної інстанції зазначивши, що ОСОБА_2 не навела поважності причин неподання заявлених клопотань на стадії розгляду справи судом першої інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для витребування зазначених доказів та призначення судової технологічної експертизи.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15-ц про те, що розгляд вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 225 ЦК України здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, колегією суддів відхиляються, оскільки висновки у цій справі і у справі, що переглядається, не є суперечливими.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401 406 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 11 листопада 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров