Історія справи

Постанова

Іменем України

13 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 2-69/12

провадження № 61-22328св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., КратаВ.І.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк»,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_4,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду Харківської області від 09 грудня 2014 року у складі колегії суддів: Довгаль А. П., Коровіна С. Г., Коваленко І. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2011 року публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - ПАТ «ПУМБ») звернулось до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просило стягнути з ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором, яка утворилась станом на 03 квітня 2013 року, у розмірі 6 700 268,22 грн та 51 356,91 дол. США, що еквівалентно 410 495,78 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 3 409 849,07 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом, нарахована станом на 22 серпня 2011 року, - 2 384 735,05 грн та 33 838,49 дол. США, що еквівалентно 270 471,05 грн, пеня за порушення строків виконання зобов'язань з повернення кредиту та сплати відсотків, нарахована станом на 22 серпня 2011 року, - 905 684,10 грн та 17 518,42 дол. США, що еквівалентно 140 024,73 грн.

На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 12 травня 2009 року між закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - ЗАТ «ПУМБ»), правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ», та товариством з обмеженою відповідальністю «Сіел Форс» (далі - ТОВ «Сіел Форс») був укладений кредитний договір та 27 серпня 2009 року, 30 березня 2010 року, 09 квітня 2010 року та 28 квітня 2010 року між ЗАТ «ПУМБ» та ТОВ «Сіел Форс» - додаткові угоди до нього, за умовами яких ТОВ «Сіел Форс» отримало кредит у розмірі 6 139 288,39 грн та 130 840,07 дол. США зі сплатою 25 % у гривні та 15,5 % у доларах США з терміном повернення до 25 лютого 2011 року.

На забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Сіел Форс» за кредитним договором 12 травня 2009 року між ЗАТ «ПУМБ» і ОСОБА_4 був укладений договір поруки та додаткові угоди до нього від 27 серпня 2009 року та від 30 березня 2010 року.

У зв'язку з неналежним виконанням позичальником кредитних зобов'язань та припиненням з 24 квітня 2010 року сплати відсотків банк направив ТОВ «Сіел Форс» лист-повідомлення про дострокове повернення кредиту, який останнє отримало 10 січня 2011 року.

04 лютого 2011 року лист-повідомлення про виконання зобов'язань за договором поруки направлений ОСОБА_4, який він отримав 09 березня 2011 року, проте заборгованість не сплатив, у зв'язку з чим ПАТ «ПУМБ» просило позов задовольнити.

ОСОБА_4 подав зустрічний позов, у якому просив визнати недійсним договір поруки від 12 травня 2009 року № 94-09/ni-SEL, укладений між ним та ПАТ «ПУМБ», посилаючись на те, що він його не підписував та не зобов'язувався відповідати перед банком за неналежне виконання ТОВ «Сіел Форс» зобов'язань за кредитним договором від 12 травня 2009 року № 94-09/КР-SEL.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Алчевського міського суду Луганської області від 23 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 14 серпня 2013 року, у позові ПАТ «ПУМБ» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсним договір поруки від 12 травня 2009 року №94-09/ni-SEL.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи підпис від імені ОСОБА_4 у договорі поруки від 12 травня 2009 року в графі «Поручитель» виконано не ОСОБА_4, а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису, а оскільки достатніх доказів, які б свідчили, що спірний договір поруки підписано саме ОСОБА_4, матеріали справи не містять, тому відсутні підстави вважати, що в момент вчинення спірного правочину сторонами були дотримані вимоги, передбачені частиною третьою статті 203 ЦК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2014 року ухвалу апеляційного суду Луганської області від 14 серпня 2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

При новому апеляційному розгляді рішенням апеляційного суду Харківської області від 09 грудня 2014 року рішення Алчевського міського суду Луганської області від 23 квітня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким первісний позов ПАТ «ПУМБ» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «ПУМБ» заборгованість на загальному суму 6 700 268 268,22 грн та 51 356,91 дол. США, (що еквівалентно 410 495,78 грн.), судові витрати у розмірі 6 029,49 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що поручителем ОСОБА_4 були підписані додаткові угоди до договору поруки, за якими він погодився відповідати перед банком за належне виконання боржником зобов'язань за кредитним договором та додатковими угодами до нього. Окрім того, підписавши додаткові угоди, поручитель погодився і з зобов'язанням, яке випливає з договору поруки.

Короткий зміст касаційної скарги

У січні 2015 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду апеляційної інстанції скасувати, справу направити на новий апеляційний розгляд.

Скарга аргументована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішення спору.

Суд не звернув увагу на те, що кредитор за основним зобов'язанням ТОВ «Сіел Форс» є ліквідованим, про що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців зроблений запис від 10 квітня 2013 року, відтак основне зобов'язання за кредитним договором є припиненим, а отже є припиненим і забезпечення у вигляді поруки.

Позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу № 757/17090/16-ц передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що 12 травня 2009 року між ЗАТ «ПУМБ», правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ», та ТОВ «Сіел Форс» був укладений кредитний договір № 94-09/KP-SEL.

27 серпня 2009 року, 30 березня 2010 року, 09 квітня 2010 року та 28 квітня 2010 року між ЗАТ «ПУМБ» та ТОВ «Сіел Форс» були укладені додаткові угоди до кредитного договору № 94-09/KP-SEL від 12 травня 2009 року № 1, № 2, № 3 та № 4 відповідно.

За умовами кредитного договору та додаткових угод до нього ЗАТ «ПУМБ» надало ТОВ «Сіел Форс» кредит у розмірі 6 139 288 грн 39 коп. та у розмірі 130 840,07 дол. США зі сплатою 25 % у гривні та 15,5 % у доларах США строком до 25 лютого 2011 року.

На забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Сіел Форс» за кредитним договором 12 травня 2009 року між ЗАТ «ПУМБ» та ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 94-09/ni-SEL та додаткові угоди до нього № 1 і № 2 від 27 серпня 2009 року та від 30 березня 2010 року відповідно.

Відповідно до умов договору поруки у разі порушення зобов'язання боржником кредитор направляє поручителю письмову вимогу про виконання зобов'язання (або певної його частини). Вимога кредитора визначена достатньою для поручителя підставою виконати зобов'язання на суму, вказану в такій вимозі, без будь-яких застережень, умов чи вимог до кредитора про надання додаткової інформації чи документів (пункт 3 договору поруки).

ТОВ «Сіел Форс» належним чином зобов'язання за кредитним договором та додатковими угодами до нього не виконує, несистематично та несвоєчасно здійснювало оплату за кредитом, а з 24 квітня 2010 року припинило сплачувати проценти за користування кредитом, що є істотним порушенням пункту 7.1 кредитного договору.

30 грудня 2010 року банк направив ТОВ «Сіел Форс» лист-повідомлення № 23/1322/119 про дострокове повернення кредиту, який ТОВ «Сіел Форс» отримало 10 січня 2011 року.

04 лютого 2011 року банк направив ОСОБА_4 лист-повідомлення № 23/155/120 про виконання зобов'язань за договором поруки, який останній отримав 09 березня 2011 року.

Ухвалою Господарського суду Харківської області (справа № 5023/10404/11) ТОВ «Сіел Форс» ліквідовано та дані про припинення юридичної особи внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 10 квітня 2013 року, номер запису 14671170027000572.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, Об грудня 2007 року).

Згідно частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до частини другої статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

При укладенні договору поруки, поручитель приймає на себе всі ризики, пов'язані з невиконанням зобов'язання боржником, у тому числі й ті, що виникають унаслідок припинення боржника з його подальшим виключенням із реєстру. Оскільки покладення на особу, яка забезпечує виконання зобов'язання, цих ризиків відбулося за договором, укладеним поручителем саме з кредитором, то всі прийняті ризики повинні покладатися на особу, яка забезпечує виконання зобов'язання, і після припинення боржника (юридичної особи). Інше може бути передбачено договором між кредитором та особою, яка забезпечує виконання зобов'язання, тобто, звільнення останньої від таких ризиків повинно бути окремо урегульовано в договорі між нею і кредитором.

Тому сам факт ліквідації боржника за основним зобов'язанням з внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за основним зобов'язанням не є підставою для припинення поруки, якщо кредитор за основним зобов'язанням до внесення запису до відповідного реєстру про припинення боржника (юридичної особи) реалізував своє право на стягнення заборгованості з поручителя, пред'явивши до нього позов.

Встановивши наявність заборгованості за кредитним договором № 94-09/KP-SEL та те, що ПАТ «ПУМБ» реалізувало своє право на стягнення цієї заборгованості з поручителя ОСОБА_4 у серпні 2011 році шляхом пред'явлення до нього позову, а ліквідація боржника ТОВ «Сіел Форс» відбулася у квітні 2013 році, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відсутність підстав для припинення поруки та наявність підстав для задоволення позову про стягнення кредитної заборгованості.

Також колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільству, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За положеннями статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Підставою недійсності правочину, як це передбачає частина 1 статті 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У разі не підписання договору особою, зазначеною в ньому як сторона, за умови підтвердження цього факту належними доказами, при встановленні, що нею не вчинялись дії, спрямовані на виникнення відповідних правовідносин, такий договір за позовом цієї особи (або іншої заінтересованої особи) може бути визнаний недійсним у зв'язку з невідповідністю його до вимог частин 3 і 5 статті 203 ЦК, а саме: волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи від 10 грудня 2012 року № 3270/02-№3271/03 підпис від імені ОСОБА_4 у договорі поруки від 12 травня 2009 року № 94-09/ni-SEL у графі «Поручитель» виконано не ОСОБА_4, а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису.

Крім того, відповідно до вищевказаного висновку судово-почеркознавчої експертизи підпис від імені ОСОБА_4 на аркуші № 2 додаткової угоди № 1 від 27 серпня 2009 року та на аркуші № 2 додаткової угоди № 2 від 30 березня 2010 року в графах «Поручитель», виконано ОСОБА_4

Отже, висновком судової експертизи встановлено, що ОСОБА_4 договір поруки не підписував, а підписав два договори про внесення змін до нього.

Таким чином, апеляційний суд, встановивши, що підписуючи 27 серпня 2009 року та 30 травня 2009 року додаткові угоди до договору поруки, ОСОБА_4 підтвердив свої зобов'язання за договором поруки від 12 травня 2009 року № 94-09/ni-SEL, погодився зі зміною процентних ставок за кредитом та строком погашення кредиту до 25 лютого 2011 року, дійшов обґрунтованого висновку, що його дії були спрямовані на виникнення правовідносин поруки, отже підстав для задоволення зустрічного позову немає.

Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі недоліки при розгляді справи не впливають на суть ухваленого рішення і висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення апеляційного суду Харківської області від 09 грудня 2014 року, оскільки судове рішення є законним та обґрунтованим.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 09 грудня 2014 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська СуддіН. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. І. Крат