Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.08.2019 року у справі №761/15883/15

Постанова

Іменем України

13 травня 2020 року

м. Київ

справа № 761/15883/15-ц

провадження № 61-15445св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Приватне підприємство «Під ключ», Публічне акціонерне товариство «АРТЕМ-БАНК», Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пестич Лариса Василівна,

треті особи: Комунальне підприємство «Житомирбудзамовник», Товариство з обмеженою відповідальністю «Під ключ»

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 квітня 2019 року у складі судді Піхур О. В., постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2019 року у складі колегії суддів: Махлай Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 17 квітня 2019 року, постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «Під ключ» (далі - ПП «Під ключ»), Публічного акціонерного товариства «АРТЕМ-БАНК» (далі - ПАТ «АРТЕМ-БАНК»), Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пестич Л. В., треті особи: Комунальне підприємство «Житомирбудзамовник» (далі - КП «Житомирбудзамовник»), Товариство з обмеженою відповідальністю «Під ключ» (далі - ТОВ «Під ключ») про визнання частково недійсним договору іпотеки майнових прав та зобов`язання вчинити дії.

Позовна заява мотивована тим, що 29 травня 2009 року між ним та ПП «Під ключ», правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство «Під ключ» (далі - ПрАТ «Під ключ»), укладено договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби головного управління юстиції у м. Києві від 26 травня 2015 року ОСОБА_1 було відмовлено у державній реєстрації права власності на вказану квартиру, оскільки в єдиному реєстрі заборони відчуження об`єктів нерухомого майна зареєстрована заборона на АДРЕСА_1 , на підставі договору іпотеки від 14 грудня 2007 року, сторонами якого є Управління державної охорони України та КП «Житомирбудзабудовник».

Позивач вважав, що цей договір іпотеки у частині передачі в іпотеку майнових прав на вказану квартиру є недійсним у силу статей 203, 215 ЦК України, як такий, що укладений з порушенням вимог частини другої статті 583 ЦК України та статті 5 Закону України «Про іпотеку», у редакції, яка була чинною на момент укладення договору іпотеки, оскільки майнові права не могли бути предметом іпотеки.

На підставі викладеного, уточнивши вимоги, ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір іпотеки № 2 від 14 грудня 2007 року в частині передачі в іпотеку майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 ; зняти заборону відчуження об`єкта нерухомого майна - майнових прав на зазначену квартиру.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 17 квітня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору іпотеки, оскільки спірний договір іпотеки майнових прав на незакінчене будівництво квартири було укладено 14 грудня 2007 року, а позивач уклав договір № 86/110/щ купівлі-продажу майнових прав лише 29 травня 2009 року, тобто вже після укладення оспорюваного договору, а тому права позивача на момент укладення договору не могли бути порушені. Крім того, з укладенням 29 травня 2009 року вказаного договору ОСОБА_1 отримав лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно.

При цьому суд зазначив, що позовна вимога про зобов`язання приватного нотаріуса зняти заборону відчуження об`єкта нерухомого майна є похідною вимогою, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 30 липня 2019 року рішення місцевого суду залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами залишено поза увагою, що позивач у повному обсязі виконав свої грошові зобов`язання за договором купівлі-продажу майнових прав, сплативши вартість об`єкта будівництва, тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимоги переходу права власності на об`єкт будівництва або набуття майнових прав на цей об`єкт.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу приватний нотаріус КМНО Пестич Л. В. в особі представника адвоката Серебрянікова В. Є. просила касаційну скаргу залишити без задоволення, оскільки доводи скарги є необґрунтованими та недоведеними. Зазначає, що на момент укладення договору купівлі-продажу майнових прав такі майнові права вже були обтяжені іпотекою, що спростовує твердження позивача про порушення його прав укладенням оспорюваного договору іпотеки.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою в указаній справі та витребувано матеріали цивільної справи.

06 вересня 2019 року вказана справа передана на розгляд до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що 10 жовтня 2007 між КП «Житомирбудзамовник» та ПП «Під ключ» укладено договір № 69 генерального підряду на капітальне будівництво. За умовами договору генеральний підрядник зобов`язався власними силами і засобами збудувати та передати замовнику в установлений даним договором строк об`єкт будівництва - житловий комплекс з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземною автостоянкою на АДРЕСА_1 , відповідно до затвердженої проектної документації та умов цього договору, а замовник зобов`язався надати генеральному підряднику будівельний майданчик, передати йому проектно-кошторисну документацію, прийняти закінчені роботи по будівництву об`єкту будівництва та оплатити їх.

14 грудня 2007 між ТОВ «Артем-Банк», правонаступником якого є ПАТ «АРТЕМ-БАНК», Управлінням державної охорони України та КП «Житомирбудзамовник» укладено договір № 1 про організацію спорудження об`єктів будівництва з використанням коштів фонду фінансування будівництва виду А за програмою будівництва об`єкту на АДРЕСА_1 . Відповідно до вказаного договору Управління державної охорони України та КП «Житомирбудзамовник» як забудовники, зобов`язалися збудувати за замовленням управителя - ПАТ «АРТЕМ-БАНК» житловий комплекс з вбудовано-прибудованими приміщеннями і підземною автостоянкою на АДРЕСА_1 , ввести їх в експлуатацію та передати об`єкти інвестування (квартири в об`єкті будівництва, які після завершення будівництва стають окремим майном та майнові права на які належать КП «Житомирбудзамовник» і відповідно до протоколу розподілу площ в об`єкті будівництва та переліку № 1, № 2, № 3, № 4, які є невід`ємною частиною договору № 1 від 14 грудня 2007 року) довірителям, а управитель зобов`язався здійснювати фінансування будівництва у порядку, визначеному регламентом фінансування будівництва за рахунок коштів фонду фінансування будівництва.

З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за договором про організацію спорудження об`єктів будівництва від 14 грудня 2007 року цього ж дня між Управлінням державної охорони України, КП «Житомирбудзамовник» (іпотекодавці) та ТОВ «Артем-Банк» (іпотекодержатель) укладено договір іпотеки № 2, який посвідчений приватним нотаріусом КМНО Пестич Л. В. Предметом іпотеки за цим договором є належні іпотекодавцям майнові права на об`єкт будівництва, загальною площею 53 566,82 кв. м, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , у тому числі об`єкти інвестування в об`єкті будівництва, які після завершення будівництва стають окремим майном, а саме: квартири згідно із Переліком № 1, офісні приміщення згідно із Переліком № 2, нежитлові приміщення згідно із Переліком № 3, машиномісця згідно із Переліком № 4, будівництво яких організовує забудовник та фінансування будівництва яких здійснює управитель за рахунок та в інтересах довірителів згідно договору № 1 про організацію спорудження об`єктів будівництва з використанням коштів фонду фінансування будівництва виду А від 14 грудня 2007 року, договору на об`єкт будівництва від 14 грудня 2007 року.

У переліку об`єктів інвестування, переданих в іпотеку, вказана квартира № 110 , кількість кімнат - 5 , загальна площа - 310,54 кв. м, 18 поверх.

29 травня 2009 між ПП «Під ключ» та ОСОБА_1 укладено договір № 86/110/щ купівлі-продажу майнових прав, згідно з яким ОСОБА_1 придбав майнові права на квартиру АДРЕСА_1 , кількість кімнат 3, загальна площа - 125,70 кв. м, поверх 18, секція 1.

24 грудня 2010 року житловий будинок на АДРЕСА_1 зданий в експлуатацію, про що Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва 24 грудня 2010 року виданий сертифікат відповідності КВ 000562.

26 квітня 2012 року між Управлінням державної охорони України, КП «Житомирбудзамовник» та ТОВ «Під-ключ» укладено договір про заміну сторони у зобов`язанні, згідно із яким КП «Житомирзамовник» передало, а ТОВ «Під-ключ» прийняло на себе права та обов`язки КП «Житомирбудзамовник» за договором про спільну діяльність в будівництві від 05 вересня 2006 року.

03 грудня 2012 року ОСОБА_1 сплатив повну суму за спірну квартиру, про що складено акт № 109 про здійснення остаточних розрахунків та ПП «Під ключ» видано довідку № 109 від 03 грудня 2012 року, що підтверджує обставину повного розрахунку.

Листом від 14 серпня 2013 року ТОВ «Під-Ключ» повідомило ПАТ «АРТЕМ-БАНК» про неможливість реалізації приміщень № 109 , 110 , 403 в будинку АДРЕСА_1 через фонд фінансування будівництва, у зв`язку з великою площею цих приміщень (283,80 кв. м, 310,54 кв. м, 198,23 кв. м). В зв`язку з чим забудовником було прийнято рішення про їх перепланування шляхом поділу на декілька квартир меншої площі, що потягло за собою зміну нумерації квартир, яка станом на 14 серпня 2013 року не співпадає з нумерацією квартир у фонді фінансування будівництва.

03 квітня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві із заявою про проведення державної реєстрації права власності на квартиру, що розташована в АДРЕСА_1 .

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві від 26 травня 2015 року позивачу відмовлено у державній реєстрації права власності на квартиру з посиланням на те, що у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна зареєстроване обтяження на будинок АДРЕСА_1 , на підставі договору іпотеки від 14 грудня 2007 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була його стороною. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Подібна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 у справі № 439/212/14-ц, відступати від якої колегія суддів підстав не вбачає.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що він є фактичним власником вищевказаного житлового приміщення.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Установлено, що згідно з договором від 10 жовтня 2007 року № 69, укладеним між КП «Житомирбудзамовник» (замовник) та ПП «Під Ключ» (генеральний підрядник), ПП «Під Ключ» зобов`язалося збудувати та передати замовникові об`єкт будівництва за затвердженою проектною документацією, а КП «Житомирбудзамовник» - надати генеральному підряднику будівельний майданчик, проектно-кошторисну документацію, а в подальшому - прийняти закінчені роботи з будівництва об`єкта та оплатити їх.

Пунктом 10.8 цього договору визначено, що ПП «Під Ключ» не має права відчужувати об`єкт будівництва третім особам, передавати його в заставу, іпотеку та будь-яким іншим чином обтяжувати і розпоряджатися ним.

Разом із тим, судами встановлено, що 29 травня 2009 року між ПП «Під ключ» та ОСОБА_1 укладено договір № 86/110/щ купівлі-продажу майнових прав, згідно з яким ОСОБА_1 придбав майнові права на квартиру АДРЕСА_1 та сплатив повну вартість за придбані майнові права 03 грудня 2012 року.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами (частини перша та друга статті 190 ЦК України).

Під майновим правом слід розуміти «право очікування», що є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому. Тобто, майнове право - це обмежене речове право, за яким його власник наділений певними, але не всіма, правами щодо майна.

Отже, майновим правом на об`єкт незавершеного будівництва є обумовлене договором право набуття у майбутньому права власності на нерухоме майно, яке виникає тоді, коли настали певні, але не всі, юридичні передумови, необхідні та достатні для набуття речового права.

За змістом частини першої статті 15 та частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Вимога для захисту порушеного права має відповідати змісту цього права та характеру його порушення.

Одним зі способів захисту цивільних прав, з яким особа має право звернутися до суду, є вимога про визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу, а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Отже, через невиконання відповідачем умов договору позивач звернувся до суду з позовом з метою захисту його майнового права на квартиру як на частку в об`єкті незавершеного будівництва згідно з договором, а також просив визнати недійсним договір іпотеки № 2 від 14 грудня 2007 року в частині передачі в іпотеку майнових прав на спірну квартиру.

З мотивів правового захисту прав співвласника суд апеляційної інстанції не встановив та не вказав, чи є практична і доступна можливість для сторін вирішити спір в цій справі в інший спосіб, аніж шляхом визнання недійсним договору іпотеки.

Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, споруди, тощо) виникає з моменту завершення будівництва. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено право на справедливий суд.

З огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України, Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (пункт 98 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо прийнятності у справі «Броньовські проти Польщі» (Broniowski v. Poland), заява № 31443/96, ECHR 2002-X; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05).

У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути у тому числі «правомірні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland) (заява № 12742/87); ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

За змістом статті 6 ЦПК України суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Однак, суд апеляційної інстанції не врахував наведені вище обставини та вимоги процесуального законодавства, належним чином не перевірив доводів позивача про те, що ПП «Під Ключ» мало право укладати з ним договір купівлі-продажу майнових прав від 29 травня 2009 року № 86/110/щ, але не повідомило про наявність обтяжень.

Апеляційний суд, вказуючи на відсутність підстав для визнання за позивачем майнових прав на квартиру, залишив поза увагою, що відповідач не виконав належним чином зобов`язань за договором, не визнає майнових прав позивача на спірне нерухоме майно, хоча останній і сплатив суму за квартиру у повному обсязі, тобто вчинив дії, спрямовані на виникнення юридичних фактів, необхідних і достатніх для отримання права вимагати переходу майнових прав на об`єкт.

При цьому апеляційний суд залишив поза увагою, що оскільки оспорюваним договором передано в іпотеку майнові права на квартиру, за яку ОСОБА_1 сплатив повну суму відповідно до розрахунку, що свідчить про реальну небезпеку порушення його права власності на житло, то відповідно до положень статей 15, 16, 215 ЦК України позивач як співвласник спірного майна має право оспорювати зазначений договір в судовому порядку, так як цей правочин стосується його прав та інтересів.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, в якій судами було встановлено, що позивач придбав майнові права на квартиру після укладення іншою особою з кредитором іпотечного договору на ці майнові права. При цьому Верховним Судом України було залишене в силі рішення місцевого суду в частині визнання недійсним договору іпотеки щодо передачі в іпотеку майнових прав.

Аналогічних правових висновків суди дійшли також у постановах Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 6-289цс16 та у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 523/1137/14-ц (провадження № 61-7690св18), від 26 червня 2019 року у справі № 523/13452/15-ц (провадження № 61-8653св18), від 07 серпня 2019 року у справі № 523/7001/16-ц (провадження № 61-13786св18).

У вказаних справах судами були захищені права осіб на майно, придбане ними після укладення оспорюваних договорів іпотеки, шляхом визнання цих договорів у відповідній частині недійсними.

Наведеним спростовуються обґрунтування апеляційного суду в цій справі про те, що оскільки на час укладення оспорюваного договору іпотеки позивач не мав ніякого відношення до предмета іпотеки, то його право не могло бути порушеним.

Також судом не дано оцінки наявним в матеріалах справи: акту приймання-передачі майна від 05 лютого 2009 року, за яким на підставі вищевказаного договору підряду КП «Житомирбудзамовник» передало, а ПП «Під Ключ» прийняло майнові права на житлове приміщення на АДРЕСА_1 в рахунок оплати наданих послуг та поставлених матеріалів на об`єкт будівництва; листу ТОВ «Під-Ключ» від 14 серпня 2013 року, адресованому голові правління ПАТ «Артем-Банк», в яких товариство просило зняти заборону з квартир №№ 109 , 110, 403 житлового будинку по АДРЕСА_1 , оскільки вказані квартири внаслідок неможливості їх реалізації через надто велику площу були переплановані забудовником шляхом поділу на декілька квартир меншої площі, у результаті чого квартири №№ 109, 110 , 403 на цей час не існують, як такі, що не відповідають техніко-економічним показникам (поверховість, площа) на дату передачі у Фонд фінансування будівництва.

Посилаючись на недоведеність ОСОБА_1 того, що житлове приміщення існуючої на цей час квартири АДРЕСА_1 та житлові приміщення, майнові права на які належать йому за договором купівлі-продажу майнових прав від 29 травня 2009 року № 86/110/щ, є одним і тим самим об`єктом нерухомого майна, апеляційний суд залишив поза увагою той факт, що встановлення зазначених обставин потребує спеціальних знань. Тобто суд всупереч вимогам частини п`ятої статті 12 ЦПК України не роз`яснив особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, не попередив сторін про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і здійснення їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом, зокрема щодо необхідності призначення у справі відповідної судової експертизи.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів, що забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого судового рішення.

В порушення вимог статей 367, 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в рішенні не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують ці доводи, та дійшов передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги, апеляційний суд наявний спір по суті фактично не розглянув, мотивував своє рішення лише тим, що права та інтереси позивача на час укладення оспорюваного договору не були порушені.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, належно не встановив усі необхідні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, характеру спірних правовідносин та позовних вимог, що призвело до передчасного висновку при апеляційному перегляді.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що апеляційним судом не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Під час нового розгляду суду належить врахувати вищенаведене, дослідити та належним чином оцінити зібрані у справі докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Встановлення цих обставин має істотне значення для вирішення питання наявності порушеного права позивача.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, в зв`язку з чим позбавлений можливості ухвалити нове рішення або змінити судові рішення у цій справі.

За змістом статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, а тому, з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд касаційної інстанції дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Отже ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлено, а тому постанова апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу вимог статті 411 ЦПК України є підставою для її скасування з направленням справи на новий розгляд до апеляційного суду.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2019 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун