Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.12.2021 року у справі №493/1516/20

Постанова

Іменем України

06 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 493/1516/20-ц

провадження № 61-15393св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Орган опіки та піклування Балтської районної державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Балтського районного суду Одеської області від 30 грудня

2020 року у складі судді Тітової Т. П. на постанову Одеського апеляційного суду

від 10 серпня 2021 року у складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - Орган опіки та піклування Балтської районної державної адміністрації, про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 05 листопада 2016 року до 17 березня 2020 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, від якого сторони мають малолітню доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

14 вересня 2020 року близько 16 год 00 хв ОСОБА_2 викрав доньку ОСОБА_4, яка проживала разом з нею. За цим фактом вона звернулась із повідомленням про вчинення кримінального правопорушення, про що прокурором внесено відомості до ЄРДР від 23 вересня 2020 року за № 42020161340000087 з правовою кваліфікацією - стаття 356 КК України.

Згідно з розпорядженням Балтської районної державної адміністрації Одеської області від 02 жовтня 2020 року № 222/А-2020 "Про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4", визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 разом із мамою за адресою: АДРЕСА_1, але відповідач розпорядження ігнорує, дитину не повертає і бачитись з дитиною не дозволяє, що і стало приводом для звернення до суду в порядку, встановленому статтею 162 СК України.

Посилаючись на викладене, позивач просила відібрати малолітню дитину від ОСОБА_2 або тих людей, які її переховують, повернувши дочку за попереднім місцем проживання.

Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 30 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Відібрано у батька ОСОБА_2 малолітню ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та повернуто дитину матері ОСОБА_1 за місцем її проживання. Допущено негайне виконання рішення суду в частині відібрання дитини у батька ОСОБА_2.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що місце проживання дитини визначено розпорядженням Органу опіки і піклування Балтської районної державної адміністрації, яке не скасовано і є чинним, спір про визначення місця проживання дитини перебуває в провадженні Балтського районного суду Одеської області на стадії підготовчого засідання. Відповідач змінив місце проживання малолітньої дитини без згоди її матері, чим порушив права дитини щодо місця її проживання, тому позовні вимоги ОСОБА_1 про відібрання дитини від батька ОСОБА_2 та повернення її матері підлягають задоволенню. Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про відібрання дитини у "тих людей, в яких її переховують", то вказані вимоги задоволенню не підлягають, оскільки не уточнено в цій частині вимоги, яких саме людей мала на увазі позивач.

Постановою Одеського апеляційного суду від 10 серпня 2021року рішення суду першої інстанції змінено, викладено мотивувальну частину рішення у редакції постанови суду апеляційної інстанції та залишено без змін в резолютивній частині.

Змінюючи мотивувальну частину рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що обставини проживання малолітньої дитини з матір'ю ОСОБА_1 встановлені судовими рішеннями про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, що набрали законної сили, та не підлягають доказуванню при розгляді справи.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У вересні 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Балтського районного суду Одеської області від 30 грудня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 серпня 2021року, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц, у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 711/276/7, від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17, від 09 грудня 2019 року у справі № 753/17344/19, від 17 липня 2019 року у справі № 810/719/18.

Крім того, суд не дослідив зібрані у справі докази.

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 подала до суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що у справі не розглядалося питання визначення місця проживання дитини з одним із батьків. Справа розглядалася у зв'язку з фактом неправомірної, самоправної, насильницької зміни місця проживання дитини. Справа про визначення місця проживання дитини з батьком залишена без розгляду за його ж заявою.

У жовтні та листопаді 2021 року Органом опіки та піклування Подільської районної державної адміністрації Одеської області подано до суду три ідентичних пояснення, відповідно до яких відповідач не повернув дитину матері. Дитина продовжує перебувати у розшуку. Відповідачем допущено порушення прав дитини на сімейне оточення. Втрата звичного середовища ставить під загрозу фізичне та психічне здоров'я дитини. Викрадення батьком дитини, приховування її від матері - це інструмент впливу для вирішення особистих конфліктів з матір'ю, батько діє, нехтуючи інтересами дитини. Орган опіки та піклування вважає, що відсутні виняткові обставини, які б перешкоджали вихованню дитини за місцем проживання матері.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у незміненій частині та рішення апеляційного суду - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 05 листопада 2016 року, який зареєстровано Балтським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області за актовим записом № 190.

Від шлюбу сторони мають малолітню дочку, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішення Балтського районного суду Одеської області від 17 березня 2020 року в справі № 493/230/20 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано та зазначено, що дитина за погодженням сторін проживає з ОСОБА_1.

З народження ОСОБА_4 проживала із матір'ю ОСОБА_1, яка ІНФОРМАЦІЯ_2 влаштувала дитину в Миронівський заклад дошкільної освіти "Дзвіночок".

Розпорядженням Балтської районної державної адміністрації Одеської області від 10 березня 2020 року № 71/А-2020 встановлено ОСОБА_2 порядок участі у вихованні доньки ОСОБА_4: кожного понеділка та середи з 16 год 00 хв до 20 год 00 хв; кожну першу та третю суботу місяця з 10 год 00 хв до 20 год 00 хв; кожну другу, четверту неділю місяця з 10 год 00 хв до 20 год 00 хв у присутності матері або за домовленістю до досягнення дитиною шкільного віку.

14 вересня 2020 року ОСОБА_2 забрав малолітню доньку ОСОБА_4 до себе, де вона і проживає до цього часу. Сторони визнають та не заперечують ці обставини, а також те, що відповідач змінив місце проживання малолітньої дочки ОСОБА_4 за місцем свого проживання: АДРЕСА_1.

Згідно з копією витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 23 вересня 2020 року за № 42020161340000087 внесено відомості про кримінальне правопорушення за статтею 356 КК України за зверненням ОСОБА_1 з приводу незаконного відібрання у неї дитини відповідачем, яким підтверджується факт конфліктних відносин, які склалися між сторонами з приводу місця проживання малолітньої ОСОБА_4

29 вересня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до Балтського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини.

Ухвалою Балтського районного суду Одеської області від 19 січня 2021 року вказаний позов залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 257 ЦПК України у зв'язку з поданням представником ОСОБА_2 заяви про залишення позову без розгляду.

Розпорядженням Балтської районної державної адміністрації Одеської області від 02 жовтня 2020 року № 222/А-2020 визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 із матір'ю ОСОБА_1.

Відповідно до довідки Миронівського закладу дошкільної освіти "Дзвіночок" від 13 жовтня 2020 року вих. № 10, виданої ОСОБА_1, ОСОБА_4 не відвідує дитячий садок із 15 вересня 2020 року.

Згідно з характеристикою Миронівського закладу дошкільної освіти "Дзвіночок" від 13 жовтня 2020 року вих. № 9, виданої на вихованку дитячого садка ОСОБА_4, остання зарахована до дитячого садка 20 червня 2019 року. Дівчинка гарно вихована, має гарні розумові здібності. Добре розмовляє, добре розвинене мислення. Вміє спілкуватися з дітьми, гратися в колективі. Має схильність до художньої праці, любить слухати казки. Дівчинка добре розвинена фізично, любить рухливі ігри. За дитиною доглядала мати. З боку педагогічного колективу Миронівського ЗДО до матері щодо виховання дитини претензій немає. Дитину завжди забирала мати, кілька разів батько чекав мати з дитиною за територією закладу.

Відповідно до характеристики на ОСОБА_1, з серпня 2004 року остання проживає разом з батьками та сестрою на АДРЕСА_1. В грудні 2015 року вона призначена на посаду завідуючої фельдшерсько-акушерським пунктом с. Мирони Балтського району Одеської області, де і працює до цього часу. За весь період проживання на території мікрорайону зарекомендувала себе зразковим громадянином, що підтримує добрі стосунки як у сім'ї, так і у спілкуванні з сусідами. Приймає участь у громадських зборах і необхідних роботах, що проводяться на прилеглої прибудинкової території. За характером спокійна, врівноважена, розсудлива.

Порядність, скромність, доброта, ввічливість є головними рисами ОСОБА_1. У конфліктних ситуаціях із сусідами не помічена. Скарг і нарікань на неправомірні вчинки не надходили, а навпаки - дружелюбна і по можливості надає допомогу.

За змістом характеристики від 15 жовтня 2020 року № 256, виданої Балтською міською радою Одеської області, ОСОБА_1 вийшла на роботу достроково в зв'язку з тим, що на її утриманні знаходиться донька ОСОБА_4,2017 року народження, яку вона виховує самостійно без матеріальної допомоги чоловіка, враховуючи важке матеріальне становище вона змушена передчасно до закінчення відпустки по догляду за дитиною вийти на роботу, а також оформити дитину до Миронівського ДНЗ "Дзвіночок" з липня місяця 2019 року.

16 грудня 2020 року Балтською РДА, як органом опіки та піклування, надано висновок № 01-47/1455 про відібрання дитини ОСОБА_4 від батька ОСОБА_2 і повернення її за попереднім місцем проживання: АДРЕСА_1, до матері ОСОБА_1.

Рішення Балтського районного суду Одеської області від 30 грудня 2020 року у цій справі в частині відібрання дитини у батька ОСОБА_2 негайно не виконано.

Ухвалою Балтського районного суду Одеської області від 31 грудня 2020 року ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, оголошена в розшук та до цього часу не розшукана.

Нормативно-правове обґрунтування

Якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання (частина 1 статті 162 СК України).

Указана норма права встановлює правові наслідки протиправної зміни місця проживання малолітньої дитини одним із батьків (з яким вона не проживає) або третьою особою.

Основними підставами для відібрання дитини є ухилення батьків від виконання своїх обов'язків з виховання дитини; жорстоке поводження з дитиною; захворювання батьків на хронічний алкоголізм або їх наркотична залежність; будь-які види експлуатації дитини, примус її до жебракування та бродяжництва тощо. Інші випадки охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише із поведінки батьків, а й із їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров'я або для морального виховання.

Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини з огляду на її фізичний та психічний розвиток.

Частиною 3 статті 51 Конституції Українивизначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

За змістом положень частин 7 , 8 статті 7 СК Українидитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до статей 3,18 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно зі статтею 11 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам. Системний аналіз вказаної норми у контексті наявності спору батьків щодо місця проживання дитини дозволяє дійти висновку, що положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання.

Аналогічний правовий висновок висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19).

Відібрання дитини у контексті статті 162 СК України - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, в зв'язку з чим у кожному випадку потрібно виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати, проте з урахуванням права кожного з батьків та добросовісної поведінки батьків задля дотримання прав дитини та кожного з них.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Місце проживання малолітньої ОСОБА_4 після розірвання шлюбу визначено з мамою - позивачем ОСОБА_1 за погодженням батьків, що зазначено у судовому рішенні. Також розпорядженням Балтської районної державної адміністрації Одеської області від 02 жовтня 2020 року № 222/А-2020 визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 із матір'ю ОСОБА_1.

Встановивши, що ОСОБА_2 без згоди матері, з якою проживає донька, самовільно змінив місце проживання дитини, добровільно повернути дитину матері за місцем її постійного проживання відмовляється, у зв'язку із чим дитина перебуває у розшуку, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для захисту прав позивача та інтересів дитини в порядку, визначеному статтею 162 СК Україниі такий спосіб захисту порушеного права відповідає вимогам статей 15, 16 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції правильно вказав, що рішенням Балтського районного суду Одеської області від 17 березня 2020 року про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, за погодженням сторін, визначено, що їхня малолітня дитина проживає з матір'ю, а отже, правових підстав для самовільної зміни місця проживання дитини у ОСОБА_2 не було.

Розпорядженням Балтської районної державної адміністрації Одеської області від 10 березня 2020 року № 71/А-2020 встановлено ОСОБА_2 порядок участі у вихованні доньки ОСОБА_4, що свідчить про те, що до вересня 2020 року ОСОБА_2 погоджувався з визначеним місцем проживання дитини. Примусова та самовільна зміна відповідачем місця проживання дитини свідчить про недобросовісність дій відповідача, які порушують права як позивача, так і малолітньої дитини.

У статті 162 СК Українивстановлена презумпція правомірності поведінки того з батьків, з ким проживала дитина. Якщо інший з батьків вважає такі умови непридатними для дитини, то способом захисту прав дитини є пред'явлення позову про зміну місця проживання малолітньої особи, а не самовільна зміна її місця проживання чи викрадення. Якщо відповідач доведе, що той, з ким проживала дитина, жорстоко поводився з нею, експлуатував дитину, тримав дитину в умовах, небезпечних для її життя та здоров'я, у позові повинно бути відмовлено. Дитина не може бути повернута, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я.

Матеріали справи не містять доказів того, що повернення дитини за місцем проживання матері створює загрозу життю та здоров'ю дитини або негативно впливатиме на її розвиток.

При задоволенні вимоги про відібрання дитини суди застосували частину 2 статті 163 СК Україниза наявності достатніх правових підстав, оскільки ОСОБА_2 утримує дитину у себе не на підставі закону або рішення суду. За таких обставин вимога про відібрання малолітньої дитини від батька ОСОБА_2 та передачу її матері ОСОБА_1 є законною та обґрунтованою.

Ураховуючи особливо чутливий характер спірних правовідносин, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для відібрання малолітньої ОСОБА_4 у батька та її повернення ОСОБА_1, оскільки це виходить з інтересів самої дитини, яка після розірвання шлюбу між сторонами у справі за погодженням між сторонами, проживала разом із матір'ю.

Суди врахували сталі соціальні зв'язки, місце відвідування ОСОБА_4 дитячого садочку, психологічний стан тощо, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах, постановили рішення про відібрання дитини у відповідача та повернення її за місцем проживання позивача. Повернення дитини у звичне для неї оточення відповідає інтересам дитини.

У своїх касаційній скарзі заявник вказує на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц, у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 711/276/7, від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17, від 17 липня 2019 року у справі № 810/719/18, ухвалі Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 753/17344/19.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та ~law22~, а також не містить положень щодо набрання нею чинності. У зв'язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов'язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції Українита законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

У постанові від 29 травня 2019 року у справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що відповідно до статті 162 СК Україниякщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала. Положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким на підставі рішення суду визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання, і не можуть застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки місце проживання неповнолітнього.. було визначено судом саме з відповідачкою.

Разом з тим відсутні підстави вважати, що оскаржувані судові рішення у цій справі суперечать висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постановах № 402/428/16-ц та № 357/17852/15-ц.

У справі № 711/276/17 Верховним Судом вирішувалося питання щодо визначення місця проживання дитини, встановлення порядку та способу виховання та спілкування з дитиною.

У справі № 712/11527/17 вирішувався спір щодо визначення місця проживання дитини.

У справі № 810/719/18 Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вирішувався спір щодо змінити дати шляхом внесення до трудової книжки відповідного запису.

Оцінюючи доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, сформульованих у наведених постановах, Верховний Суд виходить із такого.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Наведене дає підстави для висновку, що заявником у касаційній скарзі наведено приклади судових справ, у яких відсутній тотожній об'єкт та предмет правового регулювання у порівнянні із розглядуваною справою.

Ухвала Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 753/17344/19 взагалі не може бути прикладом висновків, які підлягають врахуванню.

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження не знайшли своє підтвердження.

Також у своїй касаційній скарзі заявник вказує на те, що суд не дослідив зібрані у справі докази. Вказані доводи заявника спростовуються висновками суду апеляційної інстанції, який надав оцінку цим доказам, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості здійснювати переоцінку доказів в силу повноважень, визначених процесуальним законом.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судове рішення відповідає вимогам вмотивованості.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Балтського районного суду Одеської області від 30 грудня 2020 року у незміненій частині та постанову Одеського апеляційного суду від 10 серпня 2021року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик