Історія справи

Постанова

Іменем України

14 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 187/106/17

провадження № 61-7180св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є.В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне на заочне рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2017 року у складі судді Іщенко І. М. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю.,

ОСОБА_3, ОСОБА_4,

ВСТАНОВИВ :

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 18 березня 2016 року він уклав договір позики із ОСОБА_2, який був посвідчений секретарем виконавчого комітету Лобойківської сільської ради Зінченко В. О. і зареєстрований в реєстрі за № 31. Відповідно до умов якого він зобов'язався передати

ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 10 000,00 грн у рахунок орендної плати за використання земельного паю, який належав ОСОБА_2, а остання зобов'язалась укласти з ним договір оренди на земельну частку

до 31 грудня 2016 року. ОСОБА_2 свої зобов'язання за договором позики належними чином не виконувала, не уклала з ним договір оренди і не повернула позику у розмірі 10 000 грн.

Ураховуючи зазначене та уточнивши свої позовні вимоги ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь: 10 000,00 грн - позики;

4 650,00 грн - 0,3 % розміру неустойки за порушення зобов'язання;

525,16 грн -збитки від інфляції за період з 27 жовтня 2016 року

по 30 березня 2017 року; 300,00 грн - 3% річних від простроченої суми позики; а всього 15 475,16 грн, та судові витрати.

Заочним рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2017 року у задоволенні позовних вимог

ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не було доведено в суді факту передачі 18 березня 2016 року грошових коштів в розмірі 10 000,00 грн ОСОБА_2, отже його позовні вимоги є безпідставними.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 вересня

2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Заочне рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 на підтвердження його позовних вимог належних та допустимих доказів суду не надано.

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що факт позики грошових коштів ОСОБА_2 не знайшов свого підтвердження належними і допустимими доказами. Зазначив, що при укладанні договору позики між ним та ОСОБА_2 була дотримана письмова форма договору, справжність його підпису та

ОСОБА_2 на договорі засвідчено уповноваженою особою - секретарем Лобойківської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області, письмово викладені зобов'язання позичальника, щодо повернення позики у визначений строк, сума позики в день підписання договору була передана позичальнику. Вважає, що судами було неповно з'ясовано обставини справи, не була визначена правова природа документа, не визначено відповідні правовідносини, як це зазначено у постанові Верховного Суду України у справі № 6-1967цс15 від 11 листопада 2015 року та не враховано його висновок при ухваленні рішення, не застосовано норми права, які підлягають застосуванню. Також зазначила, що вказаний договір позики в порядку статті 1051 ЦК України ОСОБА_2 оскаржений не був, отже він є дійсним.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом установлено, що 18 березня 2016 року секретарем Лобойківської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області посвідчено справжність підписів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у договорі позики, що підтверджується довідкою про реєстраційні записи про вчинення нотаріальної дії за № 31 та № 32 від 18 березня 2016 року

(а.с. 9, 48).

Згідно пункту 1.1 договору позики від 18 березня 2016 року укладеного

між сторонами, позикодавець - ОСОБА_1 передає у власність позичальнику -ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 10 000,00 грн, яка іменується позикою в рахунок орендної плати за використання земельної частки, що належить позичальнику, а позичальник зобов'язується укласти із позикодавцем договір оренди земельного паю до кінця 2016 року відповідно до пункту 4.1. договору.

Відповідно до пункту 3.1 договору сума позики прийнята в повному обсязі позичальником від позикодавця до підписання цього договору. Факт одержання грошей підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передачі йому суми позики.

У пункті 3.2 договору зазначено, що факт одержання грошей підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передачі йому суми позики.

Згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини другої статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року № 6-1967цс15, яка згідно зі

статтею 360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Таким чином, вирішуючи спір, суди повно та всебічно з'ясували обставини справи, дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договору позики, оскільки ОСОБА_1 не було доведено в суді факту передачі грошових коштів у розмірі 10 000,00 грн за договором позики

який вони уклали 18 березня 2016 року та в якому зазначили, що факт одержання грошей підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передачі йому суми позики. ОСОБА_1 не послався на наявність розписки ОСОБА_2 про одержання останньою від нього у позику вказаної суми коштів і така розписка у матеріалах справи відсутня.

Ураховуючи вище викладене, доводи касаційної скарги про наявність між сторонами позикових відносин безпідставні.

Доводи касаційної скаргивисновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. При вирішенні вказаної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Відповідно до частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1залишити без задоволення.

Заочне рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 10 травня 2017 року хвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2017 року без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б.І. Гулько

Є.В. Синельников

С. Ф. Хопта