Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.06.2019 року у справі №226/1659/18

Постанова

Іменем України

12 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 226/1659/18

провадження № 61-8210св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач -Мирноградська центральна міська лікарня,

третя особа - Мирноградська міська рада Донецької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 04 грудня 2018 року у складі судді Редько Ж. Є. та постанову Донецького апеляційного суду від 12 березня 2019 року у складі колегії суддів:

Біляєвої О. М., Будулуци М. С., Новікової Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Мирноградської центральної міської лікарні про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що вона працювала у Мирноградській центральній міській лікарні за трудовим договором на посаді сестри медичного кабінету стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами.

22 березня 2018 року її було попереджено про звільнення з роботи 22 травня 2018 року у зв'язку із реорганізацією поліклініки відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України через скорочення її посади на підставі наказу Мирноградської центральної міської лікарні від 16 березня 2018 року № 101 "Про реорганізацію стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії Мирноградської центральної міської лікарні, скорочення чисельності та штату працівників", прийнятого на виконання рішення Мирноградської міської ради від 14 лютого 2018 року № VII/43-26 "Про реорганізацію стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії Мирноградської центральної міської лікарні" та штатного розпису Мирноградської центральної міської лікарні.

Наказом від 22 травня 2018 року № 147 внесені зміни до наказу від 16 березня 2018 року № 101, якими вивільнення працівників стоматологічної поліклініки та зубопротезної лабораторії, що підлягали звільненню за скороченням штату, за ініціативою голови первинної профспілки відтерміновано до 11 червня 2018 року.

Проте, про звільнення з нової дати її не попереджали.

11 червня 2018 року трудові правовідносини сторін припинено на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Аргументуючи відсутністю попередження про звільнення з роботи, зазначила, що звільнення її із займаної посади є незаконним.

Вказувала, що вона є членом профспілки працівників охорони здоров'я України і у порушення статті 43 КЗпП України її вивільнення здійснено без попередньої згоди вказаної профспілки.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати незаконним та скасувати наказ Мирноградської центральної міської лікарні від 11 червня 2018 року № 190-к про звільнення; поновити її на посаді сестри медичної кабінету стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами (1,0 ставка) з 12 червня 2018 року; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 червня 2018 року по день поновлення на роботі.

Ухвалою Димитровського міського суду від 03 серпня 2018 року залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Мирноградську міську раду Донецької області.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 04 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 12 березня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що відповідачем дотримано вимоги трудового законодавства при звільненні ОСОБА_1. Суди вважали доведеним факт належного попередження останньої про наступне вивільнення за два місяці, наявності пропозиції іншої роботи у Мирноградській центральній міській лікарні, від якої позивач відмовилась, а наказ від 11 червня 2018 року № 190-к про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України - законним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позов.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про відсутність правових підстав для скасування наказу про звільнення, оскільки у зв'язку із внесенням змін до наказу Мирноградської центральної міської лікарні від 16 березня 2018 року № 101 "Про реорганізацію стоматологічної поліклініки зі спеціалізованими прийомами та зубопротезної лабораторії Мирноградської центральної міської лікарні, скорочення чисельності та штату працівників" попередження про звільнення її 22 травня 2018 року втратило юридичну силу. Вважає, що відповідач повинен був повідомити її про звільнення з іншої дати за два місяці до такого.

Вказує, що відповідач не звертався до профспілки працівників охорони здоров'я України і не отримував згоди на її звільнення 11 червня 2018 року.

При цьому, суди не надали належної правової оцінки тому, що профспілка надала висновок про те, що не погоджується з її звільненням 22 травня 2018 року.

Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Положеннями частини 2 статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 повідомлялася відповідачем про наступне вивільнення за два місяці та її було запропоновано роботу на іншій вакантній посаді у Мирноградській центральній міській лікарні, від якої позивач відмовилась.

Відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, має бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п'ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Виборний орган первинної профспілкової організації повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації дав згоду на розірвання трудового договору.

Згідно із частиною 7 статті 43 КЗпП України та частиною 6 статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у такій згоді, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Розглядаючи трудовий спір з урахуванням положень частини 7 статті 43 КЗпП України та статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", суд повинен з'ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення. Оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Згідно із частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України.

Згідно із частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій на підставі належно оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильних висновків про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Доводи заявника про те, що попередження про наступне вивільнення втратило юридичну силу у зв'язку із внесенням змін до наказу Мирноградської центральної міської лікарні від 16 березня 2018 року № 101, є необґрунтованими, оскільки перенесення дати звільнення позивача на іншу дату не потребує повторного попередження.

Посилання касаційної скарги на відсутність згоди профспілки працівників охорони здоров'я України щодо звільнення заявника не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки суди, оцінивши відмову профспілкового органу у наданні згоди, вважали, що його рішення не містить достатньої аргументації та посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його трудових прав.

Встановивши, що рішення профспілкового комітету, яке було досліджено на рівні з іншими доказами та якому була надана належна правова оцінка за внутрішнім переконанням суду, не можна вважати таким, що відповідає вимогам закону, оскільки воно не містить обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення позивача і в ньому відсутнє правове обґрунтування незаконності її звільнення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що відповідач мав право звільнити працівника без згоди профспілкового органу.

Отже, вказані, а також інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що на підставі вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі позивача доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах трудового законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 04 грудня 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 12 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк