Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.12.2019 року у справі №199/2585/18

Постанова

Іменем України

09 липня 2020 року

м. Київ

справа № 199/2585/18

провадження № 61-20880св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, відповідачі: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вдовіна Ліана Леонідівна, Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк "ПриватБанк", розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 24 квітня 2019 року під головуванням судді

Якименко Л. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Варенко О. П.,

Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law15~).

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вдовіної Л. Л., Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно.

Позов мотивований тим, що 30 листопада 2016 року державний реєстратор - приватний нотаріус Дніпровського МНО Дніпропетровської області Вдовіна Л. Л. на підставі договору іпотеки від 21 листопада 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловою Т. Є., який був укладений між ним та ПАТ КБ "ПриватБанк", здійснив відчуження домоволодіння загальною площею 137,30 кв. м, житловою площею 73,40 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що було передане ПАТ КБ "ПриватБанк" в іпотеку на забезпечення виконання умов кредитного договору № DNDZGА00000965 від 21 листопада 2007 року, укладеного між ним та ПАТ КБ "ПриватБанк".

Позивач вважав, що така реєстрація є незаконною та підлягає скасуванню, оскільки приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіна Л. Л., реалізовуючи свої функції як державного реєстратора, не вчинила жодних нотаріальних дій, внаслідок яких виникали б речові права, що підлягають державній реєстрації, оскільки договір іпотеки був посвідчений іншим нотаріусом.

Крім того, позивач зазначав, що вказане домоволодіння є єдиним його житлом.

Відповідно до ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 28 вересня 2011 року по справі 2-3692/11, накладено заборону на відчуження у будь-якій формі спірного домоволодіння, право власності на яке зареєстроване за позивачем; заборонено нотаріальним конторам, приватним нотаріусам проводити дії, пов'язані з відчуженням вказаного майна. Вказував, що на час вчинення нотаріальної дії, ухвала Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська

від 28 вересня 2011 року не скасована та є чинною.

Посилаючись на вищевказані обставини та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 17 січня 2019 року, позивач остаточно просив визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 30 листопада 2016 року, індексний номер 32645842, прийняте державним реєстратором - приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вдовіною Л. Л. про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна - домоволодіння, загальною площею 137,30 кв. м, житловою площею 73,40 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за ПАТ КБ "ПриватБанк" та поновити відомості у державних реєстрах речових прав на нерухоме майно про об'єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1101147112101, домоволодіння загальною площею 137,30 кв. м, житловою площею 73,40 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1), що передували скасованим записам.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 24 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 30 листопада 2016 року, індексний номер 32645842, прийняте державним реєстратором - приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вдовіною Л. Л. про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна: домоволодіння загальною площею 137,30 кв. м, житловою площею 73,40 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за ПАТ КБ "ПриватБанк".

Поновлено відомості у держаних реєстрах речових прав на нерухоме майно про об'єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1101147112101, домоволодіння загальною площею 137,30 кв. м, житловою площею 73,40 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1), що передували скасованим записам.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відбулося примусове стягнення майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 24 квітня 2019 року - залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що банк направляв позивачу рекомендованим листом повідомлення-вимогу про порушення зобов'язань за кредитним договором та наслідки в разі невиконання такої вимоги. Однак вказану вимогу не було взято до уваги, а основне зобов'язання залишилося невиконаним.

Вказує, що дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" від

03 червня 2014 року стосується виключно стадії виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не регулює порядку вчинення реєстраційних дій державним реєстратором та не може бути правовою підставою для відмови у прийнятті заяви на проведення реєстраційної дії, а також відмови у державній реєстрації. Таким чином, дії банку були правомірними, а положення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Також банк посилається на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 645/5280/16-ц (провадження № 61-155св17), від 21 листопада 2018 року у справі № 640/17931/16-ц (провадження № 61-33342св18), від 28 лютого 2018 року у справі № 727/100801/815-ц (провадження № 61-2394св18) та від 12 липня 2018 року у справі № 372/977/16-ц (провадження № 61-30624св18).

Доводи інших учасників справи

Учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано з Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська цивільну справу № 199/2585/18.

24 грудня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

У частині 3 статті 3 ЦПК України (тут і далі - у редакції, що діяла до набрання чинності ~law20~) визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 21 листопада 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DNDZGA00000965, на забезпечення виконання вказаного договору 21 листопада 2007 року було укладено також договір іпотеки, предметом якого є домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 137,30 кв. м, житловою площею 73,40 кв. м.

Відповідно до ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 28 вересня 2011 року на вказане домоволодіння була накладена заборона на його відчуження у будь-якій формі.

25 листопада 2016 року державний реєстратор - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Вдовіна Л. Л. на підставі договору іпотеки від 21 листопада 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловою Т. Є., який був укладений між

ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк", здійснила відчуження на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" домоволодіння загальною площею 137,30 кв. м, житловою площею 73,40 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що було передане банку в іпотеку, на забезпечення виконання умов кредитного договору № DNDZGA00000965 від 21 листопада 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк".

14 червня 2017 року ОСОБА_1 отримав претензію, у якій повідомлялося, що ПАТ КБ "Приватбанк" отримав у власність вказане домоволодіння та вимагав від ОСОБА_1 протягом 30 днів з моменту отримання претензії виселитися з усіма членами сім'ї та знятися з реєстрації.

Відповідно до пункту 29 Договору іпотеки, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Приватбанк", звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором Іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до Іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це ид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому ~law21~.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України "Про іпотеку").

За приписами частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Стаття 36 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Положеннями статті 37 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Згідно з пунктом 22 договору іпотеки, який кореспондується зі статтею 35 Закону України "Про іпотеку", у випадку порушення кредитного договору позичальником або цього договору іпотекодавцем іпотекодержатель направляє іпотекодавцю і позичальнику письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом тридцятиденного строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі почати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору.

З наведеного слідує, що згідно з умовами іпотечного договору підставами для задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання є надсилання іпотекодавцю письмової вимоги про дострокове виконання зобов'язання за кредитним договором.

Як установлено судами та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 було направлено повідомлення про усунення порушень від 09 вересня 2016 року № 91.

Разом з тим, 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Згідно з пунктом 23 статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки) споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Пунктом 4 Закону Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" передбачено, що протягом дії Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України "Про іпотеку").

Отже, Закон України "Про іпотеку" прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

При цьому до прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

Такий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 14-45цс20.

З огляду на викладене, Верховний Судпогоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, яке використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово реалізовано на підставі дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", у тому числі і шляхом реєстрації права власності за ПАТ "КБ "Приватбанк" як забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору від 21 листопада 2007 року, укладеного в іноземній валюті.

Отже, у нотаріуса були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказане домоволодіння за ПАТ "КБ "Приватбанк".

Наведені в касаційній скарзі доводи щодо безумовного права іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки виходячи зі змісту договору іпотеки незалежно від претензій іпотекодавця, оскільки рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене лише у випадку доведеності факту повного виконання своїх зобов'язань боржником за кредитним договором, спростовуються вищезазначеними вимогами закону.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та не згоди заявника з судовим рішеннями судів першої та апеляційної інстанції.

Наведенні в касаційній скарзі доводи Верховний Суд вважає необґрунтованими оскільки судами попередніх інстанцій правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

На думку судової колегії судові рішення, що переглядаються, є достатньо мотивованими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 24 квітня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко