Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 17.06.2020 року у справі №2-82/2008

Постанова

Іменем України

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 2-82/2008

провадження № 61-8856св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, правонаступником якої є ОСОБА_2,

відповідач - Степанівська сільська рада, правонаступником якої є Чемеровецька селищна рада Чемеровецького району Хмельницької області,

особа яка зверталася з апеляційною скаргою - ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 травня 2020 року та додаткову постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 червня 2020 року у складі колегії суддів Грох Л. М., Гринчука Р. С., Костенка А. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Степанівської сільської ради про визнання права власності на спадкове майно.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вона є донькою ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована і постійно проживала з ним в спадковому будинку. Головою двору на АДРЕСА_1, де позивач в даний час проживає, був її батько - ОСОБА_4. Після смерті батька позивач вступила у фактичне управління та володіння майном. Крім неї ще є дружина спадкодавця, її престаріла мати ОСОБА_5, яка зараз важко хвора. У даний час виникла необхідність у визнанні права власності на житловий будинок та господарські споруди, однак через те, що дані приміщення не були зареєстровані сільською радою і не визнано права власності на жилий будинок та господарські споруди (відсутній техпаспорт та свідоцтво про право власності), позивач не може оформити необхідні документи про право власності через бюро технічної інвентаризації.

Таким чином, просила визнати за нею право власності на жиле приміщення та господарські споруди, що розташовані на АДРЕСА_1.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 29 січня 2008 року позов задоволено. Визнано право власності на жиле приміщення та господарські споруди, що розміщені в АДРЕСА_1 за ОСОБА_1.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щопозивач вступила у фактичне управління майном після смерті батька і відсутні перешкоди для визнання за нею права власності на жиле приміщення та господарські споруди.

05 листопада 2019 року особа, яка не брала участі у справі ОСОБА_3 звернулася до суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 21 травня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено; рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 29 січня 2008 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у позові відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанцій мотивовано тим, що судом першої інстанції не встановлено коло осіб, які мали відповідати за заявленими позовними вимогами, не вирішено питання про залучення до участі у справі інших спадкоємців першої черги за законом з метою перевірки кола спадкоємців, які прийняли спадщину, не перевірено, чи входить до кола спадкового майна спадкодавця увесь житловий будинок в АДРЕСА_1, чи його певна частка, оскільки за змістом довідок виконавчого комітету Степанівської сільської ради вказаний будинок ймовірно був колгоспним двором, а ОСОБА_4 - членом двору. Водночас не перевірено та не встановлено коло осіб, які належали до членів цього двору і до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні, що призвело до неможливості встановлення усіх обставин справи та ухвалення законного та обґрунтованого рішення.

Додатковою постановою Хмельницького апеляційного суду від 04 червня 2020 року заяву ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 5
152,60 грн. понесених судових витрат.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у червні 2020 року до Верховного Суду представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову та додаткову постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно поновив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Зазначає, що посилання ОСОБА_3 на те, що про оскаржуване рішення вона дізналася 23 жовтня 2019 року не відповідають дійсності, оскільки з матеріалів іншої справи № 686/6867/16ц, в якій позивачем є ОСОБА_3 убачається, що за клопотанням ОСОБА_3 витребовувалася спадкова справа, яка досліджувалась судом та було установлено, що ОСОБА_1 на праві власності належало жиле приміщення та господарські споруди, що розміщені в АДРЕСА_1, а також зазначалась підстава його отримання у власність померлою, а саме рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 29 січня 2008 року. Аналогічні обставини підтверджуються матеріалами справи № 687/1251/16-ц, позивачем по якій також є ОСОБА_3, яка звернулась до суду у вересні 2016 року. Представником ОСОБА_3 - адвокатом Афадєєвим В. В., до матеріалів справи було долучено рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 29 січня 2008 року. Отже, про наявність судового рішення від 29 січня 2008 року ОСОБА_3 стало відомо ще у 2016 році, а не 23 жовтня 2019 року.

Підставою касаційного оскарження зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права (касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну скаргу

У вересні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив від ОСОБА_3 у якому відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - залишити без змін, оскільки воно є законним і обґрунтованим.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2021 року справу № 2-82/2008 призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що відповідно до довідки Степанівської сільської ради від 10 серпня 2007 року № 488 до складу спадкового майна ОСОБА_4 входить житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1. За вказаною адресою постійно проживали ОСОБА_5 (дружина спадкодавця), ОСОБА_1 (дочка), ОСОБА_7 (внучка, з 2001 року) та ОСОБА_3 (дочка, з 2005 року).

З довідки виконавчого комітету Степанівської сільської ради від 27 грудня 2007 року № 721 убачається, що після смерті ОСОБА_4 в управління та володіння його майном вступила його дочка ОСОБА_1, оскільки дружина ОСОБА_4. ОСОБА_5 престарілого віку і часто хворіє.

Згідно з довідкою № 499 від 11 жовтня 2019 року, виданою Чемеровецькою селищною радою на підставі погосподарської книги № 2 за 2006-2010 роки, на день смерті спадкодавця ОСОБА_4 у спадковому будинку АДРЕСА_1 постійно проживали ОСОБА_5 (дружина спадкодавця), ОСОБА_1 (дочка), ОСОБА_7 (внучка, у серпні 2007 року вибула на постійне місце проживання) та ОСОБА_3 (дочка). Аналогічні відомості містить довідка від 10 грудня 2019 року № 180.

Згідно з довідкою Степанівського старостату (Чемеровецької селтщної ради) № 181 від 10 грудня 2019 року ОСОБА_3 на день смерті батька ОСОБА_4 була лише зареєстрована в АДРЕСА_1, однак фактично з ним не проживала та спільний побут не вела.

Згідно з довідкою виконавчого комітету Степанівської сільської ради № 488, що міститься в матеріалах спадкової справи № 567-2008, заведеної Чемеровецькою державною нотаріальною конторою 21 травня 2008 року до майна ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, у спадковому будинку АДРЕСА_1 постійно проживали окрім спадкодавця, ОСОБА_5 (дружина спадкодавця) та ОСОБА_1 (дочка).

Згідно з даними спадкової справи № 567-2008 ОСОБА_5 та ОСОБА_1 21 травня 2008 року отримали свідоцтва про право на спадщину за законом кожна на 1/2 частину решти спадкового майна ОСОБА_4 - земельної ділянки та права на частку в пайовому фонді майна сільськогосподарського підприємства.

Ухвалами Хмельницького апеляційного суду від 28 листопада 2019 року та від 02 березня 2020 року у зв'язку зі смертю позивача ОСОБА_1 залучено до участі в справі її правонаступника ОСОБА_2, а також правонаступника відповідача Степанівської сільської ради Чемеровецького району Хмельницької області - Чемеровецьку селищну раду Чемеровецького району Хмельницької області.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Частиною 1 статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення апеляційного суду не відповідають.

З матеріалів справи убачається, що у листопаді 2019 року ОСОБА_3 (як особа яка не брала участі у розгляді справи, але суд вирішив питання про її права) оскаржила в апеляційному порядку рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 29 січня 2008 року.

В обгрунтування клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції посилалася на те, що про наявність оскаржуваного рішення дізналася 23 жовтня 2019 року після звернення за юридичною консультацією до адвоката, який отримав інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та довів до її відома, що ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 на підставі оскаржуваного рішення.

Ухвалою Хмельницького апеляційного суду від 13 листопада 2019 року поновлено ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 29 січня 2008 року та відкрито апеляційне провадження у зазначеній справі.

Поновлюючи строк на апеляційне оскарження, апеляційний суд посилався на те, що ОСОБА_3 не була залучена до участі у справі, а про оскаржуване судове рішення дізналася 23 жовтня 2019 року.

Конституцією України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини 1 та 2 статті 55 Конституції України). Відмова суду в прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону, є порушенням права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовим висновком, сформульованим Конституційним Судом України, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень у контексті положень частин 1 , 2 статті 55, пункту 8 частини 3 статті 129 Конституції України є складовою права кожної особи на звернення до суду.

Відповідно до частин 1 , 3 статті 294 ЦПК України у редакції, чинній на час винесення рішення суду першої інстанції (далі - ЦПК України 2004 року) заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції констатував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Устименко проти України", заява № 32053/13.

Зокрема, ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення).

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (рішення у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03 (пункт 47 рішення).

З пункту 52 рішення випливає, що якщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача "поважних причин" для поновлення пропущеного строку оскарження, то, таким чином, він (суд) не вказав чітких причин такого рішення.

За вказаних підстав ЄСПЛ постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши надалі постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (пункт 53 рішення).

Поновлюючи строк на апеляційне оскарження судового рішення та відкриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 29 січня 2008 року, суд апеляційної інстанції не дослідив причин пропуску відповідачем строку, визначеного частиною 1 статті 294 ЦПК України 2004 року, та не надав оцінки доказам поважності його пропуску, а лише зазначив про те, що апелянт дізналася про оскаржуване рішення 23 жовтня 2019 року, про що було вказано в апеляційній скарзі.

Апеляційний суд не звернув уваги на те, що у березні 2016 році ОСОБА_3 зверталася з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_8 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини (справа № 686/6867/16-ц). Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду 01 липня 2016 року позовну заяву залишено без розгляду.

Також у вересні 2016 року ОСОБА_3 зверталася з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсними заяви про відмову від спадщини та свідоцтв про право на спадщину (справа № 687/1251/16-ц).

Зазначені судові справи стосувалися спірного будинку АДРЕСА_1 та судами досліджувалися матеріали спадкової справи після смерті ОСОБА_1.

Таким чином, апеляційний суд не дослідив коли саме ОСОБА_3 дізналася про рішення Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 29 січня 2008 року, адже саме нею були ініційовані судові спори в інших справах щодо спірного спадкового майна.

Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції.

Таким чином, апеляційний суд у порушення вказаних вимог відкрив провадження у справі, не зважаючи на пропущений заявником строк на апеляційне оскарження зі спливом значного періоду часу (понад 11 років), без наведення відповідних підстав, чим порушив принцип правової визначеності (res judicata).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до підпунктів 1 та 3 частини 3 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази та/або встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Згідно з частиною 4 статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

У зв'язку з вказаними вище порушеннями судом апеляційної інстанції норм процесуального права, правильність застосування судами норм матеріального права у справі перевірці не підлягає.

За таких обставин постанова апеляційного суду підлягає скасуванню зі стадії відкриття апеляційного провадження з передачею справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Також підлягає скасуванню і додаткова постанова апеляційного суду, якою вирішено питання про розподіл судових витрат.

Під час нового розгляду справи апеляційний суд має врахувати викладене вище, розглянути клопотання ОСОБА_3 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, повторно вирішити питання про відкриття апеляційного провадження із викладенням обґрунтованих мотивів відкриття провадження у справі чи відмови у відкритті провадження.

Щодо розподілу судових витрат

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий судовий розгляд та не ухвалює нове рішення, тому розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 травня 2020 року та додаткову постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 червня 2020 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук