Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.12.2019 року у справі №288/201/19

Постанова

Іменем України

05 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 288/201/19

провадження № 61-18397св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

третя особа - Орган опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 16 травня 2019 року в складі судді Рудник М. І. та постанову Житомирського апеляційного суду від 11 вересня

2019 року в складі колегії суддів: Галацевич О. М. Борисюка Р. М.,

Григорюсь Н. Й.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1, в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, третя особа - Орган опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав.

На обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що 07 листопада 1992 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб, який було розірвано рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 23 січня 2012 року. Від шлюбу мають дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1; ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2; ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3; ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4. Відповідач не виконує своїх батьківських обов'язків щодо виховання дітей та їх утримання, не турбується про їх здоров'я, веде асоціальний спосіб життя, поведінка останнього межувала з систематичним психічним та фізичним насиллям над членами сім'ї, втягуванням дітей у жебрацтво, забороні отримувати дітьми освіту, медичну допомогу, вживанням алкоголю, наркотичних та психотропних засобів, вчиненням алогічних та небезпечних для життя і здоров'я своїх дітей вчинків.

Посилаючись на указані обставини, позивач просила суд позбавити

ОСОБА_4 батьківських прав щодо неповнолітніх дітей: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 16 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 11 вересня 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_1, в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3, відмовлено.

Вирішено попередити ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, про необхідність змінити ставлення до виховання ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням

ОСОБА_4 батьківських прав та обов'язків.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд виходив із того, що відсутні підстави для застосування до відповідача такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав відносно неповнолітніх дітей.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2019 року ОСОБА_1, в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3, подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відзив інших учасників справи на касаційну скаргу не подано

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судами встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 07 листопада 1992 року по 23 січня 2012 року та є батьками чотирьох дітей, двоє з яких є неповнолітніми, а саме: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Діти зареєстровані та проживають разом із матір'ю за адресою: АДРЕСА_1.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04 липня

2014 року, вирішено стягувати з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2; ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3; ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_4, у розмірі 2 000,00 грн, щомісячно починаючи з 02 квітня 2014 року до повноліття дітей. Станом на 01 жовтня

2018 року у відповідача утворилась заборгованість зі сплати аліментів у

розмірі 107 933,33 грн.

Постановою Попільнянського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області від 23 жовтня 2018 року за заборгованість зі сплати аліментів понад 3 роки на ОСОБА_4 накладено штраф на користь держави у розмірі 53 966,66 грн.

У суді першої інстанції ОСОБА_4 повідомив, що бажає бачити синів, спілкуватися з ними та брати участь у їх вихованні, заперечував щодо позбавлення його батьківських прав.

Зазначив, що йому не було відомо про стягнення з нього аліментів, він не отримував ні рішення суду, ні постанови державного виконавця.

Як встановлено судом першої інстанції, копію рішення про стягнення аліментів ОСОБА_4 отримав у січні 2019 року, направивши в суд відповідний запит. Також 17 січня 2019 року, на його запит, державною виконавчою службою йому повідомлено про стягнення аліментів у примусовому порядку.

Встановлено, що ОСОБА_4 з липня 2018 року по лютий 2019 року перерахував позивачу у рахунок сплати аліментів 120 603,02 грн.

Відповідач з квітня 2018 року працює, за місцем роботи характеризується позитивно, у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння не помічений.

Згідно з довідкою протитуберкульозного санаторію "Лісова казка" м. Коростишева від 28 листопада 2018 року № 628, ОСОБА_4 з 19 вересня 2018 року і по теперішній час хворіє на інфекційне захворювання (т. 1 а. с. 84).

Відповідно до висновку від 15 січня 2019 року № 109/05/40-267, орган опіки та піклування Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, відносно його синів: ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 11 Закону України "Про охорону дитинства" сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з частин 1 , 2 , 6 статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про охорону дитинства" дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Тлумачення пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня

2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" (далі - Постанова) роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Пунктом 15 Постанови визначено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін. ), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини у справі "Савіни проти України" (заява

від 18 грудня 2008 року № 39948/06) вказує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України" (заява № 31111/04) суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши відсутність винної поведінки та свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками та з урахуванням того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, що не виконують батьківських обов'язків, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

При цьому суд обґрунтовано вирішив попередити ОСОБА_4 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ОСОБА_4 батьківських прав та обов'язків.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 16 травня 2019 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 11 вересня

2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська