Історія справи

Постанова КЦС ВП від 13.12.2023 року у справі №359/9943/20
Постанова КЦС ВП від 13.12.2023 року у справі №359/9943/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 359/9943/20

провадження № 61-12680св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Сидоренко Юлія Вікторівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2022 року в складі судді: Журавського В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2023 року в складі колегії суддів: Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Шкоріної О. І., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - приватнийнотаріус Бориспільськогорайонного нотаріальногоокругу Київської областіСидоренко ЮліяВікторівна, провизнання правочинунедійсним,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Сидоренко Ю. В., про визнання правочину недійсним.

В обґрунтування своїх вимог зазначала, що вона була власником 1/2 частки житлового будинку з господарськими спорудами АДРЕСА_1 (далі - житловий будинок). Інша 1/2 частка вказаного нерухомого майна належить її сину ОСОБА_5 .

У спірному будинку зареєстровані вона та її сини ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

На початку 2015 року ОСОБА_6 почав постійно переконувати позивача, щоб вона подарувала належну їй 1/2 частку спірного будинку. З часом дії ОСОБА_6 переросли у відкриті погрози фізичною розправою. ОСОБА_6 почав вчиняти регулярні сварки, погрожувати фізичним насильством. У березні 2015 року ОСОБА_6 спричинив позивачу тілесні ушкодження, після чого змусив її зазначити в медичному закладі про отримання ушкоджень при падінні. Після цього позивач сприймала протиправні дії ОСОБА_6 реальною загрозою для себе.

Перебуваючи під постійним психологічним тиском та за наполяганням ОСОБА_6 , 07 серпня 2015 року позивач уклала на його користь договір дарування 1/2 частки спірного житлового будинку, який посвідчив приватний нотаріус Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Сидоренко Ю. В.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер. Спадкоємцями першої черги за законом є його дружина ОСОБА_2 та дочка ОСОБА_3 .

Посилаючись на те, що до договір дарування 1/2 частки спірного будинку вчинений позивачем під впливом психічного насильства, без волевиявлення позивача, ОСОБА_1 , з урахуванням заяви про поновлення строку для звернення до суду (а. с. 131), просила суд:

- визнати причину пропуску строку для звернення до суду за захистом прав та законних інтересів поважною та поновити її;

- визнати недійсним договір дарування 1/2 частки спірного житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель та споруд від 07 серпня 2015 року, укладений між нею та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Сидоренко Ю. В. за реєстровим номером 796.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Бориспільський міськрайонний суд Київської області рішенням від 20 грудня 2022 року позов задовольнив.

Визнав недійсним договір дарування 1/2 частки спірного житлового будинку укладений 07 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Сидоренко Ю. В. та зареєстрований в реєстрі за номером 796.

Вирішив питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, врахувавши покази свідків, вік позивача, виписки з історії хвороби позивача, дійшов висновку, що укладений договір дарування 1/2 частки спірного житлового будинку був вчинений позивачем поза вільним волевиявленням та під впливом психологічного тиску ОСОБА_6 .

Щодо пропуску позивачем строку позовної давності, суд зазначив, що такий строк пропущено позивачем з поважних причин, оскільки до дня смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , вона перебувала під психологічним тиском та впливом останнього. З цієї підстави, виключно після смерті останнього звернулася до суду за захистом своїх порушених прав, а тому такий строк підлягає поновленню.

Київський апеляційний суд постановою від 20 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишив без задоволення, а рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2022 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що при вирішенні цієї справи районним судом правильно визначено характер правовідносин, що виникли між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі

21 серпня 2023 року ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2022 року і постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2023 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року в справі № 541/2700/19, у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року в справі № 756/6516/16.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не повно встановили обставини справи, які мали значення для її вирішення, не надали належну оцінку наданим доказам, визнали встановленими обставини, які доведені не були. Суди не встановили причинний зв`язок між падінням позивача зі сходів та укладенням оспорюваного правочину, та яким чином таке падіння вплинуло на волевиявлення позивача.

Позивач не надала належних та допустимих доказів, які б свідчили б про фізичний та психологічний тиск ОСОБА_6 на ОСОБА_1 з метою схиляння її до укладення договору дарування. Крім того, доказів того, що ОСОБА_6 штовхнув свою матір зі сходів матеріали справи не містять.

Також скарга містить доводи про безпідставне поновлення строку позовної давності.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали

із Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

Справа надійшла до Верховного Суду у жовтні 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що 07 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 був укладений договір дарування 1/2 частки спірного житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель та споруд, який посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Сидоренко Ю. В. та зареєстрований в реєстрі за номером 795. (а. с. 99, 100).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер (а. с. 8).

З копії спадкової справи № 4/2020, заведеної приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Сидоренко Ю. В., встановлено, що спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_6 є: його дружина ОСОБА_2 , дочка ОСОБА_3 , а також матір ОСОБА_1 , які в межах встановленого шестимісячного строку звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 (а. с. 56, 66, 68).

Відповідно до записів у медичній картці встановлено, що 03 серпня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до лікаря-травматолога у зв`язку з отриманою травмою внаслідок падіння зі сходинок, а саме: втрата свідомості, виражений головний біль, запаморочення голови, нудота, блювота, нестійка хода, в області лобної ділянки голови обширна підшкірна гематома (а. с. 149).

05 серпня 2015 року ОСОБА_1 зверталася до КНП «Олександрівська клінічна лікарня м. Києва» зі скаргами на головний біль, запаморочення, нудоту, одноразове блювання, в області лобної ділянки голови підшкірна гематома. За наслідками огляду лікарем було діагностовано закрито черепно-мозкову травму, струс головного мозку, забій, підшкірна гематома лобної ділянки голови (а. с. 148).

Допитана у судовому засіданні позивач вказала, що ОСОБА_6 вимагав переоформлення 1/2 частки будинку на нього. ОСОБА_6 хворів і хотів, щоб після його смерті 1/2 частка будинку залишилася його дружині ОСОБА_2 . ОСОБА_6 бив позивача, залякував та змусив її подарувати йому 1/2 частку нерухомого майна. Під час оформлення спірного договору дарування у нотаріуса позивач просто сиділа і чекала, їй принесли документи на підпис, вона їх підписала. Документи для попереднього ознайомлення їй ніхто не надавав та в голос не зачитував, тому вона не була обізнана зі змістом документу, який підписала. ОСОБА_6 кілька разів застосував фізичне насильство до позивача, зокрема в неї був струс мозку. До правоохоронних органів вона не зверталася. Позивач звернулася до лікарні після того як ОСОБА_6 викрутив їй руку. ОСОБА_6 погрожував їй тим, що вб`є її, обзивав нецензурними словами.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 зазначав, що доводиться братом ОСОБА_6 . Свідку відомо про те, що відносини між братом та матір`ю були поганими, але матір тримала відносини в таємниці. Одного разу ОСОБА_6 штовхнув матір та вона впала зі сходинок. Після того як матір впала, вона почала погано бачити та у зв`язку з цим свідок возив її до лікарів: офтальмолога та невропатолога. Вказані події відбувалися влітку 2015 року. Про факт укладення договору дарування свідку стало відомо лише після смерті ОСОБА_6 . Йому відомо, що матір, яка у зв`язку з віком не усвідомлювала, що її привезли до нотаріуса, підписала документ. Зі слів матері свідку відомо, що ОСОБА_6 ображав її, знущався над нею, бив, обзивав нецензурними словами.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення відповідають зазначеним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цієї норми права на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Предметом спору у справі, що переглядається, є договір дарування 1/2 частки спірного житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає у згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

За змістом статей 626 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Виходячи зі змісту статей 203 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу визнання спірного правочину недійсним посилалася на те, що її волевиявлення на укладення зазначеного правочину не було вільним, не відповідало її внутрішній волі, оскільки ОСОБА_6 чинив вплив та психологічний тиск із погрозами з метою укладання договору дарування.

Згідно з частиною першою статті 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, тобто насильство розуміється як заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Воно повинне виражатися в незаконних, не обов`язково злочинних, діях. На відміну від насильства, погроза полягає у здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце за наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Погроза може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли через обставини, які мали місце на момент його вчинення, були підстави вважати, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам.

Для визнання правочину недійсним позивач має довести наступні обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.

При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов`язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом насильства, не обов`язково, щоб контрагент особисто здійснював насильство. Необхідно лише, щоб він знав про факт насильства і використав це на свою користь для примушення особи до вчинення правочину.

Такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 601/1083/16 (провадження № 61-1182св20), від 30 липня 2020 року у справі № 299/1523/16-ц (провадження № 61-6131св20), від 27 березня 2019 року у справі № 907/113/18, від 30 червня 2021 року в справі № 556/2085/19 (провадження № 61-7687св21).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2020 року у справі № 484/3809/16 зроблено висновок, що: «у разі вчинення правочину під впливом насильства формування волі особи, яка вчиняє правочин, відбувається внаслідок втручання стороннього фактора - фізичного чи психічного тиску з боку контрагента або іншої особи з метою спонукання до вчинення тих дій, які особа не бажала б вчинити без наявності таких фізичних чи психічних страждань».

Аналіз зазначених норм права та релевантної судової практики дозволяє зробити висновок про те, що для визнання правочину недійсним із застосуванням правового механізму, передбаченого положеннями статті 231 ЦК України, необхідним є наявність у їх сукупності таких факторів як сам факт застосування до потерпілої сторони правочину фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи, що свідчить про вчинення правочину проти справжньої волі, а також наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється. Сам факт вчинення фізичного чи психологічного тиску для укладення правочину повинен мати місце на момент його вчинення.

Отже для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, що і має бути доведено позивачем (висновок міститься у постанові Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 907/113/18).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Крім того, відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, вважали доведеним факт вчинення правочину - договору дарування, укладеного ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , під впливом психологічного тиску ОСОБА_6 . Так, формування волі ОСОБА_1 під час укладення договору дарування, відбувалося за допомогою втручання стороннього фактора, яким виступає психологічний тиск та погрози, тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним договору дарування, укладеного 07 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, напередодні укладення спірного договору дарування нерухомого майна, а саме за чотири дні до його укладення, позивач впала зі сходинок та отримала черепно-мозкову травму з гематомою лобної ділянки голови, що підтверджено випискою з історії хвороби позивача. Крім того, психологічний тиск з боку ОСОБА_6 підтверджено допитаними свідками у судовому засіданні.

Доводи касаційної скарги таких висновків судів не спростовують.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не встановили причинний зв`язок між падінням позивача зі сходів та укладенням оспорюваного правочину, та яким чином таке падіння вплинуло на волевиявлення позивача, не може бути прийнято колегією суддів до уваги, оскільки суди встановили, що таке падіння було саме напередодні укладення оспорюваного правочину. Крім того, суди правильно врахували вік позивача, стан її здоров`я, поганий зір, знаходження в інвалідному візку, що свідчить про безпорадність хворої людини похилого віку перед погрозами власного сина, з огляду на постійне проживання в одному житловому приміщенні з особою, яка вчиняє тиск та погрожує, що свідчить про те, що всі погрози сприймались реально, та про відсутність дійсної волі позивача на вчинення договору дарування свого єдиного житла.

Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Посилання в касаційній скарзі на неврахування судами висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року в справі № 541/2700/19, у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року в справі № 756/6516/16, суд касаційної інстанції відхиляє з таких підстав.

Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними, а тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд повинен визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас Верховний Суд, проаналізувавши наведені заявником постанови, дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки у вказаних справах на підставі їх доказової бази встановлені інші фактичні обставини справи щодо волевиявлення особи під час укладення правочину.

Також колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про безпідставне поновлення позивачу строку позовної давності, оскільки поновлюючи строк позовної давності, суди, врахувавши, що з часу укладення оспорюваного договору дарування та до дня смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач перебувала під психологічним тиском та впливом останнього, і саме з цієї підстави, виключно після смерті ОСОБА_6 позивач змогла звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, дійшли правильного висновку про поважність причин пропуску такого строку.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічним доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника.

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

Таким чином, врахувавши в сукупності обставини щодо віку та стану здоров`я позивача, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що висловлювання, погрози та залякування ОСОБА_6 , адресовані позивачу з метою схиляння до укладення спірного договору дарування 1/2 частки нерухомого майна, остання сприймала як реальну погрозу власному життю та здоров`ю, у зв`язку з цим дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсним оспорюваного договору дарування, оскільки такий вчинений позивачем проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї психічного тиску та не були спрямовані на реальне настання обумовлених у них правових наслідків.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров

Судді: А. І. Грушицький

С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

О. М. Ситнік